Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.

— Чом же ви не розділили пасіки? — сказала вона.— Адже ж пасіка батькова! Гара, що все загарбали собі в руки! На Лавріновій половині в садку більше двома грушами і однією яблунею.

— А ти вже й полічила? — спитав Лаврін.

— Авжеж полічила, і своїм не поступлюсь. Садок не твій, а батьківський, — сказала Мотря.

 

 

— То пересад`и на сво`ю полов`ину (так пересади на свою половину)! — кр`икнув Лаврін (крикнул Лаврин).

— Як`ий їх чорт под`ужає пересад`ить (какой их чёрт осилит пересадить)! Перес`адиш, то підверед`ишся (пересадишь, так надорвёшься), — сказ`ала Мотря (сказала Мотря).

— О, підверед`ишся, М`отре (о, надорвёшься, Мотря), кол`и Карп`о не пом`оже (если Карп не поможет), — сказ`ав, сміюч`ись, Лаврін (сказал, смеясь, Лаврин).

— Вже хоч і підвередж`усь, чи ні, а так`и свог`о докаж`у (уже хоть и надорвусь, или нет, а всё-таки своё докажу), — гукн`ула Мотря і вд`арила кулак`ом об кул`ак (крикнула Мотря и ударила кулаком о кулак), — ход`ім лиш з`араз у в`олость, нех`ай нас в`олость розс`удить, а не ти з свекр`ухою (пошли-ка сейчас в волость, пусть нас волость рассудит, а не ты со свекровью). Д`айте, лиш`ень, нам полов`ину п`асіки, а як ні, та бер`и, К`арпе, сок`иру та й руб`ай гр`уші (Дайте-ка нам половину пасеки, а нет, так бери, Карп, топор да и руби груши). Я вам свог`о не подар`ую (я вам своего не уступлю), — крич`ала, аж сич`ала Мотря (кричала, аж шипела Мотря).

— Та подив`ись, лиш`ень (да посмотри-ка), на тво`їй полов`ині все стар`і гр`уші (на твоей половине все старые груши), а на мо`їй — щ`епи (а на моей привитые)! — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин).

 

— То пересади на свою половину! — крикнув Лаврін.

— Який їх чорт подужає пересадить! Пересадиш, то підвередишся, — сказала Мотря.

— О, підвередишся, Мотре, коли Карпо не поможе, — сказав, сміючись, Лаврін.

— Вже хоч і підвереджусь, чи ні, а таки свого докажу, — гукнула Мотря і вдарила кулаком об кулак, — ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою. Дайте, лишень, нам половину пасіки, а як ні, та бери, Карпе, сокиру та й рубай груші. Я вам свого не подарую, — кричала, аж сичала Мотря.

— Та подивись, лишень, на твоїй половині все старі груші, а на моїй — щепи! — сказав Лаврін.

 

 

— Мотря к`аже пр`авду (Мотря говорит правду): ви нам д`айте полов`ину п`асіки (вы нам дайте половину пасеки), полов`ину ов`ець та свин`ей (половину овец и свиней), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

— Овв`а, як`ий роз`умний (ого, какой умный)! Забер`и ще полов`ину кот`ів та соб`ак (забери ещё половину котов и собак)! — крич`ала Кайдаш`иха (кричала Кайдашиха). — А б`атька хто луп`ив у гр`уди (а отца кто лупил в грудь)? Лаврін хоч б`атька не бив (Лаврин хоть отца не бил).

— Не бив, тільк`и не сл`ухав (не бил, только не слушался)! — сказ`ав спок`ійно Карп`о (сказал спокойно Карп).

— А ти заб`ув, що я ще жив`у на св`іті (а ты забыл, что я ещё живу на свете)? І я м`аю як`есь пр`аво на б`атькове добр`о (и я имею какое-то право на отцовское добро). Ти л`аден, м`абуть, мен`е жив`ою в з`емлю закоп`ати (ты готов, наверное, меня живьём в землю закопать)! — говор`ила Кайдашиха (говорила Кайдашиха). — Ти х`очеш з сво`єю Мотрею мен`е, сирот`у, скр`ивдить (ты хочешь со своей Мотрей меня, сироту, обидеть)? Ні, К`арпе, нех`ай нас гром`ада розс`удить (нет, Карп, пусть нас община рассудит)!

 

— Мотря каже правду: ви нам дайте половину пасіки, половину овець та свиней, — сказав Карпо.

— Овва, який розумний! Забери ще половину котів та собак! — кричала Кайдашиха. — А батька хто лупив у груди? Лаврін хоч батька не бив.

— Не бив, тільки не слухав! — сказав спокійно Карпо.

— А ти забув, що я ще живу на світі? І я маю якесь право на батькове добро. Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! — говорила Кайдашиха. — Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? Ні, Карпе, нехай нас громада розсудить!

 

 

— Як гром`ада, то й гром`ада (община, так община)! Ход`ім в в`олость (пошли в волость), бо я сво`єю ч`асткою не поступл`юсь (так как я свою долю не уступлю), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

Карп`о з Лавр`іном та з Кайдаш`ихою пішл`и в в`олость (Карп с Лаврином и с Кайдашихой пошли в волость), а Мотря з Мелашкою зост`ались у двор`і к`оло в`олості (а Мотря с Мелашкой остались во дворе около волости / управы /).

В`олость присуд`ила Лавр`інові та м`атері б`атьківське добр`о (волость присудила Лаврину и матери отцовское добро), бо Карп`о вже забр`ав сво`ю ч`астку ще за жив`оття б`атька (так как Карп уже забрал свою долю ещё при жизни отца). Як поч`ула це Мотря (как услышала это Мотря), то тр`охи не скрут`илась і нароб`ила кр`ику під в`олостю (то чуть не рехнулась и устроила крик под управой).

 

— Як громада, то й громада! Ходім в волость, бо я своєю часткою не поступлюсь, — сказав Карпо.