Теоретичні основи екологічної етики

Теоретичні основи екологічної етики

Права природи

Я бачу кінські волі і рівноправність корів.

В. Хлєбніков

Перед людством стоять багато екологічних проблем, що не мають технічних рішень. Ці проблеми в кінцевому рахунку можна вирішити тільки за допомогою фундаментальних змін у людських цінностях. До таких нових людських цінностей мож-

30

на віднести визнання прав природи, навчитися поважати які прийшла пора слідом за правами негрів, жінок, дітей та ін.

Права природи — це конкретизовані норми справедливих відносин людини і природи, розглянутої як суб'єкт.

Слід зазначити, що в самій природі про поняття прав не йдеться, як немає в ній і етики. Поняття права існує тільки в людському суспільстві, причому воно було в різні часи й у різних народів.

Права природи — це етична ідея, а не факт, не річ. До них не можна доторкнутися руками чи спробувати на смак. Права природи не існують самі по собі, а є відображенням моралі й етики конкретного людського суспільства. Вони є своєрідним засобом контролю за владою людини, що не повинна переступати границю волі, обмеженою правами природи.

Принципи поваги прав природи й обмеження прав людини є основними в екологічній етиці (недарма ще Олдо Леопольд писав, що етика — “це обмеження волі дій у боротьбі за існування”). Права природи — це нова могутня культурна ідея XXI століття. Це навіть більше, ніж ідея — це цілий новий суспільно-політичний і екологічний рух.

Права природи в даній главі ми розглядаємо насамперед як “природні”, неписані, від природи, тобто ті, що мають етичну основу (на відміну від “позитивних”, писаних, що спираються на закон). Природне право є ідеал для позитивного права, його ідеальні вимоги тільки суть проекту майбутнього позитивного права.

Навіщо природоохоронникам потрібна ідея прав природи?

Ідея прав природи так би і залишилась чисто філософською проблемою, якби не мала реального виходу у практику природоохорони. Її успішно можна використовувати:

1. З метою обґрунтування подальшого обмеження марнотратних і негуманних видів природокористування, таких як аматорське полювання, знищення ділянок дикої природи, корида і т.п.

2. З метою підвищення ефективності екологічного виховання й освіти.

3. З метою створення міцного союзу між екологічними і зоозахисними організаціями.

4. З метою розширення доказової бази природоохоронників за рахунок розробки нових етичних і юридичних аргументів, заснованих на правах природи.

5. З метою зміни відношення людей до природи з утилітарного на етичне.

31

6. З метою радикалізації природоохоронного законодавства (насамперед йдеться про узаконення юридичної процедури подачі позовів у суд від імені природи).

ДО ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Права природи підтримувалися різними народами в різні часи і різні культурні епохи, маючи етичне, релігійне, а то і правове наповнення. Так, судові суперечки за участю різних тварин відомі в Древньому Єгипті і Середньовічній Європі. Християнство й іудаїзм оголосили право для худоби на відпочинок у сьомий день тижня. Про права природи писали юристи Древнього Рима, зокрема Ульпіан. У XXIII ст. арабський мислитель Ізз-Дін ібн Абд-Салам написав спеціальний трактат про права тварин. У північноамериканських індіанців права деяких видів тварин, наприклад, лосося, прирівнювалися до прав цілої нації. Деякі види їстівних рослин народи Сибіру вважали власністю певних видів тварин і ставилися з повагою до цього права власності. Права природи підтримувалися і буддистами. Так, Далай-лама у своєму посланні заявив: “Спортивне полювання і рибний лов є невиправданою жорстокістю, порушенням природного права на життя, яким наділені всі живі істоти” (145). Про права природи писав відомий англійський поет Вільям Вордсворт і засновник американської заповідної справи Джон Мюір. Відомий випадок, що собака Шопеигауера після його смерті успадкувала усе майно філософа.

У Російській імперії вперше про права природи (спочатку тільки про права тварин) заговорили наприкінці XIX століття. У 1898 p. голова Ковенського відділення Російського товариства захисту тварин А. Даронов писав, що тварини “за вищою справедливістю” мають право на “необразливе існування”. У 1899 p. петербурзький юрист С. Фішер у своїй книзі “Человек и животные. Етико-юридический очерк” заявив: “Государство должно охранять интересы животных. Эта охрана должна выразиться в правових нормах. Лучшим средством для этого является признание правовой личности животных, то есть наделения животных известной долей правоспособности” (80).

У 1909 p. класик російської заповідної справи професор Московського університету Г.О. Кожевников підняв питання про “право первобытной природы на существование” (36), а його колега, петербурзький професор А.П. Семенов-Тянь-Шанський

32

Екологічна етика

у 1917 і 1921 pp. — про священне право на життя не тільки людини, але і “всего того, чему предуказано жить и цвести на земле наряду с человечеством не стесненным в своем творчестве природой” (32)

Інтерес до ідеї прав природи загострився знову у 1965 p., коли відома письменниця Бриджит Брофи опублікувала своє есе “Права тварин”. У 1970-1980 pp. у США, Великобританії, Австралії й інших країнах стало виходити безліч книг і статей, присвячених розробці теорії прав природи. Найбільш значний внесок у розвиток і популяризацію ідеї прав природи внесли такі видні західні екофілософи, екологи і юристи, як Річард Райдер, Пітер Сінгер, Том Ріган, Ендру Линзи, Христофер Стоун, С. Кларк, Ю. Бенсон та інші.

Зараз у багатьох вищих і середніх навчальних закладах Заходу теорія прав природи викладається студентам філософських, юридичних і екологічних спеціальностей, багато природоохоронних організацій святкують 24-го квітня День прав тварин. З кінця 1990-х років ідею прав природи підхопили деякі молодіжні контркультури, наприклад панки.

Варто особливо підкреслити, що ідея прав природи підтримується прийнятою в 1982 p. Генеральною Асамблеєю ООН Всесвітньою Хартією Природи, у якій записане, що усім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.

У країнах СНД знову про права природи заговорили з 1997 p., коли була опублікована книга московського зоозахисника Т.Н. Павлової “Біоетика у вищій школі”. З початку нового тисячоліття років ідею прав природи активно популяризує Центр охорони дикої природи (м. Москва), Центр етичного ставлення до тварин “Життя” ім. Л. Толстого (м. Харків), Азербайджанське товариство захисту тварин (м. Баку), Київський еколого-культурний центр та інші організації. У 2003 p. у Києві був проведений перший у СНД міжнародний семінар, присвячений правам природи.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПРАВ ПРИРОДИ

Більшість доказів, що природа має права, зводиться до наявності в неї морального статусу, тобто того, що природа чи її окремі частини є суб'єктом.

У принципі людина може визнати іншого суб'єктом, якщо:

а) він визнається таким відповідно до філософської концепції;

33

6) якщо схожий на людину;

в) якщо визнається людиною рівним у своїй самоцінності, рівноправності (147).

Що стосується філософських доказів, то їх існує декілька;

1. Утилітаристський (автор — австралійський екофілософ Нітер Сінгер).

Суть зводиться до наступного. Тварини зазнають насолоди і болі, а значить мають інтереси. Нехтування їх інтересами веде до страждання. Маючи чутливість до страждання, тварини мають моральний статус, що, у свою чергу, припускає наявність у них прав (137).

2. Деонтологічний (автор — американський екофілософ Том Ріган).

Він стверджує, що тварини мають внутрішню цінність, тому є

членами моральної спільноти і мають права (73).

3. Теологічний (автор — англійський екотеолог Ендру Лінзі). На його думку, твердження, що тварини мають божественні

права (тео-права), означає:

а) що Бог, як Творець, має усі права на свій утвір;

б) що створіння з плоті і крові, наділені духом і здатністю дихати, є носіями невід'ємної уродженої цінності, даної їм від Бога;

в) що ці створіння можуть мати об'єктивні моральні домагання не менші, ніж вимоги Бога до нас (148).

4. Обґрунтування наявністю життя. Всі істоти екосистеми, також як і людина — живі, а значить морально значимі і тому мають права.

5. Доказ від противного (автор — російський екопсихолог С.Д. Дерябо).

Ніхто ще не довів, що прав у природи немає. Значить вони є.

6. Раціоналістичний (автор — український природоохоронець О.Г. Листопад).

Навіть якщо в природи немає прав, їх варто придумати, тому що від цієї ідеї є конкретна користь для природи.

7. На зіставленні частини і цілого. Людина є частиною природи. Вона має права, значить має права і ціле — природа.

8. Історичний. Різні люди в різні часи, у різних країнах і культурах незалежно приходили до визнання прав природи. Схожість культурних суджень — вагомий аргумент за права природи.

34

А. На рівні індивідів.

Право на захист законом.

У зв'язку з тим, що тварина не може подати в позов суд, як позивачі можуть виступати люди чи організації, що її захищають.

Право на достоїнство.

Достоїнство — це визнання людиною унікальності, внутрішньої і зовнішньої цінностей тварини, поваги її значимості поза залежністю від користі для людини чи екосистеми. Це право припускає моральні обмеження на зазіхання на достоїнство тварини як шляхом фізичного, так і психічного впливу.

Право на особливу опіку.

Це право накладає на людину посилену відповідальність перед тими тваринами, яких він приручив, і які мають потребу в його підтримці, турботі і не можуть жити без його допомоги, а також перед занесеними в Червону книгу видами.

Б. На рівні видів, підвидів і популяцій:

Права дикої природи Землі

За дикою природою можуть бути визнані наступні права:

1) Право на існування;

2) Право на волю від людського контролю і керування;

3) Право на відшкодування збитку;

4) Право на захист законом.

За неживою природою Землі (скелі, дюни, озера і т.д.) можуть бути визнані наступні права:

1) Право на існування;

2) Право на захист від радикального втручання з боку людини (мова йдеться про те, що якщо людина для своїх потреб займає якусь частину ландшафту, то це повинна бути така частина, що не позбавляє його функціональної життєздатності).

3) Право на захист законом;

4) Право на відшкодування збитку.

За природою Космосу можуть вже в недалекому майбутньому бути визнані наступні права:

40

1) Право на існування;

2) Право на захист законом..

Було б абсолютно невірним думати, що якщо тварина має право на життя, а об'єкт дикої природи на існування, то це означає, що ніколи, ні при яких обставинах це право не може бути порушено. Адже навіть у випадку з людськими правами неможливо уявити яке-небудь право, що не було ущемлено в той чи інший час. Отже, на практиці ми завжди говоримо про права, чи то людини чи природи, що можуть бути зігноровані при наявності достатнього морального обґрунтування. Якщо обґрунтування знайти неможливо, акт порушення прав буде вважатися аморальним.

З визнанням прав природи людство неминуче прийде до пошуку енергетичних еквівалентів і альтернатив для того, щоб все менше використовувати інші форми життя і здоров'я тварин як їжу і робочу силу, все менше буде використовувати вбивство тварин, все більше буде обмежувати себе у своїх потребах і правах.

Сучасна людина повинна навчитися не тільки поважати права природи, але і стати їх виразником, спікером всього екологічного співтовариства, його моральним голосом. Сьогодні привілейований статус людини виражається не в праві на експлуатацію, а у відповідальності за все живе. І це з кожним роком розуміє усе ширші кола людей.

У 2000 p. за завданням Київського еколого-культурного центра групу вчених Дніпропетровського університету проводила соціологічні дослідження в різних частинах України. Було опитано 1200 чоловік. Дані свідчать, що 61,5% згодні надати рівні з людиною права тварині, 54,3% — рослинам, 49,5% — об'єктам неживої природи (150). Подібні результати були отримані й у Росії (78).

Екологічна етика і релігія

Я попросив дерево:

Скажи мені про Бога. І воно зацвіло.

Рабіндранат Тагор

Релігія, нарівні з екологією і філософією, є однією з найважливіших основ і джерел екологічної етики. Живлющим ресурсом для розвитку екологічної етики і природоохоронної естетики можуть бути як світові, так і місцеві язичницькі релігії. Сконцентровані в них екофільні філософські погляди, підходи і моральні норми вимагають ретельного вивчення і популяризації. Не можна не погодитися з B.I. Кореневим: “Екологія не буде ефективною доти, поки ми не пізнаємо, хоча б частково, законів, прихованих У релігійних ученнях” (54).

Етика, укладена в релігіях, може розбудити в людях свідомість, відмінну від матеріального і технологічного мислення. Релігія допомагає людям усвідомити, що їх контроль над живим і неживим світом небезмежний, і що їх зарозумілість і маніпулювання

45

природою може обернутись проти них. Релігія вселяє ідею, що ціль життя не в максимальному споживанні.

У той час, коли технологія дає людині фізичну владу створювати чи знищувати світ, релігія учить чесноти, розвиваючи стриманість, скромність і звільнення від егоїзму. Прямо чи побічно, релігія може бути могутнім джерелом екологічного захисту. Тому нам потрібна така стратегія охорони природи, яка б не ігнорувала могутній вплив релігії, а навпаки, вбирала б з неї все цінне. Світові і локальні релігії, кожна по-своєму, пропонують унікальний набір моральних цінностей та еколого-етичних правил для людей в їхніх відносинах із природою. Релігії також санкціонують і пропонують суворі покарання, як пекла, тим, хто не поводиться з божими створіннями з повагою. Оскільки між різними релігіями існують значні метафізичні, етичні, антропологічні і соціальні розходження, синтез екологічних концепцій і етичних положень, узятих із усіх релігій, може стати основою екологічної етики. Світу потрібна така етика.

Разом з тим, необхідно пам'ятати, що в кожній релігії, крім екофільних, є ще і екофобні етичні погляди і догми. Та й не всі релігійні діячі прихильно ставляться до охорони природи. Класичний приклад — у середині XIX століття Папа Римський не схвалив створення товариства захисту тварин на тій підставі, що людина не має перед тваринами морального боргу.

Ефективність будь-якої релігії для охорони природи залежить від того, наскільки багато існує віри у послідовників в її екофільні вказівки. Багато чого також залежить і від того, як ці етичні норми подаються та адаптуються до повсякденного соціального життя, наскільки плідний і тісний союз екологів та теологів. Договоримо про екофільні релігійні погляди і догмати.

Відомі такі глибоко моральні біблійні вислови: “Не збирай собі скарбів на землі”, “Яка користь людині, якщо вона придбає увесь світ, а душі своїй зашкодить?”, “І нема в людини переваги - перед худобою”.

Язичество затверджує цінності, що заохочують життя: сакральність землі, повага до видів фауни і флори, розсудливе використання природних ресурсів, збереження їх, співчуття слабким, пригнобленим, хворим, знедоленим. Язичники будують свої відносини з природою на взаємності, глибокій повазі одне до одного, делікатній рівновазі.

46

Язичники, наближаючись до ріки, лісу, гір, щоб перейти через них, чи коли вони сіють, ловлять рибу, просять дозволу в духів землі, гір, дерев, струмків і рік. Вони не беруть у природи більше, ніж потрібно, і не беруть, не питаючи. Вони намагаються якось повернути природі те, що в неї взяли, немов виплачують свій борг. У них природа перестає бути байдужим мертвим місцем. Вона стає місцем, у якому перебуває і дихає Бог (52).

Язичники знають, що все в природі є залежним від всього іншого, і тому до них приходить повага, що граничить часом зі страхом. Всі істоти є взаємозалежними і тому люди повинні постійно усвідомлювати, як їх дії вплинуть на інших істот, чи то на рослини чи тварини, людьми чи горами.

У своїй книзі “Постижение экологической теологии” В.Є. Борейко спробував привести аргументи, що підтверджують наявність особливої, близької до язичества чи пантеїзму релігії, що він назвав “релігією природоохорони” чи релігіо-етичною системою, культом дикої природи (87). Вона ґрунтується на порятунку, лише не людини, а й дикої природи і закликає захищати дику природу від плюндрування. Релігія природоохорони не припускає присутності в дикій природі божества, а лише зобов'язує шанувати її як священний простір. Використання дикої природи відповідно згідно з цією релігією формою гріха. Релігія природоохорони, як особлива суспільна релігія, може об'єднати як атеїстів, так і людей, що сповідають іншу релігію.

При сучасному читанні Біблії, як і писань різних християнських святих догідників, відкриваються багато еколого-етичних істин. Наприклад, чому необхідно піклуватися про нашу планету. Біблія це пояснює тим, що, по-перше, все творіння єдине, і по-друге, творіння — це гарно (52). З позиції біоцентризму можна розглядати і дії Ноя, що зібрав під час потопу у свій ковчег усе. земне “біорозмаїття”. Відомий вислів Священного писання, що “Доброчесна людина шанує життя тварини”. Заповіт “Возлюби свого ближнього” включає всіх ближніх: тварин і рослини теж.

Любові і жалю учить відомий християнський богослов — святий Франциск Ассизський. Він намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею про рівність усіх живих створінь, включаючи людину. До речі, у 1980 році Ватикан офіційно назвав св. Франциска Ассизського патроном екологів. Сучасний християнський теолог Е. Лінзі робить наступні висновки: “Якщо створення має, цінність для Бога, то воно повинне

47

цінуватися і людиною. Якщо всі істоти мають свою цінність, то людина не може претендувати на абсолютну цінність серед інших створінь” (46). Теолог Р. Беер розробив три екологічні заповіді: 1) Світ належить Богу, а не людським істотам, тому ніхто з них не має права диктувати; 2) Богу подобається світ, що він створив; 3) Не тільки кожен об'єкт природи, але і взаємини між ними — від Бога” (53).

Талмуд учить: “Хто збереже одне життя, це все рівно, як якби він -врятував увесь світ; хто знищить одне життя — це все рівно, як якби він знищив увесь світ”. Тора забороняє схрещування різних видів тварин, дерев, а також жорстоке ставлення до тварин.

Серед 180 заповідей даосизму є заборона на полювання, рибний лов, утримання птахів і звірів у клітках.

Відповідно до конфуціанства шанування природи викликає в людей доброзичливість. Бахаїзм учить, що природа — свідчення величі і прихильності Бога, і людство повинне її цінувати як основу усього.

Джерелами для екологічної етики є східні релігії — індуїзм, буддизм, джайнізм. Захист тварин був завжди важливою частиною етичних норм індуса, що сповідає індуїзм. Один із принципів — “ахімса” - це і неубивство, і позитивна любов. Гуманне ставлення до тварин вважалося більш високою формою етики поведінки; у санскритських рукописах цей принцип називався “сарва-бхута-хита” (46). На неприпустимість жорстокого ставлення до тварин вказувала й ідея реінкарнації — тобто перехід душі людини у тварину. Джайнізм узагалі забороняє убивати будь-яку живу істоту, аж до комахи.

Принцип святості життя є одним з основних в індуській релігії. Святість божого творіння означає, що люди не можуть наносити йому шкоду без достатнього на те виправдання. Майже всі індусські писання підкреслюють, що не убиваючи божих творінь і не наносячи шкоди його творінням, можна заслужити милість: “Бог Кесава задоволений тими, хто не шкодить чи не знищує інших безмовних тварин”. “Зла людина, що убиває тварин, буде перебувати в пекельному вогні стільки днів, скільки волосся на тілі тварини” (61). Індуси вітають вегетаріанство. Дерева в індусів відчувають щастя і сум. Індуси вважають посадку дерева релігійним обов'язком. В індуських святих писаннях говориться: “Людина, що убиває живу істоту, що забруднює колодязі і ставки, водоймища і знищує сади, напевно піде в пекло” (61).

48

У буддизмі одним з важливих етичних принципів вважається принцип виховання почуття жалю до всіх живих істот і ненасильницького ставлення до рослин. Доброта до тварин у буддистів є джерелом заслуги — заслуги, необхідної людям для поліпшення їхньої долі в циклі переродження, і щоб наблизитися до фінальної мети. Будда і його послідовники вважають красу природи джерелом величезної радості і естетичного натхнення. Буддиські святі, очистившись від почуттєвих задоволень, цінували природну красу по-особливому. Для звичайного поета естетика природи служить засобом збагачення його образної мови. Для буддиського святого — краса природи коштовна сама по собі без усяких почуттєвих асоціацій. Буддисти вважають, що забруднення навколишнього середовища викликається психологічними забрудненнями усередині людини (62).

Буддизм учить дотримуватись принципу “ахімси” (ненасильства стосовно інших істот, “метти” (доброти і любові до інших істот, і “бадхічітти” (милосердя і жалю до інших істот).

Іслам учить, що погано поводитись з тваринами означає не підкорятись волі Бога. Іслам вважає, на відміну від християнства, що тварини мають свою душу. Закони ісламу забороняють заподіювати тварині біль, убивати її, крім як у випадку одержання їжі (46). “Якщо ти любиш Аллаха, то не можеш не любити його творіння”, — учить Коран. Згідно ісламу етичні причини захисту природи можна сформулювати так: по-перше, навколишнє середовище — це боже творіння і захищати його — значить зберігати його цінності як прояв божого духу. По-друге, усі частини природи існують для возвеличення свого Творця. По-третє, усі закони природи створені Богом і ґрунтуються на концепції абсолютної тривалості життя. Спроби порушити закон Бога повинні припинятися. По-четверте, людство — не єдина спільнота живих істот у світі. І, як вважав пророк Мухаммед — усі живі створіння гідні захисту і м'якого поведення. По-п'яте, повинен зберігатися баланс Всесвіту, створеного Богом, тому що “Усе ним виміряно”. По-шосте, природа створена не лише для нинішнього покоління. По-сьоме, ісламська екологічна етика побудована на тій концепції, що всі людські взаємини ґрунтуються на справедливості (адль) і рівності (іхсан). Мухаммед вчив: “Деякі рослини благословенні як мусульмани, особливо пальма”. На думку магометан, охорона природи повинна здійснюватись альтруїстично, а не лише для того, щоб люди могли максимально користуватись

49

природними ресурсами. Мухаммед говорив: “Якщо прийде Судний день, і у тебе в долоні виявиться паросток пальми, ти зобов'язаний його посадити”. І в цьому полягає суть принципів ісламської екологічної етики. Навіть якщо буде загублена всяка надія, посадка повинна продовжуватися, тому що посадка дерев — це гарна справа сама по собі.

Дика природа є Зовсім Інше.

Концепцію “Зовсім Іншого” ввів у філософський побут своєю класичною роботою “Ідея святого”, опублікованої вперше в 1917 році, відомий німецький історик релігії Отто Рудольф (128).

У 80-х роках XX століття американські екофілософи додали цьому поняттю екологічне фарбування, позначивши їм сутність дикої природи. Дійсно, дику природу можна розглядати як зовсім іншу, далеку нам цивілізацію, незвичайного виду і незвичайної сутності. Вона часто недоступна розумінню і незбагненна (95).

На жаль, як справедливо відзначає буддійський філософ Оюна Доржигушаева, “урбаиізована людина” відчуває в природних об'єктах сховану небезпеку”, і тому “природа — супротивник, якого треба скорити” (129).

Однак, справа не тільки в одній природі. Здавна західна людина з підозрою, а то і з ворожістю відносилась до будь-якого Зовсім Іншого. Очевидно, подібне відношення лежить в іудейсько-християнській традиції боротьби з інакомисленням. На відміну від такого підходу буддизм призиває до терпимості до усіх несхожих на нас істот і явищ (Доржигушаева, 2000).

Однак у природоохороні ми повинні піти далі буддистів, навчившись не тільки відноситися терпимо до дикої природи як до Зовсім Іншого, але цінувати і захищати її саме тому, що вона - Зовсім Інше. Тому що цінність дикої природи як Зовсім Інше лежить у її сторонності, неординарності, що є значимим мотивом для охорони дикої природи.

Усяке життя — священне.

Згідно багатьом релігіям тільки Бог має абсолютну владу над усіма створіннями, тому люди не мають права розпоряджатися життям інших істот. Усі життя священні і рівноцінні, і люди не намісники Бога на землі.

Любов до життя в усіх своїх проявах носить священний характер, і є божим дарунком, зневажання якого, згідно “Основ соціальної концепції Російської православної церкви”, є “виклик, кинутий не тільки божественному створінню, але і Самому Господу” (125), Якщо щось священне, то воно має цінність крім своєї корисності й інших фактів. Воно цінне саме по собі і заради самого себе. Те, що є святим, не можна знецінити.

Еволюційний мотив.

Оскільки людина поєднує в собі практично всі попередні ступені еволюції, то вона несе відповідальність за все живе (цей аргумент схожий з індуською ідеєю реінкарнації, коли в минулих життях людина була жуком, вовком, деревом і т.д.).

Захист дикої природи — наш борг, обов'язок і моральна відповідальність перед дикою природою.

Борг — поняття етики, що позначає моральну необхідність виконання яких-небудь обов'язків (24). Борг як мотивація природоохорони може виходити з обґрунтування, чому сильний повинен захищати слабкого. Людина завдяки своєму розуму, науці і технології є сильною стороною і тому зобов'язана захищати, обороняти слабку сторону, тобто дику природу. Більше того, по великому рахунку дика природа — це її мати, тому що вона вийшла з неї. Значить тут справа сильного захищати слабкого поєднується з боргом сина перед матір'ю.

Захист дикої природи буде моральним вчинком (за І'. Кантом), якщо в його основі лежить бажання виконувати наш мо-

62

ральний борг перед природою з поваги до цього боргу. Тобто, ми зобов'язані охороняти природу не тому, що це принесе користь нам чи комусь, а тому, що ми зобов'язані виконати наш борг перед нею.

Моральний вчинок — це вчинок, в основі якого лежить прагнення завжди й усюди наслідувати закони моралі, чого б це ні коштувало. “Тому абсолютним показником успіху в здійсненні безкорисливого, високо морального вчинку є повне відмовлення від власних інтересів, дія проти своїх бажань, дія через силу, заснована лише на підпорядкуванні необхідності виконувати закони моралі”, — пише норвезький екофілософ Арне Нейс (100). У зв'язку з цим люди володіють прямою моральною відповідальністю перед дикою природою,

Теоретичні основи екологічної етики