Потреби як спонукальний мотив економічної діяльності

Визначні мислителі минулого і сучасності – Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби – це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

Виділяють три етапи розвитку потреб у минулому XX столітті.

Перший етап – до середини50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап – почався з середини 50-х років з переходом до “економіки споживання”, коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицини, спорту, відпочинку, розвагам та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють: виробничі; суспільні; особисті.

Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, со­ціальні.

Також потреби людей поділяються на первинні та вторинні.

Первинні - це вроджені фізіологічні потреби: дихання, сон, їжа.

Вторинні - випливають із психологічного стану людини (потреби в повазі, владі). Вони з'явля­ються з розвитком інтелекту і придбанням життєвого досвіду.

За ступенем задоволення розрізняють:

- Абсо­ лютні економічні потреби.Визначаються максимально мож­ливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за най­сприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинених країнах світу незавантажені майже 25 % вироб­ничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і по­слуг та обсяги їх споживання.

- Дійсні економічні потреби— це потреби, що задовольняються за оптимальних розмірів виробниц­тва, у даному випадку — за значного недовантаження виробни­чих потужностей та армії безробітних.

- Фактичні економічні потребивиявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

З-поміж економічних потреб окремих людей виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби.

За суб'єктами потреби поділяють на:

а) індивідуальні, ко­лективні та суспільні;

б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб'єктів економіки.

За об'єктами потреби класифікують на:

а) породжені існу­ванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби) та породжені існуванням людини як соціаль­ної істоти (соціальні потреби — у спілкуванні, у суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.);

б) матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах) і духовні (потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні);

в) першочер­гові — потреби, що задовольняються предметами першої необ­хідності та непершочергові —задовольняються предметами розкоші.

В теорії менеджменту особливу увагу приділяють класифікації потреб за А.Маслоу:

* фізіологічні - вода, їжа, житло;

1)безпека і впевненість у майбутньому. Захист від фізичних і фізіологічних небезпек і впевненість, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому;

2)соціальні - соціальне визнання, взаємодія, прихильність і підтримка;

3)повага - самоповага, особисті досягнення, повага з боку оточуючих;

4)самовираження - реалізація своїх потенційних можливос­тей.

 

                                             Самовираження

                                                     Поваги

                                                   Соціальні

Безпеки і захищеності

Фізіологічні

Рис.2.1. Класифікація потреб за А.Маслоу

 

Закон зростаючих потреб

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання по­треб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні й особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а еко­номічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є об­меженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємозв'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціаль­но-економічної ефективності.

Закон зростання потреб — це закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а та­кож зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зрос­танням і вдосконаленням — з другого.

Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у роз­винених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою но­вих типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртова­ності робітників, а відтак — й інших загонів найманих працівни­ків, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчуван­ня, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактич­ного споживання з раціональними нормами споживання дозво­ляє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру невдоволеного попиту і скоригувати на цій основі економічну політику у цій сфері.

Кожний крок у розвитку суспільства - це одночасно задо­волення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожно­му етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задово­лення однаково пріоритетних соціальних та економічних по­треб.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає ру­ шійною силою соціально-економічного розвитку.