Діяльність командування по підготовці та організації бойових дій.

________________________________________________________

1. Загальні обов’язки командування по підготовці воєнних операцій.

 

Кожен командир в плані забезпечення поваги до права збройного конфлікту в межах своєї компетенції та особистої відповідальності за організацію вивчення права війни повинен розробляти організаційні заходи та бути готовим вирішувати завдання, які витікають із специфіки завдань.

Командир військового підрозділу, який бере участь або буде брати участь у бойовій операції повинен знати, що він несе загальну відповідальність за дотримання права війни.

На ко­ж­но­му ко­ма­н­ди­рі ле­жить ві­д­по­ві­да­ль­ність за за­бе­з­пе­чення поінформованості його пі­д­ле­г­лих про їхні обо­в’­я­з­ки, які по­к­ла­даю­ть­ся на них пра­вом збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів, та за при­й­ня­ття за­хо­дів для по­пе­ре­дже­н­ня по­ру­шень.

У ра­зі та­ко­го по­ру­ше­н­ня ко­ма­н­дир по­ви­нен зу­пи­ни­ти йо­го та вжити ди­с­ци­п­лі­на­р­ні за­хо­ди або по­ру­ши­ти кри­мі­на­ль­не пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня про­ти тих, хто до­пу­с­тив зазначене по­ру­ше­н­ня.

Ві­д­по­ві­да­ль­ність ко­ма­н­ди­ра ро­з­по­в­сю­джує­ть­ся та­кож на по­ру­ше­н­ня пра­ва, яке ста­ло ре­зу­ль­та­том не­вжи­т­тя за­хо­дів, які по­ви­н­ні бу­ли бу­ти вжи­ті.

Поінформованість особового складу досягається шляхом організації навчання. " Серед доступних заходів, цей захід є найбільш оптимальним, у всякому разі, всі інші заходи, якщо вони не пов`язані з навчанням, неминуче призводять до невдачі".[55]

Основна мета навчання міжнародному гуманітарному праву - це забезпечення чіткого дотримання правових норм міжнародного права всім особовим складом Збройних Сил незалежно від посади, звання, часу, дислокації та обставин.

Міжнародне гуманітарне право повинно бути включене у програми бойової підготовки. Реальні бойові навчання вимагають автоматичної реакції, яка знаходить свій прояв в інстинктивності поведінки, правильної поведінки. Дії в конкретній бойовій обстановці відпрацьовуються до автоматизму. Тому цілком слушна вимога про вивчення норм міжнародного гуманітарного права в системі бойової підготовки військ. Такий підхід не вимагає додаткового часу та спеціальних матеріалів, але передбачає активну форму навчання особового складу.

Неможливо навчити всіх усьому, та в цьому і нема потреби. "Особа яка навчається повинна вчити тільки те, що повинна знати у зв`язку з її діяльністю".[56] Кожний командир повинен застосовувати диференційний підхід до процесу навчання, та визначити, що повинен знати той чи інший підлеглий.

Зді­й­с­не­н­ня ко­ма­н­ду­ва­н­ня по­чи­нає­ть­ся з по­с­та­но­в­ки за­в­да­н­ня, обу­мо­в­ле­ного ві­й­сь­ко­ви­ми об­с­та­ви­на­ми. За­в­да­н­ня по­ви­н­но ві­д­по­ві­да­ти пра­ву збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту, ві­д­по­ві­д­ні ас­пе­к­ти яко­го по­ви­н­ні бу­ти вве­де­ні в про­цес при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня ко­ма­н­ди­ра­ми та осо­ба­ми, що зна­хо­дя­ть­ся в їх пі­д­по­ря­д­ку­ва­н­ні.

Ос­но­в­ни­ми еле­ме­н­та­ми про­це­су при­й­ня­т­тя рі­шень та кі­н­це­вої по­с­та­но­в­ки за­в­дань є збір ро­з­ві­ду­ва­ль­них да­них. Збір ін­фо­р­ма­ції, який є для ко­ма­н­ди­ра ос­та­н­нім за­со­бом ко­н­т­ро­лю пе­ред тим, як при­с­ту­пи­ти до дій, по­ви­нен до­з­во­ли­ти йо­му при­й­ня­ти та­к­ти­ч­не рі­ше­н­ня, яке ві­д­по­ві­да­ло б як військовій нео­б­хі­д­но­с­ті, так і гу­ма­ні­та­р­ним при­н­ци­пам.

Для забезпечення дотримання права війни інформація повинна включати в себе відомості про густонаселені райони, цивільне населення та цивільні об’єкти, що знаходяться поблизу військових об’єктів, характер забудови населених пунктів, наявність та характеристика об’єктів, що знаходяться під особливим захистом, навколишнє природне середовище.

Збір інформації, який відповідає праву війни проводиться з урахуванням різниці між дозволеними і забороненими методами. При зборі інформації командир повинен пам’ятати про обмеження на вибір засобів збору:

- захоплені в полон комбатанти не можуть бути примушені надавати інформацію;

- цивільні особи супротивної сторони не можуть примушуватися до повідомлення, що даються ними особисто, або до отримання даних від третіх осіб;

- санітарні транспортні засоби не можуть використовуватися для збирання і передачі розвідувальних даних.

Ос­кі­ль­ки за­в­да­н­ня по­ви­н­но бу­ти ви­ко­на­ним і ві­д­по­ві­да­ти при­н­ци­пам міжнародного гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, йо­го ви­ко­на­н­ня пі­д­ле­г­ли­ми є пи­та­н­ням ви­ко­на­н­ня на­ка­зів та вимог ди­с­ци­п­лі­ни.

Це дуже складне питання з правової точки зору. В той же час, як "національні законодавства, дія яких розповсюджується і на військовослужбовців, передбачають, що аби який з них, у разі відмови виконати наказ, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності"[57], норми міжнародного гуманітарного права визначають, що посилання на наказ старшого військового начальника, не обов'язково звільняють підлеглого від кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права при виконанні цього наказу (злочинного).

Одна з корінних проблем міжнародного гуманітарного права полягає у різниці функціонування внутрішньодержавного та міжнародного механізмів реалізації його норм.

"Стосовно сфери внутрішньодержавних дій можна визначити дві функції міжнародного гуманітарного права: 1) закріплення зобов'язань держав забезпечити усім особам, що перебувають під їх юрисдикцією, ефективні засоби юридичного захисту...,2) використання компетентними органами кожної держави, найперше судами, міжнародно-правових норм - самостійно чи спільно з національно-правовими нормами під час розгляду та вирішення справ у зв`язку із потребами правового, в тому числі і судового захисту" [58], та визначати відповідальність. Тому особливої ваги набуває відстоювання принципу відповідальності командирів в державах, де не визнають принцип відповідальності підлеглих за виконання протизаконних наказів командирів і начальників. Звідси співвідношення дисципліни та виконання наказу повинно бути вирішено командиром з урахуванням вимог міжнародного гуманітарного права.

В про­це­сі при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня ко­ма­н­дир, пе­ред яким по­с­та­в­ле­не за­в­да­н­ня, по­ви­нен ро­з­г­ля­ну­ти де­кі­ль­ка скла­до­вих.

По-­пе­р­ше, йо­му по­т­рі­б­на ін­фо­р­ма­ція про все, що мо­же до­по­мо­г­ти йо­му в ус­пі­ш­но­му ви­ко­на­н­ні за­в­да­н­ня.

По-­дру­ге, він по­ви­нен ро­з­г­ля­ну­ти за­с­те­ре­жні за­хо­ди, які по­ви­н­ні бу­ти при­й­ня­ті у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з пра­вом збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту.

По-­тре­тє, він по­ви­нен проа­на­лі­зу­ва­ти ко­н­к­ре­т­ну та­к­ти­ч­ну си­туа­цію, яка скла­ла­ся на да­ний мо­мент.

Збір ро­з­ві­ду­ва­ль­них да­них по­ви­нен до­з­во­ли­ти ко­ма­н­ди­ру вста­но­ви­ти мі­с­це­зна­хо­дже­н­ня та іде­н­ти­фі­ку­ва­ти про­ти­в­ни­ка та військові об'єк­ти, які по­ви­н­ні за­з­на­ти на­па­ду. Ро­з­ві­ду­ва­ль­ні да­ні по­ви­н­ні нада­ти ко­ма­н­ди­ру мо­ж­ли­вість:

- про­ве­с­ти пра­ви­ль­ну та то­ч­ну оці­н­ку об­с­та­но­в­ки, в якій по­ви­н­на бу­ти про­ве­де­на опе­ра­ція,

- ви­з­на­чи­ти по­ло­же­н­ня об'єк­тів та спо­ру­д, які зна­хо­дя­ть­ся під за­хи­с­том, а та­кож бу­дь-­які гу­с­то­за­се­ле­ні ра­йо­ни.

За­с­те­ре­жні за­хо­ди, яких вживають при пла­ну­ва­н­ні воєнної опе­ра­ції, по­ви­н­ні бу­ти спрямова­ні на те, щоб за­по­бі­г­ти або, як­що це не­мо­ж­ли­во, зве­с­ти до мі­ні­му­му ру­й­ну­ва­н­ня та втра­ти се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

"Основні начала міжнародного права - відмічав Ш.Монтескьє - природно полягають в тому, що народи повинні робити під час миру якомога більше добра, а під час війни - якомога менше зла".[59]

Ві­й­сь­ко­ві об'єк­ти по­ви­н­ні бу­ти ви­ді­ле­ні, в ра­йо­нах з ци­ві­ль­ним на­се­ле­н­ням при пла­ну­ва­н­ні обо­ро­ни між військови­ми та ци­ві­ль­ни­ми об'єк­та­ми по­ви­н­на бу­ти вста­но­в­ле­на нео­б­хі­д­на ві­д­с­тань.

Ко­ма­н­дир, ана­лі­зую­чи та­к­ти­ч­ну си­туа­цію, по­ви­нен ро­з­г­ля­ну­ти всі ко­н­к­ре­т­ні об­с­та­ви­ни, які наявні в да­ний мо­мент, вклю­чаю­чи гу­ма­ні­та­р­ні, а та­кож військові мір­ку­ва­н­ня.

Ко­ма­н­дир по­ви­нен та­кож ро­з­г­ля­ну­ти за­хи­с­ні за­хо­ди, спрямова­ні про­ти не­бе­з­пе­ки, яку воєнні дії мо­жуть ство­ри­ти або ство­рюють для ци­ві­ль­них осіб та об'єк­тів.

Мі­р­ку­ва­н­ня військово­го по­ря­д­ку, пов'яза­ні з ви­ко­на­н­ням за­в­да­н­ня, так зва­на "військова нео­б­хі­д­ність", не є пе­ре­ва­жаючим при­н­ци­пом, що до­з­во­ляє по­ру­шу­ва­ти но­р­ми пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту. Військова нео­б­хі­д­ність ви­п­ра­в­до­вує ли­ше ті нео­б­хі­д­ні для ви­ко­на­н­ня по­с­та­в­ле­но­го за­в­да­н­ня за­хо­ди, які не за­бо­ро­не­ні но­р­ма­ми пра­ва.

Пе­ред при­й­ня­т­тям ос­та­то­ч­но­го рі­ше­н­ня ко­ма­н­дир по­ви­нен про­ве­с­ти оці­н­ку мо­ж­ли­во­с­тей, які ви­п­ли­вають зі зро­б­ле­но­го ним ана­лі­зу.

Він по­ви­нен вста­но­ви­ти кі­н­це­ві спі­в­ві­д­но­ше­н­ня між:

- об­ме­же­н­нями, що ви­п­ли­вають із вста­но­в­ле­ної пе­ред ним за­да­чі (військова нео­б­хі­д­ність);

- запобіжними за­хо­дами, які по­ви­н­ні бу­ти вжиті у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з пра­вом вій­ни;

- очі­ку­ваної ці­ною воєнної опе­ра­ці­ї.

Кі­н­це­ве спі­в­ві­д­но­ше­н­ня по­ви­н­но при­ве­с­ти ко­ма­н­ди­ра до йо­го рі­ше­н­ня.

При­й­ня­те рі­ше­н­ня по­ви­н­но я­в­ля­ти на­й­ме­н­шу небе­з­пе­ку для ци­ві­ль­них осіб та об'єк­тів. Пі­с­ля при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня воно до­во­диться до пі­д­ле­г­лих. Пі­д­ле­г­лі по­ви­н­ні отримува­ти лише та­кі за­в­да­н­ня, які во­ни мо­жуть ви­ко­на­ти у ві­д­по­ві­д­но­с­ті до норм пра­ва ві­й­ни.

За­да­чі для пі­д­ле­г­лих по­ви­н­ні мі­с­ти­ти уто­ч­не­н­ня, нео­б­хі­д­ні для за­бе­з­пе­че­н­ня до­т­ри­ма­н­ня пра­ва ві­й­ни. Ко­ли це є нео­б­хі­д­ним, в за­да­чі пі­д­ле­г­лим по­ви­н­ні вклю­ча­ти­ся пра­ви­ла ве­де­н­ня бою та/ або ін­с­т­ру­к­ції з пра­вом ві­й­ни, по­ря­док їх взає­мо­дії з ци­ві­ль­ною вла­дою.

Коли до­з­во­ляє та­к­ти­ч­на об­с­та­но­в­ка, ко­ма­н­ди­ри по­ви­н­ні ін­фо­р­му­ва­ти ци­ві­ль­ну вла­ду про мо­ж­ли­вий ро­з­ви­ток військової опе­ра­ції та ри­зи­к, яко­му мо­жуть пі­д­да­ва­тись ци­ві­ль­ні осо­би та об'єк­ти. Ча­с­ті­ше та­ка ін­фо­р­ма­ція мо­же мі­с­ти­ти по­пе­ре­дже­н­ня, що про­по­нують пе­в­ні дії та/ або ви­би­ра­ти пе­в­ну лі­нію по­ве­ді­н­ки (на­п­ри­к­лад, шу­ка­ти схо­ви­ще або за­ли­ши­тись за ме­жа­ми пе­в­них ра­йо­нів).

Ко­н­т­роль є ос­та­н­нім кро­ком у зді­й­с­не­н­ні ко­ма­н­ду­ва­н­ня, йо­го ме­та - за­бе­з­пе­чен­ня ви­ко­на­н­ня на­ка­зів у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з на­мі­ра­ми ко­ма­н­ди­ра. Ко­н­т­роль спри­яє за­бе­з­пе­че­н­ню по­ря­д­ку та ди­с­ци­п­лі­ни.

За до­по­мо­гою ко­н­т­ро­лю ко­ма­н­дир пе­ре­свідчується, що йо­го пі­д­ле­г­лі до­т­ри­мую­ть­ся та за­бе­з­пе­чують до­т­ри­ма­н­ня пра­ва ві­й­ни в сфе­рі сво­єї ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті.

При плануванні бойової операції командир повинен звернути увагу на штатне забезпечення військових підрозділів необхідним майном та евакуацію захоплених осіб, майна, поранених, хворих, цивільного населення, а також відповідних транспортних засобів.

Основним принципом при організації перевезення, якщо дозволяє тактична обстановка повинен стати принцип: перевезення військового, медичного та цивільного характеру повинно здійснюватися роздільно. У випадках, коли це неможливо, спільне перебування військового, цивільного та медичного персоналу, а також установ і транспортних засобів має бути недовгочасним.

Розподіл маршрутів потрібен для захисту цивільних осіб, військовополонених, поранених та хворих від можливих нападів противника на колони військових перевезень, тому що майно та спорядження, що поставляється до війська, окрім майна медичного і релігійного характеру, є військовими об’єктами, незалежно від персоналу та транспортних засобів, що їх поставляють і тому можуть піддаватися нападу.

При планування маршрутів перевезення військового майна та спорядження, а також переміщення військ, треба розміщати їх далі від місцезнаходження цивільних осіб та об’єктів.

За сприятливої тактичної обстановки військові частини при переміщенні та зупинках повинні триматися за межами густонаселених районів. Якщо це неможливо, то перевезення повинно здійснюватися швидко і по можливості із завчасним попередженням цивільної влади.

Загальну концепцію перевезень, яка включає до себе - встановлення різноманітних каналів забезпечення та евакуації, використання транспортних засобів, обов'язків по здійсненню контролю, відпрацювання наказів та інструкцій, - визначає старший загальновійськовий начальник.

Кожен командир, зокрема, повинен додатково відпрацювати всі питання, що стосується сфери його відповідальності, а саме:

- визначення каналів та маршрутів перевезення військової техніки та майна, обладнання медичного та релігійного персоналу, цивільних осіб, які знаходяться під захистом, та розмежування цих маршрутів;

- визначити райони завантаження та розвантаження техніки та військ;

- при зміні каналів та маршрутів перевезення, прийняти заходи до швидкого і зрозумілого внесення змін;

- визначення транзитних пунктів завантаження та зведення до мінімуму спільного знаходження на них військових немедичних, медичних та цивільних транспортних засобів та осіб;

- налагодити тісний взаємозв'язок з цивільною владою на час проведення термінових, першочергових перевезень, з метою уникнення непорозумінь та плутанини;

- забезпечити необхідні умови для здійснення евакуації захоплених осіб та майна (військовополонені, поранені, хворі, особи, які потерпіли корабельну аварію, військово-медичний персонал противника, військово-духовний персонал, військове майно противника) - швидко, на умовах наближених до здійснення перевезень власного особового складу та майна.

У нижчих тактичних підрозділах перевезення здійснюються, як правило, у відповідності до порядку підлеглості.

Та­ким чи­ном, зді­й­с­не­н­ня ко­ма­н­ду­ва­н­ня вклю­чає в се­бе: збирання ро­з­ві­ду­ва­ль­ної ін­фо­р­ма­ції, до­т­ри­ма­н­ня запобіжних за­хо­дів, ана­ліз об­с­та­но­в­ки та ін­фо­р­ма­ції, при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня, по­с­та­но­в­ку за­в­да­н­ня пі­д­ле­г­лим, ко­н­т­роль за його ви­ко­на­н­ням, спі­в­ро­бі­т­ни­ц­т­во з ци­ві­ль­ною вла­дою.

 

2. Дія­ль­ність ко­ма­н­ди­ра під час ве­де­н­ня бо­йо­вих дій

 

В дру­го­му пи­та­н­ні бу­дуть ро­з­г­ля­ну­ті по­ло­же­н­ня пра­ва збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів, які ви­з­на­чають ведення бойових опе­ра­цій та об­ме­же­н­ня, які на­к­ла­даю­ть­ся на їх про­ве­де­н­ня вка­за­ним пра­вом, а та­кож, зо­к­ре­ма, пра­ви­ло достатно­с­ті. Дво­ма ос­но­в­ни­ми при­н­ци­па­ми, які мі­с­тя­ть­ся в че­т­ве­р­тій Гаазькій ко­н­ве­н­ції 1907 ро­ку, пі­д­т­ве­р­дже­ни­ми в пе­р­шо­му До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі (ст. 35) до Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій 1949 ро­ку, що на­к­ла­дають об­ме­же­н­ня на ­ве­де­н­ня бо­йо­вих дій, є:

- пра­во ви­бо­ру ме­то­дів та за­со­бів ве­де­н­ня ві­й­ни не є нео­б­ме­же­ним;

- при­н­цип достатно­с­ті, який ви­ма­гає уни­кнення за­по­діяння за­й­вих стра­ж­да­н­ь та руй­ну­ва­нь і ві­д­по­ві­д­но за­бо­ро­няє всі фо­р­ми на­си­л­ьства, що не є нео­б­хі­д­ни­ми для от­ри­ма­н­ня військової пе­ре­ва­ги над су­п­ро­ти­в­ни­ком.

       Треба підкреслити, що дії збройних сил не суперечать праву і визнаним нормам міжнародної поведінки. Обмеження, які накладаються, зумовлені в першу чергу міркуваннями гуманності і моралі, і в кінцевому випадку аж ніяк не впливають на кінцевий результат бойової операції. Більше того:"окрім міркувань гуманності та моралі юридичні правила відповідають найбільш ефективним та економічним методам ведення бойових дій. Очевидно, наприклад, що при нападі на невійськові цілі не може бути досягнуто ніякої військової переваги тому, що при цьому витрачаються ресурси, які б можна було використати з більшою користю. Подібними діями ви можете нанести собі шкоду в майбутньому тому, що втратите довіру до себе населення та джерела розвідувальних відомостей, викличете більш жорстоку протидію противника, сформуєте проти себе громадську думку, яка може спонукати нейтральні держави прийняти участь у конфлікті на боці противника"[60], руйнування цивільних об'єктів та інфраструктури набагато ускладнить керованість окупованими територіями.

Ці при­н­ци­пи не є пе­ре­ш­ко­дою для дій со­л­да­та в бою, але на­к­ла­дають об­ме­жен­ня на за­с­то­су­ва­н­ня на­си­л­ля.

Ко­ма­н­дир під час про­ве­де­н­ня опе­ра­ції по­ви­нен зро­би­ти все, щоб бо­йо­ві дії бу­ли спря­мо­ва­ні ті­ль­ки про­ти військових об'єк­тів. Під час ви­бо­ру ме­то­дів та за­со­бів ве­де­н­ня воєнних дій ко­ма­н­дир по­ви­нен вжити всіх за­хо­дів для то­го, щоб уни­к­ну­ти ви­па­д­ко­вих втрат се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня та на­не­се­н­ня ви­па­д­ко­вої шко­ди ци­ві­ль­ним об'єк­там.

Під час ве­де­н­ня опе­ра­цій ко­ма­н­дир по­ви­нен пам'ята­ти, що пра­во ві­й­ни за­бо­ро­няє:

- на­пад на ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня, ок­ре­мих ци­ві­ль­них осіб або ци­ві­ль­ні об'єк­ти як ме­тод ве­де­н­ня ві­й­ни;

- при­му­шення гро­ма­дян су­п­ро­ти­в­ної сто­ро­ни до участі в бо­йо­вих діях про­ти сво­єї краї­ни, на­віть як­що во­ни зна­хо­ди­лись до по­ча­т­ку ві­й­ни в ньо­го на слу­ж­бі;

- на­пад або бо­м­ба­р­ду­ва­н­ня неза­хи­щених міст, сіл, жи­т­ло­вих бу­ди­н­ків;

- по­г­ра­бу­ва­н­ня, на­віть під час взя­т­тя мі­с­та або ра­йо­ну шту­р­мом;

- ре­п­ре­сії про­ти осіб та ма­й­на, що ко­ри­с­тую­ть­ся за­хи­с­том;

- ви­ко­ри­с­та­н­ня го­ло­ду се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня як ме­тоду ве­де­н­ня війн;

- за­г­ро­жу­ва­ти на­си­л­лям ци­ві­ль­но­му на­се­ле­н­ню;

- ві­д­да­ва­ти на­каз - не за­ли­ша­ти ні­ко­го жи­вим;

- на­па­да­ти на об'єк­ти, нео­б­хі­д­ні для ви­жи­ва­н­ня ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня;

- ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ме­то­ди ве­де­н­ня бо­йо­вих дій, які мо­жуть спри­чи­ни­ти ве­ли­ку, се­р­йо­з­ну до­в­го­с­т­ро­ко­ву шко­ду навколишньому се­ре­до­ви­щу;

- на­пад на гре­б­лі, ато­м­ні ста­н­ції, да­м­би, як­що та­кий на­пад мо­же ви­кликати звіль­не­н­ня не­бе­з­пе­ч­них сил та ста­ти на­с­лі­д­ком тя­ж­ких втрат се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, за ви­к­лю­че­н­ням ви­па­д­ків, коли та­кі об'єк­ти ви­ко­ри­с­то­вую­ть­ся для бе­з­по­се­ред­ньої пі­д­т­ри­м­ки військових опе­ра­цій або з військовою ме­тою та коли на­пад є єди­ним пра­к­ти­ч­ним за­со­бом при­пи­ни­ти та­ку пі­д­т­ри­м­ку;

- не­ви­бі­р­ко­вість на­па­ду, коли на­пад не спря­мо­ва­ний на ко­н­к­ре­т­ні ві­й­сь­ко­ві об'єк­ти та роз­ра­хо­ва­ний на ура­же­н­ня і ци­ві­ль­них об'єк­тів без розрі­з­нення.

Під час бо­йо­вих дій ко­ма­н­дир має за­ко­н­ні по­в­но­ва­же­н­ня уклада­ти уго­ди про ти­м­ча­со­ве при­пи­не­н­ня во­г­ню з ко­н­к­ре­т­ною та об­ме­же­ною ме­тою, на­п­ри­к­лад, для ева­куа­ції по­ра­не­них. Про бу­дь-­які по­ді­б­ні дії він по­ви­нен спо­ві­с­ти­ти ко­ма­н­ду­ва­н­ня.

Бу­дь-­які ін­ші до­мо­в­ле­но­с­ті про при­пи­не­н­ня во­г­ню та пе­ре­мир'я мо­жуть ма­ти ве­ли­кі по­лі­ти­ч­ні та військові на­с­лі­д­ки і по­т­ре­бують по­пе­ре­д­ньо­го уз­го­дже­н­ня з ко­м­пе­те­н­т­ною вла­дою.

Мі­с­це­ві уго­ди про при­пи­не­н­ня во­г­ню мо­жуть бу­ти ви­ко­ри­с­та­ні для ева­куа­ції з об­ло­ги чи ото­че­н­ня по­ра­не­них, хво­рих, ді­тей, ва­гі­т­них жі­нок.

Ко­ма­н­дир по­ви­нен до­з­во­ля­ти ві­ль­ний, шви­д­кий та бе­з­пе­ре­ш­ко­д­ний про­пуск усіх ва­н­та­жів до­по­мо­ги та об­ла­д­на­н­ня, що при­з­на­чаю­ть­ся для ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, а та­кож пе­р­со­на­лу, який су­п­ро­во­джує цей ва­н­таж, на­віть то­ді, коли ця до­по­мо­га при­з­на­че­на для ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня су­п­ро­ти­в­ни­ка.

       Тилові райони характеризуються тим, що тут починаються шляхи постачання і закінчуються шляхи евакуації, особливої ваги набувають питання цивільної адміністрації, саме тут вирішуються проблеми кримінально-правового характеру.

       Проблеми правового регулювання тилових районів охоплюють:

- бази постачання - тилове військове забезпечення, обслуговування військово-медичних баз;

- поводження із захопленими особами та об'єктами - початок полону та репатріації, поводження з окремими категоріями осіб, які підлягають евакуації, майном;

- зв'язок з цивільною адміністрацією та населенням - співробітництво з цивільною владою, надання допомоги;

- питання кримінально-правового характеру - кримінально-правові проблеми та їх судове вирішення.

а) Бази постачання:

       Базами матеріально-технічного постачання є:

- база військового постачання та матеріально-технічного забезпечення;

- бази військово-медичної служби;

- табори військовополонених.

Бази постачання повинні бути розташовані таким чином, щоб дотримувались наступні вимоги:

- між військовим, медичними та цивільним об'єктами повинна бути достатня відстань;

- забезпечення швидкого транспортування на бази та з баз.

Доступ на бази матеріально-технічного постачання повинен бути обмеженим колом осіб та об'єктів.

Положення норм МГП стосовно перевезень, поводження з захопленими військовослужбовцями та майном супротивника, їх евакуації розповсюджується також на бази постачання.

В тилових районах можливі три основних типи медичних служб:

- абсолютне розмежування функціонування військових та цивільних медичних служб;

- військові та цивільні медичні служби, які взаємодіють між собою, приймають як цивільних так і військових хворих та поранених;

- частково або повністю об'єднані військові та цивільні бази і медичні служби.

Особа, яка в цілому відповідає за матеріально-технічне забезпечення, визначає точний розпорядок дій медичної служби в тиловому районі і в разі взаємодії чи об'єднання військових та цивільних медичних служб повинна забезпечити:

- чітку організацію управління;

- точні вказівки медичному персоналу, який пересувається між медичними цивільним та військовим базами або працює на цих базах;

- дотримання в повному обсязі норм "права війни" в частині, яка стосується військових та цивільних медичних служб.

Крім того, особа, яка в цілому відповідає за матеріально-технічне забезпечення, дозволяє та сприяє релігійній діяльності, посередницькій діяльності Держав-покровительок, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, виконання релігійних обрядів, відвідування військовополонених, надання допомоги в кримінальному розслідуванні.

Військові бази постачання і матеріально-технічного забезпечення, на яких виробляється, переробляється або зберігається майно, крім припасів медичного призначення, яке призначається для використання збройними силами, є військовими об’єктами.

Майно, яке зберігається на військовій базі постачання і матеріально-технічного забезпечення, навіть коли воно призначене або надане для використання цивільним населенням, піддається тому ж ризику, що й сама база.

Цивільний персонал, який використовується для робіт на такий базі, піддається такому ж ризику, як і військовий персонал бази. У позаслужбовий час він повинен перебувати на достатній відстані від бази.

Слід уникати одночасної присутності військових і цивільних осіб, а також складування майна та тій самій базі.

Військові шпиталі та інші військово-медичні установи (наприклад, медичні склади, бази постачання) повинні розташовуватися таким чином, щоб напади, направлені на військові об’єкти, не загрожували їхній безпеці.

Розпізнавальний знак на цих об’єктах повинен бути настільки великим і видимим, наскільки це дозволяє тактична обстановка. У тилових районах поза зоною військових операцій він має бути настільки великим і видимим, наскільки це технічно можливо.

Одночасна присутність на військово-медичній базі комбатантів, медичного персоналу і санітарно-транспортних засобів повинна бути зведена до необхідного мінімуму (наприклад, для забезпечення охорони, догляду за хворими і пораненими, розвантаження транспортних засобів).

б) Поводження із захопленими особами та об’єктами

Військовополонених треба оберігати, з ними слід поводиться гуманно за будь-яких обставин. Військовополонені перебувають під владою держави, яка їх утримує в полоні і відповідає за поводження з ними.

Держава, що утримує військовополонених, повинна забезпечити їх безкоштовне утримування, а також безкоштовний медичний догляд, який відповідав би стану їхнього здоров’я.

Держава, що утримує військовополонених, може піддавати їх інтернуванню. Інтернування повинно, як правило, здійснюватися в таборах військовополонених.

Військовополонені ніколи не повинні направлятися в райони або утримуватися в районах, де їх життя може піддаватися небезпеці із зони бойових дій.

Держава, що утримує військовополонених, повинна надати всім зацікавленим сторонам (тим, що воюють, а за необхідністю – і нейтральним) через посередництво держави-покровительки відомості щодо географічного розташування таборів військовополонених.

Коли дозволяють міркування військового характеру, табори військовополонених позначаються літерами “PG” або “PW”, які розміщуються так, щоб у світлі години доби вони були добре помітні з повітря. Зацікавлені сторони можуть домовитися про застосування інших засобів позначення.

У випадку кримінального переслідування військовополонених повинні дотримуватися такі вимоги процесуального характеру:

- а) військовополонені постають перед воєнним трибуналом, якщо тільки чинне законодавство не надає цивільним судам права судити власних військовослужбовців;

- б) військовополонені користуються перевагами, які надаються правом війни, навіть у випадку винесення обвинувального вироку за дії, вчинені до взяття в полон;

- в) судовий розгляд повинен проводитися без затримки;

- г) державу-покровительку необхідно проінформувати про розгляд справи в суді, ухвалу суду і покарання.

Повідомлення держави-покровительки про порушення судового переслідування направляється не пізніше тритижневого терміну до початку слухання справи.

в) Зв'язок з цивільною адміністрацією та населенням:

Як правило, питання цивільного характеру вирішуються на підставі встановлених в мирний час процедур.

Кожен командир повинен детально визначити та дати відповідні розпорядження, накази стосовно:

- співробітництва з цивільною владою;

- дій та характеру поведінки по відношенню до цивільного населення та цивільних об'єктів, якщо це має суттєве значення з воєнної точки зору.

       Для забезпечення взаємодії з цивільною владою, правильних дій та поведінки з цивільним населенням, в умовах бойових дій, особливу увагу слід звертати на встановлення співробітництва у мирний час.

       Рівні співробітництва між військовим командуванням та цивільною владою повинні визначатись з урахуванням особливостей національних, військових та цивільних організацій та адміністративних структур.

       Співробітництво перш за все полягає у:

1. поінформованості цивільної влади з метою недопущення непорозумінь, зайвих ілюзій, а саме:

1.1. особливості стратегічної чи тактичної ситуації та її вплив на розвиток подій;

1.2. практичні можливості забезпечення недоторканості об'єктів, які користуються спеціальним захистом;

1.3. вірогідність позбавлення захисту об'єктів, які мають культурну цінність;

1.4. рекомендована поведінка цивільного населення у визначених районах при певних обставинах;

2. співробітництво по відношенню до осіб та об'єктів, які користуються особливим захистом, полягає в першу чергу у заходах підготовчого характеру, з метою забезпечити їх збереження та повагу:

2.1. перевірка характеру використання об'єкту;

2.2. засоби ідентифікації;

2.3. надання допомоги військовим у евакуації хворих та поранених;

2.4. евакуація майна, яке є культурними цінностями;

2.5. розподіл обов'язків у надзвичайних ситуаціях;

3. створенні зон, які користуються захистом:

3.1. шпитальні зони;

3.2. демілітаризовані зони;

3.3. місце зосередження пам'ятників;

4. наданні допомоги цивільному населенню, якщо тактична обстановка не дозволяє це робити.

Як ек­с­т­ре­ні за­хо­ди ко­ма­н­ду­ва­н­ня сто­рін, що зна­хо­дя­ть­ся в ко­н­ф­лі­к­ті, мо­жуть ство­рю­ва­ти в ра­йо­нах бо­йо­вих дій не­й­т­ра­ль­ні зо­ни, при­з­на­че­ні для то­го, щоб ві­д­го­ро­ди­ти від бо­йо­вих дій пе­в­них осіб, не ро­б­ля­чи між ни­ми розрі­з­нення:

- по­ра­не­них та хво­рих ко­м­ба­та­н­тів та не­ко­м­ба­та­н­тів;

- не беручих участі в бо­йо­вих діях ци­ві­ль­них осіб, які пе­ре­бу­вають в не­й­траль­них зо­нах і не ви­ко­нують ро­біт воєнного ха­ра­к­те­ру.

Для вста­но­в­ле­н­ня та­ких зон сто­ро­ни пі­д­пи­сують пи­сь­мо­ву уго­ду. Під час про­ве­де­н­ня на­с­ту­па­ль­ної опе­ра­ції ко­ма­н­дир по­ви­нен пам'ята­ти, що на­пад мо­же бу­ти спрямова­ний ті­ль­ки на ко­н­к­ре­т­ний ві­й­сь­ко­вий об'єкт.

На­п­ря­мок та час на­с­ту­пу по­ви­н­ні о­би­ра­ти­ся та­ким чи­ном, щоб зве­с­ти до мі­ні­му­му кі­ль­кість жертв се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

Коли до­з­во­ляє та­к­ти­ч­на об­с­та­но­в­ка, про на­пад, який мо­же то­р­к­ну­ти­ся ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, по­ви­н­но бу­ти за­в­ча­с­но по­пе­ре­дже­н­о.

Зді­й­с­нюю­чи обо­ро­ну, ко­ма­н­дир по­ви­нен ор­га­ні­зу­ва­ти її пе­ре­ва­ж­но за ме­жа­ми на­се­ле­но­го пу­н­к­ту. Ци­ві­ль­ні осо­би та об'єк­ти по­ви­н­ні бу­ти ви­ве­де­ні з місць ди­с­ло­ка­ції військових об'єк­тів. В цьо­му пи­та­н­ні ко­ма­н­дир по­ви­нен спі­в­п­ра­цю­ва­ти з ци­віль­ною вла­дою.

Ко­ли є мо­ж­ли­вість ви­бо­ру між кі­ль­ко­ма обо­ро­н­ни­ми по­зи­ція­ми для от­ри­ма­н­ня рі­в­но­цін­ної військової пе­ре­ва­ги, ко­ма­н­дир по­ви­нен о­б­ра­ти та­ку по­зи­цію, яка б ство­ри­ла на­й­ме­н­шу загрозу для ци­ві­ль­них осіб та об'єк­тів.

Ві­й­сь­ко­ві ча­с­ти­ни та пі­д­ро­з­ді­ли, крім са­ні­та­р­них фо­р­му­вань, при пе­ре­ди­с­ло­ка­ції та зу­пи­н­ках по­ви­н­ні зна­хо­ди­тись за ме­жа­ми на­се­ле­них пу­н­к­тів, як­що їх при­су­т­ність, на­віть ти­м­ча­со­ва, мо­же ство­ри­ти не­бе­з­пе­ку для ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня та ци­віль­них об'єк­тів.

Пе­ре­су­ва­н­ня че­рез гу­с­то­на­се­ле­ні ра­йо­ни або по­ряд з ни­ми по­ви­н­ні про­во­ди­тись шви­д­ко.

Ко­ма­н­дир по­ви­нен зна­ти, що при умо­ві до­т­ри­ма­н­ня за­бо­рон та об­ме­жень на до­с­туп в на­ціо­на­ль­ний по­ві­т­ря­ний про­с­тір іно­зе­м­ні лі­та­ль­ні апа­ра­ти, за ви­к­лю­че­н­ням лі­та­ль­них апа­ра­тів су­п­ро­ти­в­ни­ка, не мо­жуть пі­д­да­ва­ти­ся на­па­ду.

Іно­зе­м­ні лі­та­ль­ні апа­ра­ти мо­жуть пі­д­да­ва­ти­ся на­па­ду в ра­зі, коли їх су­п­ро­воджують вій­сь­ко­ві лі­та­ль­ні апа­ра­ти су­п­ро­ти­в­ни­ка.

Іно­зе­м­ний ци­ві­ль­ний лі­та­ль­ний апа­рат, який не ви­ко­нує на­каз змі­ни­ти курс, при­зе­м­ли­ти­ся або зді­й­с­ни­ти по­са­д­ку на во­ду, мо­же пі­д­да­ва­ти­ся на­па­ду пі­с­ля ві­д­по­ві­д­но­го по­пе­ре­дже­н­ня.

Ви­ко­ри­с­та­н­ня са­ні­та­р­них по­ві­т­ря­них тра­н­с­по­р­т­них за­со­бів мають дея­кі об­ме­же­н­ня.

Для по­льо­тів над ра­йо­на­ми, фа­к­ти­ч­ний ко­н­т­роль над яки­ми зді­й­с­нює­ть­ся су­про­ти­в­ною сто­ро­ною, нео­б­хі­д­но ук­ла­де­н­ня уго­ди з нею. Як­що та­кої уго­ди не ук­ла­де­но, то са­ні­та­р­ні тра­н­с­по­р­т­ні за­со­би діють на свій осо­би­с­тий ри­зик, але во­ни ко­ри­с­тую­ть­ся по­ва­гою пі­с­ля то­го, як бу­ли ро­з­пі­з­на­ні в яко­с­ті та­ких. В та­ко­му ра­зі їм мо­же бу­ти на­ка­за­но при­зе­м­ли­ти­ся або зді­й­с­ни­ти по­са­д­ку на во­ду для про­ве­де­н­ня пе­ре­ві­р­ки. Са­ні­та­р­ні по­ві­т­ря­ні тра­н­с­по­р­т­ні за­со­би по­ви­н­ні під­ко­ри­ти­ся та­ко­му на­ка­зу.

При зді­й­с­не­н­ні військових опе­ра­цій на мо­рі ко­ма­н­дир по­ви­нен пам'ята­ти, що на­па­ду під­даю­ть­ся ті­ль­ки військові об’­є­к­ти. До та­ких об'єк­тів на­ле­жать:

- ко­ра­б­лі ВМС про­ти­в­ни­ка;

- ко­ра­б­лі, яких су­п­ро­во­джує ко­н­вой;

- ко­ра­б­лі, що пе­ре­во­зять ва­н­таж ві­й­сь­ко­во­го при­з­на­че­н­ня;

- ко­ра­б­лі, що зді­й­с­нюють тра­н­с­по­р­ту­ва­н­ня військ про­ти­в­ни­ка;

- ко­ра­б­лі, що про­ри­вають об­ло­гу.

Не пі­д­ля­гають за­хо­п­ле­н­ню та не мо­жуть ста­ти об'єк­том на­па­ду:

- шпи­та­ль­ні ко­ра­б­лі, їх ря­ту­ва­ль­ні шлю­п­ки та не­ве­ли­кі пла­ва­ль­ні за­со­би;

- бе­ре­го­ві ря­ту­ва­ль­ні пла­ва­ль­ні за­со­би;

- ко­ра­б­лі, які йдуть у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з ок­ре­мою уго­дою;

- ко­ра­б­лі, які мають пе­ре­пу­с­т­ку на бе­з­пе­ре­ш­ко­д­ний про­хід;

- не­ве­ли­кі ри­ба­ль­сь­кі ко­ра­б­лі;

- ко­ра­б­лі, які зді­й­с­нюють мі­сію ду­хо­в­но­го, нау­ко­во­го або фі­ла­н­т­ро­пі­ч­но­го ха­ра­к­те­ру;

- ін­ші ко­ра­б­лі, що не мають військово­го при­з­на­че­н­ня.

 Для вста­но­в­ле­н­ня ста­ту­су ко­ра­б­ля ко­ма­н­дир має пра­во ві­д­да­ти на­каз зу­пи­ни­ти цей ко­ра­бель та ог­ля­ну­ти йо­го. Як­що ко­ра­бель не ви­ко­нує ці ви­мо­ги, ко­ма­н­дир має пра­во ві­д­да­ти на­каз на зни­ще­н­ня та­ко­го су­д­на пі­с­ля ві­д­по­ві­д­но­го по­пе­ре­дже­н­ня.

Та­ким чи­ном, ми ро­з­г­ля­ну­ли дея­кі пи­та­н­ня сто­со­в­но дій ко­ма­н­ди­ра під час про­ве­де­н­ня бо­йо­вої опе­ра­ції.

 

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ТА МІЖНАРОДНІ МИРОТВОРЧІ ОПЕРАЦІЇ ООН

_______________________________________________________________________________