Методи дослідження в теорії перекладу

 

ЛТП широко використовує методи дослідження інших розділів мовознавства: граматики, лексикології, семасіології, стилістики, соціолінгвістики, психолінгвістики. Для ЗТП особливе значення має те, що на її об’єкт поширюються загальномовознавчі поняття про мову як засіб спілкування, про мову як систему і як сукупність мовленнєвих реалізацій, про двоплановість одиниць мовлення, про належність мови до логічних категорій і явищ реального світу.

Особливо важливими є дані комунікативної лінгвістики про особливості процесу мовленнєвої комунікації, про специфіку прямих і непрямих мовленнєвих актів, про співвідношення смислу, що висловлюється, і смислу, що мається на увазі, у виразі і в тексті, про вплив контексту і ситуації спілкування на розуміння тексту та про інші фактори, що обумовлюють комунікативну поведінку людей.

Порівняльний аналіз при перекладі. Порівняльний аналіз при перекладі – це аналіз форми і змісту тексту перекладу порівняно з формою і змістом оригіналу. Ці тексти являють собою об’єктивні факти, доступні для спостереження і аналізу. У ПП встановлюються певні відношення між двома текстами різними мовами (текстом оригіналу і текстом перекладу). При порівнянні цих двох текстів:

o розкривається внутрішній механізм перекладу;

o виявляються еквівалентні одиниці обох текстів;

o встановлюються зміни форми і змісту, що відбулися при заміні одиниці тексту оригіналу еквівалентною їй одиницею тексту перекладу.

При цьому можливе порівняння двох або кількох перекладів одного тексту.

Порівняльний аналіз перекладів (ПАП) дає можливість виявити, яким чином перемагаються типові труднощі перекладу, пов’язані зі специфікою різних мов, а також які елементи оригіналу лишаються нереалізованими при перекладі. В результаті одержуємо опис своєрідних «перекладацьких фактів», який і дає нам картину реального процесу перекладу.

ПАП має за основу припущення, що сукупність перекладів, які виконуються в певний хронологічний період, може бути розглянута як результат оптимального вирішення всього комплексу перекладацьких проблем, що виникли в означений період і існують при наявному рівні розвитку теорії і практики перекладу.

У процесі ПАП також отримується інформація про корелятивність (співвідносність) окремих елементів оригіналу і перекладу. Ця корелятивність зумовлена двома факторами:

o відношеннями між мовами, що беруть участь у перекладі;

o позалінгвістичними факторами, що впливають на ПП.

Як правило, саме відсутність кореляції елементів обох текстів призводить до помилок у перекладі.

Додатково таку інформацію можна одержати через опитування інформантів та консультації з особами, що мають досвід двомовності і перекладацької діяльності.

Суб’єктивний характер процесу перекладу. Ми можемо стверджувати, що результат ПП відбиває його сутність. Кожен переклад є суб’єктивним у тому сенсі, в якому є суб’єктивним будь-який відрізок мовлення, що є результатом акту мовлення окремої особи (суб’єкта мовлення).

Вибір варіанта перекладу залежить від суб’єктивних можливостей і вмінь перекладача. Але суб’єктивність перекладу є обмеженою завдяки необхідності передати якомога повніше зміст тексту оригіналу, а можливість такої передачі залежить від об’єктивно існуючих і не залежних від перекладача відношень між системами і особливостями функціонування двох мов.

Таким чином, переклад являє собою суб’єктивну реалізацію перекладачем об’єктивних відношень реальності. Суб’єктивність перекладу не заважає об’єктивному науковому аналізу перекладацької ситуації, тому що суб’єктивність відрізків мовлення або окремих актів мовлення не заважає вилученню з них об’єктивних фактів про систему тієї чи іншої мови.

«Теорія неперекладності»: докази некоректності. Некоректність цієї теорії очевидна в процесі розробки ЛТП. Розгляд перекладу з позицій мовознавства визначає неможливість повної тотожності змісту оригіналу і перекладу. З абсолютною повнотою неможливо передати мовну своєрідність будь-якого тексту, а також спрямованість його змісту на певний мовний колектив, що має лише йому властиві «фонові» знання і культурно-історичні особливості. Через це переклад не передбачає створення тотожного тексту, і відсутність тотожності не може бути доказом неможливості перекладу. Втрачання деяких елементів тексту перекладу при перекладі не означає, що цей текст не може бути перекладений: адже такі втрати встановлюються і оцінюються саме при порівнянні оригіналу з перекладом.

Неможливість передати при перекладі якусь особливість оригіналу є лише окремим проявом загального принципу нетотожності змісту двох текстів різними мовами. А якщо говорити про «абсолютну тотожність» – то і двох текстів однією мовою, тому що вони складаються з неоднакового набору мовних одиниць.

Відсутність тотожності не заважає перекладу виконувати ті ж самі комунікативні функції, для виконання яких було створено текст оригіналу, тому що в змісті ТО містяться елементи смислу, які не мають значення для даної конструкції мовою перекладу, а є «нав’язаними» йому семантикою мовних одиниць ТО. У цьому випадку абсолютна тотожність змісту оригіналу і перекладу не лише неможлива, але і не потрібна для вирішення тих завдань, які поставлені перед перекладом.