Етногенез, розселення, звичаї та особливості побуту германських, романських та слов’янських народів

Мовами індоєвропейської родини в Європі спілкується 150 народів. При цьому 90 відсотків європейського населення належить до трьох великих мовних груп: германської, романської, слов’янської.

Германськими мовами розмовляє близько 550 млн. чоловік. Ці мови традиційно поділяються на три підгрупи - північну або скандинавську (шведська, датська, норвезька, ісландська, фарерська), західну (англійська, фризька. нідерландська, німецька, ідиш) і східну (згаслі мови - готська, бургундська, вандальська, ґепідська, герульська). Вважається, що германські племена Область первісного формування - південь Скандинавії, п-ів Ютландія та Шлезвіґ-Гольштейн; їхній подальший розвиток відбувався на фоні численних міграцій їх носіїв, особливо у 2-5 ст., в епоху “великого переселення народів”.

Найдавніші письмові пам’ятки написані рунічним письмом (використовувалося з VIII до ХІІІ ст.) і готським алфавітом (IV ст.). Латинське письмо з’явилося з запровадженням християнства в Англії від VII ст., Німеччині з VIII ст., скандинавських країнах з ХІ ст. (Ісландія, Норвегія) та з ХІІІ ст. (Швеція. Данія).

За останні 300 років чотири германські мови досягли міжнародного і поширення і в наш час є державними в 61 країні, у тому числі німецька - в шести, нідерландська - у п’яти, шведська - у двох, а англійська - у 54 країнах. Англійська є також однією з 6 мов Генеральної Асамблеї 00Н. Англомовні країни виробляють до третини світової промислової продукції (1 місце у світі). Англійською мовою написані понад 40% книжок, які щорічно перекладають у світі (1 місце у світі). Щорічні англомовні переклади наукової та художньої літератури виносять до 8% загальної кількості перекладених назв книжок (3 місце у світі після іспаномовних (14%) і німецькомовних (10%) перекладів). Англійська панує в комп'ютерних технологіях, в інтернеті, є найпоширенішою мовою телеграфних агенцій. - все це зумовлює її провідну роль у новому процесі глобалізації людської культури. Фактично за останні півстоліття англійська стала неофіційною світовою міжнародною мовою.

Найдавніші українські запозичення з германських мов прийшли з мови готів. Від їх 300-річного перебування у Подніпров'ї збереглися такі слова: шати, мито, шолом, меч. полк, скло, дошка, виноград, бук, буква, редька, осел, кіт, лев, верблюд, шеляг, лихвар, дружина, хижа, хлів, хліб, колодязь, скот, очевидно - князь (хоча до самих германських мов воно прийшло з алтайських). Від русів-вікінгів зосвоєні слова: жебрак, стяг, варяг, кнут, щогла, пуд, гатка, гатити, гість, скарб, ябедник, гайстер тощо. Значно пізніше зі скандинавських мов запозичені ще фіорд, троль, гейзер, тунгстен.

За тривалий час поширення магдебурзького права в містах України з німецької мови прийшли такі широко вживані слова як: плуг, дах, фах, льох, чіп, цвях, нівка. ланцюг, кавал, пампуха, ґнот, нирка, панчохи, рада, радити, мусити, дякувати, трапити, рятувати, друк, друкувати, грабунок, грабувати, малюнок, малювати, ґвалт, ґвалтувати, танцювати, ліхтар, вантаж, кухня, мандри, мандрувати, рахувати, купувати, карбувати, шухляда, казарама. шалька, шріт, дратва, дріт, штамп, ринок; пізніше — шніцель, гамбургер, ерзац. Через тривале проживання німецьких колоністів а Україні досі трапляються прізвища німецького походження: Нейгауз, Вольгемут, Меєр та ін. Через російське посередництво засвоєні голландські слова: шторм, гавань, верф, борт, матрос, каюта, швабра, залп, кран, трос, дамба, брезент, штат, стелаж, манекен, картуз, штахет, лотерея, вафлі, яхта. З фризької мови - фрахт і бак.

Дедалі ширшим потоком до української мови приходять англійські запозичення: футбол, гол, чек, сейф, бізнес, інтерв'ю, труси, джинси, фольклор, вагон, трамвай, еокзал, клуб, кекс, о-кей; в останні роки - комп'ютер, інтернет. пейджер, оіі-лайн, ділер, брокер, менеджер і десятки інших.

РОМАНСЬКІ МОВИ - група мовіндоєвропейської родини, пов'язана спільним походженням від латини, закономірностями розвитку і помітними рисами структурної спільності (В.Гак). Термін "романські" походить від лат. rоmanus ("притаманний Риму", згодом - "Римській імперії"). Це латинське слово в ранньому Середньовіччі означало народне мовлення, відмінне як від класичної латини, так і від германських та інших діалектів. Мовців у світі близько 600 млн. Романські мови як державні чи офіційні вживають 66 країн (у т.ч. французьку 30 країн, іспанську - 23 країни, португальську – 7, італійську - 4, румунську - 2 країни). Французька та іспанська, крім того, є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї ООН. Ще декілька романських мов мають статус парціальної („часткової”) мови у відповідних країнах: галісійська й каталанська в Іспанії, ретороманська у Швейцарії. Решта романських moв є мовами хатнього вжитку без особливого соціального статусу: окситанська або гасконсько-провансальська у Франції, сард(ин)ська в Італії, аромунська - поза Румунією на Балканах.

Ядром формування романських мов є колишні землі Римської імперії навколо Середземного моря, де збереглося романське мовлення - це т.зв. '"Стара Романія''. Внаслідок колоніальної експансії у 16-19 ст. романські мови зазнали світового поширення ("Нова Романія" або Латинська Америка та численні країни Африки).

Романські мови пов'язані поступовими переходами, що утруднює їхню класифікацію. Виділяють мови "суцільної Романії” (від португальської до італійської"), які найповніше продовжують спільно романський мовний тип (А.Алонсо, В.фон Вартбург). їм протистоять, з одного боку, ''внутрішня"' мова сардська з численними архаїчними рисами, а з іншого - "зовнішні" мови — французька, ретороманська, балкано-романські із значними інноваціями та більшими впливами субстрату, адстрату, суперстрату(В.Гак).

Спільні риси звукової системи - 7 голосних, найповніше збережених в італійській мові (в окремих мовах є ще носові голосні, передні огублені та середні); групи латинських приголосних зазнали в них спрощення і перетворення. Романські мови - флективні з сильною тенденцією до аналітизму. Морфологічне вираження нерегулярне. Іменник має 2 числа, 2 роди, у балк.-романських 2 відмінки; є різноманітні форми артиклів. Займенники зберігають елементи відмінкової системи. Прикметник в цілому узгоджується з іменником. Дієслово має систему розвинених форм (бл. 50 простих і складні); є 4 способи і 16 часів, 2 стани, своєрідні неособові форми, з якими утворюються перифрази зі становим значенням. Порядок слів у реченні переважно SPO. Прикметник-означення звичайно іде після означеного. Словник успадкував в основному народний лексичний фонд, є чимало запозичень з кельтських, германських, у новіші часи з класичної латини та давньогрецької (через латину); у балкано-романських - зі слов'янських мов. Письмо на латинській основі, письмові пам'ятки - від 10 ст. У19 – 20 століттях були спроби достосувати до романських мов кирилицю (румунська і молдавська мови).

Внаслідок поширення в Середні віки в Україні латини чк мови шкільною навчання чимало латинських слів проникло до загальнонародного словника: піст, пава, оцет, шавлія, аркуш, літера, кімната, коляда, мур, мурувати, гармата, тортури, тополя, черешня, м'ята, конвалія, пастернак, галушка, байстрюк, келих, бурса, студент, професор, ректор, шпаргалка, халтура; ще в праслов'янський період засвоєні, болото, свиня, вино, млин; в епоху Просвіти прийшли нові масові запозичення з латини; нуль, лекція, нація, апеляція, календар, операція, екзамен, канікули, казус, кодекс, статут, пропозиція, пропорція і численні інші. Усього з латини, та її нащадків - романських мов - походить до чверті словникового складу сучасної української мови (приблизно стільки ж у багатьох інших мовах Європи).

Внаслідок історичних контактів у 14-15 ст. з генуезькими портами в Криму до українського словника проникли: скринька, шкарбун, комора, комин, барило, пляшка, олія, керсетка, стрічка, ковдра, манатки, жупан, цапка, реманент, стайня, люстро, шабля, грати, руїни, мармур, кошт, бенкет, цвинтар, решта, цить!, крейда. Значно більше італізмів прийшло згодом: фронтон, макарони, фреска, малярія, рулон, балкон, салон, каса, банк, бандит, колір, мета, фортуна, шпигун, банкрут, капелюх, палац, фортеця, окуляри, газета, кар'єра, сопрано, маестро.

У приморських говіркіїх зберігся ще чималий пласт італізмів генуезьких часів. Це така професійна лексика моряків та рибалок як: бунація, "штиль", забунацало, тромонтан "півн. вітер", левант ''схід. вітер", пунент "зах.вітер", вольти ''повороти", пайоли, скалада, рашкетка, кавила, фунда, орца, бастуння, віра, майна тощо.

Через інші мови прийшли французькі запозичення; фасад, кабінет, бюро, квартира, готель, фотель, ресторан, пляж, перлина, душ, екран, пейзаж, пленер, білет, бульвар, пальто, букет, бювет, роль, жест, шезлонг, костюм, одеколон, портрет, патріот, парфуми, перукар, рояль, берет, шовініст, турист, багаж, шантаж, макіяж, альбом, серйозний, солідний, мінеральний, натуральний і сотні інших.

Романська сусідка української мови румунська мова (та її молдавський варіант) стала джерелом таких українських слів як: кодра, царина, квасоля, бесаги, цап, ремиґати, бринза (частина цих слів вживана лише в українських діалектах навколо Карпат).

У свою чергу до румунської мов й прийшли такі українські слова як: dranită "äраниця", hriscă" ăречка", сегіada ''череда", hrib "гриб", cojoc "кожух", stiucă "ůука", crupi "крупи", iasle "ясла", tata "тато" й ін. (за І.Kniezsa, С.Семчинським та ін.).

БАЛТІЙСЬКІ МОВИ - група індоєвропейських мов. яка найповніше серед усіх сучасних мов цієї родини зберігає давню індоєвропейську мовну систему. Існус точка зору (В.Тоноров), згідно з якою балтійські мови являють собою залишок давнього індоєвропейського мовлення, що зберігся після виділення з усієї родини решти індоєвропейських мов. Балтійські мови тяжіють до східних груп цієї родини - слов'янських, індоіранських, а також ілірійськоїта фракійської мов Балкан. Особливо близькі балтійські мови до слов'янських, щодо яких можуть розглядатися як предок, який співіснує у часі та просторі зі своїм нащадком. Таким чином це мови близьких ''балтійських родичів слов'ян" (Л.Непокупннй).

За даними топонімії (особливо гідронімії), балтизмів у словниках сусідніх слов'янських мов, а також за археологічними та історичними даними, у 1 тис.- на початку 2 тис.н.е. балтійські мови були поширені на великій території від Балтики до Верх.Волги, Підмосков’я. Оки, на всій території Білорусі, на Чернігово-Сіверщині до р.Сейм і суміжних земель Курщини та Брянщини, на півдні - до р.Десни і р.Прип'яті. Безперечні балтизми засвідчені також і далі на південь, наявні вони й на захід від Вісли - у Помор'ї і навіть Мекленбурзі. Їхнє походження не завжди поясниме, хоча у 2 ст. н.е Птолемей і показує на південному узбережжі Балтійського моря балтійські племена галіндів і судинів. Певні аналогії віднайдені в топонімічних системах Прибалтики. Панонії, Балкан і Адріатичного узбережжя. Значне поширення балтійських мов в минулому пояснює наявні в них сліди мовних контактів балтів з угро-фінами. а також іранцями, фракійцями, ілірійцями, германцями та іншими індоєвропейськими народами. Загальна назва індоєвропейських мов Прибалтики саме як балтійських запроваджена Г.Несельманом 1845р.

Мови т.-зв, зовнішнього пасу балтійської групи всі згасли у 13-18 ст. (пруська, ятвязька. куршська, селонська, галіндська). У наш час залишається компактне ядро внутрішньої зони балтійської групи у складі двох мов: литовської та латиської. Обидві державні; перша - у Литві (бл. З млн. мовців), друга - в Латвії (бл. 1,5 млн.).

Фонологічні системи обох балтійських мов взаємно близькі. Литовська мова краще від інших живих індоєвропейських мов зберегла давні риси в фонетиці й морфології. Вона відрізняється від близько спорідненої латиської мови більшою архаїчністю (в цілому) і деякими інноваціями, зберігає давні k, і, g на місці латиських африкат с і dz (akys "око", gerii "пити"- пор. латис. acis, dzert), сполуки an, en, in, un у початкових складах (ranka "рука", penktas "п'ятий", minti "міняти", jimgas "ярмо"- пор. латис. roka, piektas, mlt. jugs). Морфологічна будова литовської мови флективна з елементами аглютинації та аналітизму. Іменники маючь 2 роди (середній рід втрачено), деякі займенники, прикметники й дієприкметники мають З роди. Числа - два (в діалектах траплясться ще і двоїна). Відмінків – 6 і клична форма. Дієслівні категорії: 4 часи, 2 стани, 4 способи, 3 особи (у 3-й особі одн. і мн. форми однакові). Сполучення дієслова buti "бути" з дієприкметниками утворюють систему складних часів. Широко вживані дієприкметникові звороти. Переважний порядок слів SPO. Присвійні конструкції виражаються сполученнями типу „я маю”, там де у латиській іде „в мене є”. Латиська мова під впливом фіно-угорського мовного субстрату зазнала, порівняно з литовською, певних змін. Так, наголос зафіксувався на першому складі; кіпцеві голосні у багатоскладових словах скоротилися, причому, короткі (крім u відпали; у перших складах n після голосної зникла; розвинулися зобов’язальний і переказувальний способи дієслова; дієвідміна помітно спростилася; в діалектах трапляються типові для фінських мов місцеві відмінки - алатив, ілатив, адесив. Словник балтійських мов практично єдиний, з переважанням питомої індоєвропейської лексики. Значною мірою він спільний зі слов'янським словником. Є запозичення з германських і слов'янських мов, у латиській (особливо в дилемах) помітний пласт угрофінських запозичень.

З балтійських мов до української прийшли такі слова як: баюра, блазень, валандатися, верша, вовкулак(а), гомілка, грудка, гультяй, ґеґнути, гринжоли, джиґун, аґрус, гирун, джинжеруха, жабуриння, жужмом, заграбастати, зозуля, кавкати, капшук, кельма, кепсько, кишіти, клумба, клякнути, ковінька, копа, локшина, путря, мантачка, мул, мулкий, нетра, надра, нурт, охляп, пампушка, перга, суспиця, трощити, трям, шалапут, юшка, відлига, твань, шерхкий, зашерхнути, шула, нишпорка(шнипорка), нишпорити, кліпати, кирпатий, лупатий, клиша, клишоногий, лайдак, швендяти, карати, картати, гилити, періщити, скіпати, скабка, скибка, ледве, жлукто, жлуктати, гичка, стрюк, клуня, ремесло, мармиза, толока, скирта, садиба, стодола, шлунок, шкапа, пастка, пелька, гаразд і низка діалектних слів на зразок: мешти, пуня, шамотіти, шомратнся, галасвіти, бусол, бузько, жвір, бутлити, рупіти, шелюга, яжук, жудюк (див. Ю.Лаучюте та ін.).

В Україні балтійського походження назви річок Вилія, Клов, Кудрявець, Рось, Росава, Роставиця. Івотка; сіл - Солотвин, Клишки, Полошки, Обложки, Гірине, Гудове, за межами України - назви Тула, Москва, Можайськ, Жиздра. В наслідок тривалого перебування більшої частини українських земель у складі Великого Князівства Литовського у 14 - 16 ст. і пізніших міграцій досі трапляються литовські прізвища: Войшвіло, Бурбело, Нарбут, Дайнека, Дрига, Бутейко, Борейко, Гудович, Граужіс. Тоді ж литовська мова запозичила з української слова, kazokas "козак", Nepras „Дніпро", trivoti „тривати”, ulioti „гуляти”, vecerioti „вечеряти” cerenas "черінь", akraicas, akraicikas "окрайчик", striekа "стріха", dieљkа "діжка", kurapka „куріпка” (1579р.), anukas "онук" (за А.Непокупним).

СЛОВ'ЯНСЬКІ МОВИ- група споріднених мов індоєвропейської родини (чаї альне число мовців до 300 млн.). Найближчі до балтійських мов. Історія праслов'янської мови вважаться тривалішою, ніж історія окремих слов'янських мов. Вона поділяється на три періоди: найдавніший (до встановлення тісних балто-слов'янських мовних контактів), період балто-слов’янської спільноти і період діалектного поділу й початку формування окремих слов’янських мов. Виокремлення слов’янських діалектів з єдиної прамови відносять до середини І тис. н.е. (період формування ранніх слов’янських держав у Європі). При цьому предки слов'ян увійшли у стосунки з сусідніми народами, що й визначило майбутні „відцентрові” особливості в будові мов окремих груп - східної (українськії, білоруська, російська), південної (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська) та західної (чеська, словацька, польська, верхньо- і нижньолужицька). "Доцентрові'' риси простежені до І тис. до н.е., причому встановлено три органічні складові частини (етномовні інгредієнти за П.Мартиновим), взаємодія яких визначила майбутню специфіку спільнослов'янської мови. Це - балтійський, італьськнй та іранський складники, останній з яких зумовив поділ слов'янських мов на центральнослов'янські з інноваціями (українська, білоруська, словацька, чеська, верхньолужицька) та периферійні з давнішими мовними рисами (решта слов'янських мов). У перефирійних мовах збереглося давнє індоєвропейське g, також подекуди є голосові голосні, музичний наголос, периферійні лексичні архаїзми. У центральнослов’янських мовах давнє g змінилося на h, розвинулися протетичні h і w- (білорус. гэта, вочы, укр. вухо, вуса).

Майже всі слов'янські мови (окрім двох серболужицьких) мають державний статус; українська - в Україні (прибл. 40 млн. мовців), білоруська - в Білорусі (бл. 8 млн.?), російська - в Росії. Білорусі і Казахстані (понад 150 млн.; також одна з 6 офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї ООН); польська - у Польщі (бл. 37 млн), чеська — у Чехії (10млн.), словацька - у Словаччині (5 млн.), словенська - у Словенії (2.2 млн.), хорватська — у Хорватії та Боснії-Герцеговині (6 млн.), сербська – у новій Югославії (Державному об’єднані Сербії та Чорногорії), а також у Боснії-Герцеговині (усього прибл. 10 млн.), македонська - у Македонії (2 млн.), болгарська - у Болгарії (9 млн.). Ще дві мови слов'янських меншин – верхньолужицька (80тис.) і нижньолужицька (20тис.) – користуються в ФРН культурною автономією.

Для звукових систем слов’янських мов характерна наявність звукових рядів пом’якшених приголосних, багаті за тембром щілинні та африкати. Чеська, словацька, хорватська і сербська зберегли складотворчі r, l (krk „карк”, prst „перст”). Морфологія імен має по декілька відмінків, (окрім болгарської, де вони замінені приіменниковими конструкціями), два числа (подекуди ще залишки двоїни): очима, дверима, плечима, дві відрі, дві слові). Дієслово має розвинені часові та видові форми, 2 інфінітиви (у балк. слов мовах замінені кон'юнктивом), у мин. часі в деяких мовах втрачене допоміжне дієслово, що спростило дієвідміну (я, ти. він писав). Розвинулися нові майбутні часи з дієсловом "мати" (укр. писатиму) або "хотіти"'' (хорв. pisacu "писатиму" від "писати хочу").

Писемність створена у 860-і pp. слов'янськими просвітниками - братами з міста Солуня (Салоніки) Костянтином-філософом (у чернецтві - Кирилом) і Мсфодісм.

Про давнє поширення слов’ян у Зах.СвропІ свідчать такі слов янські топоніми як: Балатон, Берлін. Бранденбург. Росток, Баутцен (Будишин). Коттбус (Хоцебуж), Лейпціг (Ліпск), Буланешт, Дебрецен, Добруджа, Дрезден (Дрезно), Естергом, Мукачів, Турку. Шпандау, Трієст. Захонь, Ціттау.

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів. По-перше, це питома спільноіндоєвропейська лексика: матір, батько, брат, сестра, дім, двері, піч, череда, вівця, ягня, вовк, бути, жити, мати, їсти, спати, око, ніс, серце, один, два, три, влада, слава, мудрий, вісь, ярмо, руда, міряти. По-друге - праслов'янські слова; коса, граблі, лопата, сніп, жати, жито, пшениця, полоти, цілина, мука, віл, корова, теля, баран, сітка, вудка, мережа, тенета, ловиш, лин, бджола, вулик, борть, черевик, кожух, міх, рукавиці, сукно, полотно, посуд, долото, кліщі, пила, діжа, відро, корито, човен, молот, каша, пиво, варити, пряжити, слива, ягода, горіх, терен, сад, овоч, часник, озимина, стіл, сіни, двір, ніж, броня, стріїа, бубон. По-третє - власне українські слова, наявні тільки в нашій мові: вуглець, кисень, водень, мрія, зволікати, страхатися, капость, матінка, довільний, добробут, добриво, зайвий, байдуже, мабуть, бо, адже, вибрик, примхи, перекотиполе тощо. По-четверте - запозичення з інших слов'янських мов: з білоруської - розкішний, обридати, виховати, нащадок, маруда, ззаду (У.Аиічзнка); з російської - промисловість, котел, котлован, союз вислуга, воєнкомат і багато інших; з польської - перешкода, недолугий, дощенту, конати, обіцяти, кодло, отримати цікавий, ковадло, цілком, вензель, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; зчеської - брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської-хлопець, ґражда; з болгарської - храм, глава, владика, сотворити, словаз,суфіксами -ство, -тель.

У свою чергу сусідні слов'янські мови запозичили з української чимало слів, напр.. білоруська- мозок, сокира, охороняти, позад, рясний, тітка, прохати, страхатися, бучний, зволікати, or-щщти, огида, заятрити(ся), взути(ся). калатати, облік тощо (У Анічзнка); російська - бублик, смалец, чрезвычайный, повстанцы, пасека, пасечник, борщ, знахарь, бондарь, подполковник, чумак, корж, аж (пор. два словнички, додані М.В.Гоголем до ''Вечеров на хуторе близ Диканьки" та ін. джерела); польська - hreczka, hodowac, hlak, hospodar, braha, hukac, chory, chorowac, hulac, kum, kuma, pieczara, kociuba, koczerga. wieczorynka (А.Брюкнер).