Методи патологічної фізіології.

Методи патологічної фізіології.

Моделювання хвороби. Особливим моментом в експерименті є застосування правильних, адекватних, інформативних методів і методик, оскільки вони повинні найбільш точно, об’ємно і глибоко забезпечити можливість перевірки гіпотези.

Для вивчення патологічних процесів використовують наступні методи моделювання хвороб:

метод вилучення – видалення або пошкодження якогось органу (хірургічне, хімічне, механічне) і порівняння симптомів, які з’явились з клінічною картиною захворювання при порушенні функції цього ж органу в людини;

метод ушкодження (руйнування) – використання хірургічних (пошкодження тканин, перерізка нерва), фізичних (температурні фактори, іонізуюче випромінювання), хімічних (інгібітори, отрути), імунологічних (протитканинні антитіла, сироватки) впливів;

метод створення дефіциту – моделюють авітамінози, гіпоксію;

метод перенавантаження – моделюють неврози, серцеву недостатність, атеросклероз, артеріальну гіпертензію із використанням, наприклад, холестерину і хлористого натрію;

метод екзогенної індукції – введення в організм тварин різних речовин, екстрактів з тканин, гормонів і порівняння цих результатів з результатами аналогічних впливів при тих чи інших захворюваннях людини (введення тиреоїдних гормонів – симптоми тиреотоксикозу);

метод подразнення – шляхом різних впливів змінюють функції того чи іншого органу (наприклад, при подразненні блукаючого нерву виникає брадикардія); метод ізольованих або “переживаючих” органів (ізольоване серце, печінка, легені та ін.) дозволяє оцінити дійсний характер, глибину пошкодження цього органу і його роль в розвитку недостатності кровообігу, травлення, дихання і т.д.

метод тканинних культур (трансплантації і експлантації) дає можливість вивчати процеси малігнізації і оцінювати ефективність протипухлинних препаратів

метод порівняльної патології – вивчення в порівняльному (еволюційному) аспекті гарячки, запалення, гіпоксії і т.д.

Експериментальне моделювання хвороб.

Методики,які використовуються при вивченні патологічних процесів.

Патологічний процес - поєднання місцевих та загальних реакцій, що виникають в організмі у відповідь на ушкоджуючу дію хвороботворного чинника

- функціональні (ЕКГ, енцефалографія, спірографія тощо);

- морфологічні (світлова і електронна мікроскопія);

- біохімічні (визначення концентрації електролітів, гормонів, активність ферментів тощо);

- імунологічні (визначення титру антитіл, бласттрансформації лімфоцитів, імунних комплексів, тощо)

- генетичні (підрахунок хромосом, визначення статевого хроматину, генеалогічні, тощо);

 

Принципи класифікації хвороб.

	№	Принцип класифікації	Приклади
		за етіологією	спадкові, вроджені, набуті
		за патогенезом	хвороби обміну речовин, запалення, порушення периферичного кровообігу, пухлини, гіпоксія, голодування
		за віком	хвороби новонароджених, хвороби дитячого та старечого віку
		за статтю	гінекологічні хвороби, андрологічні хвороби
		за топографо-анатомічним принципом	хвороби серця, легень, нирок, очей
	за клінічним перебігом	ефемерні, блискавичні, гострі, підгострі, надгострі, хронічні
	за екологічним принципом	тропічні хвороби, хвороби Крайньої Півночі
	за соціальним принципом	професійні хвороби, хвороби військового часу, «хвороби цивілізації»
	залежно від співвідношення структурних та функціональних порушень	органічні і функціональні хвороби
	залежно від методів, які переважно використовують для лікування хвороб	терапевтичні і хірургічні хвороби
	залежно від рівня уражень	молекулярні, хромосомні, тканинні, системні хвороби

Періоди хвороби, їх характеристика.

Контактний період. Це період контакту причини з макроорганізмом. Він може бути короткочасним (наприклад при дії високої температури) і довготривалим, як за умов впливу професійних шкідливостей на виробництві.

Латентний період (прихований). Це відрізок часу від початку дії хвороботворного агента до появи реакції організму у вигляді виявлених хворобливих явищ, або симптомів. Стосовно інфекційних захворювань цей період називається інкубаційним. Основною характеристикою латентного періоду хвороби є відсутність видимих і суб’єктивно відчутних порушень здорового стану.

Продромальний період. У цьому періоді хвороби виявляються перші ознаки хвороби, які носять неспецифічний характер: загальне нездужання, підвищення температури тіла, головний біль, озноб і т.д

Період розпалу хвороби (виражених проявів, маніфестаційний). У цей період розвиваються симптоми, характерні для даного захворювання (специфічні). Саме у цьому періоді можливий розвиток ускладнень.

Завершення хвороби

Спостерігається таке завершення хвороби: одужання (повне і неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть.

Одужання – процес, який веде до ліквідації порушень, що викликані хворобою, і відновлення нормальних відносин організму з середовищем, і перш за все відновлення працездатності.

Рецидив – новий прояв хвороби після, здавалось би, одужання чи неповного її припинення, наприклад: відновлення нападів малярії після більш-менш тривалого інтервалу. Варіантами неповного видужання є перехід у хронічну форму та патологічний стан.

Термінальні стани.

Термінальний стан – це остання стадія життя, в якій відокремлюють преагонію, термінальну паузу, агонію та клінічну смерть. Термінальному стану притаманна крайня ступінь пригнічення життєво важливих функцій організму людини, і перш за все, серцевої та дихальної. Термінальні стани можуть мати зворотній та незворотній характер.

Передагональний стан – це початкова стадія процесу вмирання, яка характеризується різким гальмуванням функцій ЦНС, дихання та кровообігу, можливий розвиток коми.

Термінальна пауза – перехідний стан між преагонією та агонією.

Агонія – характеризується короткочасною активізацією всіх структур головного мозку.Свідомість та очні рефлекси відсутні, тони серця глухі, артеріальний тиск не визначається. Пульс на периферійних судинах ниткоподібний або відсутній.

Клінічна смерть – перехідний стан між життям і смертю, який починається з моменту припинення функцій ЦНС, кровообігу та дихання і триває до розвитку незворотніх змін у життєво-важливих органах,особливо у тканинах головного мозку.

Соціальна смерть – частково зворотній стан при якому втрачається функція кори головного мозку при збереженні вегетативних функцій

Біологічна смерть – незворотній стан, якому притаманна загибель всіх тканин організму, у зв*язку з чим оживлення організму як цілісної системи є неможливим

Види мутацій.

Мутації

стійкі, стрибкоподібні зміни генетичного матеріалу клітини, не пов’язані з природною рекомбінацією

За характером змін генотипу, згідно з трьома рівнями організації генетичного матеріалу (гени – хромосоми – геном), розрізняють мутації генні, хромосомні та геномні.

- Генні мутації зумовлені змінами хімічної будови гена і конкретно змінами специфічної послідовності пуринових та піримідинових основ певної ділянки ДНК(заміна окремих нуклеотидів, випадання або вставка). Мутації, що змінюють структуру принципово важливих ділянок поліпептидів, можуть викликати серйозні розлади функцій, порушення розвитку і навіть призводять до смерті(летальні мутації).

- Хромосомні мутації (аберації) – зумовлені структурними перебудовами хромосом: делеція (випадання ділянки хромосоми), дуплікація (подвоєння ділянки хромосоми), інверсія (поворот ділянки хромосоми на 180°), транслокація (обмін сегментами між негомологічними хромосомами).

- Геномні мутації (поліплодії, анеуплодії) – зміни кількості хромосом в каріотипі, що не супроводжуються змінами їх структури. Анеуплодії - зміна числа хромосом у одній парі. Поліплоїдії –триплоїдний набір хромосом.

 

Мутації в зародкових (статевих) клітинах (гаметотичні мутації) призводять до розвитку повністю мутантного організму і передаються від покоління до покоління. Соматичні мутації – спотворюють запис генетичної програми у нестатевих клітинах і, в результаті мітозу, передаються всім нащадкам цих клітин – тобто клону.

Мутації можуть бути корисними і шкідливими (смертельні та несмертельні для свого носія), спонтанними та індукованими(наслідок дії мутагенів).

 

Теорія старіння.

Старіння – це біологічний руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних функцій організму, обмеження адаптаційних можливостей, розвитку вікової патології та збільшення вірогідності смерті.

- теорія вільних радикалів (Д. Харман) -старіння виникає внаслідок пошкодження молекул організму (в тому числі й ДНК) вільними радикалами – активними формами кисню. “Старіння – це автоокислення”.

- Адаптаційно-регуляторна теорія (В. Фролькіс) пов’язує розвиток вікових змін, насамперед, із порушенням механізмів саморегуляції, трансформації та передачі інформації на різних рівнях життєдіяльності

- елеваційна теорія (В. Дільман) - постійне зростання порогу чутливості гіпоталамусу до рівня гормонів у крові.

Молекулярно-генетичні теорії - первинних змінах генетичного апарату клітини. (спадкова запрограмованості вікових змін геному, накопичення випадкових помилок у системі збереження та передачі генетичної інформації)

генно-регуляторна теорія -регуляторні гени можуть визначати темп і послідовність включення та виключення тих структурних генів, від яких залежать вікові зміни будови й функції клітин

Інтоксикаційна теорія ( Ч. Бухард) розглядає старіння як результат збільшення рівня токсичних речовин в організмі.

Імунодефіцити,види.

Імунодефіцит (також імунна недостатність або імунодефіцитний стан) — це порушення структури і функції якої-небудь ланки цілісної імунної системи, втрата організмом здатності чинити опір будь-яким інфекціям і відновлювати порушення своїх органів.

Первинні імунодефіцити – це порушення пов’язані із генетичними дефектами в розвитку імунної системи, що зумовлюють певні клінічні прояви.(різноманітні хромосомні аномалії). Приклади первинних імунодефіцитів:

- Агаммаглобулінемія Брутона

- Синдром Ді Джоржі

- Синдром Луї-Барр

- синдром Джоба

Вторинний імунодефіцит – це клініко-імунологічний синдром, що розвивається на тлі попередньо нормально функціонуючої імунної системи, характеризується стійким пониженням показників специфічної та неспецифічної імунорезистентності і стає зоною ризику розвитку хронічних інфекційних, автоімунних, алергічних і пухлинних захворювань.При вторинних імунодефіцитах спостерігаються поєднані порушення специфічних і неспецифічних механізмів імунітету.

СНІД

Також імунодефіцитні стани поділяють в залежності від системи в якій відбулись зміни: системи Т і В лімфоцитів

Патогенез

Розвиток гіпотермії - процес стадійний. В основі її формування лежить більш-менш тривалий перенапруження і в підсумку зрив механізмів терморегуляції організму. У зв'язку з цим при гіпотермії розрізняють дві стадії її розвитку: 1) компенсації (адаптації) і 2) декомпенсації (деадаптації)

Механізм розвитку стадії компенсації гіпотермії включає: - зміна поведінки індивіда має на меті його відхід з умов, в яких діє низька температура навколишнього середовища

Зниження ефективності тепловіддачі досягається завдяки зменшенню і припиненню потовиділення, звуження артеріальних судин шкіри і м'язів, у зв'язку з чим в них значно зменшується кровообіг.

- Активацію теплопродукції за рахунок збільшення кровотоку у внутрішніх органах і підвищення м'язового скорочувального термогенезу.

Зазначені вище зміни суттєво модифікують функцію органів і фізіологічних систем організму: розвивається тахікардія, зростають АТ і серцевий викид, збільшується частота подихів, наростає кількість еритроцитів у крові.

Ці та деякі інші зміни створюють умови для активації метаболічних реакцій, про що свідчить зниження вмісту глікогену в печінці і м'язах, збільшення ЦПК і ВШК, зростання споживання тканинами кисню. Інтенсифікація метаболічних процесів поєднується з підвищеним виділенням енергії у вигляді тепла і перешкоджає охолодженню організму.

 

46?????

 

Класифікація запалення

Запалення класифікується за:

- виразністю основного місцевого процесу: альтеративне, ексудативне (за видом ексудату: серозне, гнійне, геморагічне, фібринозне, змішане) і проліферативне;

- реактивністю організму: нормергічне, гіпоергічне і гіперергічне;

- перебігом: гостре, підгостре, хронічне.

Нормергічне запалення – запалення в нормальному організмі, із звичайним перебігом.

Гіперергічне запалення – запалення в сенсибілізованому організмі, із бурхливим перебігом. Класичними прикладами є феномен Артюса, реакція Пірке та ін. Найбільш виражені явища альтерації.

Гіпоергічне запалення – слабко виражене запалення або з в’ялим перебігом. Розрізняють позитивну гіпоергію, якщо запалення перебігає в умовах підвищеної стійкості до подразника (наприклад, в імунізованому організмі) і негативну гіпоергію, коли запалення спостерігається в людей з ослабленою реактивністю (наприклад, у виснажених при голодуванні, цукровому діабеті). У таких хворих запалення характеризується слабкою виразністю судинно-тканинних змін, затримкою елімінації флогогену й ушкодженої ним тканини, завершення запального процесу.

Стадії розвитку гарячки

Гарячковий процес завжди перебігає у три стадії, відповідно до чого температурна крива складається з трьох частин.

Стадія підвищення температури – обмеження тепловіддачі,перевищення теплопродукції над нею.

Тепловіддача зменшується:

- Звуження периферичних судин та зменшення припливу теплої крові до тканин

- Гальмування потовиділення та зменшення випаровування

- Скорочення волосяних цибулин

Теплопродукція збільшується в результаті активізації обміну в м*язах на тлі підвищення їх тонусу та тремтіння.

Стадія стояння підвищеної температури – температура тіла, яка піднялась на першій стадії, залишається на цьому рівні певний час. Тепловіддача збільшується в результаті розширення периферичних судин, що супроводжується відчуттям жару. Під впливом лейкоцитарного пірогену змінюється «установча точка» центру терморегуляції.На цьому рівні відновлюється механізм підтримання постійної температури, вона залишається підвищеною з характерними коливаннями зранку і ввечері.

За ступенем підвищення температури в цій стадії розрізняють такі види:

- Субфебрильна до 38

- Помірна 38-39

- Висока 39-41

- Гіперпіритична вище 41

Стадія зниження температури – після припинення дії пірогенів центр терморегуляції повертається до попереднього стану. Нагромаджене в організмі тепло вивільняється завдяки розширенню периферичних судин,частому диханню та потовиділенню. Зниження температури може бути швидким та поступовим.(критичне зниження температури з різким розширенням сітки кровоносних судин може викликати колаптоїдний стан)

Типи температурних кривих

Постійна гарячка (febris continua)	добові коливання температури не перевищують 10С
Перепадаюча гарячка (febris intermittens)	коливання температури впродовж доби перевищують 10С. Зранку температура тимчасово знижується до норми, або нижче норми. Часто цей вид гарячки характеризується короткочасними приступами підвищення температури, які відокремлені один від одного періодами апірексії
Послаблююча гарячка (febris remittens)	добові коливання температури понад 1-20С, але не сягають норми
Виснажуюча гарячка (febris hectica)	добові коливання температури сягають 3-5 0С. Стрибки температури впродовж доби багатократні
Поворотна гарячка (febris recurrens)	зміна періодів лихоманки періодами апірексії, що тривають кілька діб і обумовлені особливостями циклу розвитку збудника
Спотворена гарячка (febris inverse)	ранкова температура є вищою ніж вечірня
Неправильна гарячка (febris atypica)	коливання температури впродовж доби без будь-якої закономірності

Гіповітаміноз Д

Може розвиватись не тільки від екзогенної недостатності вітаміну, а й від недостатності 25-оксихолекальциферолу, який утворюється в печінці, 25-діоксихолекальциферолу який синтезується в нирках. Під час патологічних процесів у нирках і печінці може виникнути недостатність ендогенних форм вітаміну Д. При дефіциті кальциферолу порушуються всі процеси всмоктування кальцію і фосфатів в тонкій кишці, послаблення мінералізації кісткової тканини.

- розм*якшення кісток, викривлення рук, ніг, хребта

- затримка прорізування перших зубів і розвитку дентину

- М*язова гіпотонія

- остеопороз і часті переломи кісток

Гіповітаміноз С

Гіповітаміноз С – це недостатність аскорбінової кислоти, зумовлена дефіцитом її в організмі. Гіповітаміноз С залишається найбільш частою і значущою формою вітамінної недостатності для дорослих. Він може розвиватися при прийомі ацетилсаліцилової кислоти, естрогенів, пероральних контрацептивів, а також при алкоголізмі, гіпертиреозі, проведенні гемодіалізу. Одним із проявів гіповітамінозу С є геморагічний діатез (цинга)

- Втрата організмом здатності виробляти колаген

- Ламкість і підвищена проникність судин

- Кровоточивість ясен

- Набряки нижніх кінцівок, болі під час ходьби

- Болі в серці,задишка

- Загальна слабкість. Схуднення

- анемія

Патогенез цинги може бути представлений такими механізмами:

1. Порушенням окиснювально-відновних процесів у пентодному циклі.

2. Гіпофункцією надниркової залози.

3. Падінням активності деяких ферментів, частково гексокінази

4. Гальмуванням синтезу білків та посиленням їх розпаду

методи патологічної фізіології.

Моделювання хвороби. Особливим моментом в експерименті є застосування правильних, адекватних, інформативних методів і методик, оскільки вони повинні найбільш точно, об’ємно і глибоко забезпечити можливість перевірки гіпотези.

Для вивчення патологічних процесів використовують наступні методи моделювання хвороб:

метод вилучення – видалення або пошкодження якогось органу (хірургічне, хімічне, механічне) і порівняння симптомів, які з’явились з клінічною картиною захворювання при порушенні функції цього ж органу в людини;

метод ушкодження (руйнування) – використання хірургічних (пошкодження тканин, перерізка нерва), фізичних (температурні фактори, іонізуюче випромінювання), хімічних (інгібітори, отрути), імунологічних (протитканинні антитіла, сироватки) впливів;

метод створення дефіциту – моделюють авітамінози, гіпоксію;

метод перенавантаження – моделюють неврози, серцеву недостатність, атеросклероз, артеріальну гіпертензію із використанням, наприклад, холестерину і хлористого натрію;

метод екзогенної індукції – введення в організм тварин різних речовин, екстрактів з тканин, гормонів і порівняння цих результатів з результатами аналогічних впливів при тих чи інших захворюваннях людини (введення тиреоїдних гормонів – симптоми тиреотоксикозу);

метод подразнення – шляхом різних впливів змінюють функції того чи іншого органу (наприклад, при подразненні блукаючого нерву виникає брадикардія); метод ізольованих або “переживаючих” органів (ізольоване серце, печінка, легені та ін.) дозволяє оцінити дійсний характер, глибину пошкодження цього органу і його роль в розвитку недостатності кровообігу, травлення, дихання і т.д.

метод тканинних культур (трансплантації і експлантації) дає можливість вивчати процеси малігнізації і оцінювати ефективність протипухлинних препаратів

метод порівняльної патології – вивчення в порівняльному (еволюційному) аспекті гарячки, запалення, гіпоксії і т.д.