Лекція 15. Принципи реконструкції структурних елементів історичного міста

В основі вибору методів реконструкції елементів історичного міського середовища повинна бути його історична, культурна, архітектурна цінність. По даному критерію можна виділити три типологічні групи елементів історичного міського середовища:

1. Території містобудівних ансамблів з збереженою історичною композицією, схемою вулиць, архітектурними орієнтирами, пам’ятками архітектури, історії та культури. На таких територіях потрібно максимально зберігати цінну історичну композицію і забудову, а також забезпечити масштабну відповідність нової забудови по відношенню до існуючої.

2. Території з цінними архітектурними ансамблями, які слід сполучати з новою забудовою в єдині архітектурно-просторові системи. Такі території, зазвичай, розташовані на ділянках, що примикають до історичного центру міста. Тому вони повинні трактуватись як території радикальної реконструкції, метою якої є формування нових елементів загальноміського центру. В результаті тут виникнуть сучасні громадські та житлові комплекси, але окремі історико-архітектурні комплекси та закономірності просторової організації збережуться.

3. Території з окремими пам’ятками архітектури, історії та садово-паркового мистецтва за межами ареалів історичної забудови міст. В межах території даної типологічної групи радикальна реконструкція повинна проводитись з урахуванням необхідності збереження пам’яток і включення їх в композицію нової забудови.

Особливих прийомів потребують міста з капітальною забудовою історичних частин з щільною сіткою кварталів. Індивідуальність вигляду такого середовища визначається модулем сітки вулиць, масштабом та пластикою забудови. Його збереження можливе при реалізації принципу збереження та розвитку, що передбачає цілий ряд заборонта обмежень. Так для історичного ареалу м. Харкова слід рекомендувати:

- не збільшувати модуль забудови;

- не порушувати криволінійних форм ділянок вулиць, площ і набережних;

- не порушувати кути забудови на схрещеннях та стиках вулиць, відновлення зруйнованих кутів та закріплення їх архітектурними акцентами;

- не збільшувати квартали в місцях згущення сітки вулиць;

- відновити упорядкованість внутрішніх просторів кварталів.

Об’єктивні умови конкретних міських територій впливають на вибір прийомів реконструкції. Так в випадках часткової руйнації історичного середовища можливі такі заходи:

- шляхом ремонту, модернізації, збереження місця розташування, модульної побудови, масштабу будівель, їх стилю та кольору (нові функції будинків при старих фасадах);

- відтворення в новій забудові традицій в організації просторів: ритму забудови, співвідношення між рядовою забудовою та домінантами.

При включенні нової споруди в ряд існуючої забудови, що виконує роль фону, нове та старе повинно мати порівняно однаковий рівень деталізації і загальну ”тему” форми. Не слід допускати введення в історичне середовище з переважно вертикальним членуванням будівель з горизонтальними стрічками вікон, або з великими нерозчленованими площинами фасадів.

В випадках створення нових композиційних акцентів необхідно збільшувати масштаб будівель у 1,5-2 рази у відповідності з закономірностями побудови історичної тканини міста.

Слід зазначити, що одиночне будівництво не забезпечує комплексності забудови. Для вирішення задач якісної реконструкції необхідне виділення планувальних комплексів – локальних містобудівних одиниць реалізації проекту реконструкції історичної забудови міст. Планувальний комплекс(ПК) повинен об’єднувати на своїй території будівлі та споруди, що зв’язані в функціональному та композиційному відношенні і являють собою гармонійне ціле.

В основі забудови історичних ареалів великих міст лежить садибна поквартальна структура забудови, що визначило в процесі історичного розвитку такі типи кварталів:

    а) квартали з суцільною периметральною та внутрішньою тканиною розчленованої малоповерхової історичної забудови;

    б) квартали з переважно периметральною різнотипною забудовою (ченчеві будинки, особняки, рядові міщанські будинки, тощо) з внутрішньою тканиною, аналогічною першому типу кварталів;

    в) квартали, периметрально забудовані середньоповерховими будинками з єдиним дворовим простором;

    г) поліфункціональні квартали, в яких окрім житлових будівель включені громадські, складські, або промислові будівлі.

    Кожний квартал – об’єкт реконструкції – має велику кількість індивідуальних рис. А тому кожен об’єкт потребує диференційованого підходу до його дослідження та реконструкції. В залежності від цього вибираються прийоми і засоби реконструкції.

    Як було сказано в попередніх лекціях, режим нового будівництва в історичному середовищі визначений як по кількісним (габаритним), так і по якісним показникам (ритму, пропорціям, тектоніці, матеріалу, кольору, стилістичним ознакам тощо). Однак ці обмеження вводяться для зон охорони вцілому, що не включає уточнення підходу до трактування окремих споруд.

    В залежності від значення нового будинку в системі історичної забудови він може стати або рядовим елементом, або місцевим акцентом. Розташовані на вершинах пагорбів, поворотах вулиць, такі архітектурні акценти забезпечують реалізацію принципу супідрядності побудови архітектурної композиції забудови, що складається в результаті продуманої реконструкції.

    При вирішенні зовнішньої і внутрішньої композиції містобудівного об’єкту з забезпеченням композиційного та смислового поєднання історичної і нової забудови важливого значення набуває сценарний принцип побудови архітектурної композиції. Цей принцип дозволяє пов’язати простори різного функціонального призначення (простори вулиць з дворовими просторами, екстер’єр з інтер’єром об’єкта тощо). Попередньо вибудований сценарій просторової та композиційно-смислової організації містобудівного елементу після реконструкції дозволяє не тільки зберегти, а й довести до логічного завершення специфіку побудови, ритму та масштабу історичної забудови (наприклад, Старий Арбат у Москві, Андріївський узвіз та район вул. П.Сагайдачного на Подолі в Києві, вул. Артема в Донецьку).

    Для успішного вирішення задач гармонізації нових об’єктів з середовищем, що склалося історично, велике значення мають композиційні якості нової забудови, тобто „спеціалізації” її композиції у відповідності з функцією. Тому одним з важливих принципів реконструкції історичної забудови стає принцип спеціалізації нової будівлі за функцією, що заключається в чіткому виявленні елементарних функцій об’єкта архітектурними засобами (балкон, еркер, вирішення входу тощо).

 

Література: [1, 5, 13, 15, 17, 19, 20, 21, 22]