Діяльнісний підхід до визначення культури

Семиотический подход к пониманию культуры представлен прежде всего работами Р. Барта. Р. Барт рассматривает всю культуру как текст. Знаковая реальность – реальность культуры – предзадана человеку, она может быть рассмотрена как «миф» или как «письмо», не имеющее «автора», как устойчивая семиотическая структура.Семиотический подход к определению культуры составил теоретическую основу разработок тартуской школы (Ю. Лотман).Советская философия до начала 60-х годов практически не обращалась к исследованию проблем духовной жизни. Теория культуры стала разрабатываться как самостоятельная дисциплина только с середины 60-х годов. В качестве основы для изучения культуры была взята методология, связанная с идеями Маркса.Деятельностный подход (Э. Маркарян) определял культуру как специфически человеческий способ деятельности, а М.С. Каган рассмотрел человеческую деятельность, лежащую в основе культуры как систему.Личностный подход к определению культуры доминирует в работах Л.Н. Когана, В. М. Межуева, Э.В. Соколова. Культура как воплощение сущностных сил человека, культура как способ социально-исторического бытия личности. На первый план выходят вопросы связанные с ролью культуры в жизни человека, о личностно формирующих возможностях культуры.Ценностный подход, определение культуры как системы духовных ценностей прослеживается в работах Н. Чавчавадзе, З. Какабадзе, Л.Н. Столовича.М.М. Бахтин говорит о культуре как о диалоге, встрече смыслов, об изменении смысла в зависимости от контекста. Он выделяет три сферы культуры: наука (необходимое для освоение мира познание), живая событийная реальность (сфера поступка, морали, практическое поведения) и эстетическая деятельность (искусство обладающее способностью ценностного уплотнения и оформления «события бытия»). В самой форме явлении культуры заключена энергия авторства.

87.циклічні теорії історичного коловороту Концепції другого типу — циклічні, не заперечуючи сутнісної, феноменальної єдності людської культури, не визнають при цьому наявності якогось загального, єдиного вектора змін, який би об'єднував усю різноманітність культур у певну послідовність. Іншими словами, якщо зміни в культурі з погляду еволюціонізму майже завжди трактуються як зміни розвитку, то з точки зору циклізму — скоріше як зміни функціонування. Відповідно до циклічних концепцій різні культури (принципи їх виокремлення — це самостійна проблема) не пов'язані відносинами послідовності і не можуть піддаватися ціннісним порівнянням. Між різними культурами не можна проводити порівняння з метою встановлення більш прогресивних, розвинутих, цінних культур і навпаки, оскільки вони є просто принципово різними і самодостатніми феноменами. Наукову парадигму, в межах якої розробляються циклічні теорії культури, нерідко називають також плюралістичною, оскільки вона заснована на ідеях плюралізму, визнання рівноцінності всього розмаїття культур.Передумовою формування плюралістичної культурологічної парадигми стаю певне перенесення уваги вчених з дослідження й аналізу культури як такої, з вивчення культурних констант, тобто постійних, загальних, стійких елементів, властивих культурі взагалі, на дослідження багатоманітності й варіативності культурних форм існування людини, на аналіз відмінностей між різними культурами. Власне, йдеться про зміну ракурсу дослідження: замість загальнолюдської культури (яка хоча і складається з окремих, так би мовити, відгалужень і відрізків, але с цілісною і єдиною) в поле зору потрапляють конкретні, незалежні одна від одної етнорегіональні культури.В циклічних концепціях розвитку йдеться не про односпрямовану еволюцію всієї загальнолюдської культури, а про зміни фаз (циклів), які повторюються через певний проміжок історичного часу, виявляючи себе в житті й історії різних культур. Так само як кожна людина народжується, проходить стадії дитинства, юності, зрілості, старості і, зрештою, помирає, а поруч з нею (і після неї) інші люди (близькі і далекі) також переживають різні стадії життя, так і в загальнолюдській культурі кожна окрема культура з'являється, переживає певні цикли свого існування й зникає. Кожна з культур має свою власну історію, і не можна говорити про давню, середньовічну, нову історію Європи як про універсальну історичну шкалу всього людства.