Особливості імунітету слизової оболонки ротової порожнини

Порожнина рота й глотки є складним регуляторним органом. У нормі існує рівновага між умовно-патогенною мікрофлорою і місцевими та загальними чинниками імунного захисту. Порушення цієї рівноваги призводить до розвитку інфекційних і запальних захворювань.

Слизові оболонки через своє топографічне положення першими зазнають атаки патогенів і взаємодіють із екзогенними антигенами. Вони містять комплекс чинників неспецифічного та специфічного імунного захисту, що забезпечують у більшості випадків надійний бар'єр на шляху проникнення патогенів.

Бактеріальні та вірусні патогени нерідко успішно долають усі бар'єри, потрапляють у внутрішнє середовище організму й спричинюють захворювання. До цього можуть призводити різні зовнішні та внутрішні чинники. До зовнішніх чинників належать численні шкідливі речовини, що містяться в повітрі, його висока вологість і низька температура. До внутрішніх чинників - хронічні ураження слизової оболонки внаслідок рецидивних запальних процесів. У дітей причиною частих респіраторних інфекцій є також незрілість імунної системи. Важливий чинник ослаблення захисних реакцій - наявність супутніх захворювань.

Подолання імунної відповіді пов'язано також із постійною адаптацією патогену до дії захисних систем макроорганізму.

Порожнина рота й глотки має не лише загальний імунітет, що однаково захищає всі органи й тканини організму, а й місцевий імунітет, який відіграє основну роль у захисті від інфекцій. Його значення дуже велике і залежить від багатьох чинників:

• цілісності слизової оболонки;

• вмісту імуноглобулінів А, G і M;

• складу слини (вмісту лізоциму, лактоферину, нейтрофільних гранулоцитів, секреторного IgA);

• стану лімфоїдної тканини.

Цілісність слизових оболонок - найкращий гарант надійного захисту організму. Ушкоджена поверхня епітелію легко колонізується патогенними мікроорганізмами.

Слина. Слина - це рідкий секрет, що продукується парними привушними, під'язичними і підщелепними залозами, а також дрібними залозами слизової оболонки щік, язику і губ. Склад слини неоднаковий у різних людей і може змінюватися в залежності від віку, харчування, стану нервової системи та інших факторів. Вона має нейтральну або слабку лужну реакцію, багата неорганічними солями (хлориди, фосфати, бікарбонати та інші) і органічними речовинами білкової природи (муцин, амілаза, лізоцим та інші).

За добу слинні залози продукують від 0,5 до 2,0 л слини, яка володіє вираженими бактеріостатичними і бактерицидними властивостями завдяки вмісту в ній гуморальних чинників: лізоциму, лактоферину, лактопероксидаза, компонентів системи комплементу, імуноглобулінів.

Механічне очищення порожнини рота здійснюється м'язами язика, щік і губ. Слина не лише виконує роль мастила під час артикуляції, жування та ковтання, а й сприяє проковтуванню бактерій, лейкоцитів, фрагментів тканин і харчових залишків.

Клітини слини. Кожну хвилину в слину потрапляє приблизно 1 млн. лейкоцитів, причому 90% усіх лейкоцитів слини становлять поліморфноядерні нейтрофіли. Вони активно протидіють мікрофлорі порожнини рота.

Розчинні компоненти слини.

• Лізоцим - фермент, який має бактерицидну активність і міститься в багатьох клітинах, наприклад у лейкоцитах, тканинах і секретах організму людини, слині та слізній рідині. Він сприяє знищенню мікроорганізмів у порожнині рота.

• Лактоферин - білок, здатний зв'язувати залізо, має бактеріостатичну активність. Зв'язуючи залізо, він робить його недоступним для бактеріального метаболізму. Лактоферин міститься у виділеннях ясенної борозни та місцево секретується поліморфноядерними нейтрофілами.

• Різні ферменти слини можуть бути як секреторного походження, так і виділятися клітинами і/або мікроорганізмами, що містяться в слині. Функція цих ферментів - участь у травному процесі (амілаза), а також у місцевому механізмі клітинного лізису та захисту (кисла фосфатаза, естерази, альдолаза, глюкуронідаза, дегідрогеназа, пероксидаза, карбоангідраза, калікреїн).

• Комплемент. Слабка комплементарна активність слини пов'язана із кровотоком у судинах ясенної борозни.

• IgA відіграють найважливішу роль у місцевому імунному захисті слизових оболонок. Вони пригнічують здатність вірусів і бактерій до адгезії на поверхні епітелію. Секретуються плазмоцитами підслизового шару мигдаликів і клітинами lamina propria. У слині міститься набагато більше sIgA, ніж інших імуноглобулінів: наприклад, у слині, що виділяється привушними залозами, співвідношення IgA/IgG у 400 разів перевищує таке в сироватці крові.

Ясенна рідина виділяється між зубною емаллю та яснами в ясенній борозні в дуже невеликій кількості у здорових людей і в значній - у хворих із пародонтопатіями, утворюючись унаслідок виділення позаклітинної рідини із запаленої слизової оболонки ясен у порожнину рота.

Лізоцим.

Лізоцим (мурамілпептидаза) - фермент, що розщеплює мурамінову кислоту, яка знаходиться в складі оболонки грамопозитивних бактерій, аж до повного лізису мікробної клітини. Лізоцим синтезується гранулоцитарними лейкоцитами, моноцитами і макрофагами. Він міститься в багатьох секретах людини, всіх ссавців: у слині, сльозам, молоці, слизі кишечнику, сечі, тканинах внутрішніх органів, м'язах, мозку, лейкоцитах, навколоплідних водах, плаценті та інших органах. В плазмі крові його постійна концентрація складає 8,5±1,4 мкг\мл, в сльозах в 150 разів більше. В останні роки показано, що бактерії, які формують колонізаційну резистентність слизової оболонки відкритих порожнин, також синтезують лізоцим. Разом з тим, алохтонні (патогенні) і факультативні (умовно патогенні) мікроорганізми здатні продукувати антилізоцим, який сприяє цим мікроорганізмам довгий час перебувати на слизових оболонках. Визначення рівня лізоциму в біологічних рідинах може дати важливу інформацію про стан антимікробного захисту. При мієломоноцитарному лейкозі можливе різке підвищення рівня лізоциму.

Захворювання, що викликані грампозитивними бактеріями, збудник піддається дії лізоциму безпосередньо, а у випадку грамнегативного збудника лізоцим діє поєднано з системою комплементу.

Лізоцим здійснює такі основні ефекти:

Ø стимулює фагоцитарну активність фагоцитуючих клітин за рахунок його дії на мембрану бактерій і опсонізує мікрорганізми;

Ø стимулює синтез імунокомпетентними клітинами антитіл до мікробних антигенів;

Ø проявляє бактеріостатичну і бактерицидну дію по відношенню до багатьох мікроорганізмів;

Ø потенціює дію гідролітичних ферментів на мікроорганізми;

Ø у невеликих концентраціях лізоцим підвищує проникність оболонки бактерій для ДНК, що стимулює процеси трансформації у мікроорганізмів;

Ø є ефективним засобом в лікуванні пневмококової, стафілококової, стрептококової і сальмонельозної інфекцій;

Ø потенціює дію низки антибіотиків та хіміотерапевтичних препара­тів;

Ø Лізоцим попереджає персистенцію та носійство патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів (стафілокококів, стрептокококів), які не мають здатності продукції антилізоциму, на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів.

Титри лізоциму в сироватці крові понижуються при гострих інфекційних захворюваннях та при загостренні хронічних, при вакцинації. Але при вторинній імунній відповіді титр лізоциму підвищується з зростанням ефекту імунної відповіді.