ТЕМА 1. Предмет, методи і завдання курсу

"Фізіологія і психологія праці” (ФПП)

 

План:

1.1. Фізіолого-психологічні особливості праці.

1.2. Предмет, методологічні принципи і методи дослідження у ФПП.

1.3. Історія розвитку ФПП.

1.4. Завдання курсу ФПП.

 

 

Література:

Основна: 1, 2, 4

Додаткова: 5, 7, 8

Основні поняття: діяльність, мета, мотив, праця, процес праці, ресурси. Праця як процес являє собою єдність трьох складових:

- самої праці як доцільної діяльності;

- предметапраці (те,на що спрямована праця);

- знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці.)

По відношенню до знарядь і предметів праці людина виступає як суб'єкт діяльності, а стосовно інших людей - як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями. Вони нерозривно пов'язані з його фізіологічною активністю та психологічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються. Отже трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

- предметно-дієвого;

- фізіологічного;

- психологічного.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову — використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей.

Психологічний аспект праці пов'язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються та регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю - пізнавальною, мотиваційною, емоційною. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал. Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. В єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

- комунікативний - обмін інформацією;

- інтерактивний - обмін знаннями, ідеями, діями;

- перцептивний - сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

 

 Функції людини як організму у процесі праці вивчає фізіологія праці, тому предметом її є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Функції людини як особистості вивчає психологія праці, тому предметом її є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці.

Отже предметом курсу "фізіологія та психологія праці" є закономірності динаміки фізіологічних і психічних функцій людини у процесі праці.

Фундаментальні методологічні принципи фізіології і психології праці такі:

нервізм; єдність організму з навколишнім середовищем; урівноваження;

цілісність; відображення у свідомості об'єктивної реальності; суспільно-історичний детермінізм розвитку психіки й свідомості; єдність свідомості та діяльності; розвиток особистості в діяльності; психічна регуляція.

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці базується на таких загально-наукових підходах: комплексність; системність; особистість; гуманізму; єдність наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора. Вона передбачає застосування різних методів дослідження: фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних та інших. Ефективне вивчення функціонального стану працівника можливо за умови розумного поєднання різних методів дослідження.

Фізіологія і психологія праці як самостійні наукові дисципліни почали розвиватися на початкуXX століття. Передумовами їх розвитку були стрімкий розвиток продуктивних сил, впровадження досягнень науково-технічного процесу у виробництво, що вимагало раціоналізації трудових процесів, обґрунтованого професійного підбору кадрів.

Основоположником фізіології і психології праці вважається І. М Сєченов. Розвиток, пов'язаний з іменами таких видатних вчених, як І. П Павлов, М. Є. Введенський, О- О. Ухтомський, П. К. Анохін, М. І. Виноградов та інші. У 1921 році був організований Всеукраїнський інститут праці, в якому великого значення надавали проблемам психофізіології праці, професійному добору та наукової організації праці у вузах.

 Завданнями ФПП є також розробка практичних рекомендацій з таких питань:

- підвищення працездатності та профілактики перевтоми працівників;

- якомога повнішого використання творчого потенціалу працівників;

- запобігання монотонності праці, можливості її збагачення;

- оптимізації виробничого середовища;

- нормування м'язових і нервово-емоційних навантажень;

- організації робочих місць і раціоналізації трудових процесів;

- проектування режимів праці та відпочинку;

- вдосконалення професійної орієнтації, професійного відбору й виробничого навчання.