Екологічна етика і народні традиції

Будь-який народ має свої як екофобні, так і екофільні традиції. Як справедливо вважає американський екофілософ Б, Каллікотт, народні екофільні традиції, за своїми мотиваціями, можна розділити на чотири основні види:

1. Утилітарні, групуються на одержанні прямої користі людині (її здоров'ю, благополуччю, господарству і т.д.).

2. Релігійні, групуються на поклонінні духам, тотемам, божествам, пов'язані з ім'ям Христа, Аллаха, Святої Діви Марії і т.д.

3. Екологічні, групуються на традиційних екологічних знаннях про гармонійне співіснування людини з навколишньою природою.

4. Етичні, групуються на добрі, боргу, справедливості, симпатії, жалості, турботі і любові по відношенню до тварин, рослин, природі в цілому, і не мають якої-небудь прямої користі для людини (133).

Аналізуючи останнє, можна виділити два основних типи. До першого відносяться екоетичні народні традиції, що спираються на розум і відповідні мотивації у вигляді прагнення до добра, боргу, справедливості, поваги прав природи. Так, наприклад, американські індіанці вважають, що людина має такі ж права, як кролик, олень чи рослина. Лосось же по статусу прирівнювався до цілої нації. На думку цих споконвічних мешканців Америки усі тварини мають право на життя і розмноження. На думку єврейських рабинів, світ існує завдяки живим істотам і заради них (134). У койконів, жителів Аляски, традиції забороняють експлуатувати не лише людину, але і тварин. Деякі види їстівних рослин народи Сибіру вважали власністю певних видів тварин і ставилися з повагою до цього права власності.

Принцип справедливості був одним з діючих мотивів, що змушували російського селянина споруджувати шпаківні. Так, наприклад, на Уралі, як селянин, побудувавши нову хату (чи ґрунтовно відремонтувавши стару), відразу споруджував і нову шпаківню, пояснюючи: “А як же інакше, собі — новий будинок і шпаку”.

До другого типу екоетичних народних традицій можна віднести традиції, що спираються на почуття і відповідні мотивації у вигляді симпатії, жалю, жалості, любові, турботи і т.п. Яскравий приклад — українське прислів'я: “горобець маленький, а серденько має”, чи естонська: “жаба людині півбрата, убивати не можна”.

44

Мені неодноразово доводилось бачити в українських селах, як жалісливі господарки не закривали на вечір дверей своїх комор доти, поки усі ластівки, що мають там гнізда не поверталися туди з польотів. На питання, чому господарки так роблять, жінки звичайно відповідали, що їм шкода залишати утомлених за день ластівок без ночівлі. Почуття турботи, а не який-небудь корисливий намір, лежить в основі іншої нашої вітчизняної народної традиції — підгодовувати птахів узимку. Одна літня жителька Києва мені так пояснила, чому вона вже багато зим підряд годує синиць, горобців і ворон: “Не можу спокійно дивитися, як вони сидять на гілках, мерзнуть і голодують”. У Японії існував звичай випускати диких тварин з неволі в дику природу. Удмурти ніколи не різали при дітях худобу — у момент забою відправляли дітей до родичів. У деяких українських губерніях до свята Вознесіння заборонялося ходити в ліс, щоб не заважати звірам готуватися до зими.

Здається, що народні екоетичні традиції вимагають свого вивчення і популяризації, як один з дієвих способів розробки і поширення екологічної етики.

Екологічна етика і релігія

Я попросив дерево:

Скажи мені про Бога. І воно зацвіло.

Рабіндранат Тагор

Релігія, нарівні з екологією і філософією, є однією з найважливіших основ і джерел екологічної етики. Живлющим ресурсом для розвитку екологічної етики і природоохоронної естетики можуть бути як світові, так і місцеві язичницькі релігії. Сконцентровані в них екофільні філософські погляди, підходи і моральні норми вимагають ретельного вивчення і популяризації. Не можна не погодитися з B.I. Кореневим: “Екологія не буде ефективною доти, поки ми не пізнаємо, хоча б частково, законів, прихованих У релігійних ученнях” (54).

Етика, укладена в релігіях, може розбудити в людях свідомість, відмінну від матеріального і технологічного мислення. Релігія допомагає людям усвідомити, що їх контроль над живим і неживим світом небезмежний, і що їх зарозумілість і маніпулювання

45

природою може обернутись проти них. Релігія вселяє ідею, що ціль життя не в максимальному споживанні.

У той час, коли технологія дає людині фізичну владу створювати чи знищувати світ, релігія учить чесноти, розвиваючи стриманість, скромність і звільнення від егоїзму. Прямо чи побічно, релігія може бути могутнім джерелом екологічного захисту. Тому нам потрібна така стратегія охорони природи, яка б не ігнорувала могутній вплив релігії, а навпаки, вбирала б з неї все цінне. Світові і локальні релігії, кожна по-своєму, пропонують унікальний набір моральних цінностей та еколого-етичних правил для людей в їхніх відносинах із природою. Релігії також санкціонують і пропонують суворі покарання, як пекла, тим, хто не поводиться з божими створіннями з повагою. Оскільки між різними релігіями існують значні метафізичні, етичні, антропологічні і соціальні розходження, синтез екологічних концепцій і етичних положень, узятих із усіх релігій, може стати основою екологічної етики. Світу потрібна така етика.

Разом з тим, необхідно пам'ятати, що в кожній релігії, крім екофільних, є ще і екофобні етичні погляди і догми. Та й не всі релігійні діячі прихильно ставляться до охорони природи. Класичний приклад — у середині XIX століття Папа Римський не схвалив створення товариства захисту тварин на тій підставі, що людина не має перед тваринами морального боргу.

Ефективність будь-якої релігії для охорони природи залежить від того, наскільки багато існує віри у послідовників в її екофільні вказівки. Багато чого також залежить і від того, як ці етичні норми подаються та адаптуються до повсякденного соціального життя, наскільки плідний і тісний союз екологів та теологів. Договоримо про екофільні релігійні погляди і догмати.

Відомі такі глибоко моральні біблійні вислови: “Не збирай собі скарбів на землі”, “Яка користь людині, якщо вона придбає увесь світ, а душі своїй зашкодить?”, “І нема в людини переваги - перед худобою”.

Язичество затверджує цінності, що заохочують життя: сакральність землі, повага до видів фауни і флори, розсудливе використання природних ресурсів, збереження їх, співчуття слабким, пригнобленим, хворим, знедоленим. Язичники будують свої відносини з природою на взаємності, глибокій повазі одне до одного, делікатній рівновазі.

46

Язичники, наближаючись до ріки, лісу, гір, щоб перейти через них, чи коли вони сіють, ловлять рибу, просять дозволу в духів землі, гір, дерев, струмків і рік. Вони не беруть у природи більше, ніж потрібно, і не беруть, не питаючи. Вони намагаються якось повернути природі те, що в неї взяли, немов виплачують свій борг. У них природа перестає бути байдужим мертвим місцем. Вона стає місцем, у якому перебуває і дихає Бог (52).

Язичники знають, що все в природі є залежним від всього іншого, і тому до них приходить повага, що граничить часом зі страхом. Всі істоти є взаємозалежними і тому люди повинні постійно усвідомлювати, як їх дії вплинуть на інших істот, чи то на рослини чи тварини, людьми чи горами.

У своїй книзі “Постижение экологической теологии” В.Є. Борейко спробував привести аргументи, що підтверджують наявність особливої, близької до язичества чи пантеїзму релігії, що він назвав “релігією природоохорони” чи релігіо-етичною системою, культом дикої природи (87). Вона ґрунтується на порятунку, лише не людини, а й дикої природи і закликає захищати дику природу від плюндрування. Релігія природоохорони не припускає присутності в дикій природі божества, а лише зобов'язує шанувати її як священний простір. Використання дикої природи відповідно згідно з цією релігією формою гріха. Релігія природоохорони, як особлива суспільна релігія, може об'єднати як атеїстів, так і людей, що сповідають іншу релігію.

При сучасному читанні Біблії, як і писань різних християнських святих догідників, відкриваються багато еколого-етичних істин. Наприклад, чому необхідно піклуватися про нашу планету. Біблія це пояснює тим, що, по-перше, все творіння єдине, і по-друге, творіння — це гарно (52). З позиції біоцентризму можна розглядати і дії Ноя, що зібрав під час потопу у свій ковчег усе. земне “біорозмаїття”. Відомий вислів Священного писання, що “Доброчесна людина шанує життя тварини”. Заповіт “Возлюби свого ближнього” включає всіх ближніх: тварин і рослини теж.

Любові і жалю учить відомий християнський богослов — святий Франциск Ассизський. Він намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею про рівність усіх живих створінь, включаючи людину. До речі, у 1980 році Ватикан офіційно назвав св. Франциска Ассизського патроном екологів. Сучасний християнський теолог Е. Лінзі робить наступні висновки: “Якщо створення має, цінність для Бога, то воно повинне

47

цінуватися і людиною. Якщо всі істоти мають свою цінність, то людина не може претендувати на абсолютну цінність серед інших створінь” (46). Теолог Р. Беер розробив три екологічні заповіді: 1) Світ належить Богу, а не людським істотам, тому ніхто з них не має права диктувати; 2) Богу подобається світ, що він створив; 3) Не тільки кожен об'єкт природи, але і взаємини між ними — від Бога” (53).

Талмуд учить: “Хто збереже одне життя, це все рівно, як якби він -врятував увесь світ; хто знищить одне життя — це все рівно, як якби він знищив увесь світ”. Тора забороняє схрещування різних видів тварин, дерев, а також жорстоке ставлення до тварин.

Серед 180 заповідей даосизму є заборона на полювання, рибний лов, утримання птахів і звірів у клітках.

Відповідно до конфуціанства шанування природи викликає в людей доброзичливість. Бахаїзм учить, що природа — свідчення величі і прихильності Бога, і людство повинне її цінувати як основу усього.

Джерелами для екологічної етики є східні релігії — індуїзм, буддизм, джайнізм. Захист тварин був завжди важливою частиною етичних норм індуса, що сповідає індуїзм. Один із принципів — “ахімса” - це і неубивство, і позитивна любов. Гуманне ставлення до тварин вважалося більш високою формою етики поведінки; у санскритських рукописах цей принцип називався “сарва-бхута-хита” (46). На неприпустимість жорстокого ставлення до тварин вказувала й ідея реінкарнації — тобто перехід душі людини у тварину. Джайнізм узагалі забороняє убивати будь-яку живу істоту, аж до комахи.

Принцип святості життя є одним з основних в індуській релігії. Святість божого творіння означає, що люди не можуть наносити йому шкоду без достатнього на те виправдання. Майже всі індусські писання підкреслюють, що не убиваючи божих творінь і не наносячи шкоди його творінням, можна заслужити милість: “Бог Кесава задоволений тими, хто не шкодить чи не знищує інших безмовних тварин”. “Зла людина, що убиває тварин, буде перебувати в пекельному вогні стільки днів, скільки волосся на тілі тварини” (61). Індуси вітають вегетаріанство. Дерева в індусів відчувають щастя і сум. Індуси вважають посадку дерева релігійним обов'язком. В індуських святих писаннях говориться: “Людина, що убиває живу істоту, що забруднює колодязі і ставки, водоймища і знищує сади, напевно піде в пекло” (61).

48

У буддизмі одним з важливих етичних принципів вважається принцип виховання почуття жалю до всіх живих істот і ненасильницького ставлення до рослин. Доброта до тварин у буддистів є джерелом заслуги — заслуги, необхідної людям для поліпшення їхньої долі в циклі переродження, і щоб наблизитися до фінальної мети. Будда і його послідовники вважають красу природи джерелом величезної радості і естетичного натхнення. Буддиські святі, очистившись від почуттєвих задоволень, цінували природну красу по-особливому. Для звичайного поета естетика природи служить засобом збагачення його образної мови. Для буддиського святого — краса природи коштовна сама по собі без усяких почуттєвих асоціацій. Буддисти вважають, що забруднення навколишнього середовища викликається психологічними забрудненнями усередині людини (62).

Буддизм учить дотримуватись принципу “ахімси” (ненасильства стосовно інших істот, “метти” (доброти і любові до інших істот, і “бадхічітти” (милосердя і жалю до інших істот).

Іслам учить, що погано поводитись з тваринами означає не підкорятись волі Бога. Іслам вважає, на відміну від християнства, що тварини мають свою душу. Закони ісламу забороняють заподіювати тварині біль, убивати її, крім як у випадку одержання їжі (46). “Якщо ти любиш Аллаха, то не можеш не любити його творіння”, — учить Коран. Згідно ісламу етичні причини захисту природи можна сформулювати так: по-перше, навколишнє середовище — це боже творіння і захищати його — значить зберігати його цінності як прояв божого духу. По-друге, усі частини природи існують для возвеличення свого Творця. По-третє, усі закони природи створені Богом і ґрунтуються на концепції абсолютної тривалості життя. Спроби порушити закон Бога повинні припинятися. По-четверте, людство — не єдина спільнота живих істот у світі. І, як вважав пророк Мухаммед — усі живі створіння гідні захисту і м'якого поведення. По-п'яте, повинен зберігатися баланс Всесвіту, створеного Богом, тому що “Усе ним виміряно”. По-шосте, природа створена не лише для нинішнього покоління. По-сьоме, ісламська екологічна етика побудована на тій концепції, що всі людські взаємини ґрунтуються на справедливості (адль) і рівності (іхсан). Мухаммед вчив: “Деякі рослини благословенні як мусульмани, особливо пальма”. На думку магометан, охорона природи повинна здійснюватись альтруїстично, а не лише для того, щоб люди могли максимально користуватись

49

природними ресурсами. Мухаммед говорив: “Якщо прийде Судний день, і у тебе в долоні виявиться паросток пальми, ти зобов'язаний його посадити”. І в цьому полягає суть принципів ісламської екологічної етики. Навіть якщо буде загублена всяка надія, посадка повинна продовжуватися, тому що посадка дерев — це гарна справа сама по собі.