Заснування Києва. Київське князівство полян за Аскольда та Діра.

Під 862 р. літописець згадує київських князів Діра й Аскольда. Очевидно, вони були останніми зі слов'янської династії князів, початок якій поклав Кий. Правили вони, напевно, у різні часи, їхнє князювання позначилося низкою видатних подій. Дір уже володів значною територією. До його столиці приїздили купці з інших країн.

Розголосу набув морський похід руських дружин під проводом Аскольда на Константинополь. Кораблі русів йшли з такою швидкістю, що вісники із захоплених ними поселень не встигли попередити Константинополь про небезпеку. На світанку 18 червня 860 р. руський флот із 200 лодій увірвався до бухти Золотий Ріг. Берегова сторожа не встигла натягти над поверхнею води велетенський ланцюг, яким завжди надійно перекривала вхід до бухти.

З лодій висадилися воїни і одразу почали облогу мурів столиці Візантії. У місті виникла паніка. Імператор із військом на той час перебував у поході проти арабів. Візантійський автор описав цю подію так: "Народ вийшов з країни північної... й племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис, вони жорстокі й немилосердні, голос їхній шумить, мов море".

Руси хотіли захопити місто ураз, а коли це не вдалося, розпочали облогу і пограбували передмістя. Але переконавшись, що місто їм не здобути, зняли облогу і з великою здобиччю повернулися додому. Облога Константинополя стала своєрідним пунктом відліку руської історії у грецьких хроніках. Візантія визнала східнослов'янську державу.

 

2. Російсько-польська війна у 1654 -1656 рр. і Україна. Віленське перемир’я.

Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою.

Переговори у Вільно тривали протягом серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу польської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За угодою припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

 

Українська революція 1917–1921 рр.: причини, характер, рушійні сили, політичні табори, періодизація, підсумки та наслідки. Громадянська війна та інтервенці

Українська Революція, Українська Революція 1917–1921 років — революційні події на землях історичної Київської Русі-України, українських губерній колишньої Російської імперії, складова частина Російської Революції на землях історичної Великої Росії (колишньої Російської імперії), які являли собою боротьбу за правду, свободу і народовладдя під різними гаслами і прапорами, боротьбу українського трудового народу за своє національне і соціальне визволення, які повністю змінили структуру влади у східній Європі, призвели до появи сучасної Києво-Руської, Української Держави-Республіки (згадується під різними назвами за різних урядів і у різних офіційних документах) у 1917–1921 роках, яка у 1921–1991 рр. була у складі Радянського Союзу, а з 1991 рр. стала незалежною, другою за величиною державою у Європі.

Початком Української Революції можна вважати Лютневу Революцію в Російській імперії, до складу якої входила більша частина земель історичної Київської Русі-України (українські, малоросійські губернії) у ході якої було проголошено автономну Українську Державу-Республіку, яка після Жовтневої Революції у Петрограді проголосила про свою незалежність і самостійність. У період 1917–1921 років в молодій Українській Державі неодноразово змінювалась влада, гасла і прапори, назви, уряди і розміри підконтрольних їм земель (УНР, Українська держава, ЗУНР). Врешті решт владу в Українській Республіці захопили прорадянські і промосковські налаштовані більшовицькі революційні військово-політичні діячі (УНР(р), УСРР), які підписали угоду з Російською Федеративною Республікою про створення Радянського Союзу. Таким чином Українська Держава продовжила формальне існування, але фактично, за умовами союзного договору стала невіддільною частиною Сполучених Радянських Держав. Для відновлення незалежної Української Держави, завершення справи Української Революції потрібно було чекати і боротися до 1991 року.

Отже, Українська Революція 1917-го року великою мірою зазнала поразки. Ця поразка була наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.

 

БІЛЕТ № 12

Теорії утворення держави Київська Русь.

Давні традиції має теорія хозарського походження Русі, яка й сьогодні знаходить обґрунтування у працях відомих учених (Омелян Пріцак). Прихильники цієї теорії стверджують, що поляни не мають прямого стосунку до східних слов'ян, бо етнічно пов'язані з хозарами. Найбільш активні верстви Хозарії - купці й воїни - були носіями руської державності. Це їм належить честь заснування столиці Русі - Києва (482 р.). Проте, чи не найбільш відома норманська теорія. Вона також ґрунтувалась на тому, що внутрішні закономірності суспільного розвитку підмінялися зовнішніми випадковостями. Засновники норманізму - німецькі вчені Міллер і Байєр стверджували, що державу на Русі було створено вихідцями зі Скандинавії - норманами. На Русі їх називали варягами.

Теорію великоруської етнічної основи Русі першим сформулював російський учений Михайло Погодін (середина XIX ст.). Згідно з нею, найдавнішими поселенцями Києва і Середнього Подніпров'я були великороси (росіяни), а малороси (українці) прийшли сюди з Галичини, Поділля та Волині тільки після розгрому Русі монголо-татарами. Радянська історіографія утверджувала компромісну "триєдину" теорію. Згідно з цією концепцією, Київська Русь як "колиска трьох братніх народів" була етнічно однорідною державою міфічного "давньоруського народу",

Утворення та еволюція української козацької державності в умовах Української революції XVII ст.

Шість років боротьби за Українську державу під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648- 1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. У короткий термін і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава мала всі риси державності і характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування.

Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки: політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику.

Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада. Б. Хмельницький вже називав себе "самодержцем руським", посол Венеції говорив про нього як про "справжнього государя", а керівник англійської революції Олівер Кромвель називав його "імператором запорозьких козаків".