Захист дикої приводи є вираження нашої поваги до неї.

Повага до дикої природи відрізняється від почуття любові до дикої природи, оскільки гарні дії стосовно неї є етично обов'язковими поза залежністю від наших почуттів. За І. Кантом любов, як взагалі симпатія, не моральна, тому що моральні лише свідомість обов'язку, безпристрасне шанування морального закону.

Дійсно, людина може не відчувати до дикої природи високих духовних почуттів, однак поважати її і тому охороняти. Я, наприклад, зовсім не люблю домашніх котів, однак поважаю їх і не дозволю кому-небудь тягати їх за хвіст. Наша повага до дикої природи може ґрунтуватися на баченні в ній нашого товариша, супутника чи оцінювання її неповторності, і не залежить від особистого інтересу людини.

Мені здається, що вся наша система екологічного виховання, спрямована на розвиток тільки любові до природи, однобока і неефективна, тому що не орієнтує людину ще і на повагу до природи, інші мотивації.

Захист дикої природи є вираження нашого замилування, шанування і благоговіння перед нею.

Благоговіння — це страх, змішаний із шануванням, шаноблива повага. Благоговіння перед життям, як рушійну мотивацію природоохорони висунув Альберт Швейцер. Згідно його поглядів благоговіння перед життям — глибинне моральне почуття, засноване на відповідальності за все живе, на повазі до життя (2).

Швейцерівське благоговіння перед життям — акт майже релігійний. По Швейцеру потрібно допомагати будь-якому життю, якому можна допомогти, і утримуватися від того, щоб заподіяти живому яку-небудь шкоду. Великий гуманіст вважав, що

58

добро те, що служить збереженню і розвитку життя, зло є те, що знищує життя чи перешкоджає йому. Іншими словами, як говорив Генрі Торо, — краще дарувати життя, чим смерть.

Усяке життя — священне.

Згідно багатьом релігіям тільки Бог має абсолютну владу над усіма створіннями, тому люди не мають права розпоряджатися життям інших істот. Усі життя священні і рівноцінні, і люди не намісники Бога на землі.

Любов до життя в усіх своїх проявах носить священний характер, і є божим дарунком, зневажання якого, згідно “Основ соціальної концепції Російської православної церкви”, є “виклик, кинутий не тільки божественному створінню, але і Самому Господу” (125), Якщо щось священне, то воно має цінність крім своєї корисності й інших фактів. Воно цінне саме по собі і заради самого себе. Те, що є святим, не можна знецінити.

Непристойно одержувати вигоду зі страждань інших істот.

Індуїзм, джайнізм, буддизм, язичество, багато інших релігій жадають від людини виміряти свої дії, не приносячи іншим істотам біль і страждання. Наносити біль і страждання, тим більше одержувати від цього вигоду — непристойно.

Дика природа є загальносвітовою і міжвидовою спадщиною.

Дика природа є не тільки загальнолюдською, але і загальносвітовою, міжвидовою спадщиною. Вона — спадщина не тільки людини, але і будь-якого птаха, звіра, риби. Однак людина єдина, хто" це може усвідомити, і тому зобов'язана узяти на себе моральну відповідальність по її захисту. Люди повинні бути шанобливі до того, що вони не створювали, не руйнувати, а берегти.

Не тільки люди, але і дика природа підлягає порятунку.

Згідно багатьом релігіям, наприклад, християнству чи іудаїзму, людина підлягає порятунку. Однак американський християнський теолог Дж. Ситтлер думає, що не тільки люди, але і природа повинна підлягати порятунку, що є новим вагомим релігійним аргументом у захист ділянок дикої природи. Усі думаючі християни повинні включати природу в середовище своєї моральної уваги, виходячи з того переконання, що Бог також бажає бачити її покутуваною в небесному царстві.

Хто знає, може Христос вмер у неменшій мірі за дику природу, чим за людей. Творець дикої природи є також і її рятівником. Люди ж є колегами Бога з порятунку дикої природи.

59