Лекція 1 . Методично-правові основи , мета та задачі реконструкції  історичних міст

Особливістю реконструкції історичних міст, в яких сконцентрована велика кількість пам'яток архітектури та містобудування, є та обставина, що забезпечення збереження художніх якостей забудови, відродження гармонійності міського середовища, збереження історичного ландшафтного оточення стає головним завданням, що підпорядковує собі функціональні та конструктивно-технічні вимоги.

Для професійного виконання цього завдання необхідно:

- засвоїти принципи підходу до вивчення історичної забудови міста з позицій системного аналізу взаємозв’язків його елементів на всіх містобудівних рівнях - міста, ансамблю, будинку;

-вміти визначати закономірності розвитку просторових співвідношень об’ємів та мас, особливостей художніх форм ансамблів і комплексів історичного міста;

- розуміти сутність системи місторегулюючих та охоронних заходів як історично обумовленої категорії, що органічно витікає з самої задачі гармонійного розвитку архітектурного вигляду історичного міста, як цілісної художньої форми.

Поняття " реконструкція " в смисловому значенні слова трактується як переклад латинського терміну constructio – побудова, з префіксом re, що в даному випадку означає відновлення. Поняття реконструкція в контексті історичної забудови використовується для визначення двох різних видів діяльності: по-перше, цей термін означає перебудову міста, архітектурного комплексу, будинку та споруди, що викликана новими життєвими потребами. По-друге, реконструкцією називається археологічне відновлення пам'ятки архітектури, поселення, міста тощо. Така реконструкція не припускає обов'язкової практичної реалізації, а є лише результатом дослідження, що спирається на матеріальні залишки пам'ятки, письмові та іконографічні свідоцтва. Така реконструкція виражається через опис, або у вигляді зображення (графічна реконструкція) чи моделі (макету).

У відповідності з Законом України “Про охорону культурної спадщини” від 10 січня 2002 року № 2921-III історичним населеним містом називається “частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типових для певних культур або періодів розвитку.”

Згідно до закону, культурну спадщину, що підлягає охороні та збереженню складають окремі споруди, їх комплекси (ансамблі) та визначні місця (топографічно визначені зони або ландшафти). До пам'яток архітектури та містобудування відносяться “… історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди.” Важливими складовими в історично успадкованому вигляді являються також пам'ятки садово-паркового мистецтва, для яких характерне “… поєднання паркового будівництва з природними, або створеними людиною ландшафтами.”

Згідно зі статтею 32.1 цього закону “з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару”.

Відповідно зі статтею 33 “ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішенням Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними) заповідниками чи музеями-заповідниками.”

Пасивне збереження міського середовища протирічить самій історичній природі міста, яке завжди знаходиться в процесі розвитку та обновлення. Крім фізичного розростання міст, періодично відбувається їх внутрішня трансформація. Таким чином, в процесі історичного розвитку міста формується структура з різними по своїй терміновій стійкості функціональними ланками і композиційними елементами.

Принципи і цілі, методи і засоби,необхідні для збереження якостей історичних міст сформульовані в «Міжнародній хартії про охорону історичних міст», прийнятої ICOMOS (міжнародною радою з питань пам’яток і визначних міст).

В «Хартії» зазначено: «Щоб охорона історичних міст і кварталів була дійовою,вона мусить стати невід’ємною частиною єдиної політики економічного і соціального розвитку і враховуватись у територіальних і містобудівних планах на всіх рівнях». В документі також зазначено,що в історичних містах повинна підлягати охороні «…сукупність матеріальних і духовних складових, які виражають його образ, а саме:

а) форма міста, яка визначається мережею вулиць і розплануванням на ділянці;

б) зв’язок між різними міськими просторами: забудованими, вільними і озелененими;

в) форма і вигляд споруд (внутрішній і зовнішній) обумовлені своєю структурою, об’ємом, стилем, масштабом, матеріалом, кольором і декором;

г) зв’язки міста з навколишнім середовищем, природним і створеним людиною;

д) різні призначення міста, набуті ним в ході історичного розвитку.

В якості основних методичних підходів до реконструкції історичного середовища міст повинні бути:

- комплекс попередніх комплексних різнопланових досліждень;

- включення в розробку плану охорони аналізу археологічних, історичних, архітектурних, економічних, соціологічних та інших даних;

- визначення основних напрямів реконструкції і необхідних для цього юридичних, адміністративних і фінансових заходів;

- забезпечення гармонічного поєднання історичних кварталів з містом в цілому;

- визначення споруд, які потребують особливого захисту, ті, охорона яких здійснюється в певних умовах, і споруди, знесення яких допускається лише у виняткових випадках;

- документування існуючого стану перед будь-яким втручанням;

- громадське обговорення проектів реконструкції історичної забудови;

- забезпечення схоронності та утримання споруд у належному стані;

- пристосування нових функцій і мереж інфраструктури до специфіки історичних міст.

 

Література: [1, 13, 15, 17, 19, 20, 21]