Найголовніші правила пунктуації.

Загальні пунктуаційні правила- це правила системи вживання пунктограм.Загальні пунктуаційні правила розповідають про те, як вживаються: крапка, кома, знак оклик, питання, лапки, крапка з комою, двокрапка, дужки. КОМА Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі). Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення). Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся). Кома вживається: між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою потиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна); • між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили); •при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).

  КРАПКА З КОМОЮ Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки.Крапка з комою вживається:•для виділення однотипних частин складного речення: • між поширеними членами речення.

ДВОКРАПКА Двокрапка вживається: у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину; • після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення; • при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують

. ТРИ КРАПКИ Три крапки вживаються:коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена, • для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень, на місці розмовних пауз; •коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю; • при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин

 ТИРЕ Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна. Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій. Парні тире виділяють з обох боків частини речення.Тире вживається:•між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично- граматичними категоріями; • на місці пропущеного члена або кількох членів речення;•при відокремленій прикладці; •перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення; •при вставлених конструкціях; у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок. •якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення; •між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу; •при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака;

 ДУЖКИ Дужки вживаються: одна дужка- після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті; • дві дужки- для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок та таке ін.; • при вставних і вставлених конструкціях

; ЛАПКИ Лапки вживаються: при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви); •при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви); для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін.;Лапки не вживаються:якщо цитата є епіграфом.

ЗНАК ОКЛИКУ Знак оклику вживається: у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить; • після звертання при емоційному його виділенні; • у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора. ЗНАК ПИТАННЯ Знак питання вживається: у кінці питального речення;у діалогах.

Суржик та антисуржик.

Мовне явище, що дістало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики. Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях:

1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші;

2. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова.

Мовний суржик – безсистемне поєднання окремих елементів двох або більше мов (миротворницькі сили, казначейство).

Звідки ж з’явився в Україні мовний суржик?

Сотні невольничих літ, упродовж яких жорстоко знищували культуру українського народу, панування тоталітарної системи, коли все робилося для того, щоб «злилися нації», щоб витворилася якась «універсальна» мова, спричинили деформацію усіх сфер життя українського народу.

Довільно змішуючи слова української та російської мов, відмінюючи слова і сполучаючи їх за зразком російської, творячи фрази всупереч моделям рідної мови, її носій мимоволі стає «напівмовним», приймає мовний покруч. Мішаниною двох мов – української та російської говорить частина громадян України.

Труднощі слововживання.

Труднощі, пов’язані із мовними засобами, слововживанням у текстах документів, посідають одне з перших місць. Причинами цього є незнання норм ділової мови, а також певна рухливість мовних явищ.

Лексичні норми ділової мови — це правила слововживання, вдалого вибору необхідних слів із синонімічного ряду, розмежування паронімів, доцільного використання слів іншомовного походження.

У діловій сфері, зазвичай функціонують домінанти синонімічного ряду, оскільки вони є стилістично нейтральними і мають пряме значення. Наприклад: кваліфікований, вправний, умілий, досвідчений, майстровитий, напрактикований, професійний, фаховий, високоякісний.

Антоніми ділового спілкування утворюють пари на основі зіставлення і протиставлення, яке відбувається на одній семантичній площині. Наприклад: корисний — шкідливий, детальний — недетальний. Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них утворюється стилістична фігура — антитеза.

У діловій мові явище антонімії застосовується досить рідко.

Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії - наслідок випадкового збігу звучання,у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.:

дід - батьків або материн батько; дід - будяк; дід - сніп соломи чи очерету; дід - їжа з пшона та борошна; дід - назва танцю; або стан -стоянка; воююча сторона; стан - талія; стан - умови, ситуація; стан -пристрій.

Пароніми - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близькість,

незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок.

Якщо немає терміна на позначення предмета, поняття, явища тощо, в мовленні використовується професіоналізм. Однак ці одиниці переважно функціонують в усному діловому мовленні. З часом деякі професіоналізми стають термінами.Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова(фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.