Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчення даної теми доцільно розпочати з визначення поняття, мети і завдань управління місцевими фінансами; необхідно розглянути також компетенції місцевих органів влади в галузі фінансів, окрему увагу приділити організації місцевого фінансового планування та касового виконання місцевих бюджетів.

Управління місцевими фінансами – це формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств.

Управління у сфері місцевих фінансів здійснюється у відповідності до принципів місцевого самоврядування в Україні:

- народовладдя,

- законність,

- гласність,

- колегіальність,

- поєднання місцевих і державних інтересів,

- виборність,

- правова, організаційна та матеріально-фінансова са­мостійність.

Суб’єкти управління місцевими фінансами – територіальні громади та вибрані ним представницькі органи.

Об’єктом управління виступають фінансові відносини, пов’язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів на місцевому рівні.

Управління місцевими фінансами можна представити як систему, до складу якої входять наступні елементи (табл. 10.1)

 

Таблиця 10.1

Система управління місцевими фінансами

Елементи системи	Структура елементів
Місцеві фінансові органи	Органи виконавчої влади; виконавчі органи місцевого самоврядування
Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів	Складання, затвердження й виконання бюджету; бюджетний процес; утворення позабюджетних валютних та цільових фондів; встановлення місцевих податків і зборів; випуск муніципальних позик; встановлення комунальних платежів; вирішення інших фінансових питань
Методи управління	Фінансове планування та прогнозування; стратегічне та оперативне управління; стимулювання
Касове виконання місцевих бюджетів (управління грошовою готівкою)	Банківська система; казначейська система; змішана система
Фінансовий контроль у процесі управління	Парламентський фінансовий контроль; фінансовий контроль органів виконавчої влади; комунальний фінансовий контроль; незалежний аудит

 

Сукупність усіх організаційних структур, що здійснюють управління місцевими фінансами, утворює фінансовий апарат.

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах, які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Міста Київ і Севастополь у системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать:

1) Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим;

2) фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

3) місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головного контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного казначейства України (функціонують в областях, у містах Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, у районах, районах міст обласного підпорядкування).

Компетенція місцевих органів влади – це коло повноважень, якими вони наділяються законом для виконання покладених на них функцій. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» деталізував конституційні положення про визначення компетенцій місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади у сфері складання, затвердження й виконання місцевого бюджету. Згідно із Законом, втручання державних органів у процес складання, затвердження й виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

До відання органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад належить складання проекту бюджету відповідно до основних напрямків бюджетної політики, регламентованих Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. До їх відання належить також виконання бюджетів і контроль за цільовим, економним та ефективним витрачанням виділених бюджетних коштів. Органи місцевого самоврядування використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів; запроваджують відповідно до чинного законодавства місцеві податки і збори та обов'язкові платежі; встановлюють ставки місцевих податків і зборів, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування. До компетенції місцевих фінансових органів входить також випуск місцевих позик, лотерей та цінних паперів. Крім того, можуть отримувати короткотермінові позички (до трьох місяців, в межах поточного бюджетного періоду) у фінансово-кредитних установах на покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету. Органи місцевого самоврядування можуть створювати в межах за-конодавства комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Основними методами управління місцевими фінансами є:

- фінансове планування та прогнозування;

- стратегічне та оперативне управління;

- стимулювання.

Фінансове п ланування займає центральне місце в управлінні фінансами. Об'єктом планування є місцеві фінансові ресурси, а результатом – складання фінансових планів, зведених балансів фінансових ресурсів територій. У ході планування здійснюється аналіз соціально-економічного стану адміністративно-територіальних одиниць, розвитку місцевого господарства, оцінювання фінансового стану підприємств комунальної власності, а також пошук резервів зростання фінансових ресурсів та напрямів ефективного їх використання.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління місцевими фінансами.

Стратегічне управління – це управління на тривалу перспективу. Його суть виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки регіонів України, проведенням її структурної перебудови, розвитком АПК, а також вирішенням соціальних проблем.

Оперативне управління місцевими фінансами полягає у маневруванні наявними фінансовими ресурсами органів місцевого самоврядування, залученні додаткових коштів, ефективному їх використанні. Оперативне управління – це комплекс заходів, що проводиться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Його метою є досягнення максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами.

Стимулювання в системі управління є одним із найважливіших методів управління місцевими фінансами, тому що саме стимулювання покликано забезпечити розвиток тих явищ і процесів, які мають на цьому етапі пріоритетне значення, або які за інших однакових умов мають недостатньо сприятливі умови для саморозвитку. Стимулювання здійснюється через надання пільг за податками, пільгове кредитування та інші фінансові методи.

Важливим елементом системи управління місцевими фінансами є організація касового виконання місцевих бюджетів.

Касове виконання місцевих бюджетів – це організація прийому, зберігання та видачі бюджетних коштів, ведення обліку і звітності в процесі виконання місцевих бюджетів. У світовій практиці є кілька систем касового виконання місцевого бюджету: банківська, казначейська, змішана.

Бюджетним кодексом України передбачено Положення про касове виконання місцевих бюджетів, згідно з яким касове виконання всіх бюджетів здійснюватимуть установи Державного бюджетного банку. Але й досі такий банк в Україні не утворений. У зв’язку з Указом Президента України «Про Державне казначейство України» № 335/95 від 27 квітня 1995 р. касове виконання місцевих бюджетів покладено на Державне казначейство, яке має розгалужену регіональну структуру. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо в межах бюджетних асигнувань та надходжень на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунка. На казначейство також покладено обов'язки розробки нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності й організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти і кошти державних позабюджетних фондів.

Перехід від банківської до казначейської системи виконання бюджету зумовлений передусім таким факторами:

а) банківські установи переслідували комерційні цілі, а відтак не були зацікавлені у контролі за своєчасним проходженням бюджетних ресурсів і не забезпечували належного і дієвого контролю за використанням коштів;

б) розпорошеність бюджетних коштів у численних банків­ських установах не могла дати позитивних результатів в управлінні державними фінансовими ресурсами;

в) відсутність оперативної інформації про надходження і витрати бюджету, зобов’язання розпорядників бюджетних коштів.

Найголовніша характеристика казначейської системи виконання бюджету та її відмінність від банківської системи полягає в тому, що казначейство концентрує в єдиній системі два потоки грошових коштів, які виникають у процесі виконання бюджету, – дохідний і витратний – на єдиному казначейському рахунку. Окрім того, казначейська система передбачає здійснення функцій контролю за цільовим спрямуванням коштів місцевих бюджетів та управління наявними коштами, які консолідуються на єдиному казначейському рахунку. Тобто, створення казначейської системи ґрунтується на:

а) створенні певного органу управління, який централізовано здійснює опрацювання платежів, веде бухгалтерський облік відповідного бюджету, складає фінансову звітність про виконання бюджетів;

б) консолідації фінансових ресурсів на єдиному казначейському рахунку в установах Національного банку України;

в) впровадженні найбільш досконалих технологій і контрольних функцій під час здійснення платежів у перебігу виконання місцевих бюджетів;

г) впровадженні процедур управління готівковими коштами місцевих бюджетів.

У розгорнутому вигляді казначейське виконання місцевих бюджетів – це процес, що передбачає дотримання відповідних вимог, основними з яких є:

1) відкриття рахунків з виконання місцевих бюджетів в системі органів Державного казначейства на єдиному казначейському рахунку;

2) проведення процедур попереднього і поточного контролю під час здійснення витрат;

3) здійснення витрат, визначених Законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік, у межах реальних надходжень і в терміни, що дають можливість виконати відповідну бюджетну програму та погасити державний борг.

Державне казначейство має розгалужену регіональну структуру. Органи Державного казначейства на місцях щоденно готують інформацію про рух коштів на Єдиному казначейському рахунку відповідного бюджету, який являє собою систему бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих у визначених державою установах банків. Право на здійснення операцій з бюджетними коштами надає НБУ.

Організація фінансового контролю у процесі управління місцевими фінансами спрямована на перевірку правильності розподілу створеної вартості, утворення і витрачання фондів грошових коштів та їх цільового використання. Контроль за виконанням місцевих бюджетів здійснюють центральні державні органи та місцеві ради, які самостійно визначають організаційні фірми здійснення такого контролю (більш детально механізм фінансового контролю на місцевому рівні розкривається в наступній темі). Зауважимо, що порівняно з іншими складниками управлінської системи контроль посідає центральне місце серед функцій менеджменту і відіграє інтегруючу роль, оскільки є, з одного боку, результатом прогнозування та обліку, з другого – передумовою аналізу та регулювання фінансових і грошово-кредитних процесів.