Виникнення та еволюція економічної думки

Економічна теорія вперше виникла в античному суспільстві як “економія” – наука про домогосподарство. Термін “економія” вперше запропонував Ксенофонт. Найбільш глибоким дослідником економічних проблем був Аристотель.

Становлення капіталізму сприяло виникненню економіки як самостійної науки, яка дістала назву політичної економії. В центрі її уваги спочатку знаходилась не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі підвищив роль купців. Інтереси купців виражала перша школа, що виникла в політичній економії – меркантилізм (XVI –XVII)ст. В 1615 році Антуан – де Монкретєн опубліковує “Трактат політичної економії”, що дав назву майбутній науці.

Метою дослідження меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства. Об’єктом спостережень стала капіталістична торгівля, а предметом уваги – рух грошей і товарів між окремими сторонами. Це вчення відображало інтереси торгівельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу.

На зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Засновники – У. Петті. Ф. Кене та А. Р. Ж. Тюрго. Найвищого досягнення набула в працях англійських економістів А. Сміта (1723 - 1790) та Д. Рікардо (1772 - 1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об’єктивних закономірностей, започаткувала теорію трудової вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.

У Франції варіантом класичної школи були фізіократи (з грец. – влада природи). Вони вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу, а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу з капіталу.

Класична школа буржуазної політичної економії, її прогресивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії.

К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці, виокремлює те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар, виділив поняття середньої вартості товару, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того виражає коливання попиту і пропозиції.

Історична школа та маржиналізм. Економічні явища, на думку представників історичної школи, зумовлені історичними обставинами. Тому вони політекономію ототожнювали з поняттям “національна економіка”. У середині ХІХ ст. виникає новий напрям економічної науки – маржиналізм (від франц. - граничний). Основою маржиналізму є теорія граничнї корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів, тобто граничною корисністю.

Основні напрямки сучасної економічної теорії:

1.Неокласична економічна теорія.

2.Інституціонально – соціальний напрямок, або інституціоналізм.

3.Кейнсіанство та неокейнсіанство.

Об’єктом дослідження неокласиків є поведінка ”Людини економічної”, яка як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати (чи зусилля).

Інституціоналізм (з лат. – установа) – один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ ст. Він заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Найпрогресивнішими ідеями його прихильників є необхідність участі трудящих в управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

  Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені англійського економіста Дж. Кейнса. Він усвідомив, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати.

Посткейнсіаннство – один із напрямів розвитку західної економічної науки, що розглядає теорію Кейнса лише як один із елементів нової системи економічних поглядів. Значну роль посткейнсіанці відводять існуванню грошей та грошово-кредитних інститутів, грошового попиту та грошової пропозиції на процес відтворення, виступають за розробку довгострокової стратегії регулювання економіки, проведення глибоких структурних реформ, за впровадження системи національного планування економіки.

 Суттєвий внесок в розвиток світової економічної науки внесли українські вчені: Десницький, М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, Є.Є. Слуцький, М.В. Птаха.

Предмет економічної теорії

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро -, макро -, і глобальних рівнях).

Макрорівень - охоплює господарство країни в цілому.

Глобальний рівень – розглядає міждержавні об'єднання та світове господарство.

Мікрорівень – розглядає домогосподарство, фірму.

Економічна теорія досліджує проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне виробництво.

Найпоширеніше визначення предмета економічної теорії таке:

економічна теорія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну і розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг, й також економічні закони, що управляють цими процесами.

Економічна наука досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення необмежених потреб.

Економічні виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності тобто у виробництві, обміні, розподілі та споживанні благ та послуг.

Виробництво – в економічному розумінні це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу та їх узгодженого цілеспрямованого використання.

Обмін – це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробника до споживача і цей рух обслуговують гроші, торгівля і ціни.

Розподіл – це формування доходів підприємств, робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави.

Споживання – це використання доходів і реалізація корисних властивостей речей та послуг.