Орієнтовна величина поправок на ризик неотримання передбачених проектом доходів

Величина ризику	Приклад мети проекту	Величина поправки на ризик, %
Низький	вкладення при інтенсифікації виробництва на базі освоєної техніки	3-5
Середній	збільшення обсягу продажів існуючої продукції	8-10
Високий	виробництво і просування на ринок нового продукту	13-15
Дуже високий	інвестиції в дослідження та інновації	18-20

 

Використовуючи методику WACC середньозважена вартість капіталу може бути визначена як той рівень прибутковості, який повинен приносити інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити отримання всіма категоріями інвесторів доходу, аналогічного тому, що вони могли б отримати від альтернативних вкладень з тим же рівнем ризику.

В цьому випадку WACC формується як середньозважена величина з необхідної прибутковості за різними джерелами коштів, зваженої за часткою кожного з джерел в загальній сумі інвестицій. Загальна формула для визначення середньозваженої вартості капіталу має такий вигляд

 

WACC = Re (E /V) + Rd (D / V) (1 - tc),

 

де Re - ставка доходу власного (акціонерного) капіталу, розрахована, як правило, з використанням моделі САРМ;

E - ринкова вартість власного капіталу (акціонерного капіталу). Розраховується як добуток загальної кількості звичайних акцій компанії і ціни однієї акції;

D - ринкова вартість позикового капіталу. На практиці часто визначається за бухгалтерською звітністю як сума позик компанії. Якщо ці дані отримати неможливо, то використовується доступна інформація про співвідношення власного і позикового капіталів аналогічних компаній;

V = E + D - сумарна ринкова вартість позик компанії та її акціонерного капіталу;

Rd - ставка прибутковості позикового капіталу компанії (витрати на залучення позикового капіталу). В якості таких витрат розглядаються відсотки з банківських кредитів і корпоративних облігацій компанії. При цьому вартість позикового капіталу коригується з урахуванням ставки податку на прибуток.

В третьому розділу роботи необхідно також розробити основні вимоги створення проектної команди, а саме розробка критеріїв щодо відбору членів команди, формування їх основних функцій, розподіл прав та обов’язків, визначення компетенцій, встановлення комунікацій між членами команди. За формою команда проекту відбиває існуючу організаційну структуру управління проектом, поділ функцій, обов'язків і відповідальності за прийняті рішення. Процес формування команди проекту звичайно розглядають як утворення єдиного, цілісного колективу управлінців, спроможного ефективно досягти мети проекту.

Третій розділ роботи повинен також містити пункт, присвячений управлінню ризиками проекту. Розробка даного пункту виробляється в три етапи:

1) Складання переліку ризиків.

2) Ранжирування ризиків.

3) Розробка заходів із запобігання ризиків і заходів з ліквідації наслідків ризиків.

На першому етапі необхідно скласти перелік ризиків, який б передбачав, як типові ризики, притаманні всім проектам (зриви календарного плану проекту, невиконання фінансового плану, порушення контрактних зобов'язань тощо), так ризиків, специфічних для даного проекту.

Результатом ранжирування ризиків є присвоєння кожному ризику його рангу. Може бути прийнята до використання якісна шкала для ранжирування ризиків. Перелік рангів складається з трьох рангів, ризик може мати ранг:

- значний;

- помірний;

- незначний.

Ранжирування ризиків відбувається, виходячи з якісного аналізу двох основних характеристик ризиків: імовірність настання й розмір наслідків у випадку настання ризику. Імовірність настання виміряється у процентній шкалі в діапазоні від 0% (ризик ніколи не наступить) до 100% (ризик обов'язково наступить).

Оцінку наслідків ризику можна виконувати різними методами.

Рекомендується також використовувати процентну шкалу від 0% до 100%. Значення 0% означає, що вплив ризику мізерний. Значення 100% означає, що вплив ризику на строк проекту можна порівняти по величині із самим строком або вплив на кошторис проекту можна порівняти із самим кошторисом. Так, значення 5% можна трактувати, що коли ризик виникне, то для ліквідації його наслідків необхідно збільшити витрати на 5% або строк проекту збільшиться на 5%.

Для ранжирування ризиків використовується форма, показана в табл. 6.

Таблиця 6

Форма ранжирування ризиків

 

Назва ризику	Імовірність настання	Оцінка наслідків	Кількісний ранг ризику А Б =А*Б

 

Ранжирування ризиків відбувається за кроками:

у довільному порядку в таблицю вписують всі ризики;

виходячи з якісних уявлень, для кожного ризику вказують його ймовірність настання і оцінка наслідків (процентні значення можна давати із кроком 10%);

в останній стовпчик таблиці вноситься добуток імовірності настання на оцінки наслідків;

виконують сортування таблиці за величиною кількісного рангу, так щоб на верхньому рядку опинився ризик з найбільшим кількісним рангом;

всі ризики розподіляють за трьома групами: верхнім записам привласнюється ранг значний, нижній групі - незначний, а середня група записів одержує ранг помірний (установлення границі між групами на розсуд проектної команди).

У якості заходів з боротьби із ризиками можуть бути використані:

прийняття ризику, зокрема для незначних ризиків (прийняття означає, що для даного ризику не застосовуються особливі захисні міри);

превентивні дії, наприклад, втрата координації між учасниками може бути відвернена ранньою участю представників контрагентів у роботі проектної команди, участю в нарадах;

залучення підрозділів компанії;

підготовка альтернативних варіантів;

створення календарних і фінансових резервів;

страхування, одержання гарантій, переклад відповідальності на контрагентів (з неминучим збільшенням витрат);

варто враховувати й варіант закриття проекту.

Зазначені вище ризики є передбаченими - вони названі, їм дані характеристики. Крім них, завжди існують непередбачені ризики. Ці ризики навіть не можуть бути названі на етапі розробки плану проекту. Методом боротьби з непередбаченими ризиками є створення календарних і фінансових резервів. Оцінка непередбачених ризиків і необхідних резервів виробляється проектною командою виходячи з її загальної оцінки проекту.

У третьому розділі також розробляється концепція маркетингу проекту, що полягає в приведенні можливостей суб'єкта інвестиційної діяльності у відповідність із ситуацією на ринку. Відповідно до цього докладно характеризуються такі положення, як стратегія проникнення на ринок, стратегія розвитку проекту, канали розподілу продукції, комунікації, реклама.

Кожен параграф і розділ роботи необхідно завершувати лаконічними висновками, що логічно узагальнюють викладене.

Висновки та пропозиції (обсягом 2-3 сторінки) містять стислі висновки з роботи.

При цьому треба пам’ятати, що дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається в науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки без права її повторного захисту.

Список посилань наводиться наприкінці роботи і містить в абетковому порядку або за згадкою у тексті перелік літературних джерел, які були використані у курсовій роботі. Якщо список посилань розташовано за алфавітом, то послідовність наведених матеріалів наступна: законодавчі акти; нормативні відомчі документи; монографії, підручники, навчальні посібники; журнали і газети; іноземні (іншомовні) джерела (книги, рукописи тощо); сайти Інтернет.

Додатки не входять до нумерації сторінок, містять нумерацію літерами посередині; на кожен додаток має бути посилання в тексті.

Курсова робота подається у встановлений термін (не пізніше як за три дні до терміну, зазначеного у плані навчання) керівнику від вищого навчального закладу для перевірки, рецензування і допуску до захисту.

Розділи і окремі питання курсової роботи повинні бути чітко визначені, викладені в логічній послідовності і конкретизовані. Таблиці, ілюстративний матеріал, додатки повинні бути змістовні і оформлені відповідно до стандартів виконання письмових робіт у вищій школі.
ІІ I  Правила оформлення курсової роботи

 

Курсову роботу оформлюють на аркушах формату А4 білого кольору, обсягом не менше 35 і не більше 50 машинописних аркушів (за допомогою комп’ютерної техніки). Робота виконується із розрахунку не більше 40 рядків на сторінці за умови рівномірного її заповнення шрифтом Times New Roman, розміром шрифту 14 кегль, через полуторний інтервал.

Текст курсової роботи слід формувати, дотримуючись таких полів сторінки: верхнє та нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм.

Усі лінії, літери, цифри й знаки повинні бути одного кольору.

Писати треба чітко й без скорочень слів (крім загальноприйнятих: грн, км, млн., чол., тис., т. тощо).

Нумерація сторінок у курсовій роботі повинна бути наскрізною, включаючи титульний аркуш, якому привласнюється номер 1, але номер сторінки не вказують. Сторінки нумерують арабськими цифрами в правому верхньому куті аркуша.

Розділи та підрозділи повинні мати заголовки. Пункти та підпункти – не обов’язково. Назви розділів та пунктів слід чітко формулювати.

Заголовки структурних елементів комплексного завдання та заголовки розділів розміщують посередині рядка і пишуть великими літерами без крапки вкінці, не підкреслюючи.

Назву розділу записують у вигляді заголовка по центру аркуша паперу, назва параграфа – з лівого боку аркуша.

Заголовки підрозділів, пунктів та підпунктів починають з абзацного відступу й пишуть малими літерами, крім першої великої.

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту і дорівнювати п’яти знакам.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом повинна бути не менша ніж два рядки. Відстань між рядками заголовка, а також між двома заголовками приймають такою ж, як у тексті.

Не слід розміщувати назву розділу, підрозділу, пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї можна вмістити тільки один рядок.

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць. Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті курсової роботи. Як ілюстративний матеріал наведені таблиці неодмінно повинні бути проаналізовані в роботі та пов’язані з текстом.

Усі таблиці повинні мати номер, назву, із зазначенням періоду, за який аналізуються дані, та посиланням на джерело цифрового матеріалу.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наведені у додатках. Номер таблиці має складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, наприклад «Таблиця 2.1» (перша таблиця другого розділу).

Таблиця може бути будь-якою за розміром, але її слід обмежувати лініями. Головку таблиці від її решти слід відділяти лінією. Внутрішні горизонтальні та вертикальні лінії, що розмежовують рядки таблиці, дозволяється не проводити.

. Нумерація таблиць здійснюється таким чином: праворуч над заголовком пишуть слово «Таблиця» та її порядковий номер. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці в даному розділі, відокремлених крапкою. У разі наведення показників з однаковою одиницею вимірювання їх виносять у заголовок таблиці; коли ж вони різні, їх розміщують у спеціальній графі та відповідних рядках таблиці. Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю переносять на наступну сторінку і пишуть: «Продовження табл. 2.1»., якщо вона завершується – то «Завершення табл.2.1».

Заголовки граф таблиці починають з великої літери. Підзаголовки починають з малої літери, якщо вони складають одне речення із заголовком, або з великої літери, якщо вони мають самостійне значення. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять.

Позначення одиниці фізичної величини, що є загальною для всіх даних у таблиці, варто вказувати після її найменування. Цифри в графах таблиць слід розташовувати за класами чисел по всій графі точно одна понад одною. Числові величини в одній графі повинні мати однакову кількість десяткових знаків.

Висота рядків таблиці повинна бути не менше 8 мм.

Ілюстрації також повинні мати номер і назву, які друкують під ілюстрацією. За необхідністю під ілюстрацією розміщують пояснювальні дані (підрисунковий текст). Ілюстрація позначається скороченим словом «Рис.», яке разом з номером і назвою ілюстрації розміщують після пояснювальних даних, наприклад, рис. 3.

Ілюстрації розміщують після першого посилання на них і підписують. Після рисунка повинен йти аналіз наведеного матеріалу.

Формули та рівняння розташовують після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння слід залишати не менше одного вільного рядка. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною.

Формули та рівняння у тексті (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією в межах свого розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.3) – третя формула, яка належить першому розділу.

 

Приклад:

Q_{П2 =} (Т_Р^Ф – Т^Ф )×П^Н,                                                  (2.1)

 

де Т_Р^{Ф –} фактична технологічна трудомісткість випущеної продукції, люд.-вих.;

Т^Ф – фактичні витрати праці на випуск того ж обсягу продукції, люд.-вих.;

П^Н – нормативна годинна чи змінна продуктивність основного робітника з випуску продукції, грн.

 

Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння у круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку.

Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у рядок, що слідує нижче формули.

Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене у бік номера.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, якщо вони не пояснені раніш у тексті, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні.

Після написання формули ставиться кома і з нового рядка один під одним (у стовпчик) даються пояснення до кожного символу та числового коефіцієнта. Перший рядок пояснення повинен починатися від лівої межі тексту словом «де» без двокрапки. Після цього приводиться розрахунок з числовими значеннями.

Формули слід виконувати друкарськими, машинними засобами або від руки креслярським шрифтом з висотою не менше 2,5 мм.

Застосування машинних та рукописних символів в одній формулі не дозволяється.

Посилання у тексті роботи на джерело слід зазначати у квадратних дужках, де вказаний його порядковий номером у переліку літератури, наприклад [4, с. 27].

Бібліографічний апарат в курсовій роботі – це візитна картка літературних джерел, що були використані автором. Крім того, він певною мірою відображає наукову етику та культуру наукової роботи.

При побудові переліку літератури застосовується суцільна нумерація джерел. Дані про використані літературні джерела мають наводитись відповідно до правил бібліографічного опису, викладених у ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. Замінює ГОСТ 7. 1984.[введ.01-07-2007]. - К.: Держспоживстандарт України, 2007. - 47с. Назва джерела має наводитись мовою оригіналу, якою студент користувався при виконанні роботи; при групуванні джерел за алфавітом спочатку наводяться всі джерела, викладені слов’янськими мовами, далі джерела, де використано латинський алфавіт.

Приклад оформлення літератури наведено у додатку Л.

Додатки оформлюються як продовження основного тексту і розміщуються в тому ж порядку, у якому вони згадуються в тексті. Кожен додаток має починатися з нової сторінки і мати заголовок. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої заглавної друкують слово «Додаток». Додатки позначаються послідовно прописними буквами алфавіту за винятком літер Г, Є, З,І,Ї, Й,О,Ч,Ь (наприклад, «Додаток А», «Додаток Б» і т.д.).

IV. ЗАХИСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Організація захисту

Цілком підготовлену курсову роботу студент підписує і подає на перевірку науковому керівнику у встановлені графіком терміни. Перевірка керівником здійснюється протягом тижня після подання роботи.

У разі виявлення під час перевірки істотних помилок (неповний обсяг, відсутність аналізу, застарілі статистичні дані або низька якість оформлення) курсова робота повертається студенту на доопрацювання. Керівник у письмовій формі перелічує свої зауваження, фіксує на титульному аркуші: «Доробити» або «Переробити».

За умови відповідності курсової роботи вимогам дійсних методичних вказівок, керівник фіксує запис на титульному аркуші: «До захисту».

Захист курсової роботи проводиться згідно з графіком, затвердженим завідувачем кафедри на початку курсового проектування. До складу комісії входять 3 викладачі, у тому числі і керівник роботи.

 

 

Процедура захисту

Під час підготовки до захисту студент повинен підготувати стислу доповідь на 7 – 10 хв., у якій визначається актуальність теми, викладається зміст роботи за наступною схемою: сучасний стан (недоліки, які виявлені в ході досліджень та аналізу), заходи, що пропонуються для усунення недоліків, основні результати досліджень, рекомендації. Під час доповіді треба використовувати ілюстративний матеріал (таблиці, графіки, схеми), пояснюючи її зміст. Після доповіді студент відповідає на запитання членів комісії.

Після захисту комісія обговорює загальну оцінку. До уваги береться якість виконання курсової роботи, вміння студента проводити наукові дослідження, аналізувати і доповідати про них, пов’язувати теоретичні знання з практикою роботи підприємств готельного господарства, якість відповідей на запитання членів комісії, своєчасність виконання роботи. Загальну оцінку комісія виставляє у залікову книжку студента, індивідуальний план студента, у спеціальну відомість і на титульному аркуші пояснювальної записки.

Студентам, які при захисті курсової роботи отримали незадовільну оцінку, комісією встановлюється термін доопрацювання теми і повторного захисту.