Антигени головного комплексу гістосумісності.

Антигени головного комплексу гістосумісності (ГКГ)– це молекули, що знаходяться практично на всіх клітинах організму та кодуються системою генів головного комплексу гістосумісності.

Головний комплекс гістосумісності представляє собою комплекс багатьох генів, кожен із яких має багато алельних варіантів, що знаходяться на короткому плечі 6-ї хромосоми, позначається ГКГ (або ГКТГ – головний комплекс тканинної гістосумісності), МНС (Маіог histocompabilitу соmplex) або системою НLА (Нumаn Іеuсосуtе аntigen). Система МНС, ГКГ (HLA) кодує синтез мембранних білків, які відповідно називаються антигенами НLА або трансплантаційними антигенами, тому, що вони спричиняють трансплантаційний конфлікт - реакцію відторгнення генетично чужорідних тканин. Набір генів HLA і відповідно антигенів HLA у кожного організму, в тому числі у кожної людини, є неповторний і представляє собою свого роду біохімічний паспорт клітин, що належать даній особі і тільки їй.

Гени ГКГ (НLА) поділяються на три класи. Відповідно антигени I класу експресовані на всіх ядерних клітинах, II – на макрофагах, дендритних клітинах та В-лімфоцитах (тобто, антигенопредставляючих клітинах), гени III класу кодують синтез компонентів комплементу, пропердинового фактору та ін.

Система імунітету постійно відстежує ці антигени. Клітини, що мають антигени НLА- відповідного «свого» коду, визначаються «своїми» і їх система імунітету розпізнає і не руйнує, а структури, що мають інший набір антигенів НLА (особливо I класу), який не відповідає генетичному коду власного організму система імунітету розпізнає як "чужі", і, як правило, знищує їх та елімінує з організму. А антигени НLА іншої особи при пересадці їх до чужого організму сприймаються його імунною системою як сильні антигени, тому легше приживаються тканини чи органи, які мають мало антигенів ГКГ, наприклад переливання еритроцитарної маси.

Досконалість біологічної ролі ГКГ цим не обмежується – антигени HLA утворюють комплекс із презентованим антигеном, та взаємодіють із Т-лімфоцитами, але й залежно від характеру чужорідного антигену (внутрішньоклітинний чи позаклітинний) він відповідно презентується у комплексі з антигенами HLA I чи II класів, які відповідно взаємодіють та активують CD8 чи CD4-лімфоцити. У цьому полягає дуже серйозна їх роль у адекватності імунної відповіді – у комплексі з антигеном HLA I класу презентуються внутрішньоклітинні антигени, для знищення яких необхідно знищити саму клітину, а це можливо шляхом цитотоксичної реакції, тому активуються СD8, а у комплексі з антигеном HLA II класу презентуються позаклітинні антигени, для знищення яких найефективнішим є їх зв’язування антитілами, тому антиген HLA II класу взаємодіє із CD4, із подальшим запуском переважно гуморальної імунної відповіді.

Антигени І класу Н L А – детерміновані генами локусів А. В і С, це мембранні білки, які констутивно представлені на мембранах усіх ядроносних клітин. Ці молекули є маркерами "свого", що не піддається атаці Т-кілерів. Вони відіграють роль трансплантаційних антигенів, які варіюють від людини до людини і забезпечують трансплантаційне відторгнення.

Молекули МНС I класу побудовані таким чином, що представляють для розпізнання Т-лімфоцитам (ТCD8) усі ендогенні антигени (пептиди) як внутрішньоклітинно синтезовані, так і змінені під впливом мутацій чи внутрішньоклітинних паразитів. При зараженні клітин вірусом антигени НLА у комплексі з вірусними антигенами стають своєрідними орієнтованими маркерами для вибіркового знищення заражених вірусами клітин, або під час проліферації клітин (пухлин) змінюються антигени I класу НLА, що дає орієнтир для знищення кілерними клітинами, як клітину, що несе на собі ознаки генетичної чужерідності, так і патологічного експресованого антигену.

Молекули антигенів Н L А II класу - детерміновані генами локусів DR, DQ, DP, але вони забезпечують взаємодію імунокомпетентних клітин між собою, тому представлені тільки на антигенопредставляючих (дендритних клітинах, В-лімфоцитах, моноцитах-макрофагах), ендотелії судин. Функції молекул II класу жорстко спеціалізовані та пов’язані із імунною відповіддю. Гени II класу НLА системи – це гени імунної відповіді IR (Immune Response) – гени, що відповідають за силу та характер імунної відповіді. Вони приймають участь у представленні екзогенних антигенів, що зазнали деградації у лізосомах (при розвитку захисних імунних реакцій на позаклітинні і везикулярні інфекції). Окрім розпізнання екзогенних антигенів набір генів НLА II класу частково контролює функціональну активність Т- і В-лімфоцитів, кілерну активність NK клітин, поглинально-метаболічну активність фагоцитів, рівень імуноглобулінів. Тобто функціональна активність цих факторів є спадковою і знаходиться в асоціативному зв’язку із певними НLА-антигенами. Наприклад, для носіїв B8, DR3, A2, B12 характерна сильна імунна відповідь, а для носіїв HLA B7, B18, B35 – слабка. Генетично зумовлені відмінності потужності імунної відповіді не змінюються впродовж життя. Імуногенетичні можливості організму визначають можливий початок, перебіг та фінал патологічного процесу. Основний постулат імуногенетики – гени, що кодують антигени гістосумісності, пов’язані зі схильністю до певних захворювань і використовується для діагностики ряду захворювань та передбачення схильності до них в родині.

Молекули антигенів III класу Н L А представлені рецепторами для адсорбції імуноглобулінів (Fc-рецептор), компонентів комплементу С2 і С4, а також фактора В.

Інші антигени людини:

1.Органні антигени - це білкові компоненти окремих органів, що визначають їх антигенну структуру.

2. Тканинні антигени - антигени окремих тканин, що визначаютьїхструктуру.

3. Пухлинні антигени з'являються при злоякісній трансформації нормальної клітини, що має свій видовий антиген, у пухлинну клітину. На мембрані трансформованої клітини починає проявлятися (експресуватися) специфічно новий субстрат - епітоп антигену, який відсутній у складі мембрани нормальної клітини до її трансформації. Ці антигени позначають як Т-антигени. Їх визначення має надзвичайно важливе значення для ранньої діагностики злоякісного процесу.

4. Автоантигени - власні антигени організму людини, які прояв­ляють свої властивості в нормі, але в певних умовах викликають утворення антитіл (автоантитіл).

В ембріональному періоді формується природна імунологічна толерантність (терпимість) організму щодо автоантигепів, яка зберігається протягом всього життя людини Втрата природньої толерантності до автоантигенів приводить до розвитку автоімунного захворювання, тобто до конфлікту автоантитіло-автоантиген.

5. Кластери диференціювання (CD). Ці антигени являють собою поверхневі молекули на поверхні клітин (лейкоцитів, лімфоцитів), які можуть служити мітками (маркерами) різних популяцій. За основу CD номенклатури прийнята специфічність мишачих МКАт до людських лейкоцитарних антигенів. Ці маркери поділяються на популяційні (CD3-Т-лімфоцити), диференційні (CD1 – на дозріваючих тимоцитах та ін.), маркери активації (CD25 Т-клітинний рецептор для фактора росту Т-лімфоцитів, активованих антигеном та ін..

Ефекти антигенів в організмі людини:

1. Антигени викликають (ініціюють) гуморальну відповідь - утворення специфічних антитіл, що реагують тільки з тими антигенами, що викликали їх утворення.

2. Стимулюють специфічну активацію лімфоцитів - клітинну імунну відповідь, що проявляється формуванням клітинного імунітету та гіперчутливості сповільненого типу.

3. Викликають індукцію імунологічної пам'яті.

4. Обумовлюють стан імунологічної толерантності.

5. Спонукають до розвитку ідіогипів-антиідіотинів.

Підсумовуючи сказане про антигени, важливо відмітити, що антигени викликають розвиток імунітету, про що було сказано спочатку або просто формують імунну відповідь на цей антиген. Ця відповідь організована структурно-анатомічними і фізіологічними механізмами організму. Основне значення в цьому процесі посідає імунна система. Вона повністю відповідає за форми і механізми імунної відповіді на відповідний антиген.

 

Імунологічний анамнез: - сукупність відомостей, що відображають прояви імунодефіцитного стану, автоімунних розладів, алергічних захворювань, імунопроліферативних процесів у хворого, його батьків, дітей та інших родичів, а також можливий контакт із речовинами, що негативно впливають на імунну систему.

Коротка схема імунологічного анамнезу:

1. Специфічні типові скарги.

2. Вияснення проявів імунодефіцитних станів, аутоімунних розладів, алергічних захворювань в минулому, як вони перебігали.

3. Виявлення цих станів у сім’ї.

4. Визначення реакції хворого на введення різноманітних ліків, вакцин, сироваток, харчових продуктів, приправ тощо.

5. Встановлення сезонності самопочуття, захворювання, впливу клімату, погоди, ендокринних перебудов, харчових продуктів, запахів, пилу, контакту з тваринами, постіллю на перебіг захворювання.

6. Уточнити, в яких умовах і коли виникають загострення, приступи алергії.

7. Вияснення нахилу до вірусних, грибкових, гнійних захворювань.

8. Поєднання імунодефіцитних станів, аутоімунних та алергічних захворювань.

9.  Вияснення ефективності проведеного лікування.