Тема 9. Патентне ліцензування об’ єктів промислової власності

Ліцензія на право використання об’єктів промислової власності

    В сучасних умовах найбільш поширеною правовою формою використання об’єктів інтелектуальної власності є ліцензійний договір.

    Право на використання винаходу може бути передано в повному обсязі або частково шляхом дозволу (ліцензії) на його використання. Правовою формою видачі ліцензії є ліцензійний договір.

    Власник патенту, крім патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід або деклараційний патент на секретну корисну модель, має право подати до патентного відомства для офіційної публікації заявки про готовність представити будь-якій дозвіл на використання запатентованого винаходу (корисної моделі). В цьому випадку річний збір за підтримку дії патенту зменшується на 50% починаючи з року, наступного за роком публікації такої заявки.

    Особа, яки виявить бажання скористатися вказаним дозволом, обов’язково заключає с власником патенту або деклараційного патенту договір про продаж. Суперечки, які виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку.

    Ліцензійний договір – це двостороння угода, за якою сторона, яка володіє виключним право на використання винаходу (КМ), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання винаходу, а ліцензіат зобов’язаний виплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, які передбачені договором.

    За ліцензійним договором сторона, яка має право власності (виключне право) на об’єкт інтелектуальної власності (ліцензіар), надає інший стороні (ліцензіату) дозвіл на право використання відповідного об’єкта інтелектуальної власності.

    Предметом ліцензійного договору є право на використання запатентованого винаходу разом з іншими правами інтелектуальної власності, яка передається на ліцензійним договором.

    Предмет договору, юридичної точки зору, є підставою для визначення обсягу прав ліцензіата, встановлення правових меж, в яких він може використовувати одержані за договором права, а також підставою для виплати ним ліцензійної винагороди ліцензіару.

    Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі та підписаний сторонами. Ліцензійний договір є платним.

    Якщо не передбачено інше ліцензійний договір набуває сили по відношенню сторін з часу його підписання сторонами.

    Ліцензійний договір – це договір, особливість якого полягає в тому, що права на використання запатентованого винаходу, які передаються, обмежені строком дії, територією, на якій він діє, та обсягом прав, які охороняються.

    Ліцензійний договір – це сукупність прав та зобов’язань сторін та порядок їх виконання, і тому до нього, як до одного з різновиду згод в цивільному праві, застосовуються правила, встановлені для згод.

    Ліцензійний договір – це єдиний документ, який регулює права та обов’язки сторін по відношенню використання запатентованого винаходу, їх взаємних розрахунків та матеріальних відносин.

    Заключити ліцензійний договір на використання запатентованого винаходу можна з початку дії виключного права, тобто від дати публікації в офіційному бюлетені інформації про видачу патенту на винахід і тільки в межах строку його дії.

    Чи можна використовувати винахід до одержання патенту?

    Так, якщо подана заявка на винахід, але ще не одержано патент, винахід можна використовувати.

 

Види ліцензій

    Практика зарубіжних країн виробила три основні види ліцензійних договорів:

1.повна ліцензія;

2. виключна ліцензія

3.невиключна ліцензія або проста ліцензія.

    Вид ліцензії обумовлений обсягом прав, які передаються за ліцензійним договором.

    Повна ліцензія

    При повній ліцензії до ліцензіата переходять всі майнові права, які вибігають з патенту на строк дії договору. Ліцензіар є лише номінальним патентовласником, але тільки на строк дії договору. По закінченню строку повної ліцензії майнові права патентовласника повертаються в повному обсязі. Повна ліцензія подібна до договору куплі-продажу, еле тільки на певний строк.

    Договір повної ліцензії обмежує права патентовласника, що в умовах розвинутої ринкової економіки не є доцільним. Завдяки виключній або невиключній ліцензії патентовласник може одержувати прибуток, на відміну від продажу повної ліцензії. Це обумовило значне витискування з ринку міжнародних торгівельних ліцензій такої її форми, як повна ліцензія.

    Виключна ліцензія.

    Виключна ліцензія передбачає надання дозволу на право використовувати об’єкт інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату). При цьому ліцензіар зберігає за собою право на використання цього ж самого об’єкту,  але не має права видавати ліцензію на право використання цього ж самого об’єкту іншім особам.

    За виключною ліцензією власник виключних прав (ліцензіар) дає дозвіл на використання винаходу іншій особі (ліцензіату) в повному обсязі на встановленій території, на обмежений термін, залишаючи за собою право використовувати свій винахід лише в частині, яка не передається за ліцензійним договором. При цьому ліцензіар не має права давати ліцензії на використання цього об’єкту іншим особам на тій ж самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. Але він має право давати ліцензію іншій особі за межами виданих ліцензій.

    Іншими словами, право на використання винаходу на території дії договору належить виключно ліцензіату (власнику виключної ліцензії), який має право і на видачу субліцензій.

    Запам’ятайте  Якщо Ви власник виключної ліцензії, це означає, що ніхто інший, виключаючи вашого ліцензіара, не має право використовувати винахід на території дії договору в обсязі, який ви одержуєте за ліцензією.

    Якщо ліцензіар має намір сам використовувати винах анід, не дивлячись на існування виключної ліцензії, таке право обов’язково повинно бути обумовлене у ліцензійному договорі.

    Обмеження прав ліцензіата

    Права ліцензіата на використання винаходу, які він одержує за виключною ліцензією, можуть бути обмежені ліцензіаром по відношенню до:

- строку дії договору, який може бути меншим за строк дії патенту;

- території дії договору, яка може бути обмежена конкретним підприємством, областю і т.п.;

- виду використання (тільки виробництво або тільки продаж).

    Але при обмеженні прав ліцензіата повинні враховуватися вимоги Закону України «Про обмеження монополії та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 03.03.1998 р. в частині про не пропущення нав’язування ліцензіаром таких умов договору або додаткових умов, які ставлять ліцензіата в нерівне положення, в тому числі, нав’язування товару, який не потрібен ліцензіату.

    Субліцензійний договір

    Ліцензійний договір про надання ліцензіатом (власником виключної ліцензії) права на використання винаходу(об’єкта інтелектуальної власності) іншій особі в ліцензійній практиці називають субліцензійним договором.

    Ліцензіат має право заключити субліцензійний договір лише у випадках, передбачених ліцензійним договором.

    Відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

    У випадку надання субліцензії правовідношення між ліцензіаром та ліцензіатом зберігаються. Субліцензіат не вступає в прямі договірні відносини з ліцензіаром (власником патенту на винахід) відповідальність за виконання субліцензійного договору перед ліцензіаром несе ліцензіат, який видав субліцензію.

    Економічна сутність видачі субліцензії полягає в тому, що з допомогою субліцензіата ліцензіат має можливість найбільш повно задовольнити попит на «продукцію за ліцензією» на території дії договору, якщо він не спроможний сам задовольнити таку потребу.

    Тільки ліцензіат, який одержав виключне право на використання винаходу, має право на видачу субліцензії.

    Обсяг прав, які видаються за субліцензійним договором визначається обсягом прав, які одержав ліцензіат за виключною ліцензією, і не може перевищувати їх.

     Невиключна ліцензія

    За невиключною ліцензією власник виключних прав (ліцензіар) надає іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання винаходу, та зберігає за собою право на використання цього винаходу, включаючи право на видачу ліцензій іншим особам. В такому випадку ліцензіаром може бути як власник патенту, так і власник не виключної ліцензії.

    Ліцензіат, який одержав невиключну ліцензію використовує винахід в умовах можливої конкуренції з самим ліцензіаром та іншими ліцензіатами.

Невиключна ліцензія, як правило, видається на виробництво товарів масового вжитку для його повного задоволення і для одержання максимально можливого прибутку.

    Відкрита ліцензія

    Законодавство передбачає можливість видачі, так званої, відкритої ліцензії. Якщо власник патенту на винахід зацікавлений у знижені розмірів збору за підтримку дійсності патенту, йому державою надається можливість зробити офіційну заяву до патентного відомства України про надання дозволу будь-якій особі використовувати вказану заяву. За таких умов він одержує від держави пільги на оплату щорічного збору за підтримку дії патенту, розмір якого знижується на 50%.

    У власника патенту також є право відкликати свою заяву.

    Порядок надання «відкритої ліцензії» визначений «Інструкцією про порядок розгляду та опублікування заявки власника патенту України про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (КМ)».

 

    9.3.Обовязкові умови та реквізити ліцензійного договору.

    Досвіду використання об’єктів інтелектуальної власності в Україні ще накопичено. Основні умови та реквізити договору поки ще не типізовані у відповідних зразках або примірних договорах.

    Ліцензійний договорі повинен відповідати обґрунтованим, однозначним формулюванням, які не допускають їх двозначного тлумачення, давати конкретну характеристику предмету договору, прав та обов’язків, відповідальності тощо.

    Ліцензійний договір повинен передбачати способи використання об’єкта інтелектуальної власності (конкретні права, які передаються за таким договором, строк дії та територію, на якій передаються права), розмір винагороди або порядок визначення розміру винагороди за кожній спосіб використання об’єкта інтелектуальної власності, порядок та строки її виплати, а також інші умови, які вважають доцільними включити до договору.

    У випадку відсутності в договорі умов про спосіб використання об’єкта інтелектуальної власності договір вважається складеним на такі способи використання об’єкта інтелектуальної власності, які можуть вважатися необхідними для досягнення намірів сторін, що було визначено при складані договору.

    Якщо в ліцензійному договорі не вказаний строк, на який видається право на використання ОІВ, договір може бути розірваний ліцензіаром через 5 років від дати його складання, якщо ліцензіату буде у письмовій формі повідомлено про це за 6 місяців до розірвання договору.

    Якщо в договорі не містить умов про територію, на якій діє договір, дія його поширюється на територію України.

    Предметом договору не можуть бути права на використання ОІВ, які на час складання договору були ще невідомими.

    Умови ліцензійного договору, які обмежують авторів або винахідників у створенні в наступному нових ОІВ за певною тематикою або в певній галузі є недійсними.

     Умови ліцензійного договору, які суперечать діючому законодавству, також визнаються недійсними. Бажано, щоб ліцензійний договір мав преамбулу, в якій чітко та детально були б визначені права ліцензіата на предмет договору, наприклад, найменування винаходу, номер патенту, виробничий досвід, ноу-хау та інш. В ній повинно бути відображено бажання ліцензіата придбати певні права на ОІВ та його мета.

    В преамбулі слід вказати повне визначення понять (термінів), які використовуються в тексті договору. Законодавством встановлені обов’язкові умови та реквізити ліцензійного договору. В ньому повинні бути вказані:

- сторони договору: повне найменування та юридичні адреси - юридичних осіб, ПІБ та адреса – для фізичних осіб;

- номер патенту;

- найменування винаходу;

- предмет договору;

- обсяг прав, які передаються;

- права та обов’язки сторін;

- територія дії ліцензійного договору;

- строк дії ліцензійного договору;

- підписи сторін;

- дата складання договору.

    Слід пам’ятати, що при складанні ліцензійного договору розділ «Предмет договору» є найбільш складним. Важливо докладно визначити предмет договору. В ньому повинно бути однозначно вказано, що передається і на яких умовах (право на використання ОІВ, вид ліцензії, технічна документація, ноу-хау, послуги, технічна допомога), а також представлена характеристика території, на якій буде виробництво, використовувати, продаватися за ліцензією.

    В ліцензійному договорі докладно визначені права та обв’язки сторін, які обговорюються предметом договору. В умовах ринку в договорі слід надійно забезпечити конфіденційність інформації, яка міститься в ліцензії. Необхідно передбачити обов’язки ліцензіата не розголошувати та не передавати третій особі одержану інформацію, яка не була опублікована в день підписання договору.

    Така інформація складає комерційну таємницю, яка може в умовах ринку забезпечує ліцензії виробничий успіх.

    Важливе значення в ліцензійному договорі має строк його дії, що обумовлюється такими ознаками: строк дії права інтелектуальної власності, строк морального старіння об’єкта, часом, необхідним для освоєння ліцензії, ступень зацікавленості сторін у тривалому співробітництві. Строк дії ліцензійного договору не винен бути більшим за строк дії права на ОІВ на день підписання угоди.

    В договорі слід передбачити наслідки припинення його дії тому, що з ним пов’язано важливе правове питання. Таких наслідків може бути два:

а) ліцензіат повертає  ліцензіару всю технічну документацію та повністю припиняє використання винаходу та ноу-хау.

б) ліцензіат залишає у себе одержану ним технічну документацію та має право продовжити використання винаходу і ноу-хау на власний розсуд, виробляти, використовувати або продавати продукцію за ліцензією.

    Суттєвою умовою ліцензійного договору є плата за використання винаходу за ліцензією. Вона може бути двох видів: ціна ліцензії або ліцензійна винагорода. Визначення ціни ліцензії є найбільш складним питанням. Ціна ліцензії є ні чим іншим, як справедливим балансом економічних інтересів ліцензіата та ліцензіара. Це обумовлено такими ознаками:

- економічна та технічна цінність об’єкту, що забезпечує ліцензіату одержання додаткового прибутку або інш. економічного ефекту на протязі строку дії ліцензійного договору;

- часом та капіталовкладеннями, необхідними для освоєння ліцензії та організації виробництва продукції за нію;

- сукупність прав, які передаються ліцензіату (виключна або невиключна ліцензія);

- обсяг технічної документації та ноу-хау, які передаються по договору, а також технічної допомоги, яка надається при освоєнні ліцензії;

- строком дії договору, видом та порядком ліцензійних платежів та інше.

    Ціна ліцензії є частиною прибутку (економічного ефекту) ліцензіата, яку він може одержати від використання винаходу. У світовій практиці поширено визначення ціни ліцензії на підставі процентних відрахувань від вартості продукції, яка реалізується ліцензіатом або на підставі фіксованих платежів з кожної одиниці продукції у твердій сумі. Ціна ліцензії залежить також від виду платежів. При одноразовій виплаті ціна буде нижчою, оскільки вона гарантує ліцензіату одержання всієї вартості ліцензії незалежно від фактичного результату використання винаходу (див. додаток.Навчальний зразок ліцензійного договору).

 

    9.4. Основні методи визначення ціни ліцензії

    Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на створення об’єкту, ціна придбання, балансова вартість, прибутковість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталізація прибутку.

    На підставі заду коментованої правочинності ОІВ, встановлення суб’єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негайного чи відкладеного попиту здійснюється вибір підходу та методів проведення розрахунків вартісної оцінки на обґрунтування «справедливої ціни» об’єкта для здійснення тієї чи іншої операції його комерційного чи господарського використання.

    Дослідженнями Українського інституту ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промислового комплексу (АТ «Укрірмаш») виявлено з підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об’єкта, так і від виду операцій його обігу.

    Перший підхід - витратний, включає 5 методів: метод фактичних витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості заміщення, метод відновлювальної вартості; метод коефіцієнтів.

      Другий підхід – ринковий, включає 3 методи: метод порівняльних продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експертних оцінок.

    Третій підхід – доходний (фінансовий), включає 6 методів: метод комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

    Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

              9.4.1. Витратний підхід

    Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за сумою витрат на створення, відтворення чи заміну об’єкта інтелектуальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.

    Метод фактичних витрат

    Метод базується на наслідках інвентаризації ОІВ та їх відображення в рядках 20,21.22 балансу підприємства, тобто на залишкову вартість, знос та первісну вартість ОІВ, як складової частини нематеріальних активів. У цьому випадку ціна ОІВ визначається за формулою:

Ц_о = З_і ∙ (100 – У): 100                  ( 9.1)

 

Де Ц_о – фактична (балансова) ціна ОІВ;

З_і - сума витрат на створення та включення ОІВ в обіг на підставі даних інвентаризації;

 У - відсоток зносу ОІВ

 

    Метод планових витрат

    Метод планових витрат ґрунтується на визначені кошторисної вартості ОІВ при проектуванні на погоджені протоколу договірної ціна на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи проектних робіт на підставі формули:

 

Ц_о = (З_о + З_с +З_м +З_е +З_в +З_у +З_к + З_і =З_н) ∙ (1 +Р) + П_дв (9.2.)

 

Де Ц_о  - договірна ціна об’єкта;

З_о     - витрати на оплату праці;

З_с - витрати з відрахувань на соціальні заходи;

З_м - витрати на матеріали;

З_е - витрати на енергоресурси;

З_в   - витрати на службові відрядження;

З_у - витрати на придбання спец устаткування для НДДКР;

З_к   -  витрати на оплату організацій-контрагентів;

З_і   - інші прямі витрати;

З_н   - накладні витрати;

Р - плановий рівень рентабельності;

П_дв - податок на додану вартість.

 

    Метод вартості заміщення

    При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщення, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами використання, але не обов’язково аналогічного за зовнішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використовується вираз:

 

          Ц_о = Ц_а ∙ К_і                                                        (9.3)

 

Де Ц_а - ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості.

К_і   - коефіцієнт ідентичності.

 

    Метод відновлювальної вартості

    Відновлювальна вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхідних для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці затрати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, цінах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою методу планових витрат  (9.2).

    Метод коефіцієнтів

    Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності можливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефіцієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій по визначенню переліку і технічної значності винаходів і промислових зразків в об’єктах продажу ліцензій (Регламент Госкомизобретений СССР от 04.12.1985 г.), при його потенційному введені у господарський обіг. Розрахунки здійснюються за формулою:

 

               Ц_о = К₁ ∙ К₂ ∙ К₃ ∙ 20 ∙ Н_м ∙ І                                         (9.4)

Де К₁  - коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту;

К₂ - коефіцієнт складності рішення технічного завдання;

К₃ - коефіцієнт суттєвих відмінностей;

Н_м  - встановлений неоподаткований мінімум зарплати;

І - індекс інфляції.

    Неоподаткована заробітна плата визначається діючим законодавством.

    Коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту визначається експертним шліхом за таблицею 1.

                                                                                         Табл.1

№ пп	Досягнутий позитивний ефект	Величина К1
1	Поліпшення другорядних технічних характеристик, які не є визначальними для конкретної продукції	1.0
2	Поліпшення основних технічних характеристик, які є визначальними для продукції (процесу, організаційної форми)	2.0
3	Досягнення якісно нових основних технічних характеристик продукції (процесу, організаційної форми)	3.0
4	Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка має більш високі основні технічні характеристики серед аналогічних відомих видів	4.0
5	Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми). яка вперше освоюється в народному господарстві і має якісно нові технологічні характеристики	5.0

 

    Коефіцієнт складності рішення технічного завдання визначається експертами за таблицею 2.

 

                                                                                         Табл.2

№ пп	Складність вирішення технічного завдання	Величина К2
1	Конструкція однієї простої деталі, зміна одного параметру простого процесу, однієї операції процесу, одного інгредієнту рецептури і т.п.	1.0
2	Конструкція складної або збірної деталі, конструкція не основного вузла, механізму, зміна двох або більше неосновних параметрів, нескладних процесів, зміна двох і більше неосновних операцій технологічних процесів, зміна двох і більше неосновних інгредієнтів рецептури і т.ін.	1.5
3	Конструкція одного основного вузла або декількох неосновних вузлів машин, механізмів, частина (неосновних) процесів, частина (неосновна) рецептури і т.ін.	2.0
4	Конструкція декількох основних вузлів, основні процеси технології, частина (основна) рецептури і т.ін.	2.5
5	Конструкція машини, приладу, верстата, апарата, споруди, технологічні процеси, рецептура і т.ін.	3.5
6.	Конструкція машин, верстат, приладу, апарату, споруди за складною кінематикою, приладами контролю, з радіоелектронною схемою, конструкція силових машин, двигунів, агрегатів, комплексні технологічні процеси, складна рецептура і т.ін.	4.5
7	Конструкція машини, апарата, верстата, споруди зі складною системою контролю автоматичних поточних ліній із нових видів обладнання, системи управління та регулювання, складні комплексні технологічні процеси, рецептура основної складності і т.ін.	5.5
8	Конструкція, технологічні процеси і рецептура особливої складності, які відносяться головним чином до нових розділів науки і техніки	6.25

 

    Коефіцієнт суттєвих відмінностей визначається експертами за таблицею 3.

 

                                                                                         Табл. 3

№ пп	Суттєві відмінності	Величина К3
1	Винахід,який заклечається в застосуванні відомих засобів, в тому числі на застосування, коли формула винаходу розпочинається словами «застосування»	1.25
2	Винахід, який заклечається в новій сукупності відомих технічних рішень, що створюють новий позитивний ефект, тобто відміна частини формули винаходу містить вказівку на нові зв’язки між відомими елементами, іншу послідовність операцій чи інший процентний склад інгредієнтів порівняно з прототипом	1.5
3	Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по більшості основних ознак	2.0
4	Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по половині основних ознак	2.5
5	Винахід, який має прототип, що збігається з основним рішенням по меншості основних ознак	3.0
6	Винахід, що характеризується сукупністю суттєвих відмінностей, який не має прототипу, тобто коли винахід вирішує нове завдання або відоме завдання має рішення принципово іншим шляхом	4.0

 

    9.4.2. Ринковий підхід

    Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показників, які включають функціональні властивості, задовільну вартість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш привабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне співробітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

    Метод порівняльних продаж

    Суть методу заклечається в пошуку відомостей про ринкову вартість ОІВ, які можуть бути порівняні з пропонованим за призначенням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відмінності і визначається вартість ОІВ за формулою:

Ц_о = К_і ∙ Ц_а                                             (9.5)

 

Де Ц_а - ціна аналога

К_і - коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогу

    Основними умовами застосування методу порівняльних продаж є:

- наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібного призначення та користування;

- доступність і достовірність інформації про ціни на умови контракти вів з подібними ОІВ;

- наявність експертів по оцінці впливу відрізняючих ознак між ОІВ і його проданим аналогом на їх вартість для визначення величини К_і

   

    Метод ринку інтелектуальної власності

    Цей метод може використовуватися при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припущення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йому не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинно було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об’єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють.

    Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методом прибутку.

        

    Метод експертних оцінок

    Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

    При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

 

Ц_о = (Ц₁ + Ц₂ +Ц_і): Н                              (9.6)

 

Де Ц₁, Ц_2, Ц_і – відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасниками експертизи;

Н   - кількість учасників експертизи.

        

    9.4.3. Доходний (фінансовий) підхід

    Найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ набула група методів доходного (фінансового) підходу. Розрахунки за методами цього підходу основуються на установленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними тощо) властивостями ОІВ, котрий використовується у конкретній технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами від використання даного ОІВ в господарському обігу. Основна передумова використання цього підходу полягає в тому, що економічна цінність конкретного ОІВ на теперішній момент обумовлена очікуванням отримання від цього об’єкта доходів у майбутньому.

 

    Метод комерційної значущості

    Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об’єкта та обґрунтування ви цих межах ціни продажу.

    Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою:

 

Ц _min = З_п + Е_н + К_і                              (9.7)

 

Де З_п   - поточні затрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ;

  Е_н - нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законодавства);

Е_н = 0,12;

К_і    - одноразові витрати (капіталовкладення) в Інвестиційний проект, пов'язаний з даним ОІВ.

    Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою:

 

Ц _max = (З_{п +} Е_н ∙ К_і) + П_і                                              (9.8)

Де П_і -  прибуток від використання ОІВ

 

    Метод прибутку

    Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ розраховується за формулою:

 

П_о = Ц_р ∙ В ∙ (С – О) ∙Н ∙ К_і                           (9.9.)

 

Де Ц_р – ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ;

В  - середньорічний обсяг випуску продукції;

С - період дії ліцензійного договору;

О -  період освоєння ліцензій;

Н -  норма  прибутку;

К_і - коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реалізації ОІВ

 

    Метод економічного ефекту

    Очікуваний економічний ефект (Е_о) від господарського використання нових технологій, засобів механізації та автоматизації з об’єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

 

Е_о = │(С_б – С_н) – Е_н(К_н – К_б)│∙ В             (9.10)

 

Де С_б – собівартість виробництва продукції без об’єкту інтелектуальної власності;

С_н -  собівартість виробництва продукції з об’єктом інтелектуальної власності;

К_б  - капіталовкладення у виробництво продукції без об’єкта інтелектуальної власності;

  К_н    - капіталовкладення у виробництво продукції х об’єктом інтелектуальної власності;

В - плановий обсяг продаж продукції в і -тому році

 

    Метод капіталізації доходу (прибутку)

    Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення доходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізнюють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

    Розрахунки ціни ОІВ прямої капіталізації виконуються за формулою:

 

Ц = ∆Д / К_n                                             (9.11)

 Де ∆Д - чистий дохід від використання об’єкта;

К _n    - коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахування потоку доходів у поточну вартість

    Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації по нормі ефективності здійснюється за формулою:

 

Ц_о = ∙ В_б  ∙ К_і                                 (9.12)

Де П _n   - балансовий прибуток об’єкта приватизації після вирахування податку на прибуток;

С_к - ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;

В_б - вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації;

К_і - коефіцієнт, який враховує питому вагу конкретного ОІВ в прибутку підприємства.

 

    Метод дисконтування

    В основу методу дисконтування покладено один з основних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошова одиниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між поточною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростання скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних відсотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: без ризикова грошова одиниця коштує дорожче, ніж ризикова. Тому ставка дисконтування на без ризикові вкладення капіталу  мінімальна, а високо ризикові – максимальна.

    Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний                    (приблизно 3-10 років) і після прогнозний, що іде в нескінченність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових потоків прогнозного і після прогнозного періодів.

    Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою:

 

К _д  =                                  (9.13)

 

Де Е - ставка дисконту, t - тривалість періоду

    Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється на підставі наступного загального виразу:

 

Ц _{Т =}                                                       (9.14)