Визначення поняття «теорія перекладу»

 

В широкому значенні термін «теорія перекладу» (ТП) є протилежним терміну «практика перекладу» (ПП). ТП охоплює будь-які концепції, положення і спостереження, що стосуються перекладацької практики, способів і умов її існування і здійснення, а також різноманітних факторів, що прямо або опосередковано на неї впливають.

При такому розумінні поняття ТП збігається з поняттям перекладознавства. У вужчому значенні ТП включає лише власне теоретичну частину перекладознавства і протиставлена його прикладним аспектам.

Переклад – це складне явище, а його окремі аспекти можуть бути предметом дослідження різних наук. У рамках перекладознавства вивчаються такі сторони перекладацької діяльності: психологічна, літературознавча, етнографічна, а також історія перекладацької діяльності в конкретній країні.

Тому залежно від предмета дослідження можна вирізнити перекладознавство:

o психологічне (психологія перекладу);

o літературне (теорія художнього і літературного перекладу);

o етнографічне;

o історичне.

Провідне місце в сучасній ТП належить лінгвістичному перекладознавству (лінгвістиці перекладу), яке вивчає переклад як лінгвістичне явище. Усі види перекладу разом прагнуть до всебічного опису перекладацької діяльності.

Лінгвістична теорія перекладу (ЛТП) – це теоретична частина лінгвістики перекладу (ЛП). В подальшому викладі термін ТП буде застосовуватися у значенні ЛТП. Вона поділяється на три частини:

o загальна теорія перекладу;

o окремі теорії перекладу;

o спеціальні теорії перекладу.

Загальна теорія перекладу (ЗТП) – це розділ ЛТП, що вивчає найзагальніші лінгвістичні закономірності перекладу незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь у процесі перекладу, від способу здійснення цього процесу, від індивідуальних особливостей конкретного акту перекладу. Положення ЗТП охоплюють будь-які види перекладу будь-яких оригіналів з будь-якої вихідної мови на будь-яку іншу мову.

ЗТП становить частину ЛТП, поряд з окремими ТП, які вивчають лінгвістичні аспекти перекладу з однієї даної мови на іншу дану мову, та спеціальними ТП, які розкривають особливості процесу перекладу текстів різних типів та жанрів, а також вплив на характер цього процесу мовленнєвих форм і умов його здійснення.

 

Завдання ТП

 

Завданнями ТП є:

o розкрити та описати загальнолінгвістичні основи перекладу, тобто вказати, які особливості мовних систем і закономірності функціонування мов лежать в основі перекладацького процесу, зумовлюють цей процес і визначають його характер і межі;

o визначити переклад як об’єкт лінгвістичного дослідження, вказати його відмінність від інших видів мовного посередництва;

o розробити основи класифікації видів перекладацької діяльності;

o розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності текстів оригіналу і перекладу;

o розробити загальні принципи і особливості побудови окремих і спеціальних ТП для різних комбінацій мов;

o розробити загальні принципи наукового опису процесу перекладу як дій перекладача для перетворення тексту оригіналу на текст перекладу;

o розкрити вплив на процес перекладу прагматичних і соціолінгвістичних факторів;

o визначити поняття «норма перекладу» і розробити принципи оцінки якості перекладу.

Прикладні аспекти ЛП – це аспекти діяльності, пов’язані з:

o методикою навчання перекладу;

o складанням і використанням різноманітних словників та довідників;

o методикою оцінки і редагування перекладів;

o вирішенням різних питань техніки перекладу.

Особливе місце серед прикладних завдань лінгвістичного перекладознавства, належить розробці методів формалізації перекладацького процесу з метою передачі деяких або всіх функцій перекладача автоматичному пристрою (здійснення машинного перекладу).

Сутність ЛТП. Дві сторони ЛТП. ЛТП – дескриптивна (описова) теоретична дисципліна, яка виявляє і описує об’єктивні закономірності ПП. В основі цих закономірностей лежать особливості структури і правила функціонування мов, які беруть участь у цьому процесі. Іншими словами, ТП описує не те, що має бути, а те, що є, що становить сутність явища.

Разом з тим, на основі опису лінгвістичного механізму перекладу видається можливим формулювання деяких нормативних (прескриптивних) рекомендацій, принципів і правил, методів і прийомів перекладу, згідно з якими перекладач може успішніше вирішувати завдання, що стоять перед ним.

В усіх випадках науковий аналіз фактів передує нормативним рекомендаціям.

Нормативні рекомендації (HP) розробляються на основі лінгвоперекладацьких досліджень і можуть бути використані у практиці перекладу та при підготовці перекладачів. Перекладацька майстерність полатає в умінні користуватися такими рекомендаціями, модифікуючи (змінюючи) їх залежно від характеру тексту, умов і завдань конкретного акту перекладу.

Знання HP - це не бездумне виконання вимог і правил. У ПП суттєву роль відіграє особистий вибір перекладацької методики, творча діяльність мислення, повне врахування сукупності лінгвістичних і екстралінвістичних факторів. Підготовка до вибору і здійснення вибору перекладача відбувається інтуїтивно. Високий ступінь такої майстерності називають мистецтвом перекладу.