Концепт - як когітолінгвокультурне утворення

 

З кінця минулого століття на місце пануючій у гуманітарних науках системно-структурній парадигми приходить парадигма антропоцентрична, що повертає людині статус «міри всіх речей» [16:4]. У лінгвістичну концепцію тепер привнесено те, що можна назвати антропологічним принципом. Лінгвістика звертається до вивчення «душі мови», тобто до відпредмеченного в ній світобачення. Антропологічна орієнтація сучасної лінгвістики зумовлює міждисциплінарний статус категорії концепту, що набуває особливої актуальності як об’єкт сучасних гуманітарних досліджень.

Розглянувши сукупність мовних засобів вираження концепту, можна виробити уявлення про зміст концепту в свідомості носіїв мови. Але це завжди буде лише часткою цього концепту, оскільки концепт не об’єктивується у мові повністю, тому що він є результатом індивідуального пізнання, узагальнення, категоризації, а індивідуальне завжди вимагає комплексу засобів для свого повного вираження [48].

Концепт як складний когнітивний лінгвосоціальний конструкт не має однозначного тлумачення в когнітивній лінгвістиці. Він є багатовимірним мисленнєвим конструктом, який відображає процес пізнавання світу, результати людської діяльності, її досвід та знання про світ, зберігає інформацію про нього. У процесі пізнавально-комунікативної практики цей образ набуває нових концептуальних шарів, що збільшує об’єм концепту, насичуючи його зміст. Таким чином, концепт як ментальне утворення в свідомості індивіда, є виходом на концептосферу соціуму.

Тлумачення концепту у термінах лінгвокогн і тології. Когнітивна лінгвістика - лінгвістична дисципліна, в якій функціонування мови розглядається як різновид когнітивної діяльності, а когнітивний механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища [16:6]. Когнітивна лінгвістика розвиває успадковану від лінгвістики, філософії, психології класичну проблему зв’язків між мовою та мисленням, яка традиційно вирішувалася у лінгвістиці за допомогою лінгвістичного аналізу понять і суджень [3; 27; 39]. Тепер ці кореляції розглядаються в дещо іншому плані, а саме в таких категоріях когнітивної та лінгвокогнітивної природи, як знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезентації знань, ментальні структури та процеси свідомості. В «Короткому словнику когнітивних термінів» визначення терміна: «Концепт - це оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку…всієї картини світу, відбитої в людській психіці» [39: 90]. Одним з перших у світовій лінгвістиці звернувся до дослідження концептів С.О. Аскольдов, який вважав, що найбільш важливою функцією концептів є функція заступництва, тому що, будучи розумовим утворенням, концепт у процесі думки заміщає безліч предметів того самого роду. Концепт може заміщати як реальні предмети, так і деякі сторони предмета або реальні дії.

Як і термін «когнітивні науки» [38] об'єднуючий дисципліни, що вивчають «мову думки», термін «концепт» є зонтиковим, він «покриває» предметні області декількох наукових напрямків: насамперед когнітивної психології й когнітивної лінгвістики, що займаються проблемами мислення та пізнання, зберігання й переробки інформації [37] а також лінгвокультурології, визначаючись і уточнюючись у межах теорії, утвореної їхніми постулатами та базовими категоріями. Однак ментальні об'єкти, до яких відправляє ім'я «концепт», не мають загальну специфічну родову ознаку (приналежність до області ідеального - це властивість все того ж значення й змісту, ідеї та думки, поняття та уявлення, образу та гештальту ін.) та перебувають скоріше у відносинах «сімейної схожості», подібної до відносин номінатів імені «гра», де «ми бачимо складну мережу подібностей, що переплітаються та перетинаються» [15:85] Допускам що, подібно множині в математиці, концепт у когнітології - базова аксіоматична категорія, невизначувана та прийнята інтуїтивно, гіперонім поняття, уявлення, схеми, фрейму, сценарію, гештальту та ін. [7:19-27; 62: 24-27; 50: 72-74].

Концепт як операційна одиниця думки - це спосіб і результат квантифікації та категоризації знання, оскільки його об'єктом є ментальні сутності ознакового характеру, утворення яких значною мірою визначається формою абстрагування, модель якого задається самим концептом, тим самим він не тільки описує свій об'єкт, але й створює його. [16]. У сучасних дослідженнях часто простежується змішення понять «когнітивний концепт» та «лінгвокультурний концепт» [29:77]. Водночас необхідно пам’ятати, що «відмінності в підходах до концепту в лігнвокогнітології та лінгвокультурології достатньо мірою умовні і пов’язані не стільки з завданням цих дисциплін, скільки з технікою виділення об’єкту дослідження й методикою його опису» [16]. У цьому зв’язку вважаємо, що лінгвокультурний та лінгвокогнітивній підходи до розуміння концепту є виходом на культуру, а концепт як одиниця культури є фіксацією колективного досвіду, який стає надбанням індивіда. Інакше кажучи, ці підходи розрізняються векторами відношення до індивіда [29:80]. «лінгвокогнітивний концепт - це є напрям від індивідуальної свідомості до культури, а лінгвокультурний концепт - це напрям від культури до індивідуальної свідомості».

И.А. Стернин та З.Д. Попова визначають концепт як «глобальну розумову одиницю, що представляє собою квант структурованого знання,… ідеальну сутність, що формується у свідомості людини з його безпосередніх операцій людини із предметами, з його предметної діяльності, з розумових операцій людини з іншими, існуючими у його свідомості концептами - такі операції можуть призвести до виникнення нових концептів» [24:120-136]. Мова, таким чином, являється лише одним з засобів формування концептів у свідомості людини. Для ефективного формування концепту, для повноти його формування однієї мови мало - необхідне залучення почуттєвого досвіду, необхідна наочність, необхідна предметна діяльність. Тільки в такому сполученні різних видів сприйняття у свідомості людини формується повноцінний концепт.

Концепт з точки зору лінгвокультурології. У мові знаходять своє відбиття і формуються цінності, ідеали та установки людей, те, як люди думають про світ і про своє життя в цьому світі. Найважливіша функція мови полягає в тому, що вона зберігає культуру та передає її з покоління в покоління. Саме тому мова відіграє вирішальну роль у формуванні особистості, національного характеру, етнічної спільності, народу, нації. Як відомо, у різних мовах існують спеціальні терміни для позначення об'єктів матеріальної культури (наприклад, їжа, напої). Наявність таких термінів пов'язане з існуванням особливих звичаїв, особливостями системи цінностей, характерної для даної культури. Основою поняттєво-термінологічного апарата для лінгвокультурології є поняття концепту, який можна розглядати як лінгвістичне поняття. Як лінгвістичне поняття, концепт дає можливість розглянути ідеальні ментальні сутності [65: 88], тобто ті одиниці, за допомогою яких ми мислимо про світ, ментальні утворення, що становлять категоріальну основу мови [8:16] і що створюють узагальнений образ слова, об'єктивуючи модель свідомості. Концепт будучи основою дослідження мови й культури, сам не знаходиться ні в мовній, ні в культурної сферах, ні в них обох одночасно. Концепт є ментальна одиниця, елемент свідомості. В усіх концептах складаються ідеї, які виникали в різний час і в різні епохи. Ю. Степанов провів таку паралель: «концепт - це ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з іншого боку, концепт - це те, за допомогою чого людина сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї» [61: 40]. На відміну від понять, концепти мисляться й переживаються. Концепти - це предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді й зіткнень. Концепт можна розглядати як модель або конструкт, що заміщає об'єкт дослідження та створений з метою його вивчення. Опис сукупності концептів сприяє моделюванню системи цінностей. Образна складова концепту зв'язана зі способом пізнання дійсності [7: 9-11].

Для визначення позицій, що займає концепт серед інших понять лінгвокультурології, ми розглянули роботи вітчизняних і закордонних лінгвістів (Н.Д. Арутюнова, О.П. Бабушкин, А. Вежбицка, О.С. Кубрякова, З.Д. Попова, И.А. Стернин, Ю.С. Степанов, В. І. Карасик, W. Chafe, G. Lakoff, Ch.J. Fillmore, A. Ortony, G.L. Clore, B. Parkinson) Дослідники стверджують, що в кожної людини є свій, індивідуальний культурний досвід, запас знань та навичок якими визначається багатство значень слова та багатство концептів цих значень, а іноді, у тому, і їхня бідність, однозначність. Концепт не безпосередньо виникає зі значення слова, а є результатом зіткнення словникового значення слів з особистим і народним досвідом людини, тобто концепт дорівнює сумі лексичного значення та досвіду мовної особистості. Концепт наближений до ментального світу людини, отже, до культури та історії, тому має специфічний характер. Концепти являють собою колективну спадщину у свідомості народу, його духовну культуру, культуру духовного життя народу. Саме колективна свідомість є зберігачем констант, тобто концептів [4; 7; 88].

Мова як найважливіший компонент культури безпосередньо виражає етнічні особливості сприйняття дійсності та склад мислення. Безсумнівно, мова не може йти про збагнення всієї національної культури у всьому її різноманітті, однак можна говорити про якісь істотні моделі, «вбудовані у національну культуру та сприймані носіями національної мови як щось природне, саме собою зрозуміле. Із цієї причини такі уявлення практично не стають предметом рефлексії в природних умовах мовної комунікації рядовими носіями мови» [23:144-145]. Істотні особливості мови та культури розкриваються при порівняльному аналізі з фактами іншої мови та культури.

Виявлення та опис лінгвоспецифічних концептів, які у той саме час відображають та формують спосіб мислення кожного окремого індивіда і народу в цілому, продовжують залишатися актуальним завданням лінгвокультурології. У вітчизняному мовознавстві для визначення когнітивних структур найбільш активно використовується термін «концепт» [39; 46; 7]. Концепт як одиниця структурованого знання складається з концептуальних ознак, сукупність яких утворює зміст концептів, що виражається мовними засобами. Д.С. Лихачев вважає, що концепт існує не для слова, а для кожного основного значення слова. Концепт не виникає безпосередньо зі значення слова, а «є результатом зіткнення словникового значення слова з особистим або народним досвідом людини» [42: 281]. Кожний концепт або ментальна структура співвідносна з усім історичним досвідом націй, її культурою та релігійними віруваннями. Будучи багатомірним (як мінімум тривимірним) ментальним утворенням, концепт має три найважливіших виміри - про різне, понятійне та ціннісне. Образна сторона концепту - це зорові, слухові, тактильні, смакові, сприймані нюхом характеристики предметів, явищ, подій, відображених у нашій пам'яті, це релевантні ознаки практичного знання. Понятійна сторона концепту - це мовна фіксація концепту, його визначення, опис, ознакова структура, дефініція, порівняльні характеристики даного концепту стосовно того або іншого роду концептів, які ніколи не існують ізольовано, їхня найважливіша якість - голографічна багатомірна убудованість у систему нашого досвіду. Ціннісна сторона концепту - важливість цього психічного утворення як для індивідуума, так і для колективу. Ціннісна сторона концепту є визначальною для того, щоб концепт можна було виділити. «Сукупність концептів, розглянутих в аспекті цінностей, утворює ціннісну картину світу. У цьому складному ментальному утворенні виділяються найбільш істотні для даної культури змісти, ціннісні домінанти, сукупність яких і утворює певний тип культури, що підтримується та зберігається в мові» [28: 109-110]

Культурний концепт, будучи найважливішою категорією лінгвокультурології, являє собою неоднорідне утворення - виділяються більш конкретні та більш абстрактні концепти, аж до світоглядних універсалій. Це протиставлення - по ціннісній, провідній стороні концепту - дає можливість розглядати різнопланові категорії, від таких концептів, як відношення до власності, до старшого, до приватності, до відношення до найважливіших категорій етики, наприклад, до щастя або інших граничних понять.

Вивчення культурних концептів це рух від психічних, соціально-культурних утворень у бік їхньої фіксації в мові. Культурологічно орієнтована лінгвістика осмислює специфічну фіксацію культурно значимих явищ і характеристик буття у формі мовних знаків. Розглядаючи мовні одиниці як органічну частину природного буття людини в його соціальному й природному середовищі, лінгвісти виходять із тези про те, що лінгвокультурне висвітлення мови є порівняльне вивчення цієї мови в порівнянні з іноземним або рідним. В якості одиниць вивчення фігурують ті факти дійсності, які об'єктивно властиві даній етнокультурній спільності (найменування одягу, будов, їжі, природних явищ, обрядів), тобто змістовні характеристики конкретних і абстрактних найменувань, що вимагають для розуміння додаткової інформації про культуру даного народу. Лінгвокультурологія по визначенню має відношення як до науки про культуру, так і до науки про мову, але було б навряд чи правомірно розглядати категоріальний фонд цієї області знання як суму категорій двох наук, об'єднаних проблемою взаємозв'язку мови та культури.

Лінгвокультурологія - створює власний поняттєво-термінологічний апарат, що сполучає в собі лінгвістичні й культурологічні джерела. Перші спроби рішення цієї проблеми знаходять своє відбиття в працях В. Гумбольдта [19], що базуються на наступних концепціях, а саме: матеріальна й духовна культура втілюються в мові; усяка культура національна, її національний характер виражений у мові за допомогою особливого бачення миру; мові властива специфічна для кожного народу внутрішня форма; внутрішня форма мови - це вираження «народного духу», його культури; мова є сполучна ланка між людиною й навколишнім його світом.

Таким чином, у руслі антропоцентричної гуманітарної парадигми сформувалося нове відгалуження етнолінгвістики - лінгвокультурологія, що вивчає взаємовідношення мови, культури і етноменталітету. Об’єкт цієї дисципліни є багатовимірним, охоплюючи людину, культуру, мову. Одним з ключових понять лінгвокультурології є лінгвокультурний концепт. У цьому сенсі концепт розглядається як відображене мовними засобами ментальне утворення, що має етносемантичну специфіку.