Методи розрахунку фінансових ризиків та їх впливу на фінансовий стан підприємства

При кількісному аналізі ризику можуть використовуватися різні методи оцінювання. Найбільш розповсюджені три групи методів:

• статистичні методи;

• методи експертного оцінювання;

• розрахунково-аналітичні методи.

Загальна характеристика сутності цих методів і умови їхнього використання представлені в табл. 2.

 

 

 Таблиця 2.

Сутність і умови використання різних методів оцінки ризиків

Методи оцінювання ризику	Сутність методу	Умови використання
Статистичний метод	Кількісне визначення імовірності настання ризикової ситуації і розмі­рів фінансових збитків	Прояв ризиків у діяльності конкретного підприємства чи підприємства на аналогічних підприємствах, наявність достатньої інформації про кількість ризикових ситуацій та їхніх фінансових наслідків
Метод експертного оцінювання	Якісне визначення Імові­рності настання ризикової ситуації на основі вивчення думки експер­тів з цих питань і факто­рів, що зумовлюють рі­вень ризику	Наявність кваліфікованих експертів, що мають досвід роботи менеджерів з ризиків; збирання і оброблення ними Інформації про діяльність підприємства і про фактори, що зумовлюють визна­чений рівень ризику (за спеціально розробленим переліком)
Розрахунково-аналітичний метод	Якісне вивчення рівня ри­зику на основі кількісної оцінки фінансових наслідків     ризикової ситуації при різних допущеннях щодо факторів, що зумовлюють імовірність їхнього прояву	Наявність точної і об'єктивної інформації щодо фінансового стану та ефективності використання усіх видів ресурсів підприємства, а також усіх учасників ринку

 

 

2.1. Статистичні методи

Статистичний метод полягає у вивченні статистики втрат і прибутку, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення імовірності події, установлення величини ризику. Імовірність означає можливість одержання певного результату.

Для прийняття рішення потрібно знати величину (ступінь) ризик}', що виміряється двома критеріями:

1) середнє очікуване значення (математичне очікування),

2) коливання (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення (X = М)  — це середньозважене значення величини події, що пов'язана з невизначеною ситуацією:

де X_i — значення випадкової величини.

Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми очікуємо в середньому.

Середня величина (X) являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанту вкладення капіталу.

Однак для прийняття рішення необхідно так само виміряти коливання показників, тобто визначити міру мінливості можливого результату.

Коливання можливого результату являє собою міру відхилення очікуваного значення від середньої величини.

Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов'язані критерії: дисперсію і середньоквадратичне відхилення.

Дисперсія — середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

Середньоквадратичне відхилення — це корінь квадратний з дисперсії. Він є іменованою величиною і вказується в тих самих одиницях, у яких вимірюється; ознака, що варіює':

Дисперсія і середньоквадратичне відхилення служать мірами абсолютного коливання і вимірюються в тих же фізичних одиницях, у яких вимірюється ознака, що варіює. Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації.

Коефіцієнт варіації являє собою відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхилення отриманих знань:

За допомогою коефіцієнта варіації, можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим сильніше коливання.

 

2.2.Метод аналізу доцільності витрат

Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтоване на ідентифікацію потенційних зон ризику. Для цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику, що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

• область абсолютної стійкості;

• область нормальної стійкості;

• область нестійкого стану;

• область критичного стану;

• область кризового стану.

Ступінь ризику в цьому випадку зручно характеризувати табл. 3

 

Таблиця 3. Ризикові області діяльності підприємства

Області діяльності фірми	Абсолют­ної стійкості	Нормальної стійкості	Нестій­кий стан	Критичний стан	Кризовий стан
Області ризику	Безризикова область	Область мінімаль­ного ризику	Область підвище­ного ри­зику	Область критичного ризику	Область недопусти­мого ризику
Макси­мальні втрати	Повна відсутність втрат	Чистий прибуток	Розрахун­ковий прибуток	Валовий прибуток	Виручка від реалізації і майно фірми
Ступінь ризику	0	0-25	25-50	50-75	75-100

Балансова модель стійкості фінансового стану підприємства має такий вигляд: ОФ + ОС + ДС = СС + КР + КТЗ,

де ОФ — основні засоби і вкладення;

ОС- поточні активи, запаси і витрати;

ДС — грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи;

КР — кредити і позикові кошти;

КТЗ — кредиторська заборгованість і позикові кошти;

СС — власні кошти.

 

2.3. Метод експертного оцінювання

Існують ситуації, коли із різних причин, значною мірою у зв'язку з відсутністю достовірної інформації, використати статистичні чи розрахунково-аналітичні методи неможливо. У таких випадках широко застосовуються методи, що використовують результати досвіду й інтуїцію, тобто евристичні чи методи експертного оцінювання.

Особливістю цього методу є відсутність строгих математичних доказів оптимальності рішень. Загальною спрямованістю даного методу є використання людини як "вимірю­вального" приладу для одержання кількісних оцінок процесів і суджень, що через неповноту і невірогідність наявної інформації не піддаються безпосередньому виміру.

Загальна схема експертних опитувань включає такі основні етапи:

• підбір експертів і формування експертних груп;

• формування питань і складання анкет;

• робота з експертами;

• формування правил визначення сумарних оцінок на основі оцінок окремих експертів;

• аналіз і оброблення експертних оцінок.

Можна виділити такі типи групових експертних процедур:

1) відкрите обговорення поставлених питань з наступним відкритим чи закритим голосуванням;

2) вільне висловлення без обговорення і голосування;

3) закрите обговорення з наступним закритим голосуванням чи заповненням анкет експертного опитування.

 

2.4.Інтегральне оцінювання ризику

Аналіз ризику містить у собі дві основні складові:

• власне аналіз у вузькому розумінні цього слова як процес розкладання явища на

окремі елементи і кількісне оцінювання кожного з них;

• синтез отриманих результатів та інтегральну оцінку.

Весь спектр діяльності підприємства розкладається на окремі види ризику з урахуванням притаманної йому специфіки, наприклад майнові, особистої і цивільної відповідальності. Далі докладно розглядаються ризики, характерні Для окремих підрозділів підприємства, будинків, установок, систем і технологічних процесів. Кожний з них може бути розкладений на окремі події, імовірність яких розраховується, виходячи з минулого досвіду або на основі побудови ланцюжка послідовних кроків, що ведуть від вихідних інцидентів до головних подій. Кожен такий ланцюжок зветься сценарієм.