Поведінка підприємства на ринку праці

На ринку праці продається особливий ресурс – праця (робоча сила). Цей товар відрізняється від звичайних товарів тим, що носієм ресурсу є жива людина, якій притаманні моральні елементи, духовність, інтелект тощо.

Попит на ресурс праця, мають фірми-роботодавці, які мають вільні робочі місця. Носіями пропозиції виступають ті, хто не зайнятий у даний час, насамперед безробітні.

W – заробітна плата,

Q_L – кількість працівників.

При постійному збільшенні заробітної плати настає момент, коли кількість бажаючих працювати стає меншою (не має фізично людей, а хто отримує високу заробітну плату, хоче відпочивати та витрачати гроші).

Під повною зайнятістю на ринку праці розуміють ситуацію, коли величина попиту на робочу силу дорівнює величині пропозиції.

У ринковій економіці заробітна плата виступає як ціна ресурсу праця. Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це кількість отриманих грошей.

Реальна заробітна плата – це кількість матеріальних благ і послуг, що можуть бути придбані за номінальну заробітну плату.

Ставка заробітної плати залежить від продуктивності праці, а вона залежить від: фондооснащеності робочого місця; кваліфікації робітників; наявності в країні природних ресурсів; географічного місця роботи тощо.

На конкурентному ринку праці багато конкуруючих фірм, які не впливають на пропозицію цієї праці, та значна кількість робітників однієї і тієї ж кваліфікації, які пропонують свою робочу силу.

Монопсонія – це структура ринку, коли на ньому діють багато продавців та лише один покупець.

Монопсоніст виступає як галузь, тому крива його пропозиції є кривою галузі, тобто, щоб найняти додаткову кількість працівників, монопсоніст повинен збільшити заробітну плату. Це означає, що граничні витрати на купівлю додаткової праці будуть перевищувати ставку цього працівника, крім першого:

MRC > W,

MRC₁ = W_1.

Крива MRC знаходиться вище кривої пропозиції.

MRP = MRC

Монопсонія порівняно з конкурентом виплачує меншу ставку заробітної плати і винаймає меншу кількість працівників.

На ринку праці суттєву роль відіграють профспілки. Головна економічна роль профспілок:

*  добиватися підвищення заробітної плати;

*  зменшення робочого дня;

*  встановлення кращих умов праці.

Підвищення заробітної плати профспілки досягають двома способами:

1) Підвищення попиту на ресурс праця. Досягається за рахунок:

a) збільшення попиту на продукцію членів профспілок;

б) підвищення якості членів профспілок (кваліфікація).

2) Зниження пропозиції ресурсу праця.

Профспілки:

* підтримують законодавство щодо обмеження імміграції, скорочення праці неповнолітніх, підтримують обов’язковий вихід на пенсію;

* добиваються найму на роботу тільки членів профспілки, а потім скорочують їх кількість (ліцензії, іспити, великі внески);

* шляхом встановлення для членів профспілки мінімальної заробітної плати вище рівноважної.

Держава регулює ринок праці таким чином:

1) встановлює ставки й оклади в державному секторі економіки;

2) встановлює рівень мінімальної заробітної плати, який є обов’язковим для будь-яких підприємств.

Встановлення ставки мінімальної заробітної плати, як правило, викликає появу надлишку робочої сили на ринку, тобто безробіття.

Різні категорії працівників одержують різну заробітну плату завдяки диференціації заробітної плати:

- робітники різні за кваліфікацією, освітою;

- різні умови праці робітників (важкість, шкідливість робіт, місце роботи тощо).

 Є професії, з якими важко конкурувати людям інших професій (неконкурентні групи): нейрохірурги, академіки тощо. Оплата праці у таких груп повинна бути більшою (ефект монополізму).

Інвестиції у людський капітал – це витрати, які підвищують продуктивність праці робітника. Виділяють два основні види вкладень у людину:

- витрати на освіту;

- витрати на охорону здоров'я.

Такі інвестиції дають високу віддачу. Досліджено, що гривня, вкладена в людину, значно ефективніша від вкладеної у техніку.