Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дика природа — меншість, що зневажається, і має природні права на волю й існування.

Поиск

Маючи внутрішню цінність, дика природа може вважатись морально значимою, що у свою чергу припускає наявність у неї природних (моральних) прав.

Ідея моральних прав належить відомому англійському філософу XVII століття Джонові Локку. Відповідно до його теорії, кожна людина з моменту народження (незалежно від раси чи полу) має уроджені (природні, моральні) права на життя, волю і прагнення на щастя. Ці моральні права, природно, відрізняються від юридичних прав, за допомогою яких спеціальні правові інститути регулюють відносини людини з людьми, суспільством і державою.

Сучасні екофілософи розширили теорію природних прав до об'єктів дикої природи і самої дикої природи. Вважається, що дикі особини, види, екосистеми мають, як і людина, природні права, насамперед право на життя (існування) і волю.

Необхідні передумови володіння природними правами — це наявність внутрішньої цінності, внутрішніх непереходящих інтересів і здатність піддаватися збитку в тих випадках, коли ці інтереси задіваються, відкидаються або піддаються погрозі.

Наприклад, мало хто стане заперечувати інтерес кожної живої істоти жити, чи інтерес ділянки дикої природи не піддаватися обмеженням з боку людини. Ці інтереси життєво важливі (якщо вони задінуться, дика природа, як і її складові, піддається збитку), а значить можуть вважатись необхідними передумовами для володіння дикою природою природними правами. Оскільки те,

53

що має свої інтереси, чи ж внутрішньою цінністю — стає предметом моральної турботи.

На жаль, на пострадянському просторі принципи демократичного лібералізму практично не враховуються в природоохоронній аргументації, філософії й ідеології.

Разом з тим наявність природних прав дикої природи — сильний довід у її захист — згадаємо хоча б права людини і могутній вплив зв'язаних з ними визвольних, аболіционістських і реформаторських рухів.

Захист природних прав дикої природи на волю й існування має мало загального з наукою екологією, і більше відноситься до сфери правозахисного руху, що значно розширює базу природоохорони.

Слід зазначити, що етичні мотиви захисту дикої природи тісно пов'язані з екологічними. Так, право на існування ділянок дикої природи робить можливим тривале еволюційне видоутворення рослин і тварин.

Застосування теорії про необхідність дотримання природних прав дикої природи значно зміцнює позиції природоохоронників, тому що в даному випадку вони починають використовувати впливові ліберально-демократичні традиції західного суспільства в захист меншості, що зневажається — дикої природи.

Зневажання прав дикої природи порушує питання про правильні і неправильні дії людей без обліку їхніх наслідків, тобто права не залежать від користі.

Цей принцип означає однакове право на існування дикої природи і людини. Це своєрідний аналог забезпечення демократичним суспільством рівних прав, рівного існування слабких і сильних індивідів.

Поважаючи права дикої природи, людина не одержує від цього для себе користі, а тільки дотримується демократичних принципів. Іншими словами, мова йде про включення всієї дикої природи до структури сучасного демократичного суспільства, про захист життєво важливих інтересів дикої природи, що постійно ігноруються людиною.

З позиції демократичного лібералізму трохи по іншому буде виглядати і заповідна справа. Створення охоронюваних природних територій стане трактуватись не для наукових чи рекреаційних потреб людини, а заради реалізації природного (морального) права дикої природи на існування і волю.

54

Дика природа є Зовсім Інше.

Концепцію “Зовсім Іншого” ввів у філософський побут своєю класичною роботою “Ідея святого”, опублікованої вперше в 1917 році, відомий німецький історик релігії Отто Рудольф (128).

У 80-х роках XX століття американські екофілософи додали цьому поняттю екологічне фарбування, позначивши їм сутність дикої природи. Дійсно, дику природу можна розглядати як зовсім іншу, далеку нам цивілізацію, незвичайного виду і незвичайної сутності. Вона часто недоступна розумінню і незбагненна (95).

На жаль, як справедливо відзначає буддійський філософ Оюна Доржигушаева, “урбаиізована людина” відчуває в природних об'єктах сховану небезпеку”, і тому “природа — супротивник, якого треба скорити” (129).

Однак, справа не тільки в одній природі. Здавна західна людина з підозрою, а то і з ворожістю відносилась до будь-якого Зовсім Іншого. Очевидно, подібне відношення лежить в іудейсько-християнській традиції боротьби з інакомисленням. На відміну від такого підходу буддизм призиває до терпимості до усіх несхожих на нас істот і явищ (Доржигушаева, 2000).

Однак у природоохороні ми повинні піти далі буддистів, навчившись не тільки відноситися терпимо до дикої природи як до Зовсім Іншого, але цінувати і захищати її саме тому, що вона - Зовсім Інше. Тому що цінність дикої природи як Зовсім Інше лежить у її сторонності, неординарності, що є значимим мотивом для охорони дикої природи.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 146; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.98.91 (0.008 с.)