Проблеми національної свідомості.

Національна свідомість - це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів. Особливої уваги нині потребує проблема формування національної свідомості молоді, набуття нею соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування особистісних рис громадянина- патріота української держави незалежно від національної приналежності, яка є актуальною науковою проблемою, яка має важливе теоретичне і практичне значення для розв’язання назрілих проблем консолідації українського суспільства, активізації конструктивної націотворчої діяльності народу. (я не смог нормально найти ответ на поставленный вопрос… Простите. Написал то, что нашел)

 

 

46. структура культури

У культурі зазвичай виокремлюють такі сфери, як матеріальна й духовна. Вони діалектично пов'язані, але відносно самостійні.

До матеріальної культури відносять засоби виробництва, предмети побуту, виробничі відносини, результати виробничого процесу тощо. Це широке коло речей, засобів, технологій їх творення, які спрямовані на задоволення матеріальних потреб людей, продовження людського роду.

Духовну культуру пов'язують з духовним виробництвом. Духовна культура, як і матеріальна, - усе те, що створено людиною, але її результати спрямовані на формування в людини ціннісних орієнтирів і задоволення духовних потреб: релігійних, моральних, правових, політичних, наукових, філософських, художніх.

 

47. гегелівська теорія культури

Величезне значення теоретичної концепції Гегеля полягає в тому, що він представив увесь природний світ, історію й культуру у вигляді процесу, у безперервній зміні й розвиткові. Цей розвиток, за Гегелем, має свою внутрішню логіку, підпорядковується певним закономірностям. Для Гегеля природа є похідною від надприродного духу. Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля стало положення про тотожність буття й мислення.

48. соціальні функції освіти

Освіта покликана виробити в людини готовність і вміння орієнтуватися в нестандартних ситуаціях, здатність до самостійного вибору. Воно служить базою майбутнього розвитку суспільства.

Традиційно освіта відіграє значиму роль у процесах соціального структурування суспільства, будучи одним з найбільш важливих каналів соціальної мобільності, тим самим виконуючи функцію соціального контролю.

 

49. Матеріальна культура (англ. Material culture) — сукупність усіх матеріальних цінностей, створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури, то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу і тому подібне. Під матеріальною культурою розуміють сукупність предметів, пристроїв, споруд, тобто штучно створений людиною предметний світ. Іноді його називають "Другою природою".

Виділяють:

· продуктивно-предметну складову матеріальної культури власне артефакти - штучно створені людиною і використовувані нею природні об'єкти;

· технологічну складову матеріальної культури - процеси, засоби і способи створення і використання предметного світу.

Крім того, виділяють технічну культуру творців і споживачів предметного світу — це суб'єктивна сторона матеріальної культури.

Матеріальна культура розглядається на різних рівнях: від одиничних предметів, процесів і людей до глобальних цивілізацій.

 

50. ФУНКЦІОНАЛЬНА ТЕОРІЯ КУЛЬТУРИ (лат. Functio - виконання, здійснення) -створена англійським географом і соціологом польського походження Б.К. Малиновським. Його основна ідея полягає в тому, що культура спочатку зародилася як «відповідь» на елементарні біологічні потреби людини - наприклад, в їжі, житлі, продовженні роду. Узагальнивши власні дослідження племен Нової Гвінеї і Океанії, Б.К. Малиновський разом з А. Р. Радкліфф-Брауном сформулював три основні постулати функціонального підходу: кожна культура - це цілісність (як наслідок функціонального єдності суспільства); кожне суспільство або тип цивілізації, кожен звичай чи обряд, поклоніння або вірування виконують певну життєво важливу функцію для культури; кожен її елемент є незамінним.

Соціальні функції мистецтва

Рекреативна функція. Найбільш простий й найменш вимогливий підхід до мистецтваб воно служить для відпочинку й розваги.

Світоглядна функція. Художнім творам властива висока «чутливість» до всього, що відбувається навколо, до тих історичних зрушень, які тільки-но народжуються

Пізнавально-еврнстична функція, (мистецтво як знання й просвіта).

Художньо-концептуальна функція, (мистецтво як аналіз стану світу).

Випереджувально-провісницька функція («кассандрівське начало», або мистецтво як передбачення).

Виховна функція (мистецтво як катарсис; формування цілісної особистості). Мистецтво формує комплекс відчуттів й думок людей.

Карсично-компенсаторна функція. Піфагорійці говорили, що мистецтво очищує людину. Аристотель розробив і ввів в естетику категорію катарсису — очищення під впливом «подібних ефектів»

Сугестивна функція, (мистецтво як сугестія, вплив на спів підсвідомість). Мистецтво — це навіювання відповідного устрою думок і почуттів, майже гіпнотичного впливу на людську психіку

Естетична функція, (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних орієнтацій)

 

Духовна культура

Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включеннянауки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюти людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм.

До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.