Єврейська, арабська, вірменська й турецька діаспори в Європі та Північній Америці.

СМІТСЬКІ МОВИ - північна гілка афразійської або семіто-хамітської родини мов (поряд з давньоєгипетською, берберськими, чадськими, кушитськими). Семітські мови, якими говорить близько 200 млн. осіб, представлені у Сиропі переважно невеликими, але важливими діаспорами івриту і арабської мови з несхожими історичними долями. Особливу роль відіграли семітські мови, зокрема, фінікійська, у виникненні й формуванні буквеного письма.

Арабська мова (понад 165 млн. мовнів), одна з 6офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї ООН, Є державною у 22 країнах Середземномор'я і Близького Сходу, у т.ч. в одній європейській країні - Мальті (де своєрідний різновид цієї мови - мальтійська - просякнутий численними романськими елементами і має пристосовану латинську писемність). Найраніші пам'ятки арабської мови відомі з4ст. н.е., а сама мова набуває великого поширення у Пд. і Сх. Середземномор'ї у зв'язку з експансією ісламу від 7ст. Розуміння класичної арабської мови - мови Корану - об'єднує всіх мовців - носіїв живих діалектів арабської мови. Перший чапис Корану було здійснено 651р. особливим арабським письмом, сформованим на початку 6 ст. уЛахмідському князівстві в Аравії. Ця давня форма мови досі зберігається в основних рисах в сучасній літературі й письмовій сфері спілкування в цілому. Втративши державність внаслідок турецьких завоювань XV-XVl cт. (завинятком східних і внутрішніх районів Аравійського п-ова), арабські країни відновили свою суверенність лише у ХІХ-ХХ ст.

Іврит (понад 3,5 млн. мовні в)—сучасне продовження давньоєврейської мови Давнього Завіту (12-3 ст. до н.е.). Офіційна мова Держави Ізраїль (поряд 3 арабського мовою) від часу її заснування (1947р.). Письмові пам'ятки предка івриту -давньоєврейської мови сягають ще 12ст. до н.е. Вийшовши з живого вжитку ще 2,5 тис. років тому, давньоєврейська, тим не менше, залишалася мовою релігійної практики Іадухианоїі світської літератур й високого стилю. Від кінця 18сі. на цій основі у євреїв Східної Європи сформувалася осучаснена мова просвітницької та художньої літератури - іврит, який згодом стає і розмовною мовою щоденного спілкування. Довгий час іврит мав кілька норм вимози, уніфікованих лише на початку 20ст. Основу словника становить лексичний фонд давньоєврейської мови, збагачений за рахунок нових значень (напр., xaљmal y Біблії „янтар", тепер іще й "електрика"), усталення словосполучень, формування віддієслівних імен і запозичення з давніх і сучасних мов.

Про культурно-історичну роль семітських мов у європейському цивілізаційному процесі говорять, зокрема, численні арабські топоніми в Європі: Мадрид, Гібралтар, Трафальгар, Фатіма, Арбат (у Москві), а також назва Бесарабії (від ар. мосараб "християнин - підданий мусульманської держави"). До запозичень з арабської мови належать такі типові українські слова як: борг, кайдани, кат, кава, хабар, шана, шановний, а також відомі й в інших мовах арабізми на зразок слів: харчі, казна, сироп, раса, юбка, шуба, хустка, атлас, цифра, арсенал, калібр, зеніт, азимут, алгоритм, альманах, амальгама, гашиш, еліксир, алкоголь, гудрон, бензин, алгебра, матрац, табурет, мінарет, альков, масаж, лютня, азарт, сафарі, талісман, жирафа, мафія, бісер, карат та інші.

З давньоєврейської запозичені: паска, субота, амінь, алелуя, сатана, кабала, бегемот, а також через греків - імена Михайло, Гаврило, Іван, Марія та ін.

З фінікійської- кадка; з давньоєгипетської- блуза, карта, хартія, лілея, оазис, піраміда, фараон, хімія, натрій, гума, канапа, а також імена Сидір (Ісидор "дар Ісиди) та Сусанна. Арабське походження має назі Арабатської стрілки в Криму; фінікійські назви - Африка, Європа, Барселона, Корсика, Лісабон, Малага: берберська назва Ґранада.

Вірменська є державною мовою Вірменії, де живе бл. 4 млн. вірмен. Ще 2 млн. розпорошені в діаспорі (Сирія, Ліван, Іран, США, Франція) В основі вірменської мови (хайарен) лежить мова племінного союзу хайаса-вірмен у складі держави Урарту. Як етнос вірмени сформувалися у 7ст. до н.е. Давньовірменська мова відома з часу створення вірменського алфавіту у 5ст. н.е. (приписується св.Месропу Маштоцу). Письмово-літературна форма її – грабар - збереглася досі як культова мова. Від 12ст формуються нові вірменські діалекти, а з 17ст. - нова літературна мова з двома нормами - західною нормою діаспори (константинопольською) та східною нормою, прийнятою у Вірменії (араратською). Східна норма має 6 голосних і 30 приголосних. Роду немає. Числа - два: множина утворюється аглютинатнвно. Є 7 відмінків, 8 відмін. Дієслово має 3 стани, 5 способів, З часи, З види дії, 2 типи дієвідміни, 7 типів дієприкметників. Означення препозитивне і не узгоджується зі своїм означеним. Порядок слів SPO. Сім діалектів вірменської мови включають до 50 територіальних говірок.

АЛТАЙСЬКЇ МОВИ – макросім’я мов, яка включає тюркські мови. монгольські, тунгусо-маньчжурські, атакож корейську та японську мови.

У безпосередній близькості до Європи та на її межах з-поміж алтайських поширені калмицька мова (єдина з монгольських. представлена у Європі у степовому межиріччі Воліги й Дону)та чимало тюркських мов.

Калмицькою мовою розмовляють бл. 140 тис. мовців. У її словнику чимало запозичень з санскриту, тібетської, китайської, арабської, перської і тюркських мов, засвоєних за час тривалого перебування калмиків (до 1648 р.) у китайському Туркестані. Давня монгольська писемність була вживана до 1924 року, відтоді - алфавіт на кирилічній основі.

За класифікацією О.Самойловича тюркські мови (понад 80 мли. мовців) поділяються на 6 груп:

 р-група або булгарська (з чуваською мовою - 1,4 мли. мовців);

 д-група або уйгурська (чи північно-сxідна);

 тау-rpупa або киргизо-кипчацька (північно-західна):

 татарська – 5,5 млн. мовців,

 башкірська – 0,9 млн., казахська 8 млн.,

 карачаєво-балкарська - 200 тис.,

 кумицька - 220 тис.,

 кримськотатарська - 700 тис.,

 киргизька – 3,3 млн. мовців (2,7 млн. у Киргизстані, 300 тис. в інших державах Центральної Азії та Російській федерації та 300 тис. у Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю), писемність до 1926 на основі арабської графіки, у 1926 – 1940 – латиниці, у 1940 – 1992 – кирилиці, від 1992 розпочалося повернення до латинської графіки,

 казахська;

 таг-лик-група або чагатайська (південно-східна);

 таг-ли група або кипчацько-туркменська;

 ол-група або огузька (пд.-зах.):

 турецька (османли) - 45 млн., писемність турецької мови від 1928 року на латинській основі,

 азербайджанська - 14 млн.,

 туркменська - 4 мли.,

 а також південнобережні діалекти кримськотатарської мови.

Найдавніші пам’ятки писемності тюркськими мовами - від УІІ ст. (тюркське рунічне письмо)- від ХІІІ ст- на арабській графічній основі; у ХХ ст. графіка більшості тюркських мов зазнала латинизації, а згодом - кирилізації.

Писемність турецької мови від 1928 року на латинській основі; від 1990-х років латинізовано писемність інших тюркських мов: азербайджанської, туркменської, казахської, узбецької, киргизької.

В Україні представлено кілька тюркських мoв: кримськотатарська, гагаузька, тюркізований варіант руменської мови приазовських греків

· Кримськотатарська (з позакримською діаспорою - бл. 700 тис. осіб). За історичних умов формування тюркського населення Криму кримсько-татарська мова склалася як мова типологічно неоднорідна: її три основні діалекти (степовий, середній, південний) належать відповідно до кипчацько-ногайського, кипчапько-половецького та огузького типів тюркських мов.

· Гагаузька (разом з молдавськими гагаузами - бл. 170 тис. осіб), Предки сучасних гагаузів переселилися па початку XIX ст. з північно-східної Болгарії до тодішньої Бесарабії: відтоді їхня мова зазнала сильного впливу сусідніх румунської та слов'янських мов. У словнику численні запозичення з грецької, італійської (у кримськотатарській), перської, арабської, словенських мов.

· тюркізований варіант руменської мови приазовських греків.

Чимало запозичень з тюркських мов прийшло за багато віків до української мови.

З однієїлише мови половців-куманів (кочове державоподібне утворення яких понад 200 років існувало у Середньому Подніпров'ї) запозичені слова; булава, курган, кощій (член кошу, слуга). Про куманів-половців нагадують такі назви поселень як (Г)Умань, Куманча; про печенігів - числені Печеніжини, про хозарів - слово козарлюга.

Окрім того з тюркських мов запозичені слова: козак, тютюн, торба, корогва, орда, табун, чабан, ковбаса, ватага, ясир, батіг, отаман, осавул, кінь (комонь). боярин, богатир, лошиця, торг, торгівля, торжество, чумак (є вже у словнику Махмуда Кашгарі, 1074р.), гарбуз, майдан, кіш, кошовий, кобза, байрак, шишка, бунчук, очкур, бешмет, башлик, кавун, бугай, казан, буланий, чалий. булат, канчук, ковпак, козир, чума, яр, тюрбан, товар, товариш, балик, аркан, йогурт; пізніше прийшли цілі конструкції, наприклад, в мене є - імовірно і з тюрк. bende var (пор., однак, фінське), давай підемо замість “ходімо” (через російську) тощо.

Чимало тюркських топонімів збереглося у степовій Україні та в Криму: Крим. Бахчисарай. Сасик, Кагарлик, Токмак, Історичні назви Одеси - Хаджибей, Сімферополя - Акмечет, Берислава- Кизикермен, Білгорода- Дністровського – Акерман, Севастополя – Ахтіяр тощо. Київ також мав колись тюркську назву – Манкермен, тобто „місто, огорожене тином”. Типові тюркські за походженням прізвища Кочубей, Гоголь, Шеремета, Багалій, Кримський.

З монгольських – чавун, пиріг, курінь, баламут. Мерин, ура!

* Класифікація за Постановою Кабінету Міністрів України № 507 від 24 травня 1997 року “Про Перелік напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями” із змінами і доповненнями за погодженням з Кабінетом Міністрів від 18 червня 1998 року.

[1] Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С.Хантингтон; Пер. с англ. Т.Велимеева, Ю.Новикова. – М.: ООО “Излательство АСТ”, 2003. – 603 [5] с.

[2] Енциклопедія Кольєра

[3] Тойнбі А. Дослідження історії. – Т. 1. – К., 1995. – С. 47.

[4] Тойнбі А. Дослідження історії. – Т. 1. – К., 1995. – С. 47.

[5] Mackinder H. J. Democratic Ideals and Reality. - Washington, D.C.: NDU Press Defense Classic Editions, 1996.

[6] Deutsch K. W. On Nationalism, World Regions, and the Nature of the West // Mobilization, Center - Periphery Structures and Nation-Building. A Volume in Commemoration of Stein Rokkan / Ed. by Per Torsvik. - Bergen - Oslo – Tromso: Universitetsforlaget, 1981.

[7] Цит. за: Andrew M.Isseman. Lost in Space? On the History, Status, and Future of Regional Science // The Review of Regional Studies. Vol.23. № 1. Summer 1993. P.5 - 6.

[8] The World Book: Encyclopedia. - Chicago, London, Sydnay, Toronto: World Book, Inc. (A Scott Fetzer comp.): 1994. - P. 393

[9] Äåéâ³ñ Íîðìàí. ªâðîïà: ²ñòîð³ÿ / Ïåð. ç àíãë. Ï.Òàðàùóê‚ Î.Êîâàëåíêî. – Êè¿â: Îñíîâè‚ 2000. –  1464 ñ.

[10] Jahn E. Wo befindet sich Osteuropa // Osteuropa. - 1990. - ¹ 5 (Mai). - S. 418 - 440.