Імунологічне дослідження периферичної крові

Хворий___________________ Стать _________________ Рік народження ___________________

Направлений___________________________________________________

Клінічний діагноз_______________________________________________

Синдром імунопатології: інфекційний, алергічний, автоімунний, лімфопроліферативний, швидкої втоми (підкреслити)

Показник	Норма	Результат
Абсолютнакількість лімфоцитів	(N: 1,7-2,0 г/л)
СD3	(N: 35-50%)
T(СD8+)	(N: 15-20%)
T(СD4+)	(N: 30-40%)
СD4+/СD8+ (ІРІ)	(N: 1,5-2)
СD20 (В-лімфоцити)	(N: 20-30)
Ig A	(N: 1,5-4 г/л)
IgM	(N: 0,7-1,5 г/л)
IgG	(N: 7-20 г/л)
Ig E	(N: 70-120 Од)
Фагоцитарна активність	(N: 60-80%)
Фагоцитарне число	(N: 4-10)
НСТ-тест спонтанний	(N: 8-30)
НСТ-тест стимульований	(N: 30-60)
ЦІК	(N: 80-120 од.)
Титр нормальних антитіл	(N: 1:8-1:32)
Титр комплементу	(N: 0,02-0,08)

 

1. Повноцінний клінічний аналіз імунограми може бути проведений лише у комплексі із оцінкою клінічної картини захворювання у даного пацієнта і даних його анамнезу. Робити клінічний висновок на підставі лише імунограми не можна, тому що одні і ті ж зміни показників імунограми можуть спостерігатися при принципово різних патологічних процесах.

2. Комплексний аналіз імунограми більш інформативний, ніж оцінка кожного показника окремо. Одне і те ж порушення при різних фазах гострого запального процесу може розглядатися як сприятлива і несприятлива ознака.

3. Реальну інформацію про зміни імунограми мають лише значні порушення показників в імунограмі (40-50% від норми і більше).

4. Клінічні дані відіграють вирішальну роль, а імунограма несе допоміжне значення. Відсутність зрушень в імунограмі за наявності клінічної картини патології вимагає вивчення функції компонентів окремих ланок імунної системи.

5. Аналіз імунограм в динаміці більш інформативний з точки зору як діагностики, так і прогнозу перебігу захворювання, сприяє уникненню помилкового трактування.

6. Діагностичне і прогностичне значення мають індивідуальні показники норми у даного пацієнта.

7. Першочергове значення при оцінці імунограми має співвідношення показників імунограми, а  не їх  абсолютні значення.

8. При оцінці показників імунограми слід враховувати можливість їх коливань у зв'язку з прийняттям їжі, фізичними навантаженнями, відчуттям страху, часом доби.

9. Невідповідність зрушень показників імунограми і клініки захворювання свідчить про несприятливий розвиток запального процесу.

10. Чим вища антигенність чужорідного фактору і більша зона його проникнення, тим яскравішим буде запальний процес. Отже, тим значимішими мають бути і зрушення в імунограмі, що буде свідчити на користь адекватності реакції імунної системи. Відсутність вказаних змін лейкограми і імунограми - несприятливий симптом, який свідчить про неадекватність роботи імунної системи. Своєчасне розпізнавання ознак такої невідповідності є головним завданням клініциста-імунолога.

Показники імунограми розподіляють на певні групи залежно від ланки імунітету, яку вони характеризують. Систему природженої резистентності характеризують фагоцитарне число і фагоцитарний індекс, НСТ-тест, сироватковий титр комплементу, рівень окремих компонентів комплементу, рівень лізоциму у секретах.

Клітинну ланку імунітету характеризують вміст CD3+ Т-лімфоцитів (інтегрований показник клітинної ланки), CD4+ Т-лімфоцитів (так званих Т-хелперів), CD8+ Т-лімфоцитів (так званих Т-кілерів або цитотоксичних Т-лімфоцитів), CD16+ клітин (так званих природних кілерів). Іноді визначають вміст великих гранулярних лімфоцитів - популяції клітин, до складу якої входять природні кілери і цитотоксичні Т-лімфоцити. Слід зазначити, що визначення рівня субпопуляцій лімфоцитів методом моноклональних антитіл (за CD-маркерами) надає лише кількісну інформацію, однак важливим є не тільки наявність тих чи інших клітин, а якість виконання ними своїх функцій. Для оцінки функціональної здатності лімфоцитів визначають кількість клітин, що експресують адгезивні молекули (зокрема, ІСАМ-1, або CD54). Функціональну характеристику надають також дослідження рівнів тих чи інших цитокінів (медіаторів імунної відповіді) у плазмі крові.

Гуморальну ланку імунітету характеризують рівні CD19+, CD20+, CD21+, CD22+ клітин (В-лімфоцитів на різних етапах диференціювання), рівні імуноглобулінів різних класів (IgM, IgG, IgA, IgE). Одним із механізмів формування імунного дефекту є патологічний апоптоз імунокомпетентних клітин. Для виявлення підвищеної готовності лімфоцитів до апоптозу (стану, що передує запрограмованій загибелі імуноцитів) проводять визначення рівнів клітин, що експресують рецептори до апоптозу (зокрема, рецептор Fas, або CD95).

Оскільки імунологічні дослідження суттєво різняться за вартістю і діагностичною цінністю, сформовані III рівні діагностичного пошуку у лабораторній імунології, а всі показники імунітету згруповано у три групи.

І. Скринінгові дослідження (І рівень):

1. Визначення рівнів Т- і В-лімфоцитів;

2. Визначення рівня природних кілерів;

3. Визначення рівня імуноглобулінів різних класів;

4. Оцінка функціональної активності нейтрофілів (ФЧ, ФІ);

5. Визначення рівня комплементу;

6.   Визначення рівня секреторного IgA;

7. Визначення рівня лізоциму.

II. Розширена імунограма (II рівень):

1. Дослідження окремих субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів;

2. Дослідження окремих функціональних можливостей фагоцитів;

3. Дослідження окремих компонентів системи комплементу.

III. Оцінка ефекторної ланки імунітету (III рівень):

1. Дослідження окремих цитокінів;

2. Дослідження окремих активаційних молекул

3. Дослідження специфічних антитіл

Важливо відмітити, що усі лабораторні імунологічні дані необхідно інтерпретувати у співставленні з даними загального аналізу крові, клінічною картиною захворювання і стадією запальної відповіді.

Імунологічні дослідження дозволяють вирішувати декілька задач:

1. Виявляти у біологічній рідині (наприклад у сироватці крові) антигени або антитіла, що мають значення для діагностики захворювань внутрішніх органів:

a) а-фетопротеїну, ракового-ембріонального та інших пухлинних маркерів

b) антигенів-збудників інфекційних захворювань та антитіл до них

c) специфічних антигенів (алергенів) при алергічних захворюваннях

2.Визначати імунологічні зсуви, що характерні для тих чи інших захворювань, в тому числі виявляти органоспецифічні антитіла, компоненти комплементу та порушення клітинного імунітету.

3. Діагностувати первинні та вторинні імунодефіцитні стани.

4. Призначати адекватну імуномодулюючу терапію.

5. Контролювати ефективність та побічні ефекти цитотоксичної терапії.

6. Контролювати стан імунної системи при алотрасплантації органів та тканин.

Контрольні питання

1. Визначення понять „імунологія” та „клінічна імунологія”.

2. Поняття про імунітет. Сучасне визначення.

3. Види імунітету.

4. Поняття про антигени, визначення. Т-залежні та Т-незалежні антигени.

5. Основні антигени організму людини.

6. Антигени головного комплексу гістосумісності, їх основні функції.

7. Принципи формування природної імунологічної толерантності, процес „навчання” та селекції Т- лімфоцитів у тимусі.

8. Поверхневі антигени клітин - кластери диференціації.

9. Пухлинні антигени, ауто антигени, практичне значення.

10. Перехресно реагуючі антигени, практичне значення.

11. Ефекти антигенів в організмі людини.

12. Основні функції імунної системи.

13. Центральні органи імунної системи, їх функції.

14. Периферичні органи імунної системи, їх функції.

15. Особливості функціонування імунної системи.

16. Клітини імунної системи.

17. Т-лімфоцити, види, функції.

18. В-лімфоцити, види, функції.

19. Медіатори, цитокіни, їх основні функції.

20. Імуноглобуліни, класи.

21. Функції антитіл, особливості імуноглобулінів різних класів

22. Види імунної відповіді.

23. Характеристика гуморальної імунної відповіді.

24. Характеристика клітинної імунної відповіді.

25. Регуляція імунної відповіді.

Контрольні тестові питання

1. До центральних органів i мунної системи належать:

A. Тимус (вилкова залоза) та кістковий мозок.

B. Периферична кров та тимус.

C. Селезiнка та кістковий мозок.

D. Лімфатичнi вузли та мигдалики.

E. Тимус та селезінка.