Педагогічна думка і школа другої половини XVIII ст.

Перший російський учений світового рівня, Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765) по праву вважається видатним діячем освіти і просвітителем. А.С. Пушкін писав: «між Петром I і Катериною II він один є самобутнім сподвижником освіти. Він створив перший університет; він, краще сказати, сам був першим нашим університетом».

Народився Ломоносов в д. Денісовкі в сім'ї селянина. Вчився по «Віршованій Псалтирі» Сімеона Полоцького, «Граматиці» Мелетія Смотрицького, «Арифметиці» Леонтія Магницького. У 19 років відправився вчитися, спочатку – з 1731р. в Слов'яно-греко-латинську академію в Москві, а в 1736р. його було відряджене Академією наук для вчення за кордон. Ломоносов три роки навчався в Марбурге, потім рік – у Фрейберге і ще рік в інших наукових школах.

З 1745р. Ломоносову було присвоєно звання академіка. У записках про стан Академії наук, він викривав «недоброхотство вчених іноземців» до вчення російського юнацтва. Його сатиричний вірш «Гімн бороді» (1757) було направлено проти святенництва, він відкривав мракобісся ворогів знання і прогресу. Цей вірш засудили до спалювання, а автора строго попередили про небезпеку вільнодумства.

Дружні взаємини з відомим вельможею і меценатом Іваном Івановичем Шуваловим відкривають Ломоносову можливість для здійснення багатьох планів в науково-освітній сфері. Просвітитель складає первинний проект університету, ґрунтуючись на «установах, узаконеннях, обрядах і звичаях» іноземних університетів. У листі до І.І. Шувалова (1754) учений писав: «При Університеті необхідно повинна бути Гімназія, без якої Університет, як рілля без насіння». При цьому, виступаючи проти традиційної станової освіти, він відстоював права представників непривілейованих російських станів виучуватися в гімназії і університеті. В результаті за ініціативою Ломоносова і за сприяння Шувалова в 1755р. був заснований Московський університет. Ломоносов склав Статут університету і «Регламент академічної гімназії».

А.С. Пушкін писав: «Ломоносов обійняв всі галузі освіти. Жадання науки було сильною пристрастю сієї душі, виконаної пристрастей. Історик, ритор, механік, хімік, мінералог, художник і поет, він все випробував через все проник». Реформуючи літературну мову, Ломоносов в «Російській граматиці» (1755-1757) розмежував церковно-слов'янську і російську, «цивільну», живу народну мову, «просту російську мову», «слова простонародні», «звичайні російські». Значення філологічних праць Ломоносова полягає в першому науковому дослідженні законів і форм російської мови, і усній мові. Вивчаючи мову, він створює списки слів і окремих виразів російської мови, порівнює, зіставляє групи фактів між собою, робить строго наукові виводи. Класифікуючи російський говір: московський, поморський і малоруський, Ломоносов віддає перевагу московському, із-за «відмінної краси».

У дослідженні «Міркування про користь книги церковної в російській мові» (1757), Ломоносов відзначав, що мова церковних книг послужить мірилом чистоти російської літературної мови, засобом захисту від надлишку чужих іноземних слів, термінів і виразів.

В кінці життя Ломоносов був вибраний почесним членом Стокгольмської і Болонської академій наук.

Саме енциклопедичність наукових інтересів штовхала його в різні напрями наук: філософії, хімії, математики, географія, фізики і ін. Прогрес людства учений бачив в розвитку науки і освіти. У вихованні відстоював принцип народності, підкреслюючи, що російському народу властиві любов до Вітчизни, гуманність, вірність громадянським обов'язкам, працьовитість, відвага, скромність.

Метою виховання, на його думку, повинно бути підготовка громадянина своєї Батьківщини.

У зміст освіти він включав вивчення рідної мови, літератури, історії, математиків, іноземні мови, природознавства, піїтики, риторики, географії.

Система освіти, на його думку, повинна складатися з трьох ступенів державної школи: початкової, середньої (гімназії), і вищої (університету). Головне завдання школи полягає в тому, щоб виховати у дітей любов до праці, навчити їх «правилам і прийомам поведінки», дати освіту.

Заслуговують увагу методичні праці ученого, зокрема, «Регламенти» для академічної гімназії і для гімназії Московського університету (1755). Важливо, що проект і статут Московського університету теж був розроблений Ломоносовим. Учений говорить саме про ті факультети в цьому вузі, які щонайповнішим чином відобразили тенденції світової практики вищих навчальних закладів, а також досягнення світової науки. Важливими принципами діяльності університету, він рахував відвертість і автономність. Для цього ж вузу учений написав «Математичну хімію» і «Фізичну хімію».

М. Ломоносов створив ряд підручників для інших типів шкіл: «Краткое руководство к красноречию», «Российская грамматика», «Краткий российский летописец с родословием», «Древняя российская история». Зокрема, «Российская грамматика» Ломоносова впродовж півстоліття була кращим посібником і чотирнадцять разів перевидавалася.

М. Ломоносов вважав, що основними методами навчання є бесіди, розповіді і лекції, які доцільно супроводжувати вправами; навчання повинне забезпечувати свідоме, тверде, систематичне засвоєння матеріалу. Навчальний матеріал необхідно викладати стисло і лаконічно, а кожне теоретичне положення підкріплювати фактами; у навчанні учнів необхідно враховувати їх вікові особливості, природні схильності, своєчасно переходити від легкого до важкого, від простого до складного.

У вихованні, як вже мовилося, Ломоносов відстоював принцип народності. Зокрема, йому належить ідея організації різноманітних з'їздів домашніх акушерок. Також він розробив основи російської народної медицини для попередження хвороб серед дітей простого російського люду. Головним способом народної освіти учений вважав працю, приклад батьків.

Видатний подвижник вітчизняної освіти, талановитий державний діяч, Іван Іванович Бецькой (1704–1795) здобув славу одночасно як благодійник, засновник, організатор і керівник багатьох навчальних і виховних закладів.

Нешлюбний син генерал-фельдмаршала князя І.Ю. Трубецького і шведської баронеси, Іван народився в Стокгольмі, де його батько знаходився в полоні. Він отримав, по традиції, скорочене прізвище Бецькой. Навчався він в кадетському корпусі в Копенгагені; недовго служив в датській кавалерії, подорожував по Європі, чотири роки вчився в Парижі. У 1721р. він повернувся до Росії, де служив по дипломатичній частині в Колегії закордонних справ, був камергером при великому князеві Петре Федоровичі. У 1747 р. кар'єру генерал-майора Івана Бецького припинилася, він покинув Росію і прожив близько 15 років в Парижі, де познайомився з великими енциклопедистами, філософами і прославленими літераторами Франції. Особливо Бецькой захопився працями Жан-Жака Руссо. Спеціально вивчав організацію освітнього процесу в закритих навчальних закладах.

У 1762 р. Петро III повернув емігранта до Петербургу, подарував йому орден св. Олександра Невського, дав чин генерал-поручика. Катерина II поважала Бецького за його вченість і витончений смак, імператриця визначила позбавленому політичних амбіцій Івану Івановичу педагогічну сферу діяльності – керівництво всіма навчальними і виховними закладами. На цьому терені він проявив себе, як видатний діяч і теоретик освіти.

Катерина II приділяла велику увагу вихованню «нової», як вона виражалася, – «породи людей», опис якої викладений в педагогічних працях західноєвропейських раціоналістів Нового часу. Було поставлено завдання, виховати покоління «нових батьків і матерів, які б дітям своїм ті ж прямі і ґрунтовні правила виховання в серці вселити могли, які отримали вони самі, і так виходячи з пологів в пологи, в майбутні віка».

Виконуючи поставлене імператрицею завдання І.І. Бецькой делікатно запозичуючи, інший раз зовсім не співпадаючі один з одним, виховні ідеї Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо и К. Гельвеція, розробив першу в Росії педагогічну систему. Приймаючи одні, як йому здавалося, потрібні думки і, відкидаючи інші, вважаючи їх даремними, генерал побудував еклектичну концепцію виховання. У її основі – мета створення іншого покоління людей, відмінних від рядових сучасників. У справі формування особливого характеру нових людей виховання явно переважає над навчанням. Саме завдяки вихованню «дарується нове буття і виробляється новий рід підданих» Російської імперії. Виходячи з теорії Дж. Локка, Бецькой стверджував: зовсім не навчання, а виховання – ось домінуюче заняття педагогіки, покликаної перетворити населення країни в ідеальних громадян. «Корінь всьому злу і добру – виховання» – напише І.І. Бецькой в «Генеральній установі про виховання обох статей юнацтва» в 1764р.

Заздалегідь обговорюючи основні ідеї виховання з імператрицею, Бецькой ніде не описує образ нової людини, оскільки він сам не цілком виразно представляв її. Якщо судити по різних замітках, головна його риса – відсутність характерних для сучасників негативних якостей. «Людина, відчуваючи себе людиною не повинна допускати поступати з собою як з твариною», – тут не можна не відмітити натяк на ганебні рабські звички, що увійшли до плоті і крові суспільства. Мало не вперше у вітчизняній теорії виховання Бецькой закликає, «щоб з витонченим розумом з’єдналося ще витончене серце». Не заперечуючи значення «Утворення розуму», Бецькой переносить центр тяжіння на утворення серця, тобто на виховання – засіб створення «нової породи» – молодого покоління, здатного змінити країну.

Виразно звучить вивід: «людина повинна пізнати правила цивільного життя». Услід за шанобливим авторитетом Ж.-Ж. Руссо, Бецькой повторює, що людина від природи не зла, а добра, і її душа подібна воску, на якому можна написати що завгодно. Російський педагог пропонує тривіальні, проте, нові в Росії ідеї дворянського виховання: «Затверджувати серце хлопців в похвальних схильностях, збуджувати в них прагнення до працьовитості, і щоб жахалися не працьовитості; навчити їх пристойній поведінці, чемності, співчуттю бідним, нещасливим; виучувати їх домобудівництву, особливо ж вкорінювати в них... схильність до охайності і чистоти».

Особлива роль Бецького як першовідкривача і теоретика соціального виховання виразилася в розробці і впровадженні ідеї штучної перешкоди, аби старе покоління, «звіроподібне і несамовите в словах і вчинках», втратило можливості своїм поганим прикладом робити непедагогічний вплив на молодь. Вирішальною умовою досягнення цієї мети стає особливий принцип організаційно-педагогічного пристрою – ізольованість вихованців від сім'ї і вирішального впливу родичів, що «загрузнули в неуцтві і пороках». У цій логіці пансіони або інтернати, – закриті, ізольовані, вузько станові навчальні заклади, – повинні були стати тим штучним виховним середовищем, в якому під керівництвом освічених наставників, діти і хлопці повинні отримувати гідне виховання до 18 – 20 років, поки не окріпне їх серце і не дозріє розум. Наслідуючи Руссо, Бецкой «вважав потреба слідувати по стопах натури, не пересилюючи і не переламуючи її, але сприяючи їй».

Просвітитель зумів виразно виразити вельми актуальне соціально-політичне прагнення: створити в Росії освічений стан – «третій чин людей», або середній клас. Отримавши солідні подарували від імператриці, Бецькой передавав їх на розвиток таких виховних установ. При установі в 1763р. Московського Виховного будинку він заявляє про високу мету «виробити людей здатних служити вітчизні справами рук своїх в різних мистецтвах і ремеслах». Організація виховних будинків, міщанських училищ при Шляхетном корпусі і при Академії мистецтв, були покликані виховувати сиріт, давати їм освіту, а також мали на меті створення цього «третього стану». На пожертвування благодійника Прокопа Демідова в 1772р., Бецькой заснував в Москві Виховне комерційне училище для купецьких дітей – надалі його назвуть Демідовськє комерційне училище. Імператриця писала, - генерал Бецкой настільки «страшно зайнятий безліччю нових установ і проектів, що ми його звемо дитячим магазином».

У 1764 році при Воськресенському Смільному жіночому монастирі в Петербурзі І.І. Бецькой відкрив Виховне суспільство благородних дівиць. Знаменитий своєю системою виховання дворянських дівчаток Смільний інститут зумів втілити і примножити гуманістичні ідеї свого засновника. Екатеринська епоха наполегливо вводила в дворянський ужиток такі поняття, як «людинолюбство», «чутливість», «відчуття людського серця», цариця закликала до пом'якшення привілейованого стану.

Генерал Бецькой був призначений шефом Сухопутного шляхетного кадетського корпусу, для якого розробив в 1766р. статут, з вельми солідною навчальною програмою. Вихованці вчилися 15 років їм пропонувалося вивчати цілий цикл предметів: логіку, математику, красномовство, фізику, історію священну і світську, географію, хронологію, латинську і французьку мови і механіку. Планувалося викладати тут «науки цивільні: мораль, природне, всенародне (міжнародне) і державне право, економію державну». І ще – «науки корисні: генеральна і експериментальна фізика, астрономія, географія взагалі, навігацька наука, натуральна історія, військове мистецтво, фортифікація і артилерія». Потім виучували «мистецтвам, необхідним кожному»: малювання, гравірування, архітектура, музика, танці, фехтування. У кадетський корпус приймалися діти 6 років. Перші три роки в тижневому навчальному розкладі відводилося: російській мові – 6 годин, танці – 6, французька мова – 14, Закону Божого кадетам не викладали. Не розділяючи іноземні пристрасті Бецького, деякі вельможі вважали, що його установи «б'ють на зовнішність» – надмірно розраховані на зовнішній ефект.

У 1778р. Сенат нагородив Бецького великою золотою медаллю з написом: «За любов до Вітчизни». Проте довгою милість самодержців не буває. Імператриця претендувала на роль єдиного основоположника в справі освіти, вона вважала, ніби Бецькой одному собі приписує заслуги на цій дорозі. Помер Бецькой в бідності.

Австрійський досвід створення народних шкіл надихнув Катерину II ввести систему народної освіти в Росії. У 1782р., за пропозицією імператора Іосифа II Катерина II запрошує Федора Івановича Янковича де Мириєво (1740 або 1741-1814) вихідця з сербського роду. Після закінчення університету м. Відня, Янкович був призначений директором народних училищ в Темешварському Банате, населеному православними сербами. Отримав дворянську гідність (1774), до прізвища його приєднали де Мириєво.

У 1782р. під головуванням П.В. Завадовського утворили Комісію про установу народних училищ, до складу якої увійшов Янкович, який брав участь в розробці і впровадженні загального плану пристрою народних училищ, в підготовці вчителів, а також в перекладі і вигадуванні нового навчального керівництва. За проектом Янковича народні училища розділялися на малі двокласні, середні трикласні, і головні чотирикласні з п'ятьма роками навчання. У малих училищах він передбачав навчати: Закону Божому, читанню, письму, основам граматики, малюванню, арифметиці і освоїти книгу: «Про посади людини і громадянина». У середніх – перші два класи складали мале училище, а в третьому викладалися: катехізис, священна історія, християнська мораль, пояснення Євангелія, арифметика, граматика, загальна і російська історія і коротка географія. У головних училищах до перерахованих предметів приєднувалися геометрія, архітектура, механіка, фізика, натуральна історія і німецька мова. Катерина мала намір організувати викладання різних мов по місцевостях (грецької мови в Новоросійській, Київській і Азовській губерніях, китайської, — в Іркутській), проте цей проект залишився нездійсненим.

Згідно «Статуту народним училищ в Російській імперії» (1786), народна освіта була визнана державною справою. Народні училища розділялися на: головні чотирикласні, розташовані в губернських містах, малі двокласні — в повіти і однокласні — в селищах. Проте відсутність засобів для відкриття малих училищ і недолік вчителів стримували розвиток училищ.

У 1786р. вчительське відділення головного народного училища в Петербурзі перетворили в Петербурзьку вчительську семінарію. У 1803р. її сталі іменувати вчительською гімназією, а пізніше — педагогічним інститутом. На утримання семінарії відпускалося з казни по 10 тис. крб. У училищі було вирішено містити на рахунок уряду «казеннокоштних» 100 незаможних учнів. У 1790-і рр. влада всіляко перешкоджала переходу вчителів на іншу службу.

В кінці XVIII ст. Янкович переводив і складав нові підручники і методичні посібники. Солідна частина підручників для народних училищ була написана або відредагована ним самим або під його керівництвом. Янкович взяв активну участь в трансформації по австрійському зразку навчальних планів сухопутного, артилерійського, інженерного корпусів, а також Суспільства виховання благородних і училища міщанських дівиць і приватних навчальних закладів.