Літургія Напередосвячених Дарів

 

Початки і Розвиток Літургії Напередосвячених Дарів.

Старі клясичні коментатори Літургії Напередосвячених, а за ни-ми також і модерні українські та російські коментатори ставлять початок і оснування цієї Літургії за первісних апостольських часів, або й приписують її постання і походження від самих апостолів.

Дехто лучить її з старинним звичаєм первісної Церкви, що дозволяв вірнимпричащатися поза св. Літургією, і при цьому підкреслюється, що цей звичай набрав літургічного оформлення і запроваджено його в Константинополі в шостому столітті.

Певним є, одначе, факт, що Літургія Напередосвячених своїм походженням дуже стара і правдоподібно така стара, як сам піст чотиридесятниці. Історія доказує, що вже від древних часів на Сході заіснував звичай, що в часі святої чотиридесятниці не було відправи св. Літургії окрім субот, неділь, та Великого Четверга. Симеон Солунський, а вслід за ним також пізніші коментатори, вияснюють існування цього факту тим, що у первісних часах християни вважали св. Літургію за вельми радісну службу, по якій слідували братолюбні столи - аґапе.

Тому що піст, натомість, є часом покаянних сліз, смутку та покутування за гріхи, існувало переконання, що не годиться відправляти св. Літургії, бо ж неможливо одночасно радіти і сумувати. Тому, щоб не переривати часу посту ані духовними, ані тілесними радощами, постановлено під час святої великої чотиридесятниці відправляти Літургію Напередосвячених, бо тоді піст - каяття лишається неперерваним,тому що цю Літургію відправляли ввечорі по заході сонця, коли вже дозволено було приймати їжу. З другого боку, таким поступуваннямтакож давалося змогу приймати Христа - Джерело всіх благодатей, щоб кріпитися на духовних силах і, як це гарно сказано в заамвонній молитві, могли “Подвигомъ добрымъ подвизатися, теченїе поста совершити, вњрђ нераздњльнђ соблюсти, главы невидимыхъ ѕмїєвъ сокрђшити, побњдителемъ же грњха јавитися, и неэсђжденнэ достигнђти поклонитися и святомђ воскресенїю.

Історичні досліди, які дотепер виконано над Літургією Напередосвячених, вказують, що у первісних часах християнства її служили тільки у Велику Пятницю ввечорі, як на Сході, так і на Заході. Цей старинний звичай залишився незміненим аж по нинішний день лише на Заході. На Сході ж наступили радикальні переміни. Перші зміни ввели на Лаодикійськім Соборі, де у 49-м каноні рішено, що не має бути “приносу хліба” під час великої чотиридесятниці.

Ці переміни увійшли на Сході повною силою від часів Трульського Собору, що відбувся у 691 р. На тім то Соборі вже остаточно вирішено, що в часі святої і великої чотиридесятниці св. Літургію належить служити тільки в суботи та неділі, а в усі інші дні приписано відправляти Літургію Напередосвячених. Одиноким вийнятком з цього правила став празник Благовіщення, на який Собор приписав служити совершенну Літургію, подібно як у суботи і неділі посту.

Треба зазначити, що Трульський Собор тут не вводить новее правило, тільки робить своєю таку ж постанову Лаодикійського Собору, що без сумніву вказує на те, що цей звичай був уже загально поширений і ще тільки подекуди існували малі острівці, в яких держалися старшої традиції та відправляли совершенну Літургіютакож під час посту чотиридесятниці, подібно, як і в інші пори літургічного року.По цім рішенні Трульського Собору на Сході остаточно вповні заволодів звичай служити Літургію Напередосвячених в усі алітургічні

дні, включно з середою та п’ятницею сиропусного тижня, та понеділком і вівтірком першого тижня посту. Згодом, однак, у Царгородській Церві, а за нею також у Слов’янських Церквах, які одержали обряд з Царгороду, без будь - якої виразної причини затратився звичай служити згадану Літургію у середу та п’ятницю сиропусного тижня, як також і в Велику П’ятницю. На остаточне визначення днів, в яких слід відправляти Літургію Напередосвячених, чималий вплив мав також і устав Єрусалимської Церкви. Це від неї саме взято звичай не служити в понеділок і вівторок першого тижня святої великої чотиридесятниці ані совершенної Літургії, ані Літургії Напередосвячених. Причиною цього було те, що згаданий устав за старинними звичаями своєї Церкви, приписував на ці два дні дуже строгий піст для тіла, а послідовно вважали, що треба такий самий строгий піст зберігати також і для душі.

В пізніших століттях, через сильне послаблення ревности між християнами, через що вірні в часі Літургії вже більше не приступали до св. Тайни Тіла і Крови, постепенно виник новий звичай служити Літургію Напередосвячених лише два рази в тижні, а саме - у середи

та п’ятниці. В такий спосіб понеділок, вівторок і четвер в часі великої чотиридесятниці стали алітургічними днями, значить такими, в яких не було ні служіння совершенної Літургії, ні Літургії Напередосвячених.

В нашій Церкві, що була з’єднана з Апостольським Престолом, помалу появився, під впливом обряду Римської Церкви, звичай у цих вищезгаданих алітургічних днях відправляти Літургію св. Івана Золотоустого.Треба тут зазначити, що звичай відправляти Літургію Напередосвячених лише у середи та п’ятниці в часі великої чотиридесятниці не було для Східної Церкви ні чимсь новим і досі нечуваним, ні чимось противним старинним звичаям. Про звичай причащатися Напередосвяченими Дарами у середи та п’ятниці, який існував на Сході іЗаході, свідчать такі видатні отці, як св. Василій та св. Єронім. Услов’ян цей звичай увійшов вже довший час після введення християнства, бо, як це часто засвідчують старі слов’янські літургікони, ще на початку і впродовж усього ХVІІ ст. зустрічаємо припис відправляти Літургію Напередосвячених кожного дня в чотиридесятниці, а не лише в середи і п’ятниці. Щодо цього звичаю для нас українців дуже цінним є свідчення, що знаходиться в одного з найвизначніших літургістів: Никольського, який, подаючи подрібний устав для служіння цієї Літургії зазначує, що ще на початку цього ХХ століття у Києвопечерській Лаврі задержався був старий слов’янський звичай служити Літургію Напередосвячених кожного дня під час чотиридесятниці за вийнятком понеділка і вівтірка у першім тижні, Великої П’ятниці у Страснім тижні, Благовіщення та всіх субот і неділь.У самій Літургії, так як вона нині нам відома, вповні наявні її дві складові частини. Першою з них - це вечірня, з якої запозичено ту частину, що від початку Літургії слідує до прокімена Да исправится...

Другою є Літургія, одначе з неї пропущено молитви та обряди, для освячення агнця, бо, як це вже сама назва говорить, агнець вживаний до цієї Літургії був вже раніше освячений. Перша часть Літургії Напередосвячених у своїм нинішнім виді є вислідом схрещення двох традицій - константинопільської і палестинської. Остання була такою сильною, що властива Царгородові служба заникла і лише деякі її частини збереглися в нинішній Літургії Напередосвячених. Початок до Свњте тихїй... є палестинської традиції. Ділення псалтиря на три антифони було питоменністю старинної царгородської традиції. Читання св. Письма - паремії являють собою залишки давньої катехизації з часів, коли приготовляли оглашенних до хрещення. Головним елементом цієї частини є виголос Свњтъ Хрsтовъ просвњщаетъ всњхъ, що було молитвою для запалення вечірнього світла. Да исправится... у виді великого прокімена є скороченням до кількох речень 140-го псальма і є без сумніву його повторенням. Про сам розвиток Літургії Напередосвячених, як це бачиться з наукових праць, можна ствердити, що він завершився у відносно короткому часі, бо вже в VIII столітті ця Літургія у своїй основній формі була завершена і відповідала нам нині відомому зразкові. До устійнення цього у великій мірі причинився F. E. Brightman, що видав

працю, в якій на підставі барберинських рукописів та відомостей, які можна знайти у творах св. Теодора Студита, він відтворив текст цієї Літургії та встановив, що вона з VII століття. Питання авторства Літургії Напередосвячених доволі складне. Нині вчені дуже скептично ставляться до авторства св. Григорія Двоєслова, або й заперечують його. Слов’янські коментатори, натомість, з більшою чи меншою певністю, приймають авторство св. Григорія Двоєслова. Приписуючи йому авторство цієї Літургії, вони твердять, що до часу св. Григорія Двоєслова. Літургія Напередосвячених переходила лише в уснім переданні, яке було різне в різних Церквах. Папа Григорій, перебуваючи в Царгороді, записав її, зовсім не змінивши, або мало змінивши старий чин, що його він там на місці застав, і той ним зроблений список відтак прийнявся в Східній Церкві. Отже, як бачимо, - це поняття авторства лиш у найширшім значенні того слова. Таку думку про авторство приймають також і греки у своїй Кормчій Книзі. Треба тут також зазначити, що у двох грецьких рукописах авторство Літургії Напередосвячених приписане не св. Григорієві Двоєслову, а царгородському патріярхові Германові, що, одначе, вважається за помилку переписувача. Цікавим є також свідоцтво приписуване Софронієві, єрусалимському патріярхові, в якому кажеться, що Літургію Напередосвячених одні приписують апостолові Яковові, дехто верховному апостолові Петрові, і ще деякі комусь іншому.

 

Класичні коментатори.

Хоч, як ми це вище бачили, Літургія Напередосвячених своїм походженням дуже давня і сягає до самих початків християнства, все ж зустрічаємо дуже мало її коментаторів. Основна причина цього лежить, мабуть, в тому, що ця Літургія не становить собою нічого нового чи оригінального, бо вона постала із злуки двох служб – вечірні та Літургії.

Першим коментатором можна назвати св. Теодора Студита, який в однім із своїх творів повчає своїх співбратів - монахів, як належить служити Літургію Напередосвячених. При описі служби, говорячи про початковий виголос, яким у його часах був: Благословенъ Бгъ нашъ... він зазначує, що, починаючи Літургію, ми не виголошуємо Благословенно царство, Отця і Сина і св. Духа..., як на совершенній Літургії, бо цей виголос висловлює тріюмф, але натомість виголошуємо Благословенъ Бгъ нашъ..., тому що це є висловом нашої смиренности і каяття. Це є одинокий коментар, що його св. Теодор у своїм творі подає.

Обширнішим коментатором Літургії Напередосвячених є Симеон Солунський, що на різних місцях одного із своїх творів, у якому відповідає на поставлені питання, подав ширше пояснення обрядів, які характеристичні нашій Літургії. У цих своїх відповідях Симеон Солунський твердить, що ця Літургія “походить від найдавніших часів, як на це вказують молитви і старинна традиція, і вправді ми віримо, що її впровадили і встановили апостоли від самого початку задля самого посту, щоб ми навчилися плакати, а не торжествувати у днях покути і покаянних сліз”. Одначе, в іншому місці цього ж твору, зустрічаємося з текстом, в якому він твердить, що цю Літургію винайшли древні Отці з тієї причини, що під час великої чотиридесятниці не буває служіння совершенної св. Літургії. Розвиваючи далі цю думку на іншім місці свого твору, додає він, що до цього кроку спонукало Отців духовне добро своїх вірних, бо вони тим способом хотіли зарадити тому, щоб їхні вірні не були позбавлені тієї благодаті, що її дає св. Причастя і “заступництво святих молитов”. Цю Літургію, твердить далі автор, треба відправляти тільки в часі святої великої чотиридесятниці і завжди ввечорі, щоб так не переривати посту, бо під час цього посту дозволено їсти тільки раз у день - ввечорі. Розглядаючи відтак чин приготовлення Напередосвячених, які на великім вході мають бути перенесені на св. трапезу, Симеон Солунський згадує тільки про те, що до св. чаші вливається вино і воду, не виголошуючи при тому будь - яких молитов на те, щоб, як Божественний Хліб буде роздроблений і як його верхню часть вкинеться до чаші, те, що міститься в чаші, освятилося - agiasqosi злукою з ним. Бо на Літургії Напередосвячених те, що міститься в чаші, освячується - agiazetai не молитвою на сшестя Духа Святого і знаком - sfragidi, але співучастю і злукою з оживляючим Хлібом, який є правдивим Тілом Христа і вже злучений з його Божественною Кров’ю. Приступаючи, відтак, до розгляду поодиноких обрядів, Симеон

перш усього ставить великий натиск на те, що Напередосвячені Дари досконалі, і щойно тоді переходить до пояснування обох входів, які єна цій Літургії. Про перший вхід автор згадує тільки, що він взятий ізвечірні, а другий вхід, на його думку, встановлено на те, щоб перенести Напередосвячені Дари на св. трапезу і щоб ми, бачачи та вшановуючи їх, освячувалися їхнім видом та благодаттю. З огляду на те,що св. Дари вже освячені Богові і що наш Спаситель є справді присутнім, бо те, що вноситься на дискосі є нічим іншим, як Його Божественне Тіло злучене з Божественною Кров’ю, автор заключає, що привношуванні Напередосвячених Дарів нам належиться впасти ниць зглибокої пошани.Пояснивши оба входи, Симеон переходить до паремій - читань.

По закінченні читання з книги Буття, священик з’являється зі світлами та виходить через царські двері. Усі присутні в тім часі стоять, а священик, ставши посеред церкви, робить знак хреста кадилом і світлами та виголошує Премђдрость, прости. Свњтъ Хрsтовъ просвњщаетъ всњхъ, після чого відходить до престола. Тоді читець, що знаходиться на амвоні, читає наголовок книги Приповідок, а в храмі, а звичаєм, засвічується світло. Цей звичай, на думку Симеона, робить нам наявним те правдиве світло, яке в кінці століть засяяло нам, що сиділи у темряві, і яке наповнило землю світлом благодаті через появу в тілі нашого Господа Ісуса Христа. Цю свою думку

Симеон підтверджує словами виголосу, який читається на кожній вечірні: ЈАкэ Ты єси

просвњщенїе наше, Хрsте Бже нашъ. Для нього вже сам пункт часу, в якім цей обряд відбувається є дуже знаменним. Найого думку священик виконує цей обряд зразу після прочитання паремії з книги Буття, та як виголошено наголовок книги Приповідок, тому що книга Буття нам розповідає про те, що діялося в самих початках існування людського роду: сотворення всього та упадок Адама, а книга Приповідок в образовій формі повчає нас про поведінку - життя, яке притаманне Божому Синові, напоминає та

повчає тих, що ним (Богом) усиновлені. Самого ж Сина називають вони мудрістю і світлом, що освітлює все небесне і земське -піднебесне. Це ж світло є нічим іншим, як образ правдивого світла -Ісуса Христа. Покінчивши перегляд коментаря Літургії Напередосвячених Симеона Солунського, полишається зазначити, що він для нас важний, тому що в пізніших століттях і по нинішний день він став основою всіх коментарів, що відносяться до Літургії Напередосвячених.

Українські коментатори.

Українців, що займалися літургічними питаннями, було дуже мало, про що вже у своїм часі жалувався Маркел Попель у своїй Літургіці, яка в Українській Церкві злученій з Апостольським Престолом є першим твором, що намагається охопити всі

літургічні питання.Першим українцем, що займався питаннями зв’язаними безпосередньо з Літургією Напередосвячених - це Михайло Малиновський, який у 1845 р. видав свою працю Изясненіє на Божественную Литургію, і в ній він розглядає тільки три Літургії, які існують в нашім обряді. Самій Літургії Напередосвячених присвятив він дуже мало місця. Наступним автором, що заторкує нашу Літургію, є Олександер

Духнович. Його праця відзеркалює великий вплив Нової Скрижалі, що вже сам автор зазначив, подаючи на титульній сторінці, що його твір наслідує виклад Нової Скрижалі. Про коментар на Літургію Напередосвячених полишається тільки відмітити, що він собою становить коротке і синтезоване переповідження коментаря Нової Скрижалі. Хронологічно наступною по черзі є праця Маркела Попеля[71]. У його коментарі Літургії Напередосвячених помітний, до деякої міри, вплив Нової Скрижалі. З поміж усіх українських коментаторів автор вирізняється тим, що найкраще упорядкував і подав читачеві матеріял, який не різниться змістом від російських коментарів. Наступним коментатором є Юліян Пелеш, що у своїм творі Пастирськое Богословіе подав досить обширний коментар. Сам коментар не є замітний чимсь особливим, але цінними в нього є, без сумніву, натяки на нашу стару літургічну традицію, зокрема нині, коли джерела, що ними користивався автор, нам тепер недоступні або мало доступні. На початку нашого ХХ століття з’явилася Літурґіка о. Евгена Гузаря. Написана вона для шкільної молоді в простий і доступний спосіб. Звичай служити совершенну Літургію в суботи і неділі пояснює автор тим, що в ті два дні не було посту, “бо суботу святкували ті, що були спершу жидами, а неділю святкували на пам’ятку воскресення Ісуса Христа”. В іншому автор не відходить від других коментаторів. В новіших часах Літургію Напередосвячених заторкнув також о. Леонід Лужницький у своїм творі - Літургіка греко католицької Церкви, учебник для молодежі і середних шкіл. Цей твір, як вказує наголовок, написаний для молоді середних шкіл, через що він характеризується великою простотою, схематичністю та доступністю викладу. У цім творі накреслено лише загальні риси поодиноких обрядів, а в поясненнях автор не виходить поза рамці раніших коментаторів. Останньою з черги це праця о. др. Юрія Федорова, під назвою Обряди української Церкви. У ній автор спочатку говорить про ґенезу Літургії Напередосвячених, а відтак подрібно проходить устави приготовлення агнця, що має бути вживаний для відправи Літургії Напередосвячених і устави самої Літургії Напередосвячених. Текст вживаний у праці - це літургікон виданий в Римі 1942 р. В коментарі Літургії автор відрізняється від інших тим, що у запаленій свічці з виголосом Свњтъ Хрsтовъ просвњща етъ всњхъ не добачує символу Христа, що просвічує, а вважає, що це відноситься до паремій і пише, що “цими словами священик немо впояснює, що те, що було прочитане в паремії і буде завжди читатися, просвічує наші уми і серця і весь світ.

 

ОГЛЯД ЛІТУРГІЧНИХ ТЕКСТІВ

а. Візантійські тексти.

Літургію Напередосвячених слов’яни одержали безпосередньо чи посередньо від грецької Церкви разом з усіма літургічними книгами. Тому при розгляді цієї Літургії не можна поминути того її розвитку, який заіснував у грецькій Церкві. У розгляді візантійських - грецьких текстів починаємо від Літургії Напередосвячених, яку відтворив оксфордський учений Бріґгтман і встановив її походження в VІІ ст.1 В цій праці зустрічаємо порівняно мало рубрик, що є властиве старим рукописам.

Літургію Напередосвячених починав священик в епітрахилі, подібно як звичайну вечірню. Коли настав час служити Літургію, священик входив до святилища та, ставши перед святою трапезою, відмовляв трисвяте, тропар дня і Бж~е, ми'лостивъ бђ'ди мнњ` грњ'шномђ, тричі. Відтак відмовляв молитву кадила і, кадячи в знак хреста перед святою трапезою, виголошував Благослове'нъ Бг~ъ на'шъ... Після виголосу брати читали вечірний псалом - 103-ий, під час якого священник відмовляв вечірні молитви. По закінченні псалма слідувала мирна єктенія з виголосом. Зразу по закінченні єктенії священослужитель на предложенні приготовляв Напередосвячений Хліб, при чому відмовляв 50-ий псалом Поми'лђи мя` Бж~е... Вміжчасі в церкві читець читав степенну. По кожнім з трьох антифонів катизми слідувала мала єктенія. Коли по відчитанні 18-ої катизми і відспіванні малої єктенії півець починав співати 140-ий псалом Гдsи, воззва'хъ къ Тебњ`..., священик кадив святилище і всю церкву. Далі слідували тропарі на Гдsи, воззва'хъ къ Тебњ`... і по відспіванні Слава... відбувався вхід з кадилом без євангелії. По малім вході були читання паремій під час чого брати сиділи. Зразу по закінченні читань слідувало Да и^спра'вится моли'тва моя..., яке разом з приписаними приспівами співав священик, а брати вміжчасі клячали.

Закінчивши Да и^спра'вится моли'тва моя..., виголошували сугубу єктенію, молитви за оглашенних, за тих, що приготовлялися до святого просвічення - хрещення і, вкінці, молитви за вірних. Після цих молитов нарід зразу співав Ны'нњ си^лы небе'сныя..., а священик, приступав до проскомидійника, брав святі Дари і творив великий вхід з Напередосвяченим Агнцем. Зразу по внесенні Дарів царські двері замикалися, а священик, покадивши святі Дари на престолі, покривав їх верхнім покровцем - аером. Відтак слідувала єктенія, що кінчалася виголосом И$ сподо'би на'съ,

Влады'ко..., на що нарід відповідав господньою молитвою Ѓ/ч~е на'шъ...Після цього священик виголошував ЈА/кэ Твое` є%сть ца'рство..., на що нарід відповідав амінь. Священик відмовляв молитву Бж~е, є^ди'ный благі'й... і виголошував Благода'тїю и^ щедро'тами и^ человњколю'бїемъ...Як наступав час підносити святий Хліб, священик не розкривав святих Дарів, але, вкладаючи руку під аер, підносив святий Хліб, виголошуючи при цьому Преждеэсвяще'нная ст~а^я ст~ы^мъ. Нарід у відповідь співав Є$ди'нъ свя'тъ... Тоді священик розкривав святі Дари, роздроблював святий Агнець і причащався, а по причастю відмовляв молитву подяки Благодари'мъ Тя`...Закінчивши молитву подяки виголошував до присутних Со стра'хомъ Бж~їимъ... і після цього було причастя вірних. По святім причасті, виголошуючи Сп~аси` Бж~е, лю'ди твоя`..., священик робив Дарами божественний знак святого хреста. По цім святих Дарів вже не клалося на престолі, але відносилося їх до проскомидійника і по повороті священика царські двері знову замикалися. Диякон виголошував Съ ми'ромъ и^зы'демъ, на що нарід відповідав Э$ и%мени Гдsни, і читалося заамвонну молитву, якою Літургія кінчалася. Отже, як з вище поданого опису Літургії Напередосвячених бачиться, сучасна Літургія є майже тотожною, одначе про саму реконструкцію треба б подати деякі завваги.

По - перше, не можна забувати, що свою працю автор побудував на малій кількості старинних рукописів, які здебільша відзеркалюють обряд південної Італії того періоду.

По - друге, треба мати на увазі, що автор не подає інших пізніших варіянтів. Відносно самого чину приготовлення святих Дарів, які відтак мають бути перенесені на престіл у часі великого входу, треба зазначити, що у декотрих рукописах зустрічається припис святі Дари приготовляти не в часі читання 18-ої катизми, а перед початком самої Літургії, а священикові при вбиранні приписано відмовляти молитви подібно, як на святій Літургії святого Івана Золотоустого, чи на божественній Літургії святого Василія Великого.

Припис, що велить священикові співати Да и^спра'вится моли'тва моя... і відтак також і дальші стихи, є питомий Криптоферратським рукописам, і то лише деяким. Більшість рукописів, натомість, подає, що Да и^спра'вится моли'тва моя... співає півець на амвоні. З праці Swainson-a, що подав зразки Літургії Напередосвячених з різних століть,3 бачиться, що стан великої різнообрядности в грецькій Церкві проіснував до появи венецьких видань. Свою успішність венецькі видання, до великої міри, завдячують більшій точності в подачі обрядових приписів, що їх відрізняє від попередних літургіконів. Перед текстом Літургії Напередосвячених додано окрему главу, в якій пояснюється як належить і коли приготовляти св. Агнці, які відтак будуть вживані на Літургії Напередосвячених. Ця глава замітна тим, що вона перейшла до слов’янських служебників і полишилася майже без змін по нинішний день. У грецьких літургіконах згодом ця глава буде значно поширена приписами, які повчали, як відправляти Літургію Напередосвячених у присутності архиєрея. У тексті Літургії перш усього вражає, що виголос Благослове'нъ Бг~ъ на'шъ... заступлений іншим, запозиченим з совершенної Літургії, Благослове'но ца'рство, Ѓ$ц~а`, и^ Сн~а, и^ свята'гэ Дх~а... Відтак подано, що священик, виголошуючи Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ, робить знак хреста до престолу і при цьому вживає кадило і запалену свічку - лампада. Відносно прокімена Да и^спра'вится моли'тва моя... поміщено, що його співає читець, стоячи на амвоні на переміну з хорами, а по закінченні співу всі присутні в церкві роблять три великі поклони. Три поклони приписано зробити також по перенесенні святих Дарів з проскомидійника на престіл в часі великого входу. Сам вхід венецькі видання велять робити в мовчанці і цим заступлено старинний грецький обряд при вході виголошувати слова Всњ'хъ ва'съ правосла'в нихъ христїа'нъ..., як при кожній совершенній Літургії, що на початку ХVІІ ст. ще було панівним у слов’ян.1 Ці книги далі замітні тим, що усунено в них обряд підносити святі Агнці при виголошуванні слів

Преждеэсвяще'нная ст~а^я ст~ы^мъ, і приписано натомість класти руки під великий покровець - аер і тільки зі стархом та тремтінням дотикатися святого Агнця.

Від часу появи венецьких видань порівняно мало новостей ввійшло до Літургії Напередосвячених. Найперше прийнявся звичай при виголошуванні слів Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ не лише робити знак хреста зі свічкою та кадилом до престолу, але також, обернувшись, благословити присутніх. Що ж відноситься до співу

прокімена Да и^спра'вится моли'тва моя... можна зустрінутися з різними звичаями. Помалу заволодів звичай, щоб 140-ий псалом з приспівами співав читець, стоячи на амвоні. Пізніше подавали, що священик, стоячи перед святою трапезою і держачи в руках кадило, співає прокімен на переміну з хорами, а під кінець псальма на слова Воздњя'нїе рђкђ` мое'ю... кадить присутніх із святих дверей. У більшості з пізніших служебників, натомість, запанував звичай, щоб священник співав Да и^спра'вится моли'тва моя... з приспівами на переміну з хорами і при цьому обходив престіл, співаючи стихи на кожній з сторін святого престолу, кадячи, - практика, яка дуже пізно ввійшла в служебники української Церкви злученої з Апостольським Престолом. Лише подекуди ввійшов припис, що велить під час читання вечірнього 103-го псалма відмовляти вечірні молитви, починаючи від четвертої, бо три перші відмовляються на малих єктеніях, які співаються по кожнім Сла'ва катизми. Також рідко є засвідчений припис, що вимагає, щоб під час причащання з чаші не відмовляти слів Честны'я и^ святы'я кро'ве Гд~а и^ Бг~а и^ Сп~са..., а причащатися в повній мовчанці. Вкінці полишається також відмітити, що подекуди приписано Літургію Напередосвячених відправляти в білих ризах.

Від цієї загальної традиції відходять служебники Криптоферратського монастиря, де під сильним впливом обряду римської Церкви усунено переношення святих Дарів на проскомидійник. У часі співання Ны'нњ си^лы небе'сныя... священик витягає з кивоту посудину з святими Дарами, кладе на престолі і кадить за звичаєм, а перед Преждеэсвяще'нная ст~а^я ст~ы^мъ, священик відкриває посудину з святими Дарами і кладе Агнець на святий дискос.

б. Слов’янські рукописи.

Християнство Русь - Україна прийняла в Х-ім столітті від греків і, очевидно, одержала також грецьку літургічну традицію. На жаль, книги з первісних часів християнства не збереглися до наших днів, а також задержалося дуже мало книг з ХІ - ХІІ ст., натомість, текстів з ХІІІ і ХІV ст. вже значно більше. Тут ще треба підкреслити сумну дійсність, що хоч і є багато слов’янських рукописів, вони не легко доступні, бо більшість із них знаходяться в бібліотеках за залізною заслоною і лише незначна кількість зберігається на Заході. Старі рукописи переважно містять дуже мало рубрик, бо переписувачі здебільша обмежувалися подачею необхідного матеріялу,3 а також немає двох рукописів, які були б тотожні. До вивчення старих слов’янських рукописів дуже причинилися такі російські вчені як Одинцов, Горский, Невосруев та Дмитріевский, які подали описи старих рикописів і також займалися їх студією. Вони нині остаються головними джерелами для вивчення обряду, що існував в давній Русі - Україні. Зі старих рукописів замітне, що Літургія Напередосвячених починалася виголосом Благослове'нъ Бг~ъ на'шъ...,7 що у ХVІ ст. був постепенно замінюваний виголосом Благослове'но ца'рство... Далі був 103-ий псалом, в часі якого, згідно з найстаршими рукописами, не приписувалося відмовляти будь - яких молитов. Починаючи з ХІВ ст. з’являється припис відмовляти три молитви,1 а відтак у пам’ятниках з ХVІ ст. приписано відмовляти всі вечірні молитви. Припис читати молитви на антифонах 18-ої катизми зустрічається вперше в літургіконах, що походять з ХВІ ст. Молитву Свњ'те ти'хїй... починав сам диякон, а півці продовжували від слів Бєзсме'ртнагэ Ѓ$ц~а` небе'снагэ... Щодо виголосу Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ в рукописах зустрічається велика різнобіжність, що існува до ХVІ ст. включно. В найстарших рукописах подано, що диякон з трисвічником і кадильницею виголошує Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ. В одному з рукописів замість трисвічника приписано вживати двосвічник. У служебниках з ХІV ст. зустрічається припис Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ виголошувати не дияконові, а священикові і рівночасно подають, що треба робити знак хреста до престолу, а подекуди вже появляється припис при цьому вживати лише одну свічку. Вкінці поволі введено звичай, щоб диякон випереджував слова Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ словами Повели'те, Вста'ните, або Премђ'дрость про'сти. Про Да и^спра'вится моли'тва моя`... треба сказати, що цей прокімен переважно приписувалося співати читцеві, хоч звичай, щоб його співав сам священик, також не був чужим. За служебниками ХV ст. єлитони розкривали в часі виголосу Да и^ті'и..., але багато служебників також подавало, що єлитони треба розкривати в кінці сугубої єктенії на виголосі ЈА/кэ ми'лостивъ и^ человњколю'бецъ Бг~ъ...Обряд великого входу також підпав певному розвиткові. В рукописах ХІ - ХІІ ст. читаємо, що при внесенні святих Дарів священник читав 50-ий псалом.1 У ХІV ст. входить звичай перед входом відмовляти молитву Никто'же досто'инъ...2 Цю останню практику усунув в ХV ст. новий звичай, що велів перед великим входом відмовляти молитву Ны'нњ си^лы... або один раз, або три рази, і цей останній звичай відтак вповні запанував. Подекуди взагалі не приписувано будь – яких молитов.Що ж відноситься до виголошування Во'н|мњмъ ст~а^я ст~ы^мъ треба зазначити, що у найстарших рукописах поміщені тільки слова Ст~а^я ст~ы^мъ. Починаючи з ХІV ст. в рукописах появляється припис співати два причастени Вкђси'те... і Благословлю` Гдsа... що держався в силі також ціле ХV ст.5 Сп~аси` Бж~е, лю'ди твоя... з благословенням Святими Тайнами зовсім не існувало, а замість Да испо'лнятся... співалося подячну стихиру Хвали'мъ тя` Хрsте Бж~е на'шъ... а пізніше Благодари'мъ тя` Хрsте Бж~е на'шъ... Перед заамвонною молитвою виголос Съ ми'ромъ и^зы'демъ виголошує диякон, а не, як нині, священик. Літургія Напередосвячених в старих рукописних літургіконах кінчалася молитвою на спожиття Дарів. Вкінці треба б ще зазначити, що старі слов’янські рукописи показують, що до ХV ст. включно Літургію Напередосвячених відправляли також у середу і п’ятницю сиропусного тижня. Що відноситься до приготовлення святого Агнця, який відтак буде вжитий до відправи Літургії Напередосвячених, знаходимо в однім з пізніших рукописів звичай, що святі Агнці напоюється Божественною Кров’ю. Про приготовлення святого Агнця на проскомидійнику в часі відправи Літургії Напередосвячених найстарші служебники мовчать. Натомість у ХVІ ст. записано звичаї святий Агнець приготовляти на або в часі 140-го псалма Гдsи, воззва'хъ къ Тебњ`...Отже, як це з вище поданого опису стає ясним, Літургія розвивалася постійно впродовж століть і набирала що раз то нові форми. Найбільше змінам підлягали ті частини, що їх виконували священники та диякони, а ті частини, в яких нарід брав активну участь, полишалися майже незмінними. Треба тут згадати і слов’янські рукописи, що знаходяться в Ватиканській Бібліотеці. Вони особливо цінні для нас тим, що вказують на один із шляхів, якими новіші літургічні впливи грецької Церкви постепенно входили до слов’янських рукописів. Таку різноманітність у складанні приписів (рубрик) і, до певної міри, їхню хаотичність, можна зустрінути також у перших виданнях друкованих книг. Щойно літургічні реформи проведені в ХVІІ ст. принесли деяке устійнення обрядових чинів. До цього в немалій мірі причинилося поширення друку, що уможливило поширення великої кількості тотожних книг.

г. Українські тексти.

У цім розділі займатимемося розглядом тих літургічних книг, які були друковані на українській етнографічній території. Одинокими вийнятками є два літургікони друковані в Вильні 1617 і 1692 рр., які включено до групи українських текстів, тому що вони вийшли на території, що колись була складовою частиною Київської Митрополії.

Першим друкованим служебником, що появився на українській землі був літургікон виданий у Стратині 1604 р.2 львівським єпископом Ґедеоном Балабаном. Про цей служебник треба зразу зазначити, що він не відзеркалює собою місцевої української традиції, а радше є спробою завести в нас нові богослужебні книги, які були б справлені на тоді дуже авторитетних венецьких виданнях, що яскраво виходить на яв, коли порівняти стратинський служебник з слов’янським служебником виданим у Венеції 1554 р. Текст Літургії Напередосвячених випереджений описом, який пояснює, як треба приготовляти Агнець, що його буде вживатися для служіння цієї Літургії. Перш усього подано припис, що цю Літургію відправляється в усіх днях тижня за вийнятком субот, неділь, празника Благовіщення та понеділка і вівтірка першого тижня посту чотиридесятниці. Над кожним святим Агнцем приписано відмовляти молитви від И$скђпи'лъ ны є^си`... до Є/ди'нъ эT во'инъ... Свята Літургія розпочиналася зразу по закінченні обідниці, а при вбиранні риз подано, що священик і диякон убираються, говорячи, “як звичайно”, з чого слідує, що відмовляли всі молитви, як на совершенній Літургії. Свята Літургія починалася виголосом Благослове'нъ Бг~ъ на'шъ... і під час 103-го псалма приписано священикові лише перші три з вечірних молитов. Приготовлення святих Дарів на проскомидійнику положено на час читання 18-ої катизми. Виголос Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ, що його виголошується між обома читаннями, чинить священик і при тому вживає тільки одну свічку та з кадилом робить знак хреста лише до сходу. Прокімен Да и^спра'вится... співає читець на амвоні. На великім вході приписано дияконові кадити святу трапезу і відтак, ставши коло священика, відмовляти три рази молитву Ны'нњ си^лы..., а по кожнім разі слідує поклін. Тоді оба йдуть до проскомидійника і переносять святі Дари, не виголошуючи при тому нічого. Відносно причастя священика подано тільки, що священик причащається подібно, як на Літургії святого Івана Золотоустого. Збережено в цім служебнику також старинний слов’янський звичай після причастя вірних не виголошувати Сп~аси` Бж~е, лю'ди твоя`... Съ ми'ромъ и^зы'демъ перед заамвонною молитвою приписано виголошувати дияконові, а в отпусті опущено Премђ'дрость і Чтsнњ'йшђю...Сильно відбився вплив стратинського літургікона в служебнику, що появився в Вильні 1617 р., в якому тексти і рубрики мало що не тотожні з тими, які поміщені в стратинському літургіконі. В далеко більшій мірі українську обрядову традицію початку ХVІІ ст. відзеркалює посна тріодь друкована в Києві 1627 р. Вплив цієї посної тріоді був немалий, коли зважимо, що устав у ній поміщений був передруковуваний мало що не дослівно у посних тріодях друкованих у Львові 1717 і 1753 рр. Літургію Напередосвячених відправляли зразу по закінченні обідниці. Яким виголосом починали у посній тріоді виданій 1627 р. В Києві, не подано. Обі львівські тріоді подають, що священик виголошує Благослове'но ца'рство, Ѓ$ц~а`, и^ Сн~а, и^ свята'гэ Дх~а..., а, коли зважити, що останні являються майже дослівним передруком київської тріоді, можна сміло припустити, що на початку ХVІІ ст. у Києві Літургію Напередосвячених розпочинали виголосом Благослове'но ца'рство..., а не Благослове'нъ Бг~ъ на'шъ... Під час читання 103-го псалма приписано священикові відмовляти лише перші три вечірні молитви. Тут різниться тріодь видана в Львові 1753-го року, де лише сказано, що священик відмовляє вечірні молитви. Приготовлення святих Дарів на проскомидійнику відбувалося в часі 18-ої катизми. Свњ'тъ Хрsто'въ просвњща'етъ всњ'хъ приписано виголошувати священикові, при чому подано, що він вживає трираменний свічник, а Да исправится... приписано співати читцеві на амвоні. При виголошуванні Преждеэсвяще'нная ст~а^я ст~ы^мъ зазначено, що священик дотикається до святих Дарів, не скидаючи аера. При причасті вірних київська тріодь подає, що ті, що причащаються, п’ють кип’ят