Відкриття Америки як частина Великих географічних відкриттів.

Виникнення сучасних держав Північної Америки стало наслідком Великих географічних відкриттів та європейської колонізації. Першопрохідцями колоніальних загарбань виступили дві держави, які завдяки географічному розташуванню мали найбільший з європейських держав досвід судноплавства та морської торгівлі.

Як відомо, виходячи з уявлення про сфероподібність Землі, італієць (генуезець) за походженням Х.Колумб (лат. Columbus, итал. Colombo, исп. Colon, 1451-1506) зробив спробу дістатися Індії, пливучи на захід по Атлантичному океану (1492-93). Іспанській уряд дав йому три каравели („Санта-Марія”, „Пінта” і „Нінья”).

Перетнувши Атлантичний океан, Х.Колумб відкрив Саргасове море і 12 жовтня 1492 року досяг о.Самана, що належить до архіпелагу Багамських островів. Ця дата увійшла в історію, як офіційний день відкриття Америки. пізніше Х.Колумб досяг ще кількох Багамських островів, Куби, Гаїті. Він здійснив ще три плавання (1493-96, 1498-1500, 1502-1504), відкрив острови Пуерто-Рико, Ямайку і декілька невеликих островів з групи Малих Антильських, а пізніше - узбережжя Південної і Центральної Америки.

Х.Колумб помер 1506 року, перебуваючи у повній впевненості, що відкрив новий шлях до Індії. У 1499-1504 роках Америго Віспуччі (Vespucci, 1454 - 1512), що за походженням як і Х.Колумб був флорентійцем, став учасником чотирьох іспанських та португальських експедицій до берегів Південної Америки.

Саме він у 1503 році вперше висловив думку, що ці землі – нова частина світу, назвавши їх в листі на батьківщину „Новим Світом” на противагу „Старому Світу”, тобто Європі. Проте, дещо пізніше, у 1507 році, лотаринзький картограф Мартин Вальдземюллер назвав Новий Світ на честь Амеріго „Америкою”.

Те, що Америка, це дійсно нова частина світу, було остаточно доведено у 1519 - 1521 роках кругосвітнім плаванням Фергана Магеллана (португ. Magalhaes, ісп. Magallanes, 1480 - 1521). 1538 року нову назву було вперше подано щодо Південної та Північної Америки на карті, виконаній фламандським картографом Герардом Меркатором (справжнє прізвище van Kremer, 1512-94).

За посередництвом папи римського Олександра ІV Борджіа (1431-1503) у 1493 році Іспанія та Португалія уклали першу в історії угоду про поділ світу на сфери впливу, уточнену 7 червня 1494 року Тордесільяським договором (скасований 1777 року). Лінія, проведена через обидва полюси приблизно по 49 градусу західної довготи вздовж Атлантичного океану (через уявну точку на відстані 370 ліг, тобто більше 2 тисяч кілометрів від найзахіднішого пункту островів Зеленого мису) розділила землю на дві півкулі. Землі на схід від неї визнавалися володіннями Португалії, а на захід – Іспанії. Поступово обидві держави перетворилися на величезні імперії.

Таким чином, великі географічні відкриття XV—XVI ст. змінили розвиток не лише Європи, але й решти світу. Тому саме від них умовно починається нова епоха в світовій історії – Новий час.

Утвердження серед широкого загалу уявлення про кулясту форму Землі сприяло зростанню авторитету науки як раціонального джерела пізнання і відповідно – зменшенню впливу інших авторитетів – релігії, традиції тощо.Відповідно з’являлися стимули для подальшого нагромадження знань. Наслідком, в кінцевому підсумку, стали такі інтелектуальні процеси як Реформація, Просвітництво тощо.

В результаті відкриттів змінилося світосприйняття європейців. Для них реальністю стали нововідкриті землі та материки, наявність океану між Азією та Америкою.

Відкриття започаткували масові міграції населення з Європи до інших частин світу, передусім до Америки, яких не знала раніше історія. Тим самим, було створено передумови для формування майбутньої колоніальної системи.

Спочатку на шлях створення колоніальних імперій стали Іспанія, захопивши майже всю Америку, і Португалія, прибравши до рук великі території півострова Індостан. Пізніше до них приєдналися Англія (з середини XVI ст.), Франція та Нідерланди (на початку XVII ст.),

Європейська колонізація мала важкі наслідки для автохтонного населення захоплених територій. Місцева людність, яка знаходилася на нижчому щаблі розвитку, не могла витримати суперництва з технічно краще озброєними європейцями. Місцеві народи і племена вели тривалу і запеклу боротьбу, але зрештою були частково винищені, а частково змішалися з прибульцями.

Створення колонізаторами плантаційних господарств на захоплених землях вимагало залучення додаткової робочої сили, що відкрило шлях до масового розвитку работоргівлі – цього ганебного явища в новітній європейській історії. Поступово до неї залучилися усі морські держави Європи. Раби вивозилися переважно з африканського материка до інших частин світу, передусім – до Америки. Європейська міграція та работоргівля сприяли формуванню в Північній і Південній Америці нових народів, що поєднали в собі представників різних етносів та расових груп.

Великі географічні відкриття збагатили європейські країни, насамперед Іспанію та Португалію, оскільки на відкритих землях знаходилися поклади цінних металів, передусім золота і срібла. Стрімкий притік дорогоцінних металів до Європи неминуче призводив до подорожчання різних товарів і продуктів харчування і відповідно - інфляції, наслідком чого стала так звана революція цін.

Відкриття сприяли розширенню торговельної справи. Через встановлення європейцями зв’язків з іншими материками виникла світова торгівля. Розпочався інтенсивний експорт європейських товарів (перед усім - зброї, тканин, посуду) до інших частин світу. З Америки до Європи почалося ввезення какао, тютюну, каучука. З Азії - чаю і кави. Головним центром світової торгівлі поступово став нідерландський Антверпен, а важливими європейськими портами: Лісабон (Португалія), Лондон (Англія), Марсель (Франція).

Завдяки географічним відкриттям різко розширилася палітра сільськогосподарських культур у Європі. З Америки до європейців потрапили кукурудза і картопля. Поява картоплі значно знизила небезпеку голоду у випадку регулярних неврожаїв зернових.

 

2. Географія Північної Америки. Рельєф‚ клімат, географічні регіони. Водні басейни. Рослинний і тваринний світ.

Америка – частина світу в Західному півкулі між Атлантичним та Тихим Океанами. Утворюється 2 материками – Північною (площа 20 360 000 км², а разом з островами – 24 250 000 км2) і Південною (площа 18,28 млн. км²) Америками. Крайня північна точка Америки – мис Мьорчисон (на півострові Бутія), крайня південна точка – мис Фроуерд (у Магелановій протоці). На території Північної, Центральної і Південної Америки розташовано 35 незалежних держав і 15 колоній. Цей регіон іноді називають „Новим Світом”, на відміну від „Старого Світу”, тобто Євразії.

Північна Америка - це материк у Західній півкулі. На Півдні з’єднується з Південною Америкою, кордон з якою проводять по Панамському, а іноді – по Дар’єнському перешийку.

Географи відносять до Північної Америки Центральну Америку та Вест-Індію. Тому, з географічного погляду на території Північної Америки розташовані такі країни, як Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Гаїті, Гватемала, Гренада, Домініка, Домініканська республіка, Канада, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Лусія, США, Трінідад і Тобаго, Ямайка.

Проте, такий погляд не може задовольнити нас з культурно-історичної та політологічної точки зору. Адже, якщо дві великих держави Північної Америки – США і Канада є англо-саксонськими країнами; Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Лусія, Трінідад і Тобаго та Ямайка є колишніми британськими колоніями та членами Британської Співдружності Націй; Гаїті – колишня французька колонія, що отримала незалежість у 1804 році, нарешті, Гватемала, Гренада, Домініка, Домініканська республіка, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор як колишні іспанські колонії у культурному відношенні ближчі до держав Південної Америки ніж до США чи Канади.

Тому в Америці виділяють два історико-географічні регіони – Англо-Америку (США і Канаду) та Латинську Америку, до якої входять країни материка Південна Америка, Центральної Америки та Вест-Індії. Англо-Америка і стане об’єктом нашого курсу.

Географічне розташування. З заходу Північна Америка омивається Тихим океаном з Беренговою морем, затокою Аляска і Каліфорнійською затокою. Зі сходу – Атлантичним океаном з морями Лабрадор, Карибською затокою, затокою св. Лаврентія і Мексиканською затокою. З півночі - Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гренландською і Гудзоновою затоками.

Найбільші острови - Гренландія, Канадський Атлантичний Архіпілаг, Ньюфаундленд, Вест-Індія (Великі Антільські, Багамські та Навітряні острови), Алеутські острови, Архіпілаг Александра. 

Рельєф. Західну частину материка займає гірська система Кордильєри. Найвища гора – Мак-Кінлі, 6193 м. Східну – широкі рівнини, плато, середньовисокі гори. На північному сході – Лаврентійська підвищенність, на півночі – низовина Макензі. Внутрішні райони – високі Великі рівнини і низькі Центральні рівнини. Східний край материка оточений гірськими підняттями Канадського Арктичного архіпелагу, Лабрадора, Аппалачей. Вздовж південно-східного узбережжя розташовані берегові незини – Приатлантична і Примексиканська.

Річки. Найбільша річкова система – Місісіпі (6420 км) та її притоки – Міссурі, Огайо; інші великі ріки – св. Лаврентія, Макензі, Юкон, Колумбія, Колорадо. Північна частина материка багата на озера (Великі озера, Вінніпеґ, Велике Невільниче озеро, Велике Медвеже озеро та інші).

Клімат. Північна Америка розташована в усіх широтних кліматичних поясах від арктичного на крайній Півночі до тропічного в Центральній Америці і Вест-Індії. Мерідіальне простягання найбільших гірських хребтів, що розташовані вздовж океанічних узбереж, відсутність перешкод для пересування повітряних мас з Арктики до Мексіканської затоки і навпаки вносять велику різноманітність у кліматичні умови Північної Америки. Середні темпиратури січня зростають від – 36оС (На Півночі Канадського Антарктичного Архіпелагу) до 20оС (на Півдні Флориди і Мексиканського нагір’я) липня – від 4оС на Півночі Канадського Арктичного архіпелагу до 32оС на Південному Заході США.

Арктичний кліматичний пояс охоплює північне узбережжя материка і прилеглі острови. Субарктичний пояс простягається на Південній Алясці та в північних територіях Канади. Південна Канада і значні території США лежать у помірному поясі. В розподілі опадів, температури та інших метеорологічних елементів у межах цього поясу існують суттєві відміни.

Найбільша кількість опадів випадає на Тихоокеанському узбережжі Аляски і Канади та на Північно-Західному узбережжі США (2000 – 3000 мм на рік), адже ці території лежать на шляху вологих західних вітрів; південно-східні райони материка отримують 1000 – 1500 мм. Центральні рівнини –600 – 1200 мм, міжгірні долини субтропічних і тропічних районів Кордильєр тільки 100 – 200 мм, тому їм властивий континентальний і посушливий клімат.

Несталість погодних умов властива внутрішнім рівнинним областям: підчас насування арктичних мас повітря бувають різкі зниження температур, взимку можливі великі снігопади, влітку, під час входження великих мас тропічного повітря можливі температури понад +40оС, суховії, посухи.

Субтропічний пояс охоплює широку смугу материка від Флориди до Каліфорнії. На Тихоокеанському узбережжі в межах цього поясу клімат близький до середземноморського. На Південному Сході клімат мусонний з максимумом опадів влітку. В тропічному поясі лежить крайня південна - звужена частина материка. Узбережні області цього поясу мають жаркий, вологий клімат з постійно високими температурами. У внутрішніх областях клімат жаркий і дуже посушливий.

Ґрунтово-рослинний покров представлений серією широтних зон від арктичних пустель на Півночі до тропічних вічнозелених лісів на Півдні.

 

3. Корисні копалини‚ водні, земельні та мінерально–сировинні ресурси.

У Північній Америці розташовані поклади природних копалин світового значення - це залізна руда, нікель, кобальт, золото, уран (Лаврентійська підвищеність), кам’яне вугілля, нафта, горючій гази, а також калійні солі (в Канаді). Дуже багатими є нафтові родовища, розташовані на Примексиканській низовині, та у північній частині Канадського Арктичного архіпелагу). В Північних Аппалачах найбільші в світі родовища азбесту. У Кордильєрах є численні родовища кольорових і рідкісних металів.

Площа земельного фонду Північної Америки становить 2 млрд 139 млн гектарів, з яких близько 13 відсотків займають рілля і плантації. Більша частина земельного фонду материка, що придатні для сільськогосподарського використання припадає на США та південь Канади. Близько 70 відсотків площі оброблюваних земель та 65 відсотків площі пасовищ у Північній Америці знаходяться на території 48 компактно розташованих штатів США. Значні території у високих широтах (Канадський Арктичний архіпелаг, Гренландія) не можуть бути використані у сільськогосподарському виробництві.