Несвідоме прийняття прав природи.

Багато людей несвідомо, не задумуючись про філософські, теологічні й інші аргументи визнають за природою права. Наприклад, бабуся, що має болонку, несвідомо наділяє свою улюбленицю всіма можливими правами.

10. Тривале існування в природі можна вважати обґрунтуванням права на продовження існування.

11. Без сумніву, можуть бути знайдені й інші докази наявності в природи прав.

Варто підкреслити, що людина і природа мають рівні права з погляду їхньої моральної значимості, але різні в плані класифікації. Людина і курка мають рівні права на життя, але на відміну від людини, права на волю совісті в курки немає. Тому що вона не має потреб в цьому праві. Поважати права інших означає сприяти їх інтересам незалежно від наших почуттів чи симпатій. Відповідно до теорії прав сприяти інтересам потрібно виходячи з вимоги абстрактної справедливості.

Справедливість це те, що ми можемо зажадати як нашого права, а турботу, любов — ні. Більш того, однієї турботи недостатньо, тому що вона занадто обмежена. Більшість людей піклуються занадто мало про інших людей, не говорячи вже про природу. Моральність і справедливість вимагають, щоб від багатьох несправедливих людських домагань було захищено не лише людське суспільство, не тільки людські індивіди, але і природа. Права природи немислимі без обов'язків суспільства дотримуватися цих прав. Ми не повинні встановлювати закони для природи. Навпаки, ми повинні гарантувати права природи, а це означає, що суспільство зобов'язується діяти, виходячи з інтересів природи і всіх істот. І нести за це відповідальність.

Природні права природи стають деякою основою для законів, що будуть прийматися в наступному (а може і через одне) поколінні. Вони готують людей до життя в новій сфері відповідальності.

Разом з тим, моральна теорія прав природи не може претендувати на всеосяжну повноту. Не менш істотним в охороні природи є розмова про великодушність, шляхетність, щедрість, повагу, борг, любов, жертву і милість. Іншими словами, у боротьбі за позитивне добро для природи ми повинні користатися багатим словником.

35

ПРО КРИТИКУ ІДЕЇ ПРАВ ПРИРОДИ

Опановуючи масами, ідея прав природи нерідко зазнає різкої критики, причому з боку самих природоохоронців, як правило тих, що стоять на утилітарній, антропоцентричній позиції. Критика їх базується в основному на одному головному методологічному підході — запереченні того, що природа може мати моральний статус, а отже, що вона може бути суб'єктом. Для таких людей жаба, кульбаба, метелик, білка, екосистема є звичайними речами, створеними тільки для принесення користі людині. Екобіоцентричний і антропоцентричний підходи до природи, це все одно, що два різних погляди на одну калюжу. Одні бачать у ній зоряне небо, інші — лише каламутну воду.

Інша критика ідеї прав природи найчастіше зводиться до двох наступних заяв:

1. “Природа не рефлексує права, тому не може ними володіти”.

Відповідь захисників прав природи може бути такою:

а) Ми не знаємо, рефлексує природа чи ні.

б) Рефлексія не обов'язкова для наявності прав (малі діти, дебіли, а також фірми, університети і корпорації не рефлексують права, але володіють ними).

2. “Потрібні обов'язки людини стосовно природи, а не права природи”. Наша відповідь може бути такою:

а) Права первинні, тому що їх завжди породжують відповідні обов'язки, однак обов'язки не завжди породжують відповідні права.

б) Наявність права не обов'язків дає можливість на порушення прав природи від її сторони, як суб'єкта права, подавати позов у суд, що не можна робити зараз (у даний час при існуючій юридичній практиці кримінальну справу за знищення природного об'єкта може порушувати тільки прокуратура, чим, однак, вона рідко коли займається).

ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ПРАВ ПРИРОДИ

У 1974 році американський юрист та екофілософ Кристофер Стоун опублікував роботу, що стала класичною в галузі практики надання юридичних прав тваринам, рослинам і ділянкам дикої природи. Він геніально просто показав, що як кораблі, інститути і корпорації (що мають правоздатність) можуть захищати свої

36

права за допомогою спеціально призначених опікунів (що мають дієздатність), так само можна чинити і з об'єктами природи (137).

Наприклад, можна подати позов до суду від імені знищуваного соснового лісу, де в ролі опікунів і захисників інтересів соснового бору будуть виступати природоохоронні громадські організації.

Ідею юриста відразу підхопили багато природоохоронних організацій. Так, пернатий мешканець Гавай паліла могла зникнути, тому що на схилах вулкана Килауеа повинні були бурити скважини. У 1978 p. Сьєрра-клуб і Одюбоновське товариство подали позов до суду на захист маленької пташки від її імені. Вперше в американській судовій практиці позивачем стала тварина. І птах переміг. Федеральний суд змусив місцеву владу відвести для паліли спеціальні охоронні території.

Професор Ічіро Хокімото наводить дані про те, як окружним судом префектури Кагошима був задоволений позов про анулювання дозволу на вирубку лісу, заплановану на острові Амами Охшима, що був виданий губернатором цієї префектури. Позивачами по позову були названі представники місцевої фауни, у тому числі амамийський заєць. Спочатку позов був відхилений, тому що не була виконана вимога окружного суду вказати імена й адреси позивачів. Потім позивачі були зазначені як “Пан Такий-то і Такий-то, якого називають також амамийським зайцем... виступає як позивач” і позову був даний хід. На листопад 1998 року справа знаходилася в стадії розгляду. В окружний суд Мито був поданий позов про збереження в префектурі Ібаракі місця зимівлі великого зобатого гусака, що є в Японії символом дикої природи. Як позивачі зазначені сам гусак і група громадян. Хоча в лютому 1996 p. суд ухвалив, що представники дикої природи не можуть пред'являти позовів, група жителів апелювала в Токійський вищий суд, причому на одному з документів замість підпису був відтиснутий відбиток лапи гусака. Апелянти підкреслювали, що навіть внутрішньоутробний плід визнається позивачем. Окружний суд Нагасакі в аналогічній ситуації вчинив по-іншому. Він задовольнив позов, що вимагає зупинити будівельні роботи в затоці Ісахая префектури Нагасакі. Позивачами були сама затока і п'ять видів місцевої фауни, а також місцеві жителі в якості їхніх представників. На Хоккайдо з'явилась можливість розпочати справу про зупинку будівництва тунелю в Дайсетсузанському національному парку, позивачем стала азіатська щука, що живе

37

там. Ічіро Хокімото вважає, що, оскільки право на життя уже визнано для кожного живого організму, усі живі істоти повинні мати можливість подати в суд. Така практика підводить до проблеми справедливості стосовно інших видів живих істот, що є кроком у напрямку правової системи майбутнього (149).

У 1999 p. у Новій Зеландії прийнятий перший у світі закон, що захищає винятково права тварин, у даному випадку людиноподібних мавп. У 2002 p. у Німеччині було прийняте виправлення до Конституції країни (ст. 20), що зобов'язує державу поважати поряд з достоїнством людей достоїнство тварин (тобто вперше в Європі тварини визнані як суб'єкти права). Подібне виправлення до Конституції готується у Швейцарії.

КОМУ ЯКІ ПРАВА?

На міжнародній нараді-семінарі “Природні права природи” (“Трибуна”-9), що відбулись у 2003 p. у Києві, була схвалена Декларація прав живих істот, у якій за всіма живими істотами Землі на рівні видів, підвидів і популяцій, були визнані наступні права:

1) право на існування;

2) право на природну волю в природному середовищі існування (право на дикість);

3) право на Відсутність відповідальності перед людиною;

4) право на захист законом;

5) право на необхідну для існування частку земних благ.

За всіма живими істотами на рівні індивідів визнані наступні права:

1. Право на життя.

Це право можна розглядати в двох аспектах: а) право тварини на захист від будь-яких незаконних зазіхань на його життя з боку людини; 6) право тварини на вільне розпорядження своїм життям. Дане право створить першооснову всіх інших природних прав тварин і являє собою абсолютну цінність.