Незалежна Україна: проблеми трансформації суспільства (1991-2008 рр. ).

ПЛАН

1. Державотворчі процеси розбудови незалежності.

2. Становлення багатопартійності в Україні.

3. Проблеми реформування економіки.

4. Події, повязані з виборами Президента України у листонаді-грудні 2004 р.

(.Державотворчі процеси розбудови незалежності

На початку 90-х років XX ст. починається новий етап в історії України, пов'язаний з розбудовою незалежної, демократичної держави. Він став наслідком глибокої кризи попередньої соціально-економічної і політичної системи країни.

Можливість проголошення незалежності була зумовлена низкою чинників. Серед зовнішніх можна назвати:

1. Значне погіршення соціально-економічного становища в СРСР.

2. Загострення політичної ситуації, падіння авторитету і впливу Компартії.

3. Втрата центральною владою контролю за подіями на місцях.

4. Поразка консервативних сил під час серпневого (1991 р.) путчу та ін.

Проголошенню незалежності сприяли і внутрішні чинники:

1. Існування в Україні органів державного управління.

2. Активізація національно-демократичних сил.

3. Більш стабільна, у порівнянні з іншими регіонами, економічна ситуація в республіці.

4. Посилення відцентрових настроїв у суспільстві, особливо після серпневого путчу та ін.

Поворотною датою для України стало 24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, який був затверджений конституційною більшістю (300 чол.).

Проголошення незалежності надзвичайно гостро поставило проблему розбудови держави. По суті треба було створювати принципово новий політичний механізм та економічний фундамент суспільства. На початковому етапі державотворення провідними напрямками трансформації суспільства були: по-перше, запровадження атрибутів державності; по-друге, створення власних Збройних сил; по-третє, формування державних інститутів влади; по-четверте, прийняття нової Конституції України.

Серед заходів по запровадженню атрибутів державності слід виокремити наступні:

1. Встановлення громадянства України. Вже у жовтні 1991 р. Верховна Рада приймає Закон «Про громадянство України», відповідно до якого громадянство надавалося усім, хто проживав на території країни, а також тим, хто бажав цього.

2. Визначення кордонів України. Ще у Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята 16 липня 1990 р, наголошувалося, що суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади на території всієї України. В Акті проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) зазначено, що «територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України діючими є виключно Конституція і закони України». 4 листопада Верховна Рада (ВР) прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканість кордонів, визначив порядок їх охорони та правила переходу.

3. Визнання національної символіки як державної. На початку 1992 р. низкою постанов ВР були затверджені гімн (мелодія М.Вербицького «Ще не вмерла Україна», слова П.Чубинського); державний прапор - синьо-жовтий; малий герб України - тризуб.

4. Запровадження власної грошової одиниці. У 1992 р. на території України було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а з 2 вересня 1996 р. введено національну валюту - гривню.

Другим важливим кроком на шляху державотворення стало створення власних Збройних сил. Відомо, що без них немає самостійної держави. На момент проголошення української незалежності на території нашої держави налічувалося понад 725 тис. військовослужбовців колишньої Радянської Армії. Реформування українських Збройних сил розпочалося за постановою ВР України від 24 серпня 1991 р. «Про військові формування на території України», за якою всі війська, дислоковані на території республіки підпорядковувалися ВР. Тоді ж було створено Міністерство оборони України.

У жовтні 1991 р. ВР затвердила концепцію розбудови Збройних сил України, в якій констатувалося прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою. Передбачалося значне скорочення збройних сил. На основі цієї концепції у грудні 1991 р. прийнято Закон «Про Збройні сили України», пізніше ще низку законів («Про прикордонні війська України», «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та ін.), які створювали певну правову базу для реформування власних збройних сил.

В процесі їх реорганізації:

відбулося значне їх скорочення (до приблизно 450 тис.);

-Україна вже на початку 1994р. вивезла зі своєї території всю тактичну ядерну зброю;

відбулося суттєве скорочення озброєнь.

Третім пріоритетним напрямком державтворчого процесу було формування інститутів влади.

Вищій законодавчий орган - Верховна Рада дістався у спадок від Української РСР. Її було обрано ще навесні 1990 р. і до весни 1994 р. депутати саме цієї Ради (а більшість з них займали консервативну позицію) формували законодавчу базу України.

Перші вибори до ВР незалежної України відбулися у березні 1994 р. Більшість місць одержали ліві сили: з 338 місць, Компартія - 96, Соціалістична партія - 14, Селянська партія 18. Головою ВР став - О.Мороз.

Найважливішою подією цієї ВР стало прийняття Конституції (28 червня 1996 р.). Важливою подією були вибори до ВР у березні 1998 р. Вони вперше проходили по змішаній виборчій системі (пропорціонально- мажоритарній): 225 депутатів обиралося в одномандатних виборчих округах на засадах відносної більшості, а 225 за списками від політичних партій (блоків) у багатомандатних загальнодержавних округах. За результатами голосування знову перемогу отримали ліві сили: КПУ 24,7%, СПУ + Селянська партія - 8,6%.

На виборах у березні 2002 р. найбільшу кількість голосів одержав блок «Наша Україна» (23,55%) на чолі з В.Ющенко. КПУ здобула 20%. Але більшість у ВР було сформована на основі блоку «Єдина Україна» (177 чол.), проте фракція «Єдина Україна» на чолі із В.Литвином розпалася на 6 окремих фракцій вже у червні 2002 р. Відсутність у Раді стабільної більшості знижувала ефективність її роботи, сприяла гострій політичній боротьбі.

Важливим елементом державотворчого процесу стало введення інституту президенства. Першим президентом України був Л. Кравчук (1991- 1994 рр.), потім цю посаду займав Л.Кучма (1994-2004 рр.). Нині з 2004 р. діючим Президентом України є В.Ющенко.

Найслабшою ланкою управлінської системи була виконавча влада. Протягом 1990-1994 рр. змінилося 4 уряди (а всього 12 урядів). Ця гілка влади залишалася нестабільною і в наступні роки: один за одним йшли у відставку уряди В.Масола, Є.Марчука, П.Лазаренка, В.Пустовойтенка, В.Ющенка, Ю.Кінаха, В.Януковича, Ю.Тимошенко, Ю.Сханурова.

Неефективність діяльності урядів багато в чому була обумовлена його недостатньою самостійністю; відсутністю співпраці уряду і парламенту; намаганням у критичні моменти перетворити уряд на головного винуватця; непрофесійні дії самих урядовців.

Конституційний процес.

Однією з найважливіших складових процесу державотворення в Україні було прийняття нової Конституції.

Україна одна з перших серед пострадянських держав розпочала конституційний процес. Але два варіанти проекту Конституції, які обговорювалися у 1992 і 1993 рр. не були затверджені ВР. Це було обумовлено:

- відсутністю чіткої концепції реформування суспільства; гострою боротьбою навколо законодавства різних політичних сил;

відсутністю науково обгрунтованої моделі майбутнього суспільства і державного устрою.

У 1994 р. було створено нову Контитуційну комісію на чолі з Президентом Л.Кучмою. Навколо проекту Конституції розгорнулась гостра дискусія. Найбільш спірними питаннями були:

- статус автономної республіки Крим;

- статус державної мови;

- державна символіка;

приватна власність (особливо на землю);

- розподіл владних повноважень.

Але компроміс все ж таки було знайдено. 28 червня 1996 р. Конституція України була прийнята.

Прийняття Конституції завершило процес становлення політичної системи України як цілісного організму. В Конституції підкреслено, що «Україна є суверенна і незалежна демократична, соціальна, правова держава».

Конституція затвердила демократичні права і свободи громадян України, принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, державний та територіальний устрій, політичну систему суспільства.

Доповнення, які були внесені в Конституцію передбачали перехід з 1 січня 2006 р. системи влади в Україні з президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, що значно розширює права виконавчої гілки влади, зокрема прем'єр-міністра.