Емоції як об’єкт когітолінгвістичних студій

 

Емоції - як і всі, так чи інакше пов'язане з людиною, його природою, поведінкою, уявленнями тощо - вже давно цікавлять філософів, антропологів, психологів, лінгвістів, соціологів, психіатрів, культурологів, істориків, - всіх тих, у чию сферу науково-практичних інтересів вони частково або повністю попадають. Самі емоції - явище соціального та психологічного порядку, що займає важливе місце і у житті людини, і в його мові. За останні 10-15 років у вітчизняній та закордонній науці застосовувалися і застосовуються різні підходи до розгляду й аналізу даного психічного феномену. До таких підходів відносяться філологічний, соціологічний, культурологічний, психологічний та ряд інших. Про актуальність цієї проблеми свідчить виділення лінгвістики емоцій в окремий напрямок сучасного мовознавства [75:10-15].

Важливість емоцій та викликаних ними станів для людини не піддається на сьогоднішній день ніякому сумніву. Емоції, «будучи сконцентровані на невеликій ділянці підкірки головного мозку, є нашим біологічним термостатом; вони також прямо пов'язані й з когніцією. Незважаючи на те, що емоції вбудовані в нашу мову, як якийсь невизначений концепт, сучасні наукові дослідження поступово уточнюють термінологію та змінюють деякі з колишніх положень щодо їхньої біології (походження) та функціонування». Однак навіть, незважаючи на велику кількість досліджень у цих областях, усе ще залишається невирішеним цілий ряд проблем. Зокрема, немає єдності дослідників у тому, як визначати сам термін «емоція». Крім того, дотепер ще немає загальновизнаної класифікації емоцій та емоційних станів, а «існуючі численні описи та класифікації так званої емоційної лексики навряд чи можна назвати вичерпними» [45:4].

У біологічних теоріях емоцій джерело виникнення криється в органічних змінах. У психоаналітичних теоріях Фрейда причина емоцій - зіткнення інстинктивної енергії із заборонами та нормами Супер-Его. Це можна пояснити тим, що вся теорія психоаналізу була побудована на уявленні про два інстинкти (ерос, тонатос), а так само на трикомпонентній теорії будови особистості (Ид, Эго, Супер-Эго). Изард, один із творців теорії диференціальних емоцій, відому кожному психологу, вважає, що емоції утворюють головну мотиваційну систему людини. Він підкреслює, що емоція найчастіше розглядається як особливий стан свідомості. Навіть у повсякденному житті емоційний стан - це специфічний стан. Емоція являє собою складний феномен. Її цілісне визначення повинне включати три аспекти: пережите або усвідомлюване відчуття емоції; процеси, що відбуваються в організмі; виразні комплекси емоцій, що піддаються спостереженню, особливо ті, які відображаються на особі [25]. Тому що емоції мають ті самі вираження й характеристики в різних суспільствах, на різних континентах земної кулі, це дозволяє виділити класифікацію К. Изарда про універсальність або базовість емоцій з ряду інших. На його думку, цим критеріям відповідають емоції інтересу, радості, подиву, суму, гніву, відрази, презирства й страху й сорому. Розподіл емоцій на позитивні та негативні також представляється найбільш очевидним та необхідним. На думку вітчизняного психолога Б.І. Додонова емоція є однією з основних емоційних станів людини. Емоції виражають зміст ситуації для людини з погляду актуальної в цей момент потреби, значення для задоволення майбутньої дії або діяльності [20: 109]. Емоції сприймаються людиною в якості його власних внутрішніх переживань, передаються іншим людям, співпереживаються. Як пише Б.І. Додонов, емоції носять предметний характер, зв'язуються з уявленням про деякий об'єкт. Предметами емоцій стають, насамперед, ті явища та умови, від яких залежить розвиток подій, значимих для особистості й тому сприйманих емоційно. Емоції визначають динаміку й зміст ситуаційних емоцій, які, у свою чергу, уточнюють зміст почуттів відносно сформованих умов і, спонукаючи до певних дій, сприяють розвитку викликуваної почуттям діяльності. Особливість емоцій у тому, що вони вдосконалюються й, розвиваючись, утворять ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, що відносяться до духовних цінностей та ідеалів [21].

У сучасній лінгвістиці взаємозв'язок мови і культури не викликає сумнівів. Мова здобуває все більшу значимість, як керівний початок у науковому вивченні культури. Мова, як система покликана виражати не тільки думки, але й почуття, тому що саме взаємодія сфер раціонального й емоційного у свідомості і мисленні дозволяє людині емоційно переживати те, що мова відображає. Це переживання проявляється в емоційному відношенні язикової особистості до предмету мовлення. Таким чином, емоції, а точніше їхнє вираження в мові, займають одне із провідних місць у сфері інтересів сучасної лінгвістики. Когнітивна теорія емоцій (емотиологія), що поєднує когнітивну психологію та лінгвістику, висвітила нову проблематику вивчення емоційних явищ. У дослідженнях з емотиології використовуються отримані в інших областях знань про емоції, зокрема, дані когнітології, і на їхній основі розробляється лінгвістична концепція емоцій. Тому цілком логічно те, що емотиологію визначають як науку про вербалізацію, вираження та комунікацію емоцій [70: 50] та представники Волгоградської школи. У рамках цієї теорії емоції розглядаються в тісному зв'язку з когнітивними процесами, а зв'язок їх обґрунтовується в такий спосіб: когніція викликає емоції, тому що вона емоциогенна, а емоції впливають на когніцію, тому що вони втручаються в усі рівні когнітивних процесів. Звідси випливає суть лінгвістичної концепції емоцій, що полягає в наступному: людина (суб'єкт) відображає існуючий світ, але не все підряд, а тільки необхідне або коштовне в цей момент. Процес відображення емоцій регулює емоції, тому що саме вони є посередниками відображення світу в мові за рахунок того, що вони виражають важливість об'єктів світу для того, хто говорить та слухає. На язиковому рівні емоції трансформуються в емотивність; емоція є психологічна категорія, а емотивність - мовна, оскільки емоції можуть і викликатися, і передаватися (виражатися, проявлятися) у мові й мовою.

На певному етапі стало необхідно якось розмежувати лексику, у різному ступені емоційно заряджену, з метою дослідження різної природи вираження емоційних значень. З'явилося термінологічне розмежування: лексика емоцій і емоційна лексика. Виділення двох типів емотивної лексики враховує різну функціональну природу цих слів: лексика емоцій зорієнтована на об'єктивацію емоцій у мові, їхню інвентаризацію (номінативна функція), емоційна лексика пристосована для вираження емоцій мовця та емоційної оцінки об'єкта мовлення (експресивна та прагматична функції). Таким чином, лексика емоцій включає слова, предметно-логічне значення яких становлять поняття про емоції. До емоційної лексики відносять емоційно пофарбовані слова, що містять почуттєвий фон. Беручи до уваги різницю природи емотивної зарядженості цих слів, треба враховувати, що лексика тієї чи іншої множини приймає участь у відображенні емоцій людини. Вона співвідноситься з світом емоцій і відображає цей світ, отже, вірніше буде злити ці два напрямки в одне. Бабенко Л.Г. пропонує, зберігаючи за термінами «лексика емоцій» і «емоційна лексика» їхнє традиційне осмислення, назвати сукупність позначуваних ними засобів емотивною лексикою[6].

Емоції людини та механізми їхнього лінгвістичного забезпечення завжди були предметом наукових вишукувань. Ще на початку XIX в. В. фон Гумбольдт відзначив, що мова як діяльність людини пронизана почуттями. Вираження емоцій у мові займають одне із провідних місць у сфері інтересів сучасної лінгвістики. У рамках теорії емотиології, емоції розглядаються в тісному зв'язку з когнітивними процесами. [19] Цілий ряд наук вивчають такий психологічний феномен як емоція: психологія, когнітивна психологія, фізіологія, філософія, лінгвістика, психолінгвістика. Психологічна й психолінгвістична науки націлені, насамперед, на дослідження функцій емоцій у діяльності людини. На думку В.І. Шаховского, емоції як форма переживання людиною певного ціннісного відношення до явищ дійсності, що визначаються в семантиці фразеологічного знаку, несуть інформацію про стан внутрішнього Я потенційного мовця суб'єкта, його свідомості, психіки. Певні емоції є причиною виникнення стійкої готовності людини до фразеологічного реагування на деяке коло зовнішніх стереотипних ситуацій (К.Э. Изард, В.К. Вилюнас). Можна припустити, що позитивна або негативна оцінка будь-якої стереотипної ситуації стимулює використання в комунікативній ситуації фразеологічних одиниць, що виражають відповідне емоційне відношення до неї суб'єкта, що говорить. [70]