Соціокультурні особливості інформаційного суспільства

Інформаці́йне суспі́льство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання. Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.Станом на кінець 2005 року європейські дослідники статистики «інформаційного суспільства» зробили висновок, що «концептуальне визначення інформаційного суспільства лишається неясним. Це видно за практичними роботами: не гармонізовані формати даних, різна кількість і діапазони показників, різні методологічні підходи у збиранні даних»[1]. Те саме підтвердив і в 2010 році угорський дослідник Ласло Карвалікс [2]. Тому поняття «інформаційне суспільство» і концепція вимагають уточнення і наразі придатні для опису лише теоретично можливих майбутніх змін в суспільстві

Наука в структурі культури

Серед різноманітної діяльності людини особливе місце посідає наука як елемент культури, одна з її підсис­тем. Без науки культура не може здійснювати свої основні соціальні функції. Поняття "наука" і "культура" не тотожні. Поняття "культура" значно ширше, адже наука не врахо­вує всіх сфер матеріальної і духовної культури, наприклад таких, як мистецтво, моральні теорії і погляди.Наука є феноменом культури. Вона збагачує людину, її духовний світ і тим самим сприяє його розвитку. Саме на­ука виробляє певний механізм передачі знань новим поко­лінням. Разом з тим, наука та її пізнавальна діяльність зна­ходяться в залежності від умов соціально-економічного стану суспільства. В тому числі — його культури. Наука розвиваєть­ся тільки на певному рівні соціально-економічного поступу суспільства, коли виникає потреба в наукових знаннях, і на певному рівні культурного прогресу, який формує сприят­ливу атмосферу для виникнення і розвитку знань. Це озна­чає, що наука народжується в надрах самої культури.Для розвитку власне науки потрібні відповідні умови: певний рівень динаміки виробництва і суспільних відно­син, розподіл фізичної і розумової праці, наявність широ­ких культурних традицій, які забезпечують сприйняття досягнень інших народів і культур.Такі сприятливі умови насамперед склалися ще в Старо­давній Греції, де перші теоретичні системи виникли в VI ст. до н.е. Видатні мислителі Фалес і Демокріт намагалися по­яснити дійсність через природні першовитоки, давньо­грецький вчений Арістотель першим описав закономірності природи, суспільства і мислення. Тоді ж вирізнилися ок­ремі галузі знань: медицина, геометрія, механіка, астроно­мія, історія.Ряд наукових галузей було збагачено в епоху Середньо­віччя вченими Арабського Сходу і Середньої Азії: Ібн Сіна, або Авіценна (980-1037), Ібн Рушд (1126—1198), Ахмедаль-Біруні (973—1048); у Західній Європі через гнітюче пануван­ня релігії народилася специфічна філософська наука — схо­ластика, а також одержали розвиток алхімія й астрологія. Ал­хімія сприяла створенню основи для науки в сучасному розумінні слова, оскільки спиралась на дослідження природ­них речовин і передувала розвитку хімії та фармакології. Астрологія була пов'язана зі спостереженнями за небесними світилами і передувала розвиткові астрономії. Проте засил­ля схоластики на цей час гальмувало розвиток природничих наук, зокрема медицини.Важливим етапом для науки стала епоха Нового часу. Визначальну роль у цьому відіграли потреби нового бур­жуазного способу виробництва. На цей період було знач­но підірвано панування релігійного світогляду, і в якості провідного методу дослідження утвердився експеримент (дослід). Глибокі перетворення в науці XVI—XVII ст. на­зивають першою науковою революцією, я^ка дала світові імена Г. Галілея, І. Ньютона, Р. Декарта, Й. Кеплера, а в медичній сфері — А. Галлера, Ж. Ламетрі, Д. Морганьї, Г.Бурпава.У XVIII ст. відкриття в галузі природничих наук були здійснені І. Кантом, А. Л. Лавуазьє, М. Ломоносовим.