Лекція 3. Переклад як вид мовного посередництва

План

3.1 Мовне посередництво (ЦМ) як вид передачі інформації

3.2 Види мовного посередництва. Переклад як вид ЦМ

3.3 Об’єктивно-суб’єктивний характер діяльності перекладача

3.4 Адаптивне транскодування

 

Мовне посередництво як вид передачі інформації

 

Мовне спілкування відбувається у вигляді акту спілкування двох носіїв мови або двох осіб, що розмовляють різними мовами. У цьому випадку відбувається так звана міжмовна (двомовна) комунікація (МК). Зрозуміло, що МК має опосередкований характер, тому що рецептор не може самостійно одержати інформацію незнайомою йому мовою. Через це необхідною ланкою цього процесу є мовне посередництво (ЦМ), тобто та частина акту мовлення, в якій вихідне сповіщення перетворюється на таку мовну форму, яку може сприймати рецептор. Іншими словами, на цьому етапі інформація передається мовою рецептора. Міжмовну комунікацію може здійснювати лише носій двох мов, тобто перекладач.

Перекладач також виконує функції, що виходять за межі міжмовної комунікації. Як правило, це відбувається при усному перекладі, коли перекладач може виступати самостійним джерелом інформації. При цьому він дає необхідні пояснення, робить висновки зі змісту оригіналу, навіть може коментувати можливі помилки.

Форма передачі інформації і її повнота залежать від мети МК. Ця мета визначається учасниками комунікації і самим мовним посередником (перекладачем).

 

Види мовного посередництва. Переклад як вид ЦМ

Основні види ЦМ – переклад і адаптивне транскодування (перекодування, перезапис). З цієї точки зору дамо визначення:

Переклад – це вид мовного посередництва, який є цілком орієнтованим на іншомовний оригінал. У цьому сенсі переклад є іншомовною формою існування сповіщення, яке міститься в оригіналі. МК, яка здійснюється через переклад, найповніше відтворює процес безпосереднього мовленнєвого спілкування, при якому комуніканти використовують одну і ту ж мову. За цих умов тексти обох комунікантів вважаються рівноцінними тексту оригіналу і об’єднуються в одне ціле, тобто в єдиний текст акту комунікації (текст перекладу вважається рівноцінним тексту оригіналу).

Завдання перекладу – забезпечити такий тип МК, при якому текст, що створюється мовою рецептора (або мовою перекладу), міг би виступати як повноцінна комунікативна заміна оригіналу і ототожнюватися рецепторами перекладу з оригіналом у функціональному, структурному і змістовому сенсі.

Функціональне ототожнення оригіналу і перекладу: переклад є продуктом діяльності автора оригіналу, тобто його (переклад) обговорюють і цитують, неначе він і є оригіналом, але іншою мовою.

Змістове ототожнення: рецептори перекладу впевнені, що переклад повністю відтворює зміст оригіналу і що в ньому передається той самий зміст засобами іншої мови.

Структурне ототожнення: рецептори перекладу вважають, що переклад відтворює оригінал не лише в цілому, але і частково (окремими частинами). Припускається, що перекладач точно передає структуру і порядок викладення змісту в оригіналі, не виключаючи нічого і не додаючи від себе. Кількість сегментів тексту, його розділів та інших складових має збігатися. Якщо якусь думку висловлено в якомусь певному місці оригіналу, в тексті перекладу відповідно вона має бути в такому ж місці, тобто зберігається логічна структура викладення.

Таким чином, переклад можна визначити як вид мовного посередництва, при якому мовою перекладу створюється текст, який є комунікативно рівноцінним оригіналу, причому ця рівноцінність виявляється в його ототожненні [рецепторами перекладу] з оригіналом у функціональному, змістовому і структурному відношеннях. Іншими словами, переклад замінює оригінал, є його цілковитим представником.