Політика залучення банківського кредиту являє собою частину загальної політики залучення позикових коштів, що конкретизує умови залучення, використання й обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за наступними основними етапами (рис. 2):

1. Визначення цілей використання залученого банківського кредиту. Через те, що різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства в позикових коштах (у цьому проявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання випливають із загальних цілей залучення позикового капіталу.

2. Оцінка власної кредитоспроможності. Політика залучення банківського кредиту, що розробляється підприємством, повинна кореспондувати за основними своїми параметрами з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінюванню рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Для того, щоб підприємство могло визначити базу переговорів з банками про умови кредитування, воно повинно попередньо оцінити рівень своєї кредитоспроможності.

 

 

Рис. 2. Основні етапи формування політики залучення підприємством банківського кредиту

У сучасній банківській практиці оцінювання рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їхнього кредитування випливає з двох основних критеріїв: 1) рівня фінансового стану підприємства; 2) характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів - як відсотків по них, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стабільності й рентабельності.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

- гарний, якщо заборгованість за кредитом і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на строк не більше 90 днів;

- слабкий, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотками по ньому становить не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на строк більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків по ньому);

- недостатній, якщо прострочена заборгованість по ньому й відсотків по ньому становить більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на строк понад 90 днів без виплати відсотків по ньому.

Із цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності одержання кредиту у вітчизняних банках.

Зарубіжні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш складною системою характеристик і показників. У цих цілях використовуються системи «6С» і «COMPARІ», що засновані на оцінках репутації позичальника; розміру й складу капіталу, що ним використовується; суми й мети залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну використання позикових коштів; умов кон'юнктури ринку, на якому позичальник здійснює свою господарську діяльність, і інших характеристиках, що містяться в складі кредитного меморандуму конкретного банку.

Результати оцінювання кредитоспроможності одержують своє відображення в присвоєнні позичальникові відповідного кредитного рейтингу (групи кредитного ризику), відповідно до якого диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може попередньо визначити самостійно, керуючись відповідними методами його оцінювання комерційними банками.

3. Вибір необхідних видів залученого банківського кредиту. Цей вибір визначається в основному такими умовами:

• цілями використання кредиту;

• періодом намічуваного використання позикових коштів;

• визначеністю термінів початку й закінчення використання залучених коштів;

• можливостями забезпечення залученого кредиту.

Відповідно до встановленого переліку видів залученого кредиту підприємство проводить вивчення й оцінювання комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінювання таких банків проводиться лише за привабливістю їхньої кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, у цьому випадку не є визначальним і може бути лише допоміжним орієнтиром при його оцінюванні.

4. Вивчення й оцінювання умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів. Цей етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різноманіття оцінюваних умов і здійснення численних розрахунків. Склад основних кредитних умов, що підлягають вивченню й оцінюванню в процесі формування політики залучення підприємством банківського кредиту, наведений на рисунку 3.

 

 

Рис. 3. Склад основних кредитних умов, що підлягають вивченню й оцінюванню в процесі залучення банківського кредиту

Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта й діючої системи обов'язкових економічних нормативів, що затверджуються центральним банком. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні наступними видами обов'язкових економічних нормативів:

• максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу пов'язаних позичальників);

• максимальний розмір великих кредитних ризиків;

• максимальний розмір кредитів, що надаються банком своїм акціонерам або пайовикам;

• максимальний розмір кредитів, що надаються банком своїм інсайдерам.

Крім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності кожний комерційний банк установлює звичайно власну систему лімітів суми окремих видів кредиту.

Граничний строк кредиту кожний комерційний банк установлює відповідно до своєї кредитної політики у формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту.

Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значимість тільки в тому випадку, якщо воно проводить зовнішньоекономічні операції. При здійсненні таких операцій підприємство може мати потребу в кредитах в одній із необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасно в декількох видах іноземних валют) у практиці кредитування підприємств зустрічаються вкрай рідко.

Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінюванні кредитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, що сформована на базі дисконтної ставки центрального банку країни й середньої маржі комерційних банків (у зарубіжній практиці в цих цілях використовується ставка LIBOR, що щодня фіксується об одинадцятій годині за Гринвічем учасниками Лондонського міжбанківського ринку), прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника й забезпечення позички, що ним надається.

Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки протягом кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується звичайно при короткостроковому кредитуванні підприємств; вона дає змогу більш точно визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік платежів з його обслуговування.

Вид кредитної ставки відіграє істотну роль у визначенні вартості банківського кредиту. За видами розрізняють процентну (для нарощення суми боргу) і облікову (для дисконтування суми боргу) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана підприємством процентній ставці, тому що в цьому випадку його платежі з обслуговування боргу (а відповідно й вартість кредиту) будуть меншими. Це можна простежити за даними таблиці 1.

Таблиця 1

Ефективність сплати суми відсотка при 10%-ой обліковій і процентній ставках

При дисконтній ставці 10%	При процентній ставці 10%
1. Майбутня вартість кредиту - 100 тис. ум. грош. од. 2. Сума виплат відсотка по дисконтній ставці - 10 тис. ум. грош. од. 3. Справжня вартість кредиту, що використовується (при його одержанні) - 90 тис. ум. грош. од.	1. Справжня вартість кредиту - 90 тис. ум. грош. од. 2. Сума виплат відсотка по процентній ставці - 9 тис. ум. грош. од. 3. Майбутня вартість використовуваного кредиту - 99 тис. ум. грош. од.
Ефект - 1 тис. ум. грош. од. або 11% суми відсотка за кредит

Умови виплати відсотка характеризуються термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: а) виплаті всієї суми відсотка в момент надання кредиту; б) виплаті суми відсотка по кредиту рівномірними частинами (звичайно у формі ануїтету); в) виплаті всієї суми відсотка в момент погашення основної суми боргу. За інших рівних умов найбільш кращим для підприємства є третій варіант. Це можна простежити за даними таблиці 2.

Умови погашення (амортизації) основного боргу також впливають як на вартість, так і на розмір кредитних коштів, що реально використовуються. Існують три принципових варіанти амортизації основного боргу: а) певними частинами в процесі кредитного періоду; б) відразу ж після закінчення кредитного періоду; в) після закінчення терміну кредитування з наданням пільгового періоду для погашення боргу. Природно, що за інших рівних умов, кращим для підприємства є останній варіант.

Таблиця 2

Ефективність банківського кредиту при різних умовах сплати відсотка (процентна ставка = 10%)

Авансовий платіж всієї суми відсотка при наданні кредиту	Платіж суми відсотка рівномірними частинами: 50% авансом і 50% при погашенні	Платіж всієї суми відсотка при погашенні боргу
Сума кредиту —100 тис. ум. грош. од.	Сума кредиту — 100 тис. ум. грош. од.	Сума кредиту —100 тис. ум. грош. од.
Сума авансових виплат відсотка — 10 тис. ум. грош. од.	Сума авансових виплат відсотка — 5 тис. ум. грош. од.	Сума авансових виплат відсотка — 0
Сума кредиту, що реально використовується — 90 тис. ум. грош. од.	Сума кредиту, що реально використовується — 95 тис. ум. грош. од.	Сума кредиту, що реально використовується —100 тис. ум. грош. од.
При незмінному розмірі процентної ставки розмір кредиту, що реально використовується, у третьому варіанті найвищий

Форми забезпечення кредиту визначають в основному його вартість - чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижче рівень його вартості за інших рівних умов за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна з форм забезпечення кредиту визначає й реальний розмір кредитних коштів, що використовуються підприємством. Мова йде про вимогу банку тримати без використання певну частину отриманого кредиту (звичайно в розмірі 10%) у вигляді компенсаційного залишку грошових активів на розрахунковому рахунку підприємства. У цьому випадку не тільки зростає реальна вартість банківського кредиту (тому що відсоток виплачується по всій його сумі), але й відповідно зменшується на розмір компенсаційного залишку сума кредитних коштів, що використовуються підприємством.

Таким чином, основними умовами, що підвищують вартість банківського кредиту й знижують реальний розмір кредитних коштів, що використовуються підприємством, є:

• застосування в розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтної) ставки;

• авансовий платіж суми відсотка по кредиту;

• часткова амортизація суми основного боргу протягом кредитного періоду;

• зберігання певної суми залучених кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів.

Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня кредитної ставки, що використовується, порівняно з середньоринковим її рівнем (за аналогічними видами кредитів).

У цих цілях у процесі оцінювання умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник - «грант-елемент», що дає змогу порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку (відповідно на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду). Розрахунок цього показника здійснюється за такою формулою:

ГЕ = 100 - ,

де ГЕ — показник грант-елемента, що характеризує розмір відхилень вартості конкретного фінансового кредиту на умовах, запропонованих комерційним банком, від середньоринкової вартості аналогічних кредитних інструментів, у відсотках;

В — сума відсотка, що сплачується, у конкретному інтервалі (п) кредитного періоду;

ОБ — сума амортизованого основного боргу в конкретному інтервалі (п) кредитного періоду;

БК — загальна сума банківського кредиту, залученого підприємством;

і — середня ставка відсотка за кредит, що склався на фінансовому ринку за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом;

п — конкретний інтервал кредитного періоду, по якому здійснюється платіж коштів комерційному банку;

t — загальна тривалість кредитного періоду, виражена кількістю інтервалів, що входять у нього.

Через те, що грант-елемент порівнює відхилення вартості залучення конкретного кредиту від середньоринкової (виражене у відсотках до суми кредиту), його значення можуть характеризуватися як позитивною, так і негативною величинами. Провівши ранжирування значення грант-елемента можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозицій окремих комерційних банків.

5. «Вирівнювання» кредитних умов у процесі висновку кредитного договору. Термін «вирівнювання» характеризує процес приведення умов конкретного кредитного договору у відповідність із середніми умовами купівлі-продажу кредитних інструментів на фінансовому ринку. «Вирівнювання» кредитних умов здійснюється в процесі переговорів із представниками конкретних комерційних банків при підготовці проекту кредитного договору. Як основний критерій при проведенні процесу «вирівнювання» кредитних умов використовуються показник «грант-елемент» і ефективна ставка відсотка на кредитному ринку.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту. Через те, що банківський кредит представляє в сучасних умовах один з найбільш дорогих видів залученого позикового капіталу, забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві повинна приділятися першорядна увага. Критерієм такої ефективності виступають такі умови:

• рівень кредитної ставки за короткостроковим банківським кредитом повинен бути нижче рівня рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він залучається;

• рівень кредитної ставки за довгостроковим банківським кредитом повинен бути нижче коефіцієнта рентабельності активів, інакше ефект фінансового левериджу буде мати негативне значення.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту. Поточне обслуговування банківського кредиту полягає у своєчасній сплаті відсотків по ньому відповідно до умов укладених кредитних договорів. Ці платежі включаються в платіжний календар, що розроблюється підприємством, і контролюються в процесі моніторингу його поточної фінансової діяльності.

8. Забезпечення своєчасної й повної амортизації суми основного боргу за банківськими кредитами. Способи амортизації суми основного боргу залежать від передбачених кредитним договором умов його погашення. За вимогами цього договору (або з ініціативи позичальника) на підприємствах може завчасно створюватися спеціальний фонд погашення кредиту, платежі в який здійснюються за графіком. На кошти цього фонду, збережені в комерційному банку, нараховується депозитний відсоток.