Лекція 5. В ітчизнян ий науково- практи чний досвід реконструкції історичних міст (XII – XVIII ст. Ст. )

Законодавче регулювання забудови міст було започатковане ще за часів Київської Русі, де основою для будування міст та регулятором їх благоустрою і реконструкції був «Закон градський». Закон починався з твердження, що кожний новий будинок впливає на загальний вигляд міста, а тому нове будівництво має здійснюватися з дозволу місцевої влади, та погоджуватися з сусідами.

Цей закон був запозичений з візантійських «Мирських законів». Звідтіля ж в давньоруське містобудування увійшов планувальний модуль 12 стоп, що корегував відстань між дворами та довжину фасадів будинків, а також визначав ширину вулиць і майданів.

Та великих реконструктивних заходів у ті часи не проводилось (за винятком відновлення міст після руйнівних війн, та великих пожеж).

Після занепаду слов’янських земель під час татаро-монгольської навали деяка динаміка формування мережі міст в Україні у XIV – XVI ст. спостерігалась, в основному, на Правобережжі.

Запровадження в ряді міст Магдебургського права, що протягом XV – XVI століть звільнило міста від управління і суду феодалів, викликало посилення регламентації забудови центрів міст та ущільнення забудови середмість. Так, у другій половині XVI ст. у Львівському середмісті виникає нове місто з регулярним плануванням та ринковою площею в центрі. Такого ж регулярного планування набули центри Кам’янця-Подільського, Рогатина.

В Центральній та на Лівобережній Україні, що постійно спустошувалися турецько-татарськими нападами, залишилися лише окремі міські поселення, що мали, як правило, нерегулярне планування.

Після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького на Лівобережній Україні спостерігається як значне збільшення поселень, так і реконструкція вже існуючих. Відповідно з засадами нової фортифікації збільшувалася висота і товщина валів, будувалися нові бастіони і равелини.

У Гетьманщині та Слобожанщині протягом XVIII століття завершився процес формування «річкових фасадів» міст, з того часу панорами забудови уздовж рік стають визначальними у створенні візуального образу міста. Дерев’яні містобудівні домінанти інтенсивно замінюються на муровані з дотриманням принципу ієрархічності.

Візуальному сприйняттю сформованих міських силуетів сприяла наявність перед центрами міст великих відкритих просторів. Це були заплавні луки (Кролевець, Харків), великі річки (Київ, Чернігів), або ж стави на загачених річках (Лебедин, Глухів, Ніжин).

Єдиним прикладом комплексної реконструкції міського центру була відбудова Глухова (тодішньої столиці Гетьманщини) після пожежі влітку 1748 р., що знищила місто в межах фортеці. За проектом учня Д. Ухтомського архітектора У. Маргаєва в Глухові було реконструйовано міський центр, укрупнено масштаб забудови, а в передмісті розплановано палацово-паркові ансамблі в перехідній – від бароко до класицизму – стилістиці. Майдани, а також центральні вулиці випрямлені і розширені до 8 саженів.

Реконструкцією Глухова, а також Батурина, що був обраний на роль нової гетьманської столиці, керувала «Строительная экспедиция о строении городов Глухова и Батурина».

Суворе регулювання реконструктивних заходів у містах України, що на той час входили до Російської імперії, було започатковане указом імператриці Катерини II 1763 р. «О сделании всем городам, их строениям и улицам специальных планов по каждой губернии особо». На виконання цього указу в 1782 – 1786 р.р. землемірами Г. Буксгевденом і С. Назвитиним за участю губернського архітектора П. Ярославського були складені і затверджені плани міст Харківського намісництва.

Плани було складено під впливом розроблених у часи Відродження схем «ідеальних міст». Міста Слобожанщини, що мали до реконструкції переважно вільну планувальну структуру, набули радіальної (Харків, Охтирка, Лебедин), променевої (Суми, Богодухов) та прямокутно-сітча с тої (Валки, Вовчанськ, Краснокутськ) планувальних схем.

На добу ампіру (перша третина XIX ст.) забудова вулиць українських міст  набуває єдиного фронтального характеру, що радикально зміцнило їх вигляд. Площі або набували величезних розмірів (Полтава), або кілька площ, розміщених поруч, об’єднувались у цілісну композицію (Харків). Замість оборонних укріплень повсюди стали облаштовуватися площі або бульвари.

 

Література: [1, 2, 3, 6, 7, 8, 11, 12, 13, 21]