Доповнення 8. Бледа і Аттіла

 

Викладена коротко версія убивства Аттілою свого брата та співправителя Бледи, – виглядає переконливою лише для невігласа, що просто нехтує історію. Наведемо її, за сучасним джерелом:

 

445 року Аттіла зрадницьки замордував свого брата Бледу. З того часу він був єдиним володарем цілого люду і держави гунів – охоплювала вона тоді простір від Середньої Європи аж по землі над Волгою – і з усією певністю найпотужнішою людиною світу тієї епохи.

(О. Кравчук, Падіння Риму. Книга воєн, Варшава., 1978, с. 152–153)

 

Тут з абсолютною чіткістю вимальовується мотив (та – не абиякий!) – вбивши співправителя – стати єдиним володарем цілого люду і держави: аргументація, здавалося, – не до спростування. Однак… Нагадаємо, що каганів обирали (то були вже п’яті вибори) на зборах представників народів країни, хоч і дожиттєво. Каган міг назначити собі помічника, співправителя, який виконував свої обов’язки доти, доки на це була воля кагана.

Оскільки ні каган – убивши співправителя (навіщо?), ні співправитель убивши кагана, – не могли ні на що розраховувати, крім утрати авторитету в очах народу, у них – це очевидно, не могло буди жодного мотиву. Отже, в історії відсутнє головне – мотив убивства. Як брат йому чимось не догодив – він просто перестав би бути співправителем. Не треба плутати, це ж вам не імперія, це правова держава – каганат.

Тому дозволимо собі з повною певністю твердити, що й уся історія “зрадницького вбивства” хана Бледи каганом Аттілою – не заслуговує на жодну довіру: є черговою римською брехнею. Наведемо деякі прецеденти; прецедент не є аргументом, але за давністю справи правда про неї навряд чи буде колись вичерпно доведена.

Пригадаємо скритовбивство конунга візіґотів на вигнанні, Аларіха Балта та аттентат на його наступника і швагера, конунга Атаульва – незаперечну роботу Риму. Для порівняння пригадаємо й те, що відбулося потім на сході, поруч із іншою імперією – Китаєм. Колись там над міру зріс та посилився Східно–Тюркський каганат, це сталося за Бюльґе–кагана та його співправителя і воєначальника Кюль–тегіна, молодшого брата Бюльґе. Цей останній був отруєний 731 китайськими агентами; Бюльґе був отруєний ними 734, власним міністром, якому китайський імператор пообіцяв величезний хабар.

Iсторичним та неперевершеним зразком китайського лицемірства полишається зворушливий лист співчуття з нагоди смерті Кюль–тегіна від імператора на пам’ятній стелі на березі Орхону.

За самим Аттілою всі 19 років його влади – полювали візантійські скритовбивці, поки не домоглися свого. Всі записки ретора Пріскоса, цитовані Йорданом, – це розповідь про черговий невдалий замах на життя Аттіли. Красномовним фактом є те, що по смерті Бледи в Гунії не зменшилася шана до Аттіли, а значить… Значить певно, що його вбивство було не справою Аттіли, а ромеїв.

Iмперія, то не тільки постійна загроза агресії, то ще й неперевершена підлість. Спокійним за себе може бути лише той із сусідів імперії, хто спроможеться остаточно зрівняти її з землею.

Завоювання Цезарем Ґаллії та Британії рясніє римськими замахами та атентатами. Їх ціллю незмінно бували місцеві варварські конунги, що очолювали опір загарбникам. Не одного разу намагалися вбити підчас Маркоманських воєн і конунга Маробода; скритовбивців направляла рука імператора–філософа, поштивого Марка Аврелія.

З другого боку, з тiєї чи половини римських (та – й візантійських теж) імператорів, що померли не власною смертю, – лише один загинув від руки варварів – Валентиніан III. Але, то було суто приватна справа: помста двох гунів за вбивство їх побратима, римлянина Еція Флавія. Варварські правителі римських не вбивали, в чому ж справа?

Нема сумніву в тому, що варвари гребували подібними аморальними засобами взагалі; хоч, могли би – чому ні? Але, загалом… Вони ще й добре розуміли повну безглуздість та марність подібних дій. Адже, на місце одного людського сміття, посадженого або сенатом за сенатських розмірів хабарі, або проголошеного легіонами, – сяде таке саме інше, ну, і що? – що від цього зміниться? Чи може, бува, імперія під іншим цезарем – відмовиться від грабунку? Ні, вони добре розуміли, що імперію треба знищити цілком, разом з усіма її інститутами та атрибутами, а не розмінюватися на дрібноту. Що, на міру своїх сил – і робили.