Содержание книги
Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця
1. Виникнення Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Розвиток Руху по всьому світі.
Вже більше ста років слова "Червоний Хрест" та "Червоний Півмісяць" на всіх континентах і практично в усіх країнах світу асоціюються з організаціями, що надають допомогу як в мирний час, так і під час збройних конфліктів, проводять свою роботу в різних галузях і об'єднують мільйони добровольців. Міжнародний Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця включає Міжнародний Комітет Червоного Хреста і Міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, штаб-квартири яких знаходяться в Женеві, а також 175 Національних товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця по всьому світу. Виникнення нових товариств продовжується. Кожна з вищеназваних міжнародних організацій має свої специфічні риси, а своєю діяльністю, хоча і досить різною, вони доповнюють одна одну. МКЧХ, утворений у 1863 році, є незалежною нейтральною організацією. Він є засновником Руху Червоного Хреста, і однією з задач його діяльності є всесвітнє сприяння додержанню Женевських конвенцій. Під час збройних конфліктів - міжнародних і не міжнародних збройних конфліктів, внутрішніх заворушень - він надає захист і допомогу жертвам як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення, будь то військовополонені, цивільні інтерновані особи, поранені, цивільне населення на окупованій території або на території ворога. Мандат МКЧХ на діяльність під час збройних конфліктів опирається на чотири Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них, а також на статут МКЧХ. Положення Конвенцій та Протоколів, в яких згадується МКЧХ, стосується в основному наступних напрямків діяльності: контрольні функції та права делегатів МКЧХ; Центральна агенція по Розшуку; гуманітарна допомога, що розповсюджується серед осіб, які постраждали; право на ініціативу у відповідності з документами МГП та інше.
Право МКЧХ діяти знайшло відображення в ст. 126 ІІІ Конвенції (у відношенні цивільних осіб в ст. 143 IV Конвенції): “Представникам та делегатам Держави-покровительки буде дозволено відвідувати всі місця, де знаходяться військовополонені, зокрема місця інтернування, ув’язнення та роботи; вони будуть мати доступ у всі приміщення, які використовуються військовополоненими. Представники Міжнародного Комітету користуються такими ж правами…”[1] Яскравим прикладом права виступати з пропозицією є право конвенційної ініціативи МКЧХ в ситуаціях міжнародних збройних конфліктів, яке знайшло своє закріплення в ст.9, загальній для Женевських конвенцій І та ІІІ, та в ст. 10 IV Конвенції. В ст.9 І Конвенції записано: “Положення цієї Конвенції не служать перешкодою для гуманітарних дій, які Міжнародний Комітет Червоного Хреста або будь-яка інша безстороння гуманітарна організація, здійснять для захисту поранених та хворих, а також санітарного і духовного персоналу та нададуть їм допомогу за згодою зацікавлених сторін у конфлікті.”[2] Стаття 81 Додаткового протоколу І ще більше посилює це право на ініціативу: “ Сторони, що знаходяться у конфлікті, надають Міжнародному Комітету Червоного Хреста всі засоби в межах своїх можливостей, які дозволяють йому виконувати гуманітарні функції…з метою забезпечення захисту і допомоги жертвам конфліктів…”[3] Стосовно неміжнародного збройного конфлікту, то право конвенційної ініціативи зафіксовано в ст.3 загальної для усіх чотирьох Конвенцій: “ Безстороння гуманітарна організація, така як Міжнародний Комітет Червоного Хреста, може пропонувати свої послуги сторонам, що знаходяться в конфлікті…”[4] Говорячи про Мандат МКЧХ неможливо не згадати про Статут Руху. В цьому випадку мова йде про неконвенційне право на ініціативу, яке дозволяє МКЧХ діяти у випадках, що не підпадають під дію МГП (безпорядки та внутрішня напруженість). Це право записано в ст.5 Статуту Руху: “ Міжнародний Комітет може розпочати будь-яку гуманітарну ініціативу, яка притаманна йому як виключно нейтральному та незалежному закладу та посереднику.” Однак у випадку можливості застосування неконвенційного права на ініціативу і незалежно від ситуації, держава може відмовитися від послуг МКЧХ. Міжнародний Комітет може поновити свої пропозиції, і якщо держава що знаходиться в конфлікті прийме їх, то укладена угода стає правовою базою для діяльності МКЧХ.
Червоний Хрест був народжений війною, вірніше, страхіттями війни. Все почалось 24 червня 1859 року в Сольферіно, селищі на півночі Італії, де французькі та італійські війська вели бій з окупантами - австрійцями. У тій жорстокій битві за декілька годин на полі бою залишилося 40 000 жертв, вбитих та поранених. Засновник Червоного Хреста Анрі Дюнан був вражений видом поля бою при Сольферіно, де тисячі молодих людей помирали від поранень, хоча їх можна було врятувати, якщо вистачило б лікарів та медичних сестер та медичні служби сторін, що воювали, відповідали б вимогам ситуації. Санітарні служби воюючих сторін були недостатньо підготовлені для прийняття великої кількості поранених. Кількість медичного персоналу в арміях була дуже малою. Так, у французькій армії на 1 тисячу коней було 4 ветеринари, а на 1 тисячу солдатів - 1 хірург. Видовище тяжких страждань поранених навело жах на швейцарця Анрі Дюнана, що приїхав у ті місця в своїх справах. Він звернувся до мешканців сусідніх селищ з проханням надати допомогу всім пораненим, не зважаючи на їхню національність. Повернувшись до Швейцарії, Анрі Дюнан не зміг викреслити з пам'яті жахливу картину. Він взяв до рук перо для того, щоб розповісти всьому світу про цю жахливу трагедію війни, що так багато разів повторювалась. У 1862 році була закінчена його книга "Спогади про Сольферіно". Як тільки книга, що була опублікована на його кошти, вийшла з друку, Дюнан розіслав її європейським монархам, політичним діячам, військовим, філантропам, друзям. Успіх був миттєвим і перевершив усі сподівання. Книга сильно зворушила Європу, оскільки багатьом не була відома жорстока дійсність війни. У ті часи в Женеві існувало Благодійне товариство, президентом якого був адвокат Густав Муаньє. "Книга "Спогади про Сольферіно" вразила мене", - писав він. Як людина дії, Муаньє запропонував Дюнану провести бесіду з іншими членами товариства. Під час зустрічі була організована комісія з п'яти чоловік. Крім самого Дюнана і Муаньє, до її складу увійшли генерал Гійом-Анрі Дюфур і лікарі Луї Аппія і Теодор Монуар - усі громадяни Швейцарії. Комісія зібралась вперше 17 лютого 186З року і назвала себе "Міжнародним комітетом допомоги пораненим". Пізніше, у 1876 році він був перейменований в МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА (МКЧХ). Ця назва збереглась і до наших днів. 26 жовтня 1863 року відкрилась міжнародна конференція, яка була зібрана завдяки наполегливій роботі членів Міжнародного Комітету. На конференції були присутні делегати з шістнадцяти країн та від чотирьох філантропічних організацій. На цій конференції було прийнято декілька резолюцій. У них, зокрема, відзначалося, що у кожній країні повинні бути створені Комітети, які будуть сприяти діяльності військово-медичних служб. Також був вибраний знак - червоний хрест на білому тлі, який мав за мету виділяти, а тому і охороняти тих, хто надає допомогу пораненим.
В наступні місяці ці п'ять членів Комітету вели напружену діяльність, в результаті якої в серпні 1864 року в Женеві відбулась міжнародна дипломатична конференція, в якій взяли участь представники шістнадцяти держав. В результаті їх зусиль на конференції була прийнята Конвенція про поліпшення долі поранених та хворих воїнів в діючих арміях, яку підписали представники дванадцяти держав. Цей документ мав велике значення для історії людства. До його прийняття такі поняття, як війна і закон не мали нічого спільного. Однак засновники Червоного Хреста довели, що правові норми повинні виконуватися навіть під час війни і можуть в деяких випадках регламентувати поведінку учасників бойових дій. З цього моменту санітарні вози, військові шпиталі та медичний персонал повинні були “визнаватися нейтральними і в якості таких мати право на захист та повагу воюючих сторін. Поранені та хворі бійці, до якої б сторони вони не належали, повинні підбиратися та забезпечуватися доглядом”. У Конвенції 1864 року була остаточно закріплена емблема – Червоний Хрест на білому тлі. Один за одним утворювались товариства, які приймали ту саму емблему. Якщо червоний хрест був затверджений Конвенцією 1864 року, то друга емблема – червоний півмісяць – з’явився кілька років потому. Незважаючи на те, що червоний хрест як данина поваги до Швейцарії і не мав ніякого релігійного значення, під час російсько-турецької війни у 1876 році Оттоманське Товариство допомоги пораненим змінило його на червоний півмісяць. З’явилися інші знаки, які необхідно було визнати юридично. На Дипломатичній конференції 1929 року були визнані емблеми червоного півмісяця та червоного лева і сонця. Ці емблеми з тої пори прийняті кількома країнами ісламського світу. Вони визнані рівноправними з емблемою червоного хреста на білому тлі і закріплені в Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них, однак з 1980 року емблема червоного лева і сонця не використовується.
Велика заслуга Дюнана в тому, що він не обмежився окремими спонтанними гуманітарними діями, як його попередники, а висунув у своїй книзі нові і конкретні пропозиції та широко розповсюдив їх. Чи можливо утворити в усіх європейських країнах товариства з надання допомоги, які у воєнний час будуть діяти на добровільних засадах, забезпечуючи догляд за пораненими незалежно від їх національності? Ця пропозиція була покладена в основу утворення національних товариств Червоного Хреста, а пізніше товариств Червоного Півмісяця. Окрім захисту поранених, на думку Дюнана, необхідно було надати статус нейтральності в районі бойових дій тим, хто надавав допомогу пораненим. Тому він запропонував сформулювати міжнародний принцип, який за його узгодження і ратифікації був би основою товариств з надання допомоги пораненим в різних країнах. Найважливішим завданням засновників Червоного Хреста стало створення Товариств допомоги у можливо більшій кількості країн. На протязі десяти років у Європі було створено 22 Національних товариства. Ідеї Червоного Хреста вийшли за межі Європи і почали розповсюджуватися на Японію, Америку, Африку. Під час першої світової війни виникла потреба в подальшому розширенні діяльності Національних товариств. Добре організовані вони проводили широкомасштабні акції допомоги переміщеним особам та іншим постраждалим. Виникла потреба в об’єднанні зусиль Національних товариств. В 1919 році Генрі П. Дейвісон, один з керівників американського Національного товариства, скликав міжнародну медичну конференцію. На ній запропонував “об’єднати Товариства Червоного Хреста в організацію на зразок Ліги Націй, яка постійно буде вести роботу по вдосконаленню охорони здоров’я, профілактиці захворювань та полегшенню страждань людей у всьому світі.”[5] Так виникла Ліга товариств Червоного Хреста (з кінця 1991 року – Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця). Спочатку її штаб-квартира знаходилася в Парижі, а з 1939 року вона постійно знаходиться в Женеві. Мета Федерації полягає в підтримці та сприянні розвитку Національних товариств, координації їх діяльності по наданню допомоги жертвам стихійного лиха та біженцям поза зоною конфлікту, підтримка МКЧХ та Національних товариств в області розвитку гуманітарного права, розповсюдженню знань та інформації про нього. Федерація є міжнародною недержавною організацією, в той час як МКЧХ, маючи міжнародну компетенцію, є приватною організацією, що знаходиться на території Швейцарії, і тільки громадяни Швейцарії можуть працювати в органах управління МКЧХ.
Вищим органом Федерації є Генеральна Асамблея, яка збирається один раз на два роки. Кожне Національне товариство має в Генеральній Асамблеї один голос. Генеральна Асамблея обирає президента на чотири роки, віце-президента, а також представників 16 Національних товариств в якості членів виконавчої Ради. Постійний секретаріат працює в Женеві. Служби секретаріату підпорядковані Генеральному секретарю, якого призначає Генеральна Асамблея. Фінансується Федерація за рахунок щорічних внесків товариств - членів та добровільних пожертвувань на виконання окремих програм допомоги та розвитку. Сьогодні Червоний Хрест – це міжнародний Рух, який об’єднує мільйони членів. Складовими частинами Руху є: Міжнародний Комітет Червоного Хреста – засновник Руху, Національні товариства Червоного Хреста або Червоного Півмісяця та Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. В 1928 році був прийнятий Статут Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, в який в 1952 та 1986 роках вносилися поправки. У відповідності із Статутом Рух має три консультативні органи, які визначають основні напрямки діяльності, стратегію та тактику Руху та здійснюють зв’язок між всіма складовими частинами Руху для координації їх дій. Міжнародна конференція Червоного Хреста та Червоного Півмісяця скликається кожні 4-5 років. В її роботі приймають участь делегати Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Федерації та Національних товариств, а також представники держав, які підписали Женевські конвенції. Міжнародна конференція є вищим органом Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця і визначає основні напрямки розвитку міжнародного гуманітарного права, а також основні напрямки діяльності Руху та зміни в його організації. Рада делегатів збирається кожні два роки і обговорює питання, які торкаються інтересів усіх трьох складових частин Руху. Вона ж розробляє порядок денний чергової Міжнародної конференції та визначає процедуру проведення засідань. Постійна комісія складається з 9 членів (двоє від МКЧХ, двоє від Федерації та п’ятеро персонально обираються Конференцією), які діють до наступної Міжнародної конференції. Комісія збирається кожні півроку і розглядає між сесіями Конференції всі питання, які стосуються Руху.[6] Федерація стала міжнародною недержавною організацією, в той час як МКЧХ, маючи міжнародну компетенцію, є приватною організацією. Виключно швейцарський характер МКЧХ час від часу піддається критиці. Але тільки ця його якість є гарантією його повної нейтральності і дозволяє йому швидко діяти у випадку збройного конфлікту або заворушення. Якби його склад був міжнародним, виникали б труднощі з наданням допомоги. По-перше, така система повинна була б передбачати розподіл місць у Комітеті між різними країнами або регіонами. По-друге, рішення, надавати тій чи іншій країні допомогу чи не надавати, повинно було б прийматися після довгих та важких засідань, дискусій, що відображали б розходження між членами міжнародного товариства; всі акції проводилися б із затримкою, і їх прийнятність для всіх сторін було б важко забезпечити. Всередині Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця в цілому кожна країна і кожний регіон мають багато можливостей бути почутими. На національному рівні кожне товариство, відповідно до статуту Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, повністю автономне. На міжнародному рівні кожне національне товариство бере участь в рішеннях Федерації, перш за все в інтересах координації гуманітарних акцій та стихійних лих. Міжнародні конференції, що проводяться кожні 4-5 років, на яких представлені не лише МКЧХ, Федерація і національні товариства, але і держави, що підписали Женевські конвенції, надають різним національним і міжнародним органам ще одну можливість викласти свою точку зору на проблеми, що стоять перед Рухом. Національні товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця також мають свої специфічні особливості. В сферу їх діяльності входить як надання допомоги при надзвичайних обставинах у воєнний час, так і медичне обслуговування і патронаж, надання першої допомоги, підготовка медичних сестер, збір донорської крові, здійснення молодіжних програм у мирний час при техногенних аваріях, стихійних лихах тощо. Під час збройних конфліктів національні товариства виступають як помічники армійських медичних служб і приходять на допомогу потерпілим як серед цивільного населення, так і серед військовослужбовців. Для того, щоб національне товариство було визнано МКЧХ і прийнято до Міжнародної Федерації, воно повинно відповідати цілому ряду конкретних вимог: - товариство повинно бути засноване на території незалежної держави, яка визнає Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; - товариство повинно бути єдиним національним товариством Червоного Хреста або Червоного Півмісяця в цій країні, на чолі його повинен бути центральний орган, який представляє це товариство; - товариство повинно бути відповідним чином визнане законною владою своєї країни у відповідності з Женевськими конвенціями; - товариство повинно бути автономним; - у відповідності до Женевських конвенцій товариство повинно мати назву Товариство Червоного Хреста або Товариство Червоного Півмісяця і використовувати прийняту емблему; - товариство повинно мати організацію, яка дозволяє йому виконувати встановлені статутом завдання; - товариство повинно охоплювати своєю діяльністю всю територію держави; - товариство повинно приймати в свої члени та наймати персонал без дискримінації за ознаками раси, статі, соціального положення, релігійних та політичних переконань; - товариство повинно виконувати положення діючого статуту та підтримувати відносини з усіма складовими частинами Руху; - товариство повинно поважати Основні принципи Руху та в своїй діяльності керуватися принципами міжнародного гуманітарного права.[7] Головною з них є повага до основоположних принципів Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, і в першу чергу до принципів безсторонності і нейтральності. Вони повинні бути незалежними, щоб діяти, не звертаючи увагу на расові або релігійні відмінності і політичні погляди тих, кому вони надають допомогу
2. Основоположні принципи діяльності Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Принципи діяльності Червоного Хреста та Червоного Півмісяця знов і знов підтверджуються, вони не піддавалися глибоким змінам з часів Анрі Дюнана. Ще у 1875 році Густав Муаньє виділяв чотири основоположні принципи, яких повинні дотримуватися Товариства Руху. 1. Передбачення – підготовка до роботи повинна проводитися заздалегідь, в мирний час з метою надання допомоги постраждалим під час війни. 2. Солідарність – товариства беруть на себе обов’язок з встановлення взаємних зв’язків та надання допомоги один одному. 3. Централізація – в кожній країні повинно бути тільки одне товариство, діяльність якого розповсюджується на всю її територію. 4. Взаємність – допомога надається всім пораненим і хворим незалежно від їх національної приналежності. Лише у 1921 році Основні принципи Руху: безсторонність, політична, релігійна та економічна незалежність, універсальність та рівність усіх його членів – були офіційно закріплені у Статуті Міжнародного Комітету Червоного Хреста. У 1946 році була прийнята декларація, яка підтвердила чотири принципи 1921 року, та доповнила їх тринадцятьма принципами та шістьома правилами їх застосування. Ці принципи були підтверджені на ХVІІІ Міжнародній Конференції Червоного Хреста в Торонто у 1952 році. Однак ці принципи не були систематизовані аж до 1955 року. Це зробив Жан Пікте у своїй книзі про принципи Червоного Хреста. Він розділив сімнадцять принципів на дві категорії. Першу категорію склали Основні принципи, які виражають саму ідею існування Руху. Друга категорія – це конституційні принципи, які відносяться до структури Руху та механізму його роботи. Сім основоположних принципів в сьогоднішньому вигляді були одностайно прийняті у 1965 році на ХХ Міжнародній Конференції Червоного Хреста. У 1986 році в Женеві на ХХV Міжнародній Конференції Червоного Хреста ці принципи були включені до Преамбули Статуту Червоного Хреста. В нових статутних положеннях підкреслювався обов’язок національних товариств дотримуватися Принципів та розповсюджувати знання про них, а всім державам поважати ці Принципи. Цими принципами є: гуманність, безсторонність, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність. Перші три принципи є головними у всіх аспектах діяльності Червоного Хреста. Перший принцип проголошує: “Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця народжений прагненням надавати допомогу всім пораненим на полі бою без виключення або переваги, намагається при будь-яких обставинах як на міжнародному, так і на національному рівнях запобігати та полегшувати страждання людини. Рух призваний захищати життя та здоров’я людей та забезпечувати повагу до людської особистості. Він допомагає досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва та міцного миру між народами”.[8] Під час війни або стихійного лиха багато людей страждає від нелюдського ставлення людини до людини і бореться за виживання. Тому принцип гуманності передбачає, що не слід відмовлятися від будь-якої роботи по наданню допомоги тим хто страждає. Він нагадує як важливо використовувати будь-яку можливість для гуманітарної діяльності. Принцип безсторонності сформульовано таким чином: ”Рух не проводить ніякої дискримінації за ознаками національності, раси, релігії, класу або політичних переконань. Він лише намагається полегшити страждання людей, і в першу чергу тих, хто більше цього потребує”.[9] Ідея відсутності дискримінації була закладена ще в І Женевській конвенції 1864 року, будь-якого воїна, який не має змоги більше приймати участі у бойових діях внаслідок поранення або хвороби, належало винести з поля бою та надати йому допомогу незалежно від його національної приналежності. Це положення було розширене в Женевських конвенціях 1949 року. В них дискримінація заборонялася за ознаками раси, релігії, статі, походження та матеріального становища та будь-яких подібних критеріїв. Відсутність дискримінації передбачає, що будь-яка об’єктивна різниця між людьми не повинна прийматися до уваги при наданні допомоги, всі хто потребує її, хто б вони не були, отримують допомогу за будь-яких обставин. Третій принцип – це нейтральність. Він полягає в наступному: “Щоб зберегти загальну довіру, Рух не повинен приймати будь-яку сторону в збройному конфлікті та вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або ідеологічного характеру”.[10] Треба розглянути два аспекти нейтралітету: військовий та ідеологічний. Військовий нейтралітет передбачає, в разі збройного конфлікту або внутрішніх заворушень, відмову від діяльності, яка б допомагала веденню бойових дій будь-якій із сторін. Добровольці Національного товариства під час збройного конфлікту не повинні надавати підтримку воєнним операціям або перешкоджати їм. Можна привести багато прикладів порушення такого нейтралітету: в шпиталях ховають зброю, війська та боєприпаси перевозять на машинах швидкої допомоги, з метою розвідки використовують літаки з емблемою Червоного Хреста. Усі ці випадки мають загальний аспект: вони послабляють систему захисту міжнародного гуманітарного права, породжують недовіру та ставлять під загрозу людське життя. Ідеологічний нейтралітет передбачає відмежування від політичних, релігійних та будь-яких інших протиріч, в результаті яких Червоний Хрест та Червоний Півмісяць, прийнявши будь-яку сторону, втратив би довіру однієї частини населення і внаслідок цього був нездатний продовжувати свою діяльність. Іншими словами, нейтралітет – це позиція, яка повинна визначати кожний крок Руху. Червоний Хрест абсолютно не цікавить, яка сторона в конфлікті права, а яка ні, і навіть хто є агресором, а хто - жертвою агресії. Він залишає рішення цих досить важких питань таким організаціям, як Рада Безпеки та Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй. У всіх випадках Червоний Хрест бачить тільки ЛЮДИНУ, яка страждає і потребує допомоги, іноді безкорисливої. Чотири останніх принципи являють собою організаційні основи Червоного Хреста. Принцип незалежності полягає в тому, що Національні Товариства, допомагаючи своїм урядам в їх гуманітарній діяльності та підпорядковуючись законам своєї держави, повинні завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти у відповідності з принципами Червоного Хреста. Принцип незалежності в широкому розумінні означає, що заклади Червоного Хреста та Червоного Півмісяця повинні протидіяти будь-якому втручанню – політичному, економічному або ідеологічному – яке мало б змогу заважати їх діяльності на основі вимог гуманності, безсторонності та нейтральності. Щоб усі мали змогу довіряти закладам Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, а вони в свою чергу, використовували цю довіру для виконання своєї місії. Товариства ні в якому разі не повинні перетворитися в інструмент державної політики. Визнані своїм урядом в якості допоміжним органів державної влади в області гуманітарних заходів, особливо в разі збройних конфліктів, національні товариства повинні користуватися автономією, яка б дозволила їм завжди дотримуватися Основних принципів Руху. Офіційне визнання є одним з десяти основних умов, які повинно виконати національне товариство, щоб бути прийнятим до Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Воно дозволяє виділити національне товариство з інших благодійних організацій в державі та в разі збройного конфлікту отримати право на захист осіб, що постраждали у відповідності до Женевських конвенцій. Національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця виступаючи як допоміжні органи державної влади, не повинні відмовлятися від свободи прийняття рішення, що дасть змогу зберегти вірність ідеалам гуманізму, безсторонності та нейтралітету. Принцип добровільності полягає в тому, що Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця в своїй добровільній діяльності по наданню допомоги ні в якому разі не керується намаганням до отримання прибутку. Суть добровільності полягає в наданні безкорисливих послуг людям, що є безпосереднім відображенням гуманності. Добровольці, на думку Анрі Дюнана, повинні були стати основою “товариств допомоги по догляду за пораненими під час війни”. Завдяки багатьом добровольцям, що надали свою допомогу, Рух спромігся взяти на себе завдання “при будь-яких обставинах запобігати та полегшувати людські страждання”.[11] Національне товариство, яке є недержавним закладом, засноване на добровільності без намагання отримати прибуток, завдяки цьому принципу більше має змоги протидіяти будь-яким формам тиску з будь-якого боку. І ще один аспект має цей принцип – економічний. Робота, яку виконують добровольці безкорислива і тому не потребує великих фінансових витрат, які іноді не під силу ні національному товариству, ні державі. В 1875 році Густав Муанье казав про принцип “централізації”, який трансформувався у сучасний принцип єдності: “В країні може бути лише одне товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно повинно бути відкритим для всіх та здійснювати свою гуманітарну діяльність на всій території держави”.[12] Цей принцип складається з трьох елементів, що відповідають трьом умовам визнання національного товариства: товариство повинно бути єдиним закладом з таким статутом; в ньому не повинно бути дискримінації при наборі членів; воно повинно охоплювати своєю діяльністю територію всієї країни. Наявність одного товариства дає змогу запобігти тому, що інші конкуруючі організації почнуть представляти інтереси різних верств населення країни та викличуть плутанину в умах людей. Для того щоб національне товариство користувалося загальною підтримкою, без якої ефективне здійснення її місії неможливе, воно повинно спиратися на широкі верстви та забезпечувати представництво усіх етнічних, соціальних та інших груп. Третій елемент єдності передбачає, що національне товариство повинно мати такі можливості, які б дозволили йому виконувати передбачені Статутом задачі, та здійснювати свою діяльність на всій території країни шляхом утворення філій, які будуть проводити в життя заходи на виконання рішень прийнятих центральними органами. Останній з основних принципів – універсальність проголошує: “Рух є всесвітнім. Всі національні товариства користуються рівними правами і зобов’язані надавати допомогу один одному”. Якщо національні товариства існували тільки в деяких країнах, то гуманітарна діяльність, яка грунтується на солідарності, взаємодії та міжнародному співробітництві не мала б сенсу. Національні товариства, які мають великий авторитет та фінансові можливості повинні надавати підтримку та розділити відповідальність з товариствами, які відчувають нестачу в коштах, а не залишаються в адміністративних та географічних кордонах.[13] Рівні права національних товариств, які закріплює принцип універсальності, полягають в тому, що кожне товариство має один голос на Генеральній Асамблеї Федерації, в Раді делегатів на Міжнародних конференціях Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. В основі цього лежить принцип незалежності, у відповідності з яким забороняється надавати окремим товариствам особливі виборчі права або постійні місця в керівних органах Руху. Принцип універсальності вказує на те, що кожна із складових частин Руху несе відповідальність за іншу і невдачі однієї з них зачіпають усю “родину” в цілому. В кінці треба зауважити, що Основні принципи Червоного Хреста та Червоного Півмісяця створюють єдине ціле, і хоча кожний з них окремо вносить свій певний аспект в діяльність Руху, необхідно розглядати та дотримуватися їх як єдиного цілого, тому що звідси бере свій гуманітарний початок ця організація. Товариство, незалежне від будь-якої державної влади, воно не намагається отримати будь-який прибуток, в кожній державі повинно бути не більше одного товариства; це всесвітній Рух, на всіх зустрічах в його рамках представникам всіх країн гарантована повна рівність в правах.
3. Діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста на сучасному етапі
Міжнародний Комітет Червоного Хреста не є багатонаціональною організацією, а представляє собою єдиний національний гуманітарний заклад. МКЧХ направляє свої зусилля на забезпечення захисту та допомоги жертвам міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів або внутрішніх заворушень. В органах управління МКЧХ можуть працювати тільки громадяни Швейцарії. Вищим органом цієї організації є Комітет, який складається, щонайбільше, з 25 осіб, які обираються з осіб, що мають великий досвід роботи в області міжнародних проблем та відомі своєю прихильністю справі гуманізму. З членів Комітету обираються Президент МКЧХ строком на чотири роки, з правом переобрання. Комітет десять раз на рік збирається на Асамблею для визначення загальних напрямків та принципів діяльності. МКЧХ діє, головним чином, під час міждержавних або неміжнародних збройних конфліктів, внутрішніх заворушень і напруженості, захищаючи та надаючи допомогу жертвам конфліктів як серед цивільного населення, так і серед військовослужбовців. Ця роль МКЧХ має три сторони: 1. По-перше, МКЧХ є автором Женевських конвенцій, в яких кодифіковані правила поводження конфліктуючих сторін з противником, що потрапив до їхніх рук і, таким чином, сприяє поліпшенню становища жертв війни в правовому відношенні. Пропагандист Женевських конвенцій. Діяльність МКЧХ, спрямована на розвиток і забезпечення використання міжнародного гуманітарного права, сприяє вірному розумінню цього права і розповсюдженню знань про нього. Міжнародний Комітет виконує зобов'язання, що покладені на нього Женевськими конвенціями і Додатковими протоколами до них, прагне забезпечити виконання положень цих документів та при необхідності розширити сферу їх застосування. 2. Але між державами, що мають певні обов'язки і жертвами війни, що мають певні права, необхідний посередник. І саме в цій ролі МКЧХ розгортає свою діяльність. Нейтральний посередник. Під час міждержавних і неміднародних збройних конфліктів, внутрішніх заворушень або напруженості МКЧХ виступає в ролі нейтрального посередника між конфліктуючими сторонами або противниками і вживає заходів для забезпечення захисту і допомоги жертвам конфлікту як серед цивільного населення, так і серед військовослужбовців. Для здійснення цього МКЧХ вдається до необхідних гуманітарних ініціатив, що відповідають його ролі специфічно нейтральної і незале
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 98; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.217.147.193 (0.018 с.) |