Виникнення, роль і значення емблеми Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця в міжнародному гуманітарному праві.

Емблема і розпізнавальні знаки Червоного хреста чи Червоного півмісяця захищається нормами міжнародного гуманітарного права, бо у відповідності з Женевськими конвенціями 1949р. і Додатковими протоколами до них 1977р. медичному персоналу, а також медичним формуванням і санітарно-транспортним засобам. Використання даної емблеми регламентується завжди, як у мирний так і у воєнний час.

У 1981 році колишній Президент МКЧХ Олександр Хей у своєму виступі на міжнародній конференції в Маниле підкреслив: "Ця емблема, якою ми усі користуємося, не є досягненням якої-небудь держави, якої-небудь нації або якої-небудь конфессії, ні, це знак поваги до поранених і беззахисним жертвам, знак солідарності людей у недолі".

До середини XIX століття не існувало жодного правила, яке б стосувалось би позначення санітарних служб збройних сил. У більшості випадків ніяких спеціальних знаків, які дозволяли би відрізняти санітарні служби від бойових підрозділів збройних сил не було. Якщо такі й існували, то вони були різними. Так, Австрія для позначення польових шпиталів використовувала білий прапор, Франція - червоний, Іспанія і Сполучені штати Америки - жовтий. Ці засоби позначення не були широко відомі, тому до них рідко відносились з повагою: полеві шпиталі і медичний персонал найчастіше ставали об’єктами обстрілу, збройного нападу. В будь-якому випадку такі позначення не мали юридичної сили через відсутність спеціальної угоди (угод) між сторонами, що воюють.

Вперше з пропозицією щодо прийняття єдинообразного розпізнавального знаку для санітарних служб всіх армії виступив офіцер французької армії доктор Боденс під час Кримської війни (1854-1856 рр.). В 1854 р. в Росії було створено перше добровільне об’єднання допомоги хворим і пораненим військовослужбовцям – Хрестовоздвиженська община сестер милосердя, сестри якої під керівництвом видатного хірургу М.І. Пірогова надавали допомогу раненим і хворим під час даної війни.

З самого початку існування Червоного Хреста його засновники вирішували проблему прийняття єдиного розпізнавального знаку для військово-медичних служб і для товариств допомоги пораненим на полях битв солдатам, при цьому вирішувались найбільш важливі моменти:

- слід прийняти відрізняльний знак, визнаний у всьому світі;

- знак повинен бути підтриманий міжнародною угодою;

- знак повинен викликати повагу.

 В протоколі першого засідання Міжнародного постійного комітету допомоги пораненим солдатам (майбутнього Міжнародного Комітету Червоного Хреста) було записано: «Нарешті, було б корисно прийняти значок, форму чи нарукавну пов’язку, щоб ті, хто носить такі розпізнавальні і загальноприйняті знаки користувалися належним визнанням». У 1863р. Міжнародний Комітет Червоного Хреста скликав в Женеві Конференцію, яка заклала фундамент для створення товариств допомоги і прийняла в якості їх розпізнавального знаку червоний хрест на білому тлі. У 1864р. Дипломатична конференція прийняла Женевську конвенцію про покращення долі поранених бійців в діючих арміях, встановивши принцип «нейтральності» армійських санітарних служб, які тепер повинні бути в пошані і користуватися захистом. Знак із зображенням червоного хреста на білому тлі був прийнятий для позначення госпіталів та пересувних лазаретів, медичного персоналу і санітарного оснащення збройних сил. Стаття 7 Женевської конвенції від 22 серпня 1864 р. була сформульована наступним чином:

"Для шпиталей і походних лазаретів...буде прийнято особовий, для всіх однаковий, прапор. Він повинен у всіх випадках бути поставлений разом з прапором національним. Аналогічно для осіб, які знаходяться під захистом нейтралітету, буде допущено використання особливого знака на рукаві; але видача його буде надана військовому командуванню. Прапор і знак на рукаві будуть білими з зображення червоного хреста ".

З історичної точки зору, Червоний Хрест на білому полі був:

- по-перше, починаючи з 1863 р. розпізнавальним знаком об’єднань допомоги, які повинні були бути утворені в кожній країні;

- по-друге, починаючи з 1864 р., розпізнавальним знаком санітарних служб всіх армій.

Єдність знаку не бралась під сумнів на Женевській конференції 1868р. і на Брюссельській конференції 1864р., в тому числі і присутніми на обох конференціях представниками Туреччини. Але, в листопаді 1876р., в період російсько-турецької війни, не зважаючи на те, що: знак Червоного Хреста був обраний не за релігійними підставами, те, що Турція приєдналась до Конвенції 1864 р. 5 липня 1865 р., не зробив ніяких оговірок, Османська імперія повідомила уряд Швейцарії, депозитарія Конвенції 1864р., що буде ставитись з повагою до червоного хреста, який захищає госпіталі ворога, але в якості захисного знаку для власних госпіталів обирає червоний півмісяць на білому тлі. При цьому було оголошено, що розпізнавальний знак Конвенції «до цього часу не дозволяв Туреччині користуватися своїми правами, що гарантовані конвенцією, бо ображав почуття солдат-мусульман». Одночасно в Константинополі було вновь почало роботу Османське об’єднання допомоги пораненим і хворим солдатам, яке прийняло для свого позначення знак Червоного Півмісяця.

Емблема червоного півмісяця, як і емблема червоного лева і сонця на білому тлі, яку до 1980р. використовував Іран, були Визнані Женевською Конвенцією 1929р. і підтверджені Конвенціями 1949р.. Стаття 38 першої Женевської Конвенції говорить: «З поваги до Швейцарії, геральдичний знак червоного хреста на білому тлі, утворений шляхом зворотнього розташування федеральних кольорів, зберігається як емблема і розпізнавальний знак санітарної служби армії.

Але стосовно країн, що використовують вже замість червоного хреста червоний півмісяць або червоні лев і місяць на білому тлі в якості розпізнавального знаку, ці емблеми також припускаються в змісті дійсної конвенції». Навність в одній статті загальної норми єдності емблеми і двох винятків з цієї норми, які прийняті за вимогою Турції, Персії і Єгипту, є не тільки протиріччям, але й створюють прецедент. Який веде до постійних порушень єдності знаку.