Із грамоти царя Олексія Михайловича Богданові Хмельницькому про згоду взяти Україну під захист (22 червня 1653 р.).

З літопису Самійла Величка. Конотопські статті (1672 р.)
... 3. Щоб гетьман без відома всього війська нікого не судив і не карав. Били чолом великому государю, його царській величності, генеральні – обозний Петро Забіла, судді Іван Самойлов та Іван Домонтов, писар Карп Мокрієв, – полковники, сотники, вся старшина і все Запорозьке Військо, щоб вони не терпіли ніякої неволі й жорстокості від нашого новообраного гетьмана, як то було від зрадника Демка, і щоб він над ними не чинив ніякого суду без поради всієї старшини і безневинно. А за переступ, коли хто в тому об’явиться, судом і доказом військовим (карав і відставляв від чину, коли хто того чину буде недостойний, також і з іншим військовим товариством), і посполитим народом чинив не за волею, а за судом і правом.
Великий государ, його царська величність, ударував генеральних – обозного Петра Забілу, суддів Івана Самойлова та Івана Домонтова, писаря Карпа Мокрієва, – всю старшину і хто буде після них, також все Запорозьке Військо, велів бути цій статті за їхнім чолобиттям.
... 7. Про служивих і всіляких людей, що втікають з Великої Росії в Малу Росію, щоб їх не приймати, а прийнятих раніше щоб висилати назад.
У Глухівських статтях було постановлено: малоросійським жителям не приймати і не тримати в себе служилих людей, солдат, драгун і всілякого чину людей, що не захотіли служити великому государю, його царській величності, також боярських людей і селян, які, вчинивши вбивство, чи розбій, чи що інше вкравши, прибіжать у малоросійські міста. За тою статтею зрадник Демко ніякого не вчинив заказу малоросійським жителям і через таємну свою зраду допускає приймати тих утікачів. І нині безперервно б’ють чолом великому нашому государю, його царській величності, стальники, стряпчі, дворяни, всякого чину служилі і посілі люди, що в малоросійських містах жителі приймають їхніх людей, селян, які вчинили їм усілякий розор і смертне вбивство, грабіж і підпали, і від чого їм чиниться велике розорення. Тож новообраному гетьманові, генеральній старшині та всьому Запорозькому Війську надалі не приймати ніяких утікачів та селян, а яких прийнято досі, то тих відпускати відразу після нинішнього договору.
Обозний, вся старшина й козаки постановили бути на цій статті і розіслати про те в усі полки свої універсали.

1. Проаналізуйте внутрішню і зовнішню політику І.Мазепи та його роль у культурному житті України.

Іван Степанович Мазепа був гетьманом у 1687-1709 рр., роки його життя - 1639-1709. Народився він у знатній українській православній шляхетській родині, дістав добру освіту, навчався у Київському колегіумі, єзуїтському колегіумі у Варшаві. Між 1649-1652 рр. був взятий до двору короля Яна Казимира, служив пажем. Бував у країнах Західної Європи, знав кілька іноземних мов. Виконуючи королівські доручення, був посланцем до гетьманів І. Виговського (1659), Ю. Хмельницького (1662), П. Тетері (1663). У 1663 р. залишив королівську службу. У 1669 р. перейшов на службу до П. Дорошенка, був ротмістром Надвірної гвардії, потім генеральним осавулом та генеральним писарем. У 1674-1675 рр., як посланець П. Дорошенка до Константинополя, потрапив у полон до запорозьких козаків І. Сірка, який відправив його до І. Самойловича, до якого І. Мазепа увійшов в довіру. У 1685 р. він став генеральним осавулом, встановив дружні стосунки з царським урядом. Тому, у 1687 р., коли І. Самойловича було заарештовано, І. Мазепу обирають гетьманом.

І. Мазепа є одним із найвидатніших та найбільш суперечливих політичних діячів України тієї доби.

2. Діяльність І. Мазепи як гетьмана припадає на складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. І. Мазепа, як талановитий дипломат і державний діяч, намагався запобігти цьому, тому проводив хитру, обережну, гнучку політику. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час Азовських походів.

Одночасно І. Мазепа проводив політику зміцнення влади козацької старшини, роздає їй земельні володіння. Не забуває й про себе і стає одним з найбагатших людей в Європі, володіючи 100 тисячами кріпаків.

Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє багато грошей на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво - Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт, кількість студентів досягає 2 тисяч. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.

Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому, внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.

3. У зовнішній політиці І. Мазепа прагнув поширити свою владу й на Правобережну Україну. У 1704 р., в умовах війни Росії зі Швецією, Мазепа, за дозволом Петра І, окуповує Правобережжя.

У 1700-1721 рр. тривала Північна війна Росії зі Швецією, під час якої політика І. Мазепи починає змінюватись. В умовах війни Петро І посилює вимоги до Гетьманщини, практично ігноруючи її автономний статус, а саме: вимагаючи участі козацьких полків у бойових діях за межами України, встановлюючи нові повинності, вимагаючи людей на будівництво каналів та фортець. Також царем виношувалися плани про перетворення козацьких полків на регулярні частини російського війська, про позбавлення Гетьманщини автономного статусу. Усе це викликало занепокоєння козацької старшини та гетьмана, бо створювало загрозу втрати влади та й самої державності. За таких умов, спираючись на підтримку частини старшини, з 1705 р. І. Мазепа починає таємні переговори з противниками Петра І - шведами та королем Речі Посполитої, ставлеником шведів, Станіславом Лещинським. Усе це в глибокій таємниці тривало кілька років.

Восени 1708 р. армія шведів прямує до Гетьманщини, що ставить І. Мазепу перед вибором І він його робить. У жовтні 1708 р. І. Мазепа відкрито переходить на бік Карла ХІІ. Реакція Петра І була адекватною. Відразу ж з'являється маніфест про зраду гетьмана, а сам він піддається церковній анафемі. У листопаді 1708 р. російські війська, очолювані Меншиковим, захопили та знищили Батурин, столицю І. Мазепи, де були приготовлені великі запаси для шведської армії. У Гетьманщині російські війська розгорнули жорстокий терор проти прихильників І. Мазепи. Народ же насторожено поставився до шведів, які були іновірцями і до того ж скоро змушені були силою здобувати собі продовольство та ін. Єдиним визначним успіхом І. Мазепи став перехід у березні 1709 р. на бік Карла ХІІ Запорозької Січі, коли до шведів прийшли кілька тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костєм Гордієнко. У відповідь у травні 1709 р. російські війська захопили та зруйнували Запорозьку Січ.

Нарешті, 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. Карл ХІІ із залишками армії та І. Мазепа з кількома тисячами козаків втекли на територію Туреччини. У цьому ж році І. Мазепа помер у Бендерах.

4. Частина старшини та кілька тисяч запорожців склали мазепинську еміграцію. По смерті І. Мазепи постало питання про обрання нового гетьмана. 5 квітня 1709 р. на козацькій раді у Бендерах гетьманом було обрано Пилипа Орлика, який при І. Мазепі був генеральним писарем, його однодумцем.

На цій же раді були прийняті „Пакти та конституції законів та вільностей війська запорозького" або „Конституція" П. Орлика. 10 травня 1710 р. Карл ХІІ схвалив цей документ як протектор. Сама "Конституція" складалася з преамбули та 16 статей. Україна проголошувалася практично незалежною державою під протекторатом шведського короля, на чолі якої був гетьман. Влада гетьмана була обмежена Генеральною Радою, яка складалася з генеральної, полкової, сотенної старшини, виборних делегатів (по одному) від полків і представників Запорозької Січі. Фактично це був козацький парламент. Тричі на рік, на Різдво, Пасху, Покрову, Генеральна рада повинна була збиратися постійно. Під особливим контролем перебувала влада гетьмана у сфері фінансів та судочинства. Також виявлялася турбота про непривілейовані верстви населення, чітко визначалися права та суспільний статус Запорозької Січі, як автономної формації. Православ'я проголошувалося панівною релігією в державі. Власне в основу державного та суспільного устрою були покладені широкі демократичні засади, притаманні козакам. Але практичного значення „Конституція" П. Орлика не мала, бо не була реалізована, оскільки незалежну Українську державу відродити не вдалося.

Але П. Орлик прагнув до цього. У 1711 р. під час російсько-турецької війни він зробив спробу закріпитися на Правобережжі, але спільний похід запорожців з татарами закінчився невдачею. Надалі П. Орлик до кінця життя продовжував справу І. Мазепи, боровся за незалежну Україну. Перебуваючи в Туреччині, Швеції, Франції та інших країнах, П. Орлик закликав європейські держави об'єднатися проти Росії, доводячи необхідність створення незалежної Української держави. Помер П. Орлик у 1742 р.

9. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи

25 липня 1687 р. на козацькій раді було обрано нового гетьмана. Ним став генеральний писар Іван Мазепа. Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових «Коломацьких статей», що застерігали Україну від порушен­ня умов вічного миру між Московією та Польщею. Геть­ману заборонялося мати дипломатичні відносини з іншими державами. Для постійного контролю за українським уря­дом мала постати залога в гетьманській столиці - Батурині. Мазепа був високоосвіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру шко­лу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича. Усе це було запорукою його успішної діяль­ності на гетьманській посаді.

На першому етапі гетьманування Мазепа дотримував­ся політики добрих відносин 3 Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, поси­лав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу то на південь. За рахунок України утримували­ся не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя: Петро І довіряв українському гетьману.

Одним із найважливіших напрямків загально-державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяль­ність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва.архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкла­дав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими держа­вами. Промовистим є той факт, що лише під його безпосе­реднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 хра­мів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато ста­ровинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи у розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко». Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними з найкращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найбільшу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї біб­ліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж цер­квами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською академією. Дбав гетьман про організацію нових осередків культури, одним з яких була Чернігівська ака­демія. На думку дослідників, така цілеспрямована й весохоплююча культурницька діяльність Івана Мазепи дозво­ляє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.

Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автоно­мії. Тоді Мазепа вирішив піти на союз зі Швецією. З 1700 р. Московія вела війну зі Швецією, що отримала назву "Пів­нічної", за вихід до Балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на землях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи інте­реси царя. Ці походи стали важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винаго­роди, а, навпаки* потерпали від утисків і образ москов­ських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку команду­вання й тяжкі умови служби викликали скарги н нарікання, а часом і самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків викорис­товували як дешеву робочу силу під час будівництва ка­налів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Справж­нім лихом стала Північна війна і для інших верств україн­ського населення, бо саме йот коштами споряджалися ко­зацькі війська для щорічних походів на північ. Гетьманщи­на мусила також утримувати в ряді міст московську ар­мію й військові гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб та інші продукти. Все це при­зводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гост­ру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, у регулярні дра­гунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни: усунення козацького самовряду­вання, насадження губернаторів і воєвод* переселення ко­зацького війська в Московію тощо. Непевність майбут­нього України примушувала старшину й гетьмана замис­люватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московією.Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І. Мазепа розпочинає таємні перемовини з карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією України, гетьман перейшов на ЙОГО бік. У квітні 1709 р. з Карлом XII було підписано \ году. У першому пункті договору він обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці оста­точно й назавжди не визволяться з-під влади Москви та не відновля і ь своїх давніх прав і привілеїв.

І в ним планам не судилося здійснитися. Після Полтав­ці, ми катастрофи Мазепа опинився на чужині де й помер ' вересня 1709 р. Однак внесок Івана Мазепи у зміцнення української державності за умов неухильного наступу на неї і бо<у російського царату величезний. І хоч ідею дру-і оі' Xмельниччини за гетьманування Мазепи не було втіле­но м ял 11 я, проте вдалося піднести українське господар-і ми» іі культуру, а відтак зберегти ці важливі чинники дер­жавної Га національної самобутності, досягти певної стабілізації суспільства. Прагнення Мазепи створити власну і ш ти о політика в царині культури та освіти мали да-іемннжну мету й забезпечили навіть після його поразки майже ХО-літнє існування гетьманської держави, вплинули на весь подальший розвиток українського народу та його державницьких традицій, на формування національної культури. Доба Мазепи - це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного поступу

 

1. Дайте оцінку суспільно-політичним відносинам в Україні у складі Російської імперії у другій половині ХVІІІ ст.