Линейная модель развития культуры

ЛИНЕЙНАЯ МОДЕЛЬ РАЗВИТИЯ КУЛЬТУРЫ (лат. linea — полоса, проведённая льняной бечевкой, от linum — лён) — концепция развития культуры, базирующаяся на общей идее социального прогресса. В соответствии с данным типом социокультурной динамики, прямолинейность культурного прогресса предопределяет неизбежность прохождения каждым обществом всех необходимых стадий развития. В рамках линейной концепции развития культуры выделяют два направления (соответствующие основным типам социокультурных изменений): эволюционное и революционное.Эволюционная теория культуры зарождается в работах французских философов XVII в., которые, рассматривая историю человечества, впервые выделили понятия «цивилизованности» в противопоставлении «варварству», а также в работах американского учёного Л. Моргана (1818-1881), который в развитии общества выделил такие основные стадии, как дикость, варварство и цивилизация. Сущность эволюционной концепции культуры состоит в представлении социокультурного развития общества как поступательного движения вперёд от примитивных к сложнейшим культурным формам и видам взаимодействий.Так, анализируя культуру первобытного общества, английский исследователь Э. Тэйлор (1832-1917) приходит к выводу о том, что развитие каждого общества происходит прямолинейно — от простейших форм к более сложным. Рассматривая факторы, влияющие на процесс развития культуры, другой английский учёный, один из основателей социологии, автор эволюционной концепции развития общества, Г. Спенсер (1820—1903) выделял в качестве главного фактора социокультурных изменений усложнение социальной структуры общества, а французский исследователь Э. Дюркгейм (1858-1917) усматривал причину изменений в разделении и специализации труда. Ф. Теннис (1855-1936), один из основателей немецкой школы социологии, рассматривал развитие общества как постепенный переход от традиционного типа к современному, который предопределяется изменениями в системе социальных связей и типах регулирования социальных отношений, а именно — переходом от регулирования общественных отношений на основе обычаев и традиций к государственному регулированию с помощью системы правовых норм.К эволюционной теории культуры относят и концепции индустриального и постиндустриального общества.

83. Елітарна та масова культура. Елітарність і масовість. Відносне розшарування культури на «культуру усіх» і «культуру обраних» існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народ­ною, етнічною культурою). В XX столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо — «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи стали казати про зростання мідкультури — культури середнього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою