Нейтралітет в війні на суші і на морі

 

________________________________________________________________________________________

 

1. Розвиток інституту нейтралітету

Нейтралітет (від латинського слова neuter – “ні той, ні інший”) – правовий статус держави, яка не бере участі у війні, що відбувається, і утримується від надання допомоги і сприяння як одній, так іншій стороні, які воюють.

Подібно до будь-якого громадського явища нейтралітет – категорія історична. Зміст правил нейтралітету в кожну епоху зазнавав змін. Зародження цього інституту, який формувався спочатку в нормах звичаєвого права, можна знайти ще у давньому світі. Нейтральні держави, перебуваючи поза воєнним конфліктом, нерідко запрошувались противниками в якості посередників при укладанні мирних договорів.

Проте в цілому права і обов’язки держав, які не брали участь у війні, не були чітко розмежовані. До того ж у більшості випадків держави античності (наприклад, Давній Рим кінця Республіки і початку Імперії з його прагненням до світового панування) ставили на шляху народів, які намагалися залишитися осторонь від воєнних конфліктів, різні перешкоди, керуючись своїми політичними вигодами. Коли Рим вступав у війну, то нація, яка не перебувала серед його союзників, була його ворогом: “Хто не з Римом, той проти нього”. [47]

В епоху феодалізму нейтралітет набуває більшого поширення. У ХV ст. термін “нейтралітет” починає вживатися в договорах та інших офіційних документах.

І хоча такі країни як Англія, Франція намагалися привернути країни, які не брали участь у війні, на свій бік у якості союзників, за принципом “друзі повинні бути спільниками, а не просто глядачами”, нейтралітет набув більш чіткого змісту. Ті, хто воює, формально в усякому разі, позбуваються можливості змушувати треті країни робити свій вибір.

Найбільш характерною рисою нейтралітету цього періоду було однакове ставлення нейтрального до обох сторін, що воюють. Таке ставлення надавало можливість надання рівних послуг тим, хто воює. Міжнародне право допускало, зокрема, вербування солдатів на нейтральній території, використання останньої для так званого нешкідливого проходу військ тих, хто воює, продаж їм зброї, продовольства і навіть поставку військ одному з тих, хто воює, якщо стосовно цього до виникнення війни було укладено спеціальну угоду. Звичаї допускали переслідування переможеного противника на нейтральній території.

Значною строкатістю відрізнялися правила нейтралітету у морській війні. Великі морські держави прагнули не тільки до обмеження, але і до повного усунення зовнішньої торгівлі нейтралів. Так, Англія намагалася добитися визнання правил сформованих у збірнику морських звичаїв середини XIV ст. “Consolato del mare”. Згідно цих правил вантаж, який належав супротивнику, підлягав конфіскації, навіть якщо він перевозився на дружньому кораблі (“нейтральний прапор не покриває вантажу супротивника”), в той же час нейтральна власність на кораблі супротивника не підлягала конфіскації. Проте більшість європейських держав дотримувались протилежного принципу: нейтральний прапор покриває власність неприятеля. У свою чергу Франція вимагала конфіскації як власності неприятеля на нейтральному кораблі, так і нейтральної – не неприятеля.

Гуго Гроцій першим здійснив спробу встановити зв’язок між нейтралітетом і характером війни, що ведеться. В трактаті “Про право війни і миру” він писав: “Обов’язок тих, хто тримається осторонь війни, полягає в утриманні від сприяння тому, хто веде несправедливу війну, чи тому, хто опирається руху того, хто веде війну справедливу”. У сумнівних же випадках, на його думку, слід дотримуватися рівного ставлення до обох сторін. Нарешті, він рекомендував нейтральним укладати з тими, хто воює, договір “про добровільне утримання від воєнних дій разом з будь-якою з них і про надання кожній стороні загальних послуг милосердя”.[48]

У XVIII ст. в доктрині міжнародного права з’являється трактування нейтралітету як принципу безпристрасності. Так, на думку Ваттеля, нейтральні, по-перше, не повинні надавати сприяння сторонам у веденні війни, тобто не надавати добровільно ні військ, ні зброї, ні боєприпасів, ні того, що безпосередньо служить для війни; по-друге, вони не повинні відмовляти жодній із сторін у всьому тому, що не має відношення до війни і що вони надають іншій стороні.[49] Проте на практиці права і інтереси нейтральних держав постійно порушувалися. Найбільш відчутних ударів зазнавала з боку великих морських держав нейтральна торгівля. З метою захистити інтереси судноплавства нейтральних від насильства тих, що воюють, Росія виступила з ініціативою так званого озброєного нейтралітету. [50]

“Озброєний нейтралітет” означав, що введення у міжнародний вжиток наступних важливих принципів: свобода плавання нейтральних судів між портами і вздовж берегів держав, що воюють; право на затримання нейтральних суден лише за умови, що це затримання виправдане, прямі докази чого існують; і, нарешті, визнання товарів, які належать підданим неприятеля, на нейтральних кораблях вільними, за винятком військової контрабанди.

І хоча у війнах XIX ст. цих принципів далеко не завжди дотримувались ті, хто воював, поступово вони були визнані більшістю європейських держав. Вони одержали підтвердження на Паризькому конгресі 1856 р. в прийнятій ним спеціальній Декларації про принципи морського міжнародного права. Конгрес, зокрема сформував наступні правила: нейтральний прапор покриває вантаж неприятеля, за винятком військової контрабанди, і нейтральний вантаж, за винятком військової контрабанди, не підлягає захопленню навіть на судні неприятеля. [51]

В наступному регламентація стала предметом розгляду на другій Гаазькій конференції 1907 р., яка кодифікувала норми, які відносяться до цього інституту, в V Конвенції про права і обов’язки нейтральних держав і осіб у випадку війни на суші і в XIII Конвенції про права і обов’язки нейтральних держав у випадку морської війни. В цих документах, як і в прийнятій на Лондонській конференції 1909 р. “Декларації про право морської війни” були сформульовані правила так званого класичного нейтралітету.[52]

 

 

Нейтралітет у війні на суші

 

Стан нейтралітету створює певне правовідношення між державами, які воюють, з однієї сторони, і державами нейтральними, - з іншої. Кожна з сторін у цьому правовідношенні наділяється правами і обов’язками, реалізація яких пов’язана з самим фактом виникнення війни. Тому з точки зору констатації нейтрального стану важливо, щоб сторони взаємно повідомляли одна одну про свою позицію у цій війні.

Ст.2 ІІІ Гаазької конвенції 1907 р. про відкриття воєнних дій проголошує, що “стан війни повинен бути без затримок оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після отримання оповіщення…” Таким чином, для тих, хто воює, це оповіщення є міжнародним обов’язком. Для нейтральної країни безумовного обов’язку нотифікації міжнародне право не встановлює. Проте в її ж інтересах для уникнення можливих порушень і нейтрального статусу слід оповістити тих, хто воює, про позиції, які вона має намір зайняти у війні, що відбувається. Звичайно, видаються декларації про нейтралітет. Такі декларації повідомляють про нейтралітет даної країни і бажанні користуватися правами і виконувати обов’язки, пов’язані з такою позицією.

Правам і обов’язкам нейтральних відповідають обов’язки і права тих, хто воює. Важливо прийняти у якості вихідного положення те, що одним з головних призначень нейтралітету є обмеження сфери війни.

V Гаазька конвенція 1907 р. формулює основні правила нейтралітету, виходячи з позиції безпристрасності, яку повинні зайняти в конфлікті держави, які не беруть у ньому участі. Ця позиція має на меті, з одного боку, утримання від надання допомоги і підтримки у веденні війни як одному, так і іншому з тих, хто воює, а з іншого – здійснення активних заходів з метою перешкодити наміру тих, хто воює використати територію і ресурси нейтральної держави для одержання військових переваг і досягнення перемоги у війні. Ті, хто воює, також повинні ставитися відповідним чином до нейтральних.

Частина 1 V Гаазької конвенції оголошує територію нейтральних держав недоторканою. Тим, хто воює, забороняється проводити через нейтральну територію війська і обози з військовим спорядженням і продовольством. Ті, хто воює, не можуть влаштовувати на цій території будь-які пристрої, які можна було б використовувати як засоби спілкування із своїми збройними силами. Ця заборона поширюється і на пристрої, встановлені виключно у військових цілях тими, хто воює, на нейтральній території до початку війни. Зі свого боку і нейтральні держави не повинні ні здійснювати, ні допускати на своїй території якихось дій, які могли б у військовому відношенні посилити одного з тих, хто воює, на шкоду іншому. Гаазька конвенція забороняє формування на нейтральній території військових загонів на користь тих, хто воює, як і створення закладів для вербування.

Будь-які порушення територіальної недоторканості нейтральних держав в інтересах тих, хто воює, повинні припинятися і каратися, у тому числі самими нейтралами. Згідно ст. 10 V Гаазької конвенції відбиття нейтральною державою навіть силою посягання на її нейтралітет не повинно розглядатися як ворожа дія. Це положення має на меті відбиття за допомогою сили будь-яких спроб порушити нейтралітет. Тут іде мова про напад і, власне, на нейтральну територію, і на воєнні кораблі того, хто воює, які перебувають в її межах, і про спроби армії того, хто воює пройти через територію нейтральної держави, у тому числі і з метою переслідування військових сил противника. Опір будь-якій із вказаних спроб повинен розглядатися як законний акт самооборони з боку нейтральної держави, і не тільки не тягне за собою позбавлення статусу нейтралітету, а навпаки, підкреслює прагнення нейтрала зберегти обов’язки безсторонності.

Разом з тим Гаазька конвенція не ставить під заборону перехід кордону приватними особами окремо для вступу на службу одного з тих, хто воює.

Гаазька конвенція допускає вивезення або транзит за рахунок тих, хто воює, припасів і взагалі всього, що може бути корисно армії і флоту. Дозволяється користування в інтересах тих, хто воює, телеграфними чи телефонними кабелями, а також апаратами бездротового телеграфу. При цьому вимагається лише, щоб всі обмежувальні чи заборонні заходи, вжиті нейтральною державою стосовно цих предметів, застосовувалися до всіх тих, хто воює, однаково.

Якщо на нейтральній території з дозволу властей опиняються війська, які належать до воюючих армій, нейтральна держава зобов’язана розмістити їх по можливості далеко від театру воєнних дій. Вона може утримувати їх в таборах і також ув’язнити у фортецях. У відповідності до ст. 12 V Гаазької конвенції нейтральна держава бере на себе забезпечення осіб, які входять у склад цих військ, їжею та одягом, а також надання їм допомоги, що вимагається милосердям. Всі витрати на утримання цих осіб компенсуються при укладенні миру.

Військовополонені, які опинилися на нейтральній території зі згоди її властей (у тому числі і ті, що приведені військами, які шукають притулку), залишаються на свободі і зобов’язані оселитися у вказаному їм місці, якщо цього будуть вимагати нейтральні власті.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. проголосила, що режим військовополонених буде поширюватися (за деякими винятками) на особовий склад збройних сил і прирівняних до них осіб, прийнятих нейтральними державами на своїй території і які підлягають інтернуванню, якщо ці держави не забажають надати їм більш сприятливий режим (ст.4).

Нейтральна держава може допустити перевезення по своїй території поранених і хворих, що належать до армій тих, хто воює, при умові, щоб засоби, які їх перевозять, не використовувалися одночасно для перевезення військ і військових припасів. На нейтральній державі лежить обов’язок перешкодити тому, щоб хворі і поранені могли знову взяти участь у воєнних діях. Проте за смислом ст. 14 V Гаазької конвенції 1907 р. про права і обов’язки нейтральних держав і осіб у випадку війни на суші “нейтральні держави будуть за аналогією застосовувати положення цієї конвенції до поранених і хворих, які належать до збройних сил сторін, що перебувають у конфлікті, і прийнятих або інтернованих на їх території”.

Женевська конвенція 1949 р. про захист цивільного населення під час війни з метою гуманізації війни закликала тих, хто воює, укладати угоди в якості однієї з можливих альтернатив, про “госпіталізацію в нейтральній країні певних категорій інтернованих і особливо дітей, вагітних жінок і матерів з немовлятами або малолітніми дітьми, поранених і хворих, а також інтернованих, які пробули довгий час в місцях інтернування” (ст. 132).

Гаазька конвенція 1907 р. не забороняє підданим нейтральних держав брати участь у війні на боці одного з тих, хто воює. Але з цього випливає, що той з нейтральних підданих, хто здійснює дії, ворожі до того, хто воює, або добровільно вступає на службу до лав збройних сил однієї з сторін, не може посилатися на свій нейтралітет. При цьому згідно ст. 17 “нейтральний не повинен зазнавати більш суворого поводження з боку того, хто воює, на шкоду якому він відмовився від нейтралітету, ніж те, якого зазнав би за подібне діяння підданий іншої держави, що воює”.