Захист дикої природи є добровільним обмеженням людиною експансії власного виду.

Як справедливо думає український еколог, В.Н. Грищенко, добровільне власного виду (свого роду видовий альтруїзм), навіть часом на шкоду собі — щось принципово нове в житті на Землі (189). Жодна тварина чи рослина не здатна на це (існують лише приклади взаємодопомоги, симбіозу). У багатьох видів є поведінкові механізми, що запобігають вбивству родичів у конфлікті, але жоден вид, крім людини, не здатний піти на обмеження власних прав і інтересів заради прав і інтересів інших видів, заради збереження інших форм життя. Багато видів охороняють природну територію для своїх нестатків, але тільки людина може охороняти її для нестатків інших видів.

“Чому під “ближнім, — запитує В,Н. Грищенко, — якого варто любити, ми повинні мати на увазі тільки людину, а жертовність і зречення обмежувати лише сферою побуту — дотримання норм поводження, обрядів, посад і т.п. Зречення від безроздільного панування над природою, пожертвування частиною своїх благ і зручностей заради збереження Божого творіння в цілісності і красі - це чи не найбільший духовний подвиг, на який здатна жива істота?” (189).

Усі живі істоти, земля і її елементи е нашими братами і сестрами (нашою родиною).

Так думав засновник Францисканського ордена ченців римо-католичної церкви святий Франциск Ассизський (1182-1226), якого Ватикан назвав святим заступником екологів. Споріднення Цінне своїм зв'язком, але не менш цінний у ньому елемент

61

індивідуальності. Як варто поводитись з братом чи сестрою? Їх не слід експлуатувати, їх треба любити і поважати через родинний зв'язок. Більш того, святий Франциск думав, що не істоти повинні служити людині, а людина істотам (186).

Живучи, потрібно давати жити і всьому живому.

Як писав піонер охорони природи Росії, професор А.П. Семенов-Тянь-Шанський, людина у своєму житті повинна виробити вищі соціально-етичні начала, і піднятися “до свідомості того, що, живучи, треба давати жити і всьому живому” (32).

Людина є помічником Бога на Землі і тому зобов'язана стежити за божественним порядком на ній.

Згідно багатьом світовим релігіям — християнству, ісламу, іудаїзму — людина є помічником Бога на Землі і зобов'язана стежити за божественним порядком на ній, у тому числі за збереженням дикої природи, видів і особин живих істот.

Дика природа має невідтворену індивідуальність і тому вимагає захисту.

Як справедливо вважає петербурзький біолог В.Ф. Левченко, “оскільки будь-яке живе (і організм, і екосистема) смертно, але має невідтворену індивідуальність, то воно має вищу цінність” (188), у зв'язку з чим вимагає до себе дбайливого відношення і захисту.

Еволюційний мотив.

Оскільки людина поєднує в собі практично всі попередні ступені еволюції, то вона несе відповідальність за все живе (цей аргумент схожий з індуською ідеєю реінкарнації, коли в минулих життях людина була жуком, вовком, деревом і т.д.).

Захист дикої природи — наш борг, обов'язок і моральна відповідальність перед дикою природою.

Борг — поняття етики, що позначає моральну необхідність виконання яких-небудь обов'язків (24). Борг як мотивація природоохорони може виходити з обґрунтування, чому сильний повинен захищати слабкого. Людина завдяки своєму розуму, науці і технології є сильною стороною і тому зобов'язана захищати, обороняти слабку сторону, тобто дику природу. Більше того, по великому рахунку дика природа — це її мати, тому що вона вийшла з неї. Значить тут справа сильного захищати слабкого поєднується з боргом сина перед матір'ю.

Захист дикої природи буде моральним вчинком (за І'. Кантом), якщо в його основі лежить бажання виконувати наш мо-

62

ральний борг перед природою з поваги до цього боргу. Тобто, ми зобов'язані охороняти природу не тому, що це принесе користь нам чи комусь, а тому, що ми зобов'язані виконати наш борг перед нею.

Моральний вчинок — це вчинок, в основі якого лежить прагнення завжди й усюди наслідувати закони моралі, чого б це ні коштувало. “Тому абсолютним показником успіху в здійсненні безкорисливого, високо морального вчинку є повне відмовлення від власних інтересів, дія проти своїх бажань, дія через силу, заснована лише на підпорядкуванні необхідності виконувати закони моралі”, — пише норвезький екофілософ Арне Нейс (100). У зв'язку з цим люди володіють прямою моральною відповідальністю перед дикою природою,