Тема 5. Патентно-ліцензійна діяльність

 

    5.1. Становлення національної патентно-ліцензійної діяльності та патентного права в Україні.

    Після проголошення незалежності 24.08.1991 р. Україна стала на шлях створення своєї національної правової системи, в тому числі національного законодавства в сфері інтелектуальної власності. З цього часу розроблено та введено в дію систему законодавчих актів як загального, так і спеціального законодавства в сфері правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Початком становлення законодавства України в сфері розвитку патентної справи являється Закон України «Про власність» від 07ю.02.1991 р.

    Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні почалось з створення в січні 1992 р. Державного патентного відомства України (Укрпатент), в березні цього ж року було створено Державне агентство України з авторських та суміжних прав (ДААСП). Науково-дослідний Центр патентної експертизи (НДЦПЕ). В серпні 1992 р. було продовжено дію на території України Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договір про патентну кооперацію та Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. В грудні 1992 р. були видані перші патенти України на винахід, промисловий зразок, свідоцтво на знаки для товарів та послуг. В 1993 р. були прийняті Закони України «Про охорону прав на сорти рослин»,  «Про видавничу діяльність», «Про науково-технічну інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права», прийняті закони України про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг. В 1992 р. був виданий патент за №1000, а в 2005 р. видано 5000 –ий патент на корисну модель. Держдепартаментом ІВ України видано 50 0000е свідоцтво на знаки для товарів і послуг. У грудні 1994 р. видані перші патенти України на винаходи без проведення експертизи заявок по сутті, а в червні 1995 р. був виданий перший патент України на корисну модель.

    До 2000 р. до року створення Департаменту інтелектуальної власності, правове регулювання відносин в сфері промислової власності здійснювалось на підставі біля шести десяти нормативно-правових актів.

    На той час в сфері промислової власності діяли кодекси, які були прийняті ще за радянський період, а саме: Цивільний, Кримінальний, Митний, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс законі з праці України, а також відповідні процесуальні кодекси та інш.

    В цій сфері діяли також 5 спеціальних законів України: «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»,»Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Крім вказаних спеціальних законів, існували і інші закони, які містили окремі норми права промислової власності. До таких законів можна віднести закони України: «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про іноземні інвестиції», «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», «Про зовнішньоекономічну діяльність», 2Про господарські товариства» та інш.

    Відносини у сфері промислової власності регулювалися відповідними підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких (постанов Кабінету Міністрів України і 24 нормативних акта, виданих Укрпатентом України згідно його компетенції.

    По відношенню міжнародних нормативно-правових актів, то до 2000 р. Україна була учасницею 8 міжнародних угод, підписаних переважно за період Радянського Союзу і які діяли на території України згідно Закону України «Про правонаступництво України».

    З етапами становлення та подальшого розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності можна ознайомитися на веб-сайті Держдепартаменту ІВ МОН України http://www.sdip.gov.ua/ukr/.

    На протязі останніх років в Україні сформувалась достатньо розвинута організаційна структура органів, які прямо або опосередково забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності (див. мал..А удодатках).

    Із створення Держдепартаменту інтелектуальної власності розпочався новий етап законотворчої роботи в сфері промислової власності. Цей етап характеризується проголошенням та реалізацією стратегічних завдань з переходу україни до ринкової економіки, приведенням національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і стандартами та інтеграцією України до провідних світових інститутів, зокрема до Міжнародної організації торгівлі і Європейського Союзу.

    За період 2000-2006 р. за участю працівників Держдепартаменту було розроблено 11 законів, які вносили зміни та доповнення до спеціальних законів у сфері промислової власності. Серед них слід особливо виділити розроблений та прийнятий у 2003 р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони у сфері інтелектуальної власності». Цим законом діюче законодавство в сфері інтелектуальної власності в цілому було приведено у відповідність з Угодою про торгові аспекти прав інтелектуальної власності, яке являється одним з основних угод Міжнародної організації торгівлі.

    Законодавча діяльність Держдепартаменту також направлялась на розробку нових та внесення змін і доповнень до діючих підзаконних актів. За вказаний період було розроблено біля 74нормативних документів. Крім того працівники Держдепартаменту приймали участь у розробці положень нових кодифікаційних актів України: Цивільного, Господарчого, Кримінального, Митного кодексів, а також Кодексу про адміністративні правопорушення та відповідних процесуальних кодексів.

    За цей період, починаючи з 2000р. и до сьогодення, в наслідок проведеної Держдепартаментом роботі Україна приєдналась до 6 міжнародних угод в сфері промислової власності: Гаагської угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, Договору Міжнародної організації інтелектуальної власності про патентне право, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Гаагського Акту Гаагської угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, Женевському акту Гаагської угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

    Значний обсяг законотворчої роботи Держдепартамент займає підготовка та укладання міжнародних багатосторонніх, двосторонніх та міжвідомчих угод України відносно охорони прав промислової власності (з 2000 р. укладено та ратифіковано 76 багатосторонніх, двосторонніх та міжвідомчі договори).

    Нова законодавча база забезпечила правову охорону інтелектуальної власності в Україні. На виконання законодавчої бази було розроблено систему нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти Держдепартаменту ІВ, що регулюють патентно-ліцензійну діяльність, встановлюють правила та порядок організації, обліку, реєстрації, використання, правовий захист промислової власності в Україні.

    Створений в структурі Міністрества освіти та науки України ДДІВ (див. рис. Б,В у додатках) розробив національну програму розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності, у який передбачається ціда низка заходів, націлених на широке та всебічне інформування суспільства про законодавчу та нормативно-правову діяльність державної системи в області захисту інтелектуальної власності, створення умов для вільного доступу широкого кола спеціалістів-патентознавців, винахідників, наукових працівників, громадян до законодавчої та нормативно-правової бази даних, патентної документації через мережу офіційних, науково-популярних видань, інтерактивний доступ до патентно-інформаційних баз та інформаційно-довідковим системам через мережу Інтернет.

 

    5.2.Основні категорії патентно-ліцензійної діяльності

    Патентно-ліцензійною діяльністю називають процес документального оформлення технічного рішення з часу його надходження до патентного відомства винаходів до часу закінчення його правової охорони (внаслідок закінчення терміну дії, анулювання, відмови від патенту та інш.)

    Основними критеріями патентно-ліцензійної діяльності та патентної справи є: відкриття, винахід, корисна модель, промисловий зразок, товарний знак.

    Відкриттям  визнається встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих явищ, властивостей, закономірностей матеріального світу, що вносять докорінні зміни до рівня пізнавання.

    Відкриття визнається:

    - невідомим раніше, якщо до дати пріоритету воно не було опубліковано в нашій країні чи за кордоном, або доведено іншим шляхом до відомості третіх осіб;

    - таки що вносить докорінні зміни до рівня пізнання, якщо воно носить фундаментальний характер та представляє собою суттєвий вклад в наукове пізнання світу, тобто відкриття є основою для нових напрямків у розвитку науки і техніки, та створення нових технічних рішень;

    - відкриття принципово змінює раніше відомі теоретичні уявлення;

    - відкриття пояснює такі наукові факти, які раніше науково не пояснювалися.

    Відкриття засвідчується дипломом.

    На географічні, археологічні та палеонтологічні відкриття, відкриття корисних копалин та відкриття в області суспільних наук дипломи не видаються. Диплом видається по закінченню одного року після опублікування сутності відкриття.

    Об’єкти відкриття:

    Явище – невідома раніше, об’єктивно існуюча форма прояву сутності об’єкта матеріального світу, що вносить докорінні зміни до рівня пізнавання.

    Властивості – невідома раніше, об’єктивно існуюча якісна сторона об’єкта маті реального світу, що вносить докорінні зміни до пізнання.

    Закономірність – невідомий раніше, об’єктивно існуючий зв'язок між явищами та властивостями матеріального світу, що вносить докорінні зміни до рівня пізнання.

    Пріоритет відкриття визначається по даті, коли вперше було сформульовано наукове положення, або по даті опублікування його в друкованих виданнях, або по даті доведення його до третіх осіб іншим шляхом. Якщо дата не відома, то пріоритет встановлюється по даті подачі заявки.

    Мета захисту відкриття:

- підтвердження достовірності наукових положень;

- встановлення авторського та державного пріоритету;

- визнання заслуг авторів відкриття та надання їм відповідних пільг;

- сприяння у рішенні науково-технічних проблем, пов’язаних з відкриттям;

- державний облік та інформація про відкриття для використання їх в науці та техніці.

Економічну сутність відкриття представлено на схемі рис. 3

        

 

Рис.3 Экономическая сущность открытия

                                           

              Винаходом визнається нове технічне рішення задачі, що має суттєві відмінності, яке створюється в будь-якій області народного господарства, соціально-культурного будівництва та оборони країни та дає при використанні позитивний ефект.

    Критеріями винаходу є: технічне рішення задачі, новизна (в т.ч. світова), суттєві відмінності, суттєві ознаки, позитивний ефект.

    Технічне рішення задачі -  рішення за допомогою технічних засобів.

    Новизна -  технічне рішення повинне бути новим, тобто до дати пріоритету сутність його не була розкрита в нашій країні або за кордоном для невизначного кола осіб настільки, що стало можливим його здійснення. Новизна встановлюється на час, з якого встановлюється пріоритет заявки.

    При визначенні новизни протипоставляться:

- авторські свідоцтва та патенти – з дати їх пріоритету;

- депоновані рукописи, статі, монографії, матеріали конференцій, з’їздів (з дня реєстрації депонованих рукописів);

- заявки на винаходи, за якими було винесено позитивне рішення, але не було публікацій (з дня пріоритету);

- заявки на винаходи з встановленим конвенційним пріоритетом, за якими прийнято рішення про видачу охоронних документів (з дня конвенційного пріоритету);

- іноземні видання – з дня виходу світ, або з останнього дня місяця, або з 31 грудня вказаного у виданні року, якщо час випуску з друку визначено відповідно лише місяцем чи роком;

- експонати, розміщенні на виставках – з дня відкритого показу в павільйонах;

- іноземні патенти та авторські свідоцтва, а також опубліковані заявки – з дня їх публікації;

-  відомості про відкрите використання технічного рішення – з дня відкритого використання, якщо дата зафіксована будь-яким документом;

- публічні повідомлення, доступні в нашій країні та закордоном для невизначеного кола осіб, які розкривають сутність винаходу настільки, що стало можливим його здійснення - з дати повідомлення (звіти з НДР, схеми, усні лекції, доповіді, повідомлення по радіо та телебаченню).

    В більшості країн використовується система визначення світової (абсолютної) новизни, в деяких країнах встановлюється локальна новизна (за відомостями, відомими в даній країні на дату подання заявки).

    Суттєві відмінності  - заявлене технічне рішення відповідає критерію «суттєві відмінності», якщо у порівнянні з рішеннями, відомими в науці та техніці на дату пріоритету заявки, воно характеризується новою сукупність суттєвих ознак, що дозволяють одержати позитивний ефект.

    Суттєві ознаки - такі, кожний з яких необхідний, а разом взяті вони достатні для того, щоб відрізнити даний об’єкт винаходу від всіх інших та характеризувати його у тій якості, яке проявляється у позитивному ефекті та відсутність якого в сукупності суттєвих ознак не дозволяє одержати позитивний ефект.

    Позитивний ефект – новий, більш високий результат, який суспільство одержує від використання винаходу, у порівнянні з тим результатом, яке воно одержує від використання попередника (прототипу).

    Технічне рішення, яке володіє новизною, суттєвими відмінностями та дає позитивний ефект, називається охороноспроможним.

    Самі винаходи мають тенденцію до структурних змін: замість домінування винаходів, що відносилися до оборонної промисловості та важкої індустрії, значно підвищилась зацікавленість раціоналізаторів та винахідників до винаходів, пов’язаних з створенням нових товарів народного споживання, екологічно чистого продовольства, технічно складних послуг, засобі праці та технологій для вирішення економічних задач.

    Корисна модель - нове рішення технічної задачі, яке відноситься до пристрою.

    Основні розрізнення  між винаходом та корисною моделлю: по-перше, в якості корисної моделі охороняється не будь яке технічне рішення, а лише те,яке відноситься до типу пристрій, тобто до конструктивного виконання засобів виробництва та предметів споживання;

по-друге, до корисної моделі не пред’являються вимоги винахідницького рівня. Це, однак, не означає, що корисною моделлю може бути визнано будь яке очевидне для будь якого спеціаліста тішення задачі. Корисна модель, також як винахід та інші об’єкти інтелектуальної власності, повинна бути результатом самостійної винахідницької творчості. Але ступень цієї творчості може бути меншою, чим це потрібно для визнання рішення винаходом. Крім того, наявність винахідницької творчості  не перевіряється при видачі охоронного документа на корисну модель. Для визнання рішення корисною моделлю воно повинно володіти новизною та промислово застосовуватися.

    Промисловим зразком являється художньої конструкторське рішення виробу, яке визначає його зовнішній вигляд.

    Як винахід промисловий зразок уявляє собою нематеріальне благо, результат творчої розумової діяльності, який може бути втілений в конкретних матеріальних об’єктах. Але, якщо винахід є технічним рішення задачі, то промисловий зразок визнається рішення зовнішнього вигляду виробу. Під виробом у даному випадку розуміють самі різноманітні предмети, покликані для задоволення людських потреб, які можуть сприйматися візуально та здібні зберігати свій зовнішній вигляд.

    Промисловими зразками можуть бути цілий поодинокий виріб, йог частина, комплект, набір виробів, варіанти виробу. Виріб як об’єкт промислового зразку може бути, в свою чергу, об’ємним (модель), наприклад автомобіль, прилад, взуття, посуд, меблі;

    Плоским (промисловий малюнок), наприклад малюнок тканини, килим, шрифт;

    або комбінованим, тобто сукупністю елементів, властиві об’ємним та плоским промисловим зразкам, наприклад, вигляд інформаційного табло, циферблату годинників, килима з об’ємними деталями.

    Товарний знак – зареєстрований у встановленому порядку оригінально оформлене художнє зображення (оригінальні назви та слова, окремі види пакування, художні композиції та малюнки в сполученні з буквами, цифрами, словами або без них і т.і.) які служать для розрізнення товарів чи послуг інших підприємств та для їх реклами.

    Види товарних знаків: словесні, зображальні, об’ємні та комбіновані.

    Деякі вироби, наприклад, оригінальний флакон для парфумів, можуть бути в рівному ступені як промисловим зразком, так і об’ємним товарним знаком. Вибір форми охорони належить заявнику. Не виключена і одночасна охорона об’єкта і в якості промислового зразка, і в якості товарного знаку.

    Об’єктами патентного права являються винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

    Одним з важливіших принципів, на яких основана патентна система, полягає в тому, що неодмінною умовою надання правової охорони  тієї чи іншою розробки являється офіційне визнання її об’єктом патентного права. Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок відповідає всім критеріям охороноспроможності, але офіційно цей факт не підтверджено, він патентним правом не охороняється. В цьому і полягає одне з важливих розрізнень, що існує між патентним та авторським правом. На відмінність від авторського права, яке охороняє наукові праці, витвори літератури та мистецтва з часу надання їм об’єктивної форми, яка дозволяє їх сприймання іншими особами, патентне право охороняє відповідні технічні та художньо-конструкторські розробки тільки після офіційного визнання їх винаходами, корисними моделями або промисловими зразками, що передбачає виконання ряд формальностей. Вказані формальності зазвичай зводяться до складання заявки на видачі патенту чи іншого охоронного документа  на розробку, розгляд цієї заявки патентним відомством та винесення рішення про видачу патенту.

 

    5.3. Визначення патентоспроможності

    Поняття патентоспроможності виникає у зв’язку з поданням заявок на винаходи і промислові зразки та означає здатність технічного і художньо-конструкторського рішення бути об’єктом правової охорони у відповідності з вимогами, що пред’являються законодавством до винаходу або промислового зразка.

    Критеріями патентоспроможності є:

- новизна  - із відомостей  про рівень техніки винахід невідомий;

- винахідницький рівень – винахід має винахідницький рівень, якщо воно для спеціаліста явним образом не витікає з рівня техніки;

- промислове застосування. Винахід є промислово застосованим, якщо його можна використати у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров’я та інш. галузях діяльності.

    Суб’єктами патентного права  являються творці творчих рішень (автори), патентовласники, їх правонаступники, патентне відомство, патентні повірені та деякі інші особи, наділені правами та обов’язками у даній сфері.

    Патентовласником є особа, що володіє патентом на винахід, корисну модель або промисловий зразок та виключними правами, які витікають із патенту, на використання вказаних об’єктів. Ним може бути автор розробки, його спадкоємиць або інший правонаступник. Патентне законодавство України передбачає для автора можливість поступки прав на одержання патенту будь-якій фізичній чи юридичній особі.

    Важливим учасником патентних відносин є патентне відомство, яке забезпечує формування та проведення держаної політики в області правової охорони промислової власності. Таким відомство в Україні є Укрпатент та частково Мінюст України. Новим суб’єктом патентного права являється інститут патентних повірених, покликаний надавати заявникам кваліфіковану допомогу з патентної справи.

 

    5.4.Захист прав винахідників та патентовласників

    Патентне законодавство регулює дотримання, захист та оформлення патентних прав.

    Насамперед патентне законодавство України надає автору винаходу, корисної моделі чи промислового зразка право подати заявку на вил дачу патенту та стати патентовласником. По-друге, важливішим особистим немайновим правом винахідника є право авторства, яке в загальному виді можна визначити як можливість, що надається законом, дійсному творцю винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, бути визнаним єдиним їх творцем.

    Право авторства носить абсолютний та виключний характер.

Абсолютний характер права авторства  витікає з наданої автору можливості вимагати від всіх третіх осіб визнання та повагу того факту, що він є розробником відповідного об’єкту.

    Виключність права авторства означає, що ніхто інший, крім самого автора, не може бути носієм права авторства на тотожній об’єкт промислової власності. Право авторства являється не відчуженим правом, що обумовлено його особистим характером. Воно не може бути передано іншій особі а ні при житті винахідника, а ні після його смерті. З правом автора тісно пов’язано право на авторське ім’я, яке заклечається у забезпеченій законом можливості винахідника вимагати, щоб його ім’я як творця згадувалось у будь-якій публікації про створений ним об’єкт.

    Патентовласнику    належить виключне право на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, який(яка) охороняється патентом, за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших патентовласників. Вказане право включає також можливість заборонити використання вказаний об’єкт іншими особами, за винятком випадків, коли таке використання у відповідності з діючим законодавством, не являється порушення прав патентовласника.  Єдине, що обмежує безпосередньо використання розробки самим патентовласником, - це патентні права інших осіб,які охороняються законом. Зокрема, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок являється вдосконаленням відповідних об’єктів, виключними права на які належать іншим особам, з ними повинно бути укладено угоду про використання розробок, що їм належать. Водночас з правом на одноосібне використання розробки патентовласник вправі заборонити його використання будь-яким третім особам.

    До числа майнових прав   творців розробок, які з тих чи інших підстав не стають патентовласниками, відноситься право на одержання винагороди від патентовласника або інших осіб, які використовують розробку. Таке право виникає у двох категоріях авторів: 1) автори,які створили розробку в зв’язку з виконанням службових обов’язків або одержаного від праце наймача конкретного завдання;

2) автори тих винаходів чи промислових зразків, які і досі охороняються на території України авторськими свідоцтвами СРСР та свідоцтвами СРСР у зв’язку з тим, що останні не обмінені на патенти України.

    Основні принципові моменти оформлення патентних прав на об’єкти промислової власності закріплені Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».  Оформлення патентних прав на кожний із розглянутих об’єктів промислової власності має свої особливості, обумовлені специфікою цих об’єктів. Сама процедура оформлення складається з трьох стадій:

а) складання та подання заявок;

б) розгляд заявок у патентному відомстві;

в) видача патенту.

    Під захистом прав та законних інтересів винахідника та патентовласника розуміють передбачені законом заходи з їх визнання та поновлення, припинення їх порушень, вживання до порушників заходів відповідальності, а також механізм практичної реалізації цих заходів.

    Захист відповідних прав здійснюється в основному у юрисдикційній формі, яка передбачає судовий та адміністративний порядок реалізації передбачених законом заходів захисту. Суд своїм рішенням встановлює розмір, порядок та строки виплати винагороди або компенсації. Разом з цивільно-правовими санкціями українське законодавство передбачає кримінально-правову відповідальність за деякі порушення прав винахідників та патентовласників (протиправне використання винаходу, розголошення без відома автора або заявника сутності винаходу і.т.п.). Як покарання передбачається застосування до порушника штрафу або позбавлення волі.

    Адміністративний порядок захисту означає подання заперечень на експертний висновок до Апеляційної Ради Патентного відомства, а також оскарження рішення Апеляційної Ради в Апеляційній Раді Украпатенту.

 

    5.5. Поняття патентної ліцензії, продаж ліцензій.

    В умовах науково-технічної революції розвиток міжнародних економічних зв’язків характеризується поширенням обсягів науково-технічних досягнень шляхом торгівлі ліцензіями, при цьому розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями здійснюється порівняно більш швидкими темпами, ніж торгівля звичайними товарами.

    Ринок та конкуренція  об’єктивно диктує необхідність існування системи з використання винаходів у практиці. Прояви конкуренції потребують гнучкої патентно-ліцензійної політики, забезпечення патентної чистоти продукції, яки випускається, технологій, що використовуються. Відсутність такої політики у більшості вітчизняних підприємств негативним образом відображається на ефективності виробничо-комерційної діяльності та в результаті значно знижуються фінансові ресурси  підприємства.

    За ліцензію розуміють надання за певну винагороду прав на використання винаходів та інших науково-технічних досягнень.

    Патентовласник передає за ліцензійним договором право використовувати винахід в обсязі, встановленому цих договором (на виробництво та продаж виробів), іншій особі.

    Вироби, захищені патентами, мають для фірм найбільший інтерес, оскільки в цьому випадку придбання ліцензій, крім необхідних технічних відомостей, дає фірмі право (в межах ліцензійного договору) на виробництво та збут виробів.

    Основними ліцензіями є патентні ліцензії. З одного боку, вони за світовою статистикою дорожче безкоштовних на 20-30%, з іншого – фірми більш зацікавлені у придбанні запатентованих технологій, так як новизну їх підтверджено експертизою національних патентних відомств відповідної країни. «Ноу-хау» - це завжди конфіденційність, і фірма не впевнена, що аналогічних «ноу-хау» продавець не продав іншим фірмам. За світовою статистикою 57% торгівельної оборудки  припадає на ліцензії на «ноу-хау».

    Відрізняють два основні види ліцензій: перший – так звана проста ліцензія, другий - виключна ліцензія.

    За простою ліцензією   продавець ліцензії передає покупцю ліцензії право на виготовлення та продаж відповідної продукції, але в той же час таке право залишає за собою. Це означає, що можна видати декілька простих ліцензій, тобто декільком фірмам дати дозвіл виготовляти та продавати вироби, крім того самому здійснювати ці права.

    За виключною ліцензією надається право монопольного використання об’єкту ліцензії одній особі в обсязі, визначеному умовами договору. В даному випадку таким правом буде володіти тільки той, хто купив ліцензію, і ні яка інша особа або навіть сам продавець ліцензії названим правом володіти не буде. Однак права, що надаються за виключною ліцензією, можуть обмежуватися у різні способи.

    По-перше, предметом ліцензії можуть бути в даному випадку тільки виробництво виробу, а в другому - виробництво а продаж виробу, що частіш за все зустрічається в практиці.

    По-друге, використання винаходу може бути обмежено територією, тобто ліцензія поширюється тільки на певну територію.

    По-третє, застосовується кількісне обмеження. Передбачається, наприклад, що фірма-продавець ліцензії передає покупцю свої права на виробництво виробу на трьох підприємствах певної потужності з конкретним, точно обумовленим річним випуском продукції, тобто встановлюються обмеження і в відношенні кількості тих виробів, які будуть випускатися.

    Вчетверте, зазвичай вводиться обмеження строку дії ліцензії у порівнянні з терміном дії патенту. Термін дії патентної ліцензії не може перевищувати терміну дії патенту.

    Багато закордонних фірм проводять складну ліцензійну політику. Наприклад, крупні у фінансову відношенні фірми намагаються патентувати винаходи не з метою продажу ліцензій, особливо коли на ринок випускається нова продукція, яка користується попитом, а з метою захисту експорту. Експорт дозволяє їм забезпечити зайнятість, розвивати виробництво та залишати в своїй країні основну частку прибутку від реалізації (за виключенням податків). Ліцензія продається, як правило, вже після того, як внутрішній ринок насичений та готується до виходу новий удосконалений товар.

    Не у всіх випадках предметом ліцензії є винаходи, на які одержано патент або подано заявку.

    Один з таких випадків – це коли технічне рішення з наміром не запатентовано або згаяно можливість патентування у зв’язку з розголошенням технічної сутності. У той же час інша фірма не може обійтися без виробничої потужності та технічного досвіду з боку фірми, в якій було відпрацьовано це рішення. Іноді ж виробничий досвід взагалі неможливо запатентувати, бо він не патентоспроможне, і фірма не хоче розкривати свої секрети. Такий виробничий досвід, секрети виробництва одержали в міжнародній практиці назву «ноу-хау» (буквально «знати як»). Торгівля відомостями «ноу-хау» весь час поширюється. Продавати «ноу-хау» можна лише у тих випадках, коли технологічна сутність такого досвіду, таких знань не розголошена та інших можливостей використовувати їх, ніж купівля ліцензій у покупця не має. Таким чином, ліцензії можуть продаватися на запатентовані вироби. Так і на не запатентовані технічні досягнення («ноу-хау»).

    При продажу ліцензій укладається ліцензійний договір. Юридичний документ, який підтверджує факт видачі дозволу власником об’єкта інтелектуальної власності (ОІВ), зазвичай називають ліцензійним договором(контрактом, угодою), або ліцензією.

    Власника ОІВ, який надає такий дозвіл, називають ліцензіаром, а фізичну або юридичну особу, що його одержала, - ліцензіатом.Ліцензіар зобов’язується передати технічну документацію на винахід або «ноу-хау» та надати допомогу в налагоджені виробництва шляхом відрядження спеціалістів для надання такої допомоги. Основні зобов’язання ліцензіата – заплатити винагороду за купівлю ліцензії та здійснити використання цього винаходу в межах ліцензійного договору.

    Мета договору, який є патентною ліцензією, складається у наданні права на використання об’єкта промислової власності, який охороняється патентом. Патент дає комплекс виключних прав: на використання, наприклад, винаходу або корисної моделі, виготовлення на його основі продукції, продаж такої продукції або випуск її на ринок. Ліцензія дає право ліцензіату на здійснення всіх цих дій.

    Може виникнути ситуація перетинання законних прав власників різних патентів. Тоді фірми домовляються про ліцензування – надання перехресного використання прав. У будь-якій країні процедуру реєстрації ліцензійних договорів та договорів про поступку прав на об’єкти промислової власності здійснює Патентне відомство, фіксуючи данні про зареєстровані договори в державних реєстрах.

    Передача «ноу-хау» здійснюється за ліцензійним договором, якщо «ноу-хау» відноситься до запатентованого винаходу або промисловому зразку, зареєстрованому товарному знаку, то передача «ноу-хау»  можлива як шляхом включення відповідного розділу в ліцензійний договір на об’єкт промислової власності, так і шляхом укладання окремого від ліцензійного договору документа, який зазвичай називають угодою  про «ноу-хау». Угода про продаж «ноу-хау» реєструється в державних нотаріальних конторах.

    Договори про передачу «ноу-хау» має дуже широке розповсюдження поряд з договорами патентних ліцензій. Дуже часто на практиці обоє види договору доповнюють один одного. У багатьох випадках ліцензія на передачу патентних прав містить елементи договору про передачу «ноу-хау». Можливі також випадки, коли договір одного виду є продовженням договору іншого виду. Якщо ліцензійний договір укладено по відношенню винаходу, на який було подано патентну заявку, але патент не виданий, то такий договір може продовжувати своє існування у вигляді договору про передачу «ноу-хау».  Аналогічне положення може мати місце, якщо патент об’являється недійсним або якщо минув термін його дії.

 

    5.6.Патентне виробництво, його стадії та процедури.

    Інформація про винахід публікується на різних етапах патентного виробництва. Патентне виробництво – це процес документального оформлення технічного рішення з часу його надходження до патентного відомства з винахідництва до часу закінчення його правової охорони (внаслідок закінчення строку дії, анулювання, відмови від патенту та інш.)

    Патентне виробництво схематично представлено на рис. 4 (рис. 4 Основні етапи патентного виробництва). Цей процес можна розділити на три етапи:

    ПВнз – патентне виробництво нерозглянутих заявок;

     ПВаз - патентне виробництво акцептованих заявок;

     ПВод – патентне виробництво виданих охоронних документів.

    Представлена схема в деяких випадках (аспектах) може змінюватися в залежності від особливостей патентного виробництва в тій чи іншій країні. Патентне виробництво та інформація про діяльність включає всі показники надходження та використання об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій як показано на малюнку.

    На етапі патентного виробництва нерозглянутих заявок здійснюється вивчення бібліографічної інформації про заявки, які надійшли до патентного відомства за 1-3 місяця, бібліографічна реферативна інформація описів до нерозглянутих заявок за 18 місяців, бібліографічна інформація про правовий статус нерозглянутих заявок за 2-7 років.

    На етапі патентного виробництва акцептованих заявок (таких що пройшли попередню та формальну експертизу) здійснюється аналіз бібліографічної реферативної інформації про правовий статус акцептованих заявок за 3-4 роки, бібліографічна інформація описів до акцептованих заявок більш чим за 3 роки.

    На етапі патентного виробництва виданих охоронних документів аналізується бібліографічна реферативна інформація описів до виданих охоронних документів більш ніж за 2 роки та бібліографічна інформація про правовий статус виданих охоронних документів за 5-20 років.

    Завершується патентне виробництво за об’єктами промислової власності по закінченню встановленого законом строку дії охоронного документа.

    Всі етапи патентного виробництва, у більшості країн світ