Правові основи застосування збройних сил за кордоном країни. Застосування міжнародного гуманітарного права до міжнародних миротворчих операцій оон.

У сучасному міжнародному праві в ролі загальноприйнятого принципу закріпився принцип мирного урегулювання справ. Згідно з пунктом 3 ст. 2 Статусу ООН, «усі члени ООН вирішують свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир та безпеку і справедливість».

Проте, міжнародному співтовариству все ще не вдалося уникнути збройних конфліктів, що приносять горе і страждання людям.

В умовах політичних відносин, що змінилися, Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки вживають рішучих заходів по підтримці чи встановленню миру, захисту населення від наслідків воєнних дій, в тому числі із застосуванням військових засобів.

Будучи членом ООН, Україна бере активну участь у міжнародних миротворчих операціях. Участь персоналу і підрозділів Збройних Сил України здійснюється на запрошення ООН, відповідно до Конституції України та Законів України. Статтею 85 Конституції України передбачено, що «схвалення рішення про подання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави» належить до повноважень Верховної Ради України. При цьому, відповідно до ст. 97 Конституції України, «порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав» встановлюється законом України.

Таким чином, однією з функцій Збройних Сил, поряд з обороною країни, стає запобігання війні, безпосередня участь у вирішенні проблем роззброєння сторін, що протистоять одна одній, участь у контролі за виконанням домовленості про зупинення вогню тощо.

Тож, абсолютно логічно тут постає питання про роль і місце міжнародного гуманітарного права, що застосовується до учасників збройного конфлікту про втіленні миротворчих операцій ООН. Це питання вперше постало в період конфлікту у Кореї і є предметом дискусій, консультацій між Організацією Об’єднаних націй та Міжнародним Комітетом Червоного Хреста.

Передбачається, що відповідь на це питання полягає у характері миротворчих операцій, еволюції їх розвитку. Вважається, що ці операції у своєму розвитку пройшли кілька етапів, тісно пов’язаних між собою.

Традиційні операції по підтримці миру

Розроблюючи і впроваджуючи операції по підтримці миру ООН робила акцент на: а) згоду і співробітництво сторін; б) незастосування сили, за винятком випадків самооборони. Метою таких операції було здійснення спостереження за дотриманням угод про припинення вогню і про перемир’я, спостереження за дотриманням кордонів, відігравати роль буфера між ворогуючими сторонами, спостерігати за виведенням військ контролювати проведення виборів і навіть організовувати їх.

Розширені операції по підтримці і встановленню миру

Даний етап характеризується більш масштабним характером миротворчих операцій, більш активними діями сил ООН у зв’язку з цілим рядом неміжнародних збройних конфліктів, у тому числі по національно-політичному відродженню державних структур, що зруйнувалися. Крім традиційних операцій по підтримці миру, сили ООН виконують більш широкі функції по встановленню миру. При цьому, у ситуації збройного конфлікту вони зіткнулися з такими проблемами, як засоби та методи ведення бою, утримання полонених під вартою та захист цивільного населення. Питання про застосування міжнародного гуманітарного права до сил по підтриманню миру набуло надзвичайної актуальності. Це змусило МКЧХ та Секретаріат ООН з урахуванням думки командуючих силами ООН розробити керівні принципи діяльності військових місій ООН.

Характерним для даного етапу є те, що політичні цілі урегулювання того чи іншого збройного конфлікту є їх впровадження здійснюється в умовах збройного конфлікту, що відбувається, що, безумовно, не може не впливати на чітку визначеність мандату миротворчих сил.

В даній ситуації існує небезпека політизації миротворчої діяльності, переходу миротворчих підрозділів, персоналу на бік тієї чи іншої ворогуючої сторони.

Миротворчі операції сьогодення

Для миротворчих операцій сьогодення характерними є ряд особливостей. При збереженні вирішальної ролі ООН у забезпеченні дотримання міжнародного права, збереження чи відновлення миру, спостерігається визначена тенденція заміни необхідних рішучих політичних акцій по збереженню миру чи недопустимості ескалації насильства наданням гуманітарної допомоги, часто з застосуванням для цього миротворчих військових контингентів. Це призводить до звуження діяльності міжнародних гуманітарних організацій, деякою мірою і МКЧХ, посилення небезпеки у їх діяльності. Підтвердженням цього є вбивство трьох делегатів МКЧХ у Бурунді, вбивство сплячими одного делегата і п’яти медпрацівників у госпіталі МКЧХ у Нових Атагах (Чечня), вбивство у Руанді медичних працівників організації «Лікарі світу» і спостерігачів ООН, які спостерігали за станом справ у області прав людини.

Все це ставить на порядок денний питання про необхідність залучення збройної охорони для здійснення діяльності гуманітарними організаціями. Однак, у зв’язку з цим виникає питання про збереження нейтрального і неупередженого характеру діяльності даних гуманітарних організацій, які потребують можливості подавати допомогу усім жертвам збройних конфліктів.