Страхова система і продовольча безпека

Формування вітчизняної ринкової системи супроводжується трансформацією постсоціалістичної економіки в нові економічні відносини, підпорядковані дії об'єктивних економічних законів.

Ринкова економіка, як організована система, не може існувати в силу власних емерджентних властивостей (тобто не притаманних жодному з елементів окремо, але властивих системі в цілому) як сумарна складова її розширеного відтворення капіталу (виробництво, обмін, розподіл, споживання), ринкової інфраструктури (банківської, фінансової, біржової системи тощо). Адже відтворення капіталу неможливе без взаємодії всіх системоформуючих чинників: первісного нагромадження капіталу, ризику, праці та ефекту системи.

Однак, стійкий стан рівноваги економічної системи неможливий без наявності такої складової як страхова система АПК.

Світовий досвід переконує: де створено сучасну систему страхового захисту, там забезпечується вищий рівень стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягається соціальна злагода, гарантується високий рівень життя населення. Отже, формування страхової системи України та забезпечення умов для її надійного функціонування блема надзвичайної ваги і потребує як глибоких розробок, так і активних практичних дій з боку держави, суспільства в цілому.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, формують ринкову економіку як складну соціально-економічну систему, в якій страхування належить особлива роль. Страхування виступає як сукупність специфічних економічних відносин, які виникають в процесі формування страхових резервів у суб'єктів страхової системи (на рівні держави — у тому числі у Міністерства фінансів як першого рівня вітчизняної страхової системи, на рівні страхових підприємств, другий рівень — резерви створюються шляхом страхування та на рівні страхувальників (третій рівень) - фонди самострахування і можливе страхове відшкодування збитків страховиком) та використання їх на підтримку безперервності, безперебійності і розширеного відтворення і задоволення соціальних потреб сус­пільства, зокрема. Агропромисловий комплекс є найбільшою міжгалузевою виробничо-науково-економічною основною струк-туроформуючою частиною соціально-економічної системи України.

АПК як невід'ємна складова економіки держави об'єктивно піддається впливу ризику на всіх стадіях розширеного відтворення капіталу.

Джерелами його утворення є: по-перше — первісне нагро­мадження, по-друге — ризик, по-третє — ефект системи [2.7].

Первісне нагромадження (або "первісне акумулювання" (previous accumulation), за А. Смітом [2.2], є результатом не виробництва, а його вихідним пунктом. Тобто, первісне нагромадження капіталу є не що інше як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва [2.9]. Акумулювання капіталу в сучасних умовах відбувається легальним і тіньовим шляхом. Легальне нагромадження пов'язане саме з згаданим ефектом системи. На макрорівні — це отримання ВВП, а на мікрорівні — отримання прибутку.

Тіньове первісне нагромадження аграрного капіталу за сучасних умов трансформації вітчизняної економічної системи в ринкове середовище супроводжується крадіжками, шахрайською приватизацією, прийняттям законів "для себе", формуванням підставного власника, використанням у меркантильних інтересах міжнародного кредиту та державних кредитів (як прихованого джерела первісного нагромадження), уникнення від системи податків, використання недосконалої системи протекціонізму та демпінгу, а також контрабанда, торгівля наркотиками, рекет тощо.

Виходячи з вищенаведеного, страхова система АПК має забезпечувати протистояння тіньовому нагромадженню агропромислового капіталу (адекватно взаємодіючи з системою національної безпеки) і реалізації страхових ризиків (за допомогою протистояння щодо настання несприятливих страхових подій та своєчасним реагуванням на них, локалізацією джерел небезпеки, ліквідацією наслідків надзвичайних подій тощо).

Страхова система, як особлива підсистема вітчизняного страхового ринку, грунтується на сільськогосподарському страхуванні, оскільки саме вона є джерелом формування специфічних страхових резервів. Сільськогосподарському страхуванню, як і категорії страхування взагалі, притаманні специфічні функції. Однією з них є функція забезпечення продовольчої безпеки.

Реалізація цієї функції страхової системи АПК на державному рівні визначає захищеність вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника від реалізації низки страхових ризиків гарантуючи їм рентабельність виробництва стратегічної сільськогосподарської продукції, населенню країни — достатнє харчування, а в екстремальних умовах уникнення голоду [2.4].

Гіпотетичне враховуючи статистичну оцінку можливих страхових взаємовідносин можна вивести таку формулу:

а) страхування з 100 %-м покриттям вигідне страховику, коли щорічні страхові премії СП₁ дорівнюють

,

де

 Qo — ефективність системи продовольчої безпеки, що здійснює ціленаправлений захист об'єкта страхування;

R —середній за рік розмір прогнозованою збитку (ризику) страхувальника. (Тут і далі R=PiCi при страхуванні від однієї несприятливої події (ризику) і R=RoCo при загальному страхуванні. РіРо — ймовірність одного ризику і сукупності ризиків за рік відповідно; СіСо -стратегічно важлива сільськогосподарська культура, що страхується від одного чи всіх ризиків).

Вимірником вигоди для страховика є розмір щорічних прибутків (г) від вказаної суми ДСП₁.

б) страхування вигідне виробникам сільськогосподарської продукції, якщо суми щорічних страхових премій ДСП₁ складають величину

Таким чином, визначальними параметрами при страхуванні є ефективність захисту Qo і міра максимального середнього збитку R від реалізації ризику.

Еквівалентний обмін можливий лише за умови рівності, коли:

ДСП = ДСП₁=ДСП₂ = R(l — Qo),

Це і є взаємовигідні страхові відносини, формула економічно раціональних еквівалентних відносин суб'єктів страхової системи АПК.

На рис.1 показано розрахункові дані відносної величини ДСП / С страхових внесків для різних значень ймовірності загального ризику Р₀ і ефективності захисту Q₀

 

ΔВ/С(%)
5,0		РО=0,05
4,0
3,0		РО=0,03
2,0		РО=0,01
1,0

Рис.2.2.1.1.Відносна величина щорічних страхових внесків при еквіваїеитних взаємовідносинах

0

20

40

60

80

Q0 (%)

 

ΔВ/В(%)
50
40
30
20
10
0	20		60	80	Q0 (%)

 

Рис..2.2.1.2. Вплив неточностіДQ

оцінки величини Qo

ефективності захисту на зміни

відносної величини ДСП / СП

Якщо в якості прикладу розглянути АПК і вважати його захист високоефективним, тобто прийняти Qo = 95% за проміжок часу Т=5 років (тарифний період), то у відповідності з графіками рис. 2.2.1.1. при імовірності загальної реалізації за рік Р₀ = 0,05 матимемо ДСП / С = 0,25 2.2.1.1. %.

Стосовно розміру Qo — ефективність захисту застрахо­ваної культури, в силу різних чинників (впливу природно-кліматичних ризиків, морального та фізичного зносу техніки, зміни економічного середовища тощо), її величина з часом змінюється.

І цілком логічно виникає питання при страхуванні, яку з величин Qo — "стартову" чи "кінцеву" (після закінчення певного проміжку часу) брати до уваги. Вирішальне значення тут матиме страхова політика держави. Очевидно, що вона має орієнтуватися на врахування нижньої межі ефективності продовольчої безпеки на протязі всього життєвого циклу системи страхового захисту (наприклад, 5 років тарифного періоду для АПК).

Формула страхових взаємовідносин

  ДСП = ДСП₁=ДСП₂ = R(l — Qo)

 дає відповідь на запитання чи виконує страхування функцію продовольчої безпеки? Оскільки позиції сторін і страхової системи АПК і страхувальника АПК, інтереси яких є важливими для держави, мають грунтуватися не на гіпотетичних або однобоких інтересах які проходять через страхову технологію, а кількісних засадах, сукупною характеристикою яких є ефективність продовольчої безпеки, одним із чинників якої є адекватний страховий захист стратегічної сільськогосподарської продукції Q₀. Цю величину необхідно з максимальною точністю визначити для всієї системи виробників сільськогосподарської продукції і з високим ступенем захисту від природно-кліматичних, фінансових та політичних ризиків зовнішнього та внутрішнього порядку. Адже найменша погрішність в оцінці Qo може призвести до порушення корисності страхових взаємовідносин. і майновий стан підприємств АПК не буде адекватний тому, який був до настання страхових подій.

Тому з формули страхових взаємовідносин, зокрема,. випливає, що

де

ДСП / СП - відносне порушення еквівалентності страхових відносин;

ДО / Qo - абсолютна міра відносної неточності оцінки величини Q₀ ефективності захисту.

Якщо ці зміни складають 1% і менше протягом року, то систему продовольчої безпеки можна вважати високостабільною.

Оскільки оцінка величини Q₀ — задача експертна, то учас­никами страхування безумовно стають експерти. Виходячи з цього Е.А. Абалмазов та М.А. Абалмазова, роблять висновок, що учасниками страхування стають фахівці в галузі безпеки, а страхування — виконує функцію безпеки [2.5]. З такою думкою можна погодитися, оскільки страхування є невід'ємною складовою системи безпеки держави. Тому з позиції АПК, як страхувальника, експертами можна вважати фахівців по надзвичайних ситуаціях (служби безпеки). Крім того, більшість систем безпеки передбачає певною мірою участь в протистоянні небезпеці правоохоронними органами, вогнеборцями, позавідомчою охороною тощо. І від швидкості їх реакції на загрозу, технічного озброєння, адекватності заходів протистояння, безумовно, в великій степені залежить величина (Qo) ефективності захисту виробництва сільськогосподарської продукції.

До того ж того, за певних обставин роль сил швидкого реагування може бути вирішальною. Оскільки, пересічний час прибуття сил швидкого реагування близько 15 хв., а швидкість реалізації майнових ризиків — 10 хв. За таких обставин ефективність захисту Q₀ може виявитись не вищою 40%, якщо відсутні засоби блокування небезпеки (не задіяно функцію попередження).

Отже, у процесі страхових взаємовідносин може бути задіяно не 3-4 сторони, а й більше. Страхова система АПК, зокрема через функцію забезпечення продовольчої безпеки, має підтримувати вітчизняного сільськогосподарського виробника, дозволить уникнути ізоляції на рівні самодостатнього виробництва, та інтегровано влитися в світову торговельну систему, збільшивши потоки продовольства з регіонів надлишків до регіонів нестач [2,6].

Стосовно продовольчої безпеки, страхова система АПК охоплює такі його аспекти — наявність, доступність та ефективність використання продовольства.

Доступність до продовольства в майбутньому, за оцінкою Алекс Ф.Мак Калла [2.2], значною мірою залежатиме від вирішення проблеми зменшення бідності, особливо у сільській місцевості, та стимулювання широкомасштабного інтенсивного зростання зайнятості. Ці проблеми та інші можна вирішувати за наявності вітчизняної страхової системи АПК, як одного з важелів забезпечення не лише продовольчої безпеки, а й зростання інвестицій в науково-дослідну роботу, превенцію в сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі пов'язаної з використанням систем сільськогосподарського виробництва, які не завдають шкоди навколишньому середовищу тощо.

Нині не існує адекватної страхової політики стосовно АПК.

Страхова система, як економічна категорія, має значний спектр особливостей та відмінностей, що дають підстави для достеменного його вивчення як явища особливого. Особливості страхової системи як економічного явища найповніше проявляються у його функціях. Перша функція зумовлює формування страхового фонду для відшкодування втрат від реалізації страхових випадків. Друга — спрямована на безпосереднє грошове відшкодування збитків, які зазналистрахувальники. Саме через цю зумовлюється специфікою економічних відносин, що ніп між страхувальником і страховиком, а саме в попередженні та мінімізації страхових ризиків. Четверта – полагає у стратегічному захисті вітчизняної економіки від економічних, політичних, природнокліматичних та соціальних ризиків. П'ята -забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією всіх ресурсів АПК. Шоста — забезпечення стійкого функціонування галузі в ринкових умовах. Сьома - інвестиційна, полягає в диверсифікації тимчасово вільних коштів враховуючи високу ліквідність з метою одержання додаткового доходу.

Результатом узгодженості інтересів страхувальника та страховика є підписаний договір, який набуває чинності після сплати страхувальником першого внеску. Цей договір укладається між суб'єктами страхового ринку з приводу купівлі-продажу товару "страховий захист". Саме цей аспекг господарської діяльності страховика потребує глибокого теоретичного дослідження.

"Страховий захист" товар особливий. Ці особливості формують низку суспільно-економічних відносин, специфічність яких проявляє себе на мікро — і макрорівні.

Товар "страховий захист", що продається та купується на страховому ринку, як і будь-який інший товар, має споживну та мінову вартість. Споживна вартість товару "страховий захист" втілена у потенційній можливості для страхувальника отримати страхове покриття втрат від реалізованого страхового випадку, що був визначений у договорі. Мінова вартість товару "страховий захист" проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу (платежу, премії).

Особливості споживної та мінової вартості товару "страховий захист" зумовлюють специфіку прояву економічних законів на страховому ринку та формують специфіку поведінки його учасників.

Комплексне дослідження природи страхової системи та особливостей її функціонування в умовах перехідної економіки дозволили визначити її структуру та тенденції розвитку її елементів. Починаючи від вищого рівня системи і закінчуючи потенційними клієнтами. Хоч ризиковим обставинам піддаються всі суб'єкти і об'єкти господарювання держави, але далеко не всі вони йдуть на страхування своїх ризиків. З одного боку, ця особливість обумовлена страховим менталітетом та економічним станом держави, а з іншого — недосконалістю нормативно-правової бази.

Створення адекватної нормативно-правової бази є основним чинником сприяння розвитку вітчизняної страхової системи і має забезпечити: гарантії страхувальникам системи АПК у наданні страхових послуг та сплати, згідно з угодами страхування, страхового відшкодування в разі настання страхового випадку; створення товариств взаємного страхування на добровільних засадах з метою оптимального використання внутрішнього страхового ринку агропромислових підприємств та забезпечення їм ефективного страхового захисту; формування мережі спеціалізованих страхових компаній, які здійснюватимуть особисте та майнове страхування; створення єдиної перестрахувальної біржі за участю держави як співзасновника, що сприятиме докорінній перебудові вітчизняної системи перестрахування; організації технології страхування в Україні шляхом створення Сільськогосподарського страхового пулу та оперативного інформаційного середовища, яке сприятиме укладанню договорів на страхування не з окремою страховою компанією, а із спілкою страховиків під гарантії всіх учасників.

Аналіз сучасного стану економіки і розвитку страхової справи в країні дає змогу визначити такі альтернативні програми по страхуванню:

1)  страхування майна господарств АПК, які виконують державне замовлення на сільгосппродукцію, в Національному агропромисловому товаристві взаємного страхування (НАТВС);

2) страхування урожаю, але з правом вибору страхувальником страховика. Якщо альтернативи НАТВС не знайдено, то страховиком є останнім;

3) заміна страхування урожаю програмою постійного матеріального відшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом;

4) програма відшкодування збитків по страхових ризиках при катастрофах, пов'язаних з виконанням державних замовлень.

Страхування урожаю вимагатиме встановлення стабільних цін. До того ж, щоб забезпечити доход, потрібно купувати страхові поліси. Страхувальнику треба забезпечити придбання у НАТВС поліси страхування урожаю на рівні 50, 65 і 75%, вибираючи авансом рівень компенсації, яку б йому могли сплатити за кожен центнер при умові, коли рівень урожаю нижче. страхового.

Програма планових доходів, принципова перевага якої полягає в стабільності прибутків, може замінити одночасно дві програми: страхування урожаю і покриття (збитку) витрат. Згідно з програмою планових доходів фермерам виплачуватиметься різниця у випадку позитивного результату, який досягатиметься порівняно з державними доходами і доходами фермерів, які вони зможуть одержати від реалізації урожаю, або надати цю різницю під заставу.

Функціонування страхової системи АПК неможливе без створення єдиної мережі інформаційно-комунікаційного середовища (ЄМІКС).

ЄМІКС дасть змогу організувати страховий захист підприємств АПК за новою технологією, використовуючи систему електронної телекомунікації у Сільськогосподарському страховому пулі.

ЄМІКС, як складова механізму захисту страхової системи АПК, сприятиме формуванню нових відносин, що ґрунтуються на принципах: довіри між учасниками страхування, на сумлінній конкуренції страхових посередників, сприянні у підготовці кваліфікованих кадрів та розвитку науково-дослідницької роботи щодо поліпшення сільськогосподарського страхування та розвитку страхової системи.

Крім того, для переведення страхової справи на ринкові засади потрібно запустити механізм страхування: конвертації неринкових цінних паперів у ринкові, права власності на нерухомість (в тому числі на землю), страхування землі як капіталу та фінансових ризиків.

У практиці світового ринку страхування прав власності здійснюється при купівлі-продажу і закладанні майна, а також при проведенні масової приватизації (Англія, Франція та ін,). Поліс страхування прав власності використовується в різних країнах як додаток до сертифікату права власності - - угоди купівлі-продажу. Стандартне страхове покриття включає захист проти дефектів при реєстрації документів на право власності або проти їх підробки, проти надання цих документів особам, що передають право власності, але не мають достатніх повноважень для цього, від помилкових свідоцтв про смерть та неправильного оформлення права власності.

Страхова система, як повноправний інститут системи економічних відносин, самостійно може вирішувати питання інвестування своїх тимчасово вільних фінансових ресурсів, чому може сприяти створення спеціалізованого комерційного банку, в числі засновників якого будуть різні страхові організації.

Досвід розвинутих країн свідчить, що страхові компанії виконують інші грошово-кредитні послуги. За умов розширення страхового ринку страхові компанії зможуть взяти на себе значну частку довгострокового кредитування всіх сфер сільськогосподарського виробництва.

Точність дії страхування

За міру точності (чіткості) дії страхування даної системи приймаємо різницю між заданою величиною, визначеною програмою трансформації, здійснюваної в даній системі, і "станом виходу" регульованої системи, досягнутим після застосування страхування. Передбачається при цьому, що система реалізує свої планові задачі, а відхилення вниз від плану (від заданої норми) настають тільки в результаті несприятливих стихійних подій. Якщо система внаслідок інших причин (наприклад, помилок у плануванні) досягає величин вище чи нижче встановленої норми, то ця норма піддається відповідному поточному корегуванню, тоді як тут ми розглядаємо винятково відхилення, що виникають при стихійних лихах.

Якщо, вивчаючи динамічні процеси регулювання, змінну в часі задану величину системи позначимо через х (t), а стан виходу, що змінюється в часі, системи — через у (t), то точність дії страхування виражає різниця х(t)-y(t). Називають її також погрішністю системи регулювання. При досконалій точності дії страхування помилка регулювання дорівнює 0, чи y(t) = х(t)- для кожного відрізка часу (t).

На практиці при регулюванні процесів розвитку агропромислового комплексу досконала точність, дії страхування, яким є страхова система, означала б, що порушення, що виникли в окремих системах (галузях АПК) або в економічній системі в цілому внаслідок несприятливих обставин, повністю усуваються. Тоді окремі галузі економіки виконують свої завдання так, начебто нездоланні стихійні лиха взагалі не наставали, і процес розвитку всього господарства відбувався відповідно до встановленого плану.

Відхилення тимчасового стану виходу регульованої системи від заданої величини в даний момент, чи погрішність регулювання, можуть виникати по двох причинах: по-перше, може неправильно діяти страхування, внаслідок цього виникають помилки систематичні; по-друге, помилки регулювання можуть мати стихійний характер, у цьому випадку вони будуть називатися випадковими.

Мірою погрішностей дії страхування, як систематичних, так і випадкових, може бути, наприклад, максимальна величина відхилення x(t) — у (t), що виникло в даний відрізок часу Т. Частіше, однак, за таку міру помилковості приймаються варіації відхилення x(t) -у (t) у досліджуваний період. Варіації відхилень x(t)-y (t) можна визначити як середню величину квадрата цього відхилення в період Т функціонування страхування. Ще кращою одиницею виміру точності страхування є відношення варіації х (t) -у(н) до заданої величини регульованої системи x(t), точніше, до середнього рівня заданої величини x(t) у досліджуваний період Т. Це відношення в статистиці називається коефіцієнтом мінливості помилки, котрий дозволяє порівнювати помилки дії різних регуляторів і в різні періоди часу.

Мірою точності дії страхування є величина, обернено пропорційна коефіцієнту мінливості помилки. Обумовлюється це тим, що чим більша помилка страхування, тим менше точність його дії і, навпаки, чим менша помилка, тим більша точність страхування.

Застосуємо приведені загальні міркування щодо точності регуляторів до страхової системи АПК, трактованої як страхування соціально-економічних процесів. Завданням страхової системи АПК є вирівнювання випадкових відхилень, що виражаються у вигляді різниці між фактичними результатами діяльності АПК y(t) і прогнозованими параметрами (заданими величинами) x(t), що визначають здійснення конкретних соціально-економічних процесів (наприклад, обсяг виробництва окремих підприємств АПК, рівень добробуту сільського населення, розмір запасів товарно-матеріальних цінностей тощо). Показник і означає номер певної системи, і якщо таких одиниць n, то і= 1,2,.... n.

Якщо страхова система побудована і функціонує точно, то ^Х(0-У(0 ⁼ 0 для кожного значення і = 1, 2,.... n, а також у кожнім відрізку часу t. Якщо зазначена умова не виконується, то це викликає меншу чи більшу погрішність у дії страхування, яка може мати систематичний чи випадковий характер.

Систематичний компонент помилки обумовлюється неправильною побудовою страхування, тобто в даному випадку недоліками страхової системи. Випадковий компонент помилки виникає з причин, не пов'язаних з конструкцією застосовуваного страхування, тобто існуючою страховою системою. Джерела цих помилок можуть бути сховані в самому регульованому процесі або помилки є наслідком невдалого регулювання тощо. У страхуванні такі помилки настають, наприклад, з вини застрахованих сільськогосподарських підприємств, при виникненні відхилень у ході реалізації страхового захисту внаслідок неправильного тлумачення умов страхування, помилкової оцінки розміру збитку або з вини страховика — затримки виплати відшкодування тощо, тобто упущень у роботі, по ліквідації наслідків страхових випадків.

Систематичні помилки в дії страхування можуть бути усунуті шляхом перебудови цього інструмента або включенням у систему регулювання додаткових регуляторів відповідної потужності. У страхуванні це означає, що для підвищення точності його дії варто змінити принципи й умови страхування, усунути наявні в них неясності, розширити обсяг відповідальності страхувальника або створити новий вид страхування. Є можливість застосувати й інші регулятори, наприклад, підсилити ефективність страхової діяльності шляхом поєднання її з кредитною допомогою, наданої господарюючим суб'єктам, яким нанесений матеріальний збиток.

Усунення випадкових помилок вимагає, як правило, удосконалювання роботи з ліквідації наслідків страхових випадків, підвищення професійної кваліфікації і моральних якостей тих, хто виконує її. Дана проблема пов'язана також з ростом загальної страхової культури, формуванням страхового менталітету, вихованням дбайливого відношення до власності.

Повне усунення систематичних помилок у дії регулюючої системи — у нашому випадку страхової системи АПК — створення досконалого страхового механізму з високою довершеною точністю дії для того, щоб не допустити непередбачених відхилень від прогнозованого розвитку окремих господарств і всього агропромислового комплексу в цілому, є не простою справою. Якщо навіть за певних умов це було б можливо (наприклад, у сфері обов'язкового страхування майна державних підприємств), то відповідна перебудова страхування (зміна системи страхування) і поліпшення його дії можуть виявитися занадто дорогими.

Не у всіх ситуаціях доцільне прагнення одержати зроблену точність дії страхування. Виплата відшкодування в повному розмірі заподіяного майну збитку без так званої власної участі страхувальників може стати причиною свідомого спекулятивного збитку або ослаблення зусиль страхувальників, спрямованих на усунення причин, що викликають збиток. Застосування страхового механізму, що цілком вирівнює відхилення від норми, могло б послабити дії інших методів регулювання, зокрема превентивної діяльності.

З визначеною систематичною погрішністю необхідно примиритися в тому випадку, коли подальше зниження цієї помилки буде вже неекономічним. Разом з тим припустима границя математичних помилок не повинна бути занадто високою, тому що це може знизити, а у певних випадках навіть цілком позбавити систему страхування її соціально-економічного значення. Звідси випливає важливе практичне завдання для правильно функціонуючої страхової системи АПК — постійне проведення дослідження у всіх сферах і видах страхування співвідношення між сумою виплаченого страхового відшкодування і сумою дійсно заподіяного господарствам збитку; це співвідношення можна використовувати як міру точності регулюючої діяльності страхової системи АПК.

 Швидкість дії страхування

Другою важливою ознакою дієвості будь-якого страхування є швидкість його дії, яка визначається за часом регулювання, тобто по періоду від моменту виникнення порушення в регульованій системі до моменту його усунення завдяки дії страхування. У страховій діяльності — це період від моменту виникнення несприятливої обставини, що загальмували розвиток визначеного соціального або господарського процесу, до моменту появи реальних можливостей для усунення небажаних наслідків цієї події. Варто особливо наголосити, що даний період не завжди дорівнює часу, що проходить з моменту виникнення збитку до виплати страховою системою відшко­дування. Ці періоди збігаються лише тоді, коли є реальна можливість придбати за рахунок отриманого грошового відшко­дування матеріальні засоби й оплатити послуги, пов'язані з усуненням заподіяного збитку і задоволенням додаткових потреб.

З позиції чисто формального обов'язку роль страхування вважається виконаною з моменту виплати відшкодування. Можна було б твердити, що для страхової системи АПК не має значення, має чи ні застрахований можливість придбати за отримане відшкодування необхідні матеріальні засоби або послуги. Такі погляди досить широко поширені, однак не можна визнати їх правильними. З погляду сутності мультирегулювання вирівнювання випадкового порушення в сільському господарстві може наступити тільки в тому випадку, якщо існує можливість усунення наслідків збитку. Тому до зобов¢язань тсрахової системи АПК варто відносити такі види страхування, щоб застраховані мали реальну можливість і пріоритет у відновленні зруйнованого чи ушкодженого внаслідок стихійного лиха і нещасливого випадку майна.

Оцінюючи швидкість дії страхування, треба мати на увазі, що час з моменту виникнення порушення в регульованій системі до моменту його усунення може бути різним у кожному окремому випадку. У зв'язку з цим дану ознаку дієвості страхування треба оцінювати на базі середнього часу регулювання, визначеного, наприклад, як середня проста арифметична, а краще як зважена величина періодів регулювання різних видів порушень. В другому випадку вимірником могла б бути кількість порушень певного виду чи кількісно виражені (у натуральних чи грошових одиницях) наслідки спричинених порушень. Вибір його залежить від характеру регульованої системи (процесу).

Мірником швидкості дії страхування можна взяти величину, обернено пропорційну середньому часові регулювання. У випадку, коли середній час регулювання тривалий, швидкість регулювання незначна, а коли середній час регулювання короткий, швидкість висока. Значення швидкості дії страхування техніки й тварин, як регулятора величезна. Наприклад, у складних технічних системах (літаках чи ракетах) різниця в часі регулювання в десяті і навіть соті частки секунди може мати вирішальне значення для досягнення поставленої мети. Подібним же чином можна представити ситуацію в живих організмах.

Менше цінується, на жаль, час регулювання соціальних і економічних процесів. Фактор часу, однак, у цих процесах грає важливу економічну роль. Особливо це стосується страхової діяльності. Затримки у виплаті відшкодування в майновому страхуванні чи допомоги в особистому страхуванні можуть стати причиною подальших непрямих майнових втрат, що часто перевищують розмір первинного збитку.

Період з моменту виникнення порушення до моменту його вирівнювання найчастіше відображається в позитивній різниці між заданою величиною системи і станом її виходу. Можна стверджувати, що збільшення періоду врегулювання збитку дещо знижує точність дії системи. У страхуванні збільшення періоду з часу виникнення випадкового збитку до часу надходження страхового відшкодування означає збільшення розміру збитку. Оскільки, як наслідок, виплачені кошти не дозволяють цілком компенсувати збиток від страхового випадку.

Висловлені твердження щодо оцінки швидкості дії страхування тим важливі, що дозволяють обидва критерії дієвості — точність і швидкість - замінити одним, а саме, рівнем його скоректованої точності.

Варто додати, що, наприклад, проведені в США, Англії, Франції, Німеччині і Польщі емпіричні дослідження швидкості дії страхування дали більш переконливі аргументи на користь страхування майна, чим теоретичні розробки по цій темі.

Надійність дії страхування

Третя ознака дієвості страхування — надійність - - має особливе значення в теорії страхової системи АПК. Страхування, як регулятор страхової системи, забезпечує надійність функціонування АПК і є основною конструктивною умовою стійкості сільського господарства. Науково-технічний прогрес тісно пов'язаний з сучасною теорією управління і регулювання. Виникла навіть нова галузь автоматики, що має назву «інженерія надійності», мета якої — забезпечення по можливості найбільш високої надійності технічних засобів. Автоматичні пристрої створюються з дуже великого числа зв'язаних між собою елементів. Якщо зв'язок між елементами послідовний, то аварія одного з них веде до виходу з ладу всієї системи. Аналогічно соціально-економічні процеси, у яких є довгий ланцюг проміжних послідовних зв'язків, не надійні в дії. Надійність таких складних систем можна підвищити шляхом введення додаткових резервних елементів, пов'язаних паралельно з діючими елементами.

Неважко привести приклади застосування таких методів підвищення надійності різних систем. Наприклад, для підвищення надійності пристроїв по передачі інформації багаторазово збільшуємо через рівнобіжне сполучення кількість відповідних засобів зв'язку, з яких діс тільки один. Інші с резервними і починають функціонувати тільки тоді, коли відбувається аварія діючого засобу зв'язку. Подібно цьому в складних господарських системах існують резервні запаси, які задіюють тільки в тому випадку, коли непередбачувані ситуації, можуть призводити до перебоїв у функціонуванні, втрат та збитків. Такі "резервні запаси" - страхові фонди, у страхуванні створювалися на основі математичних розрахунків значно раніше, ніж в інших сферах господарської діяльності. З метою підвищення надійності страхування вже більш 5 тисяч років тому створювалися матеріальні, а з виникненням грошей і фінансові резерви, необхідний розмір яких встановлювався відповідно до актуарних розрахунків.

Варто звернути увагу на різницю, що існує між страховим фондом і резервним фондом. Страховий фонд призначений для вирівнювання випадкових відхилень від норми, що виникають у діяльності учасників створення цього фонду (страхувальників), а страховий резервний фонд, який ще називають технічними страховими резервними чи страховими фондами безпеки, — для забезпечення надійності страхування. Надійність ця може коливатися у випадку виникнення надзвичайних подій, наприклад стихійних лих із широкою сферою й інтенсивністю дії, не врахованих при актуарних розрахунках, що спирається на середній рівень збитковості в минулому періоді. Отже, страхові технічні резерви (фонди безпеки) страховика починають використовувати тільки тоді, коли виявиться, що засобів страхового фонду недостатньо, тобто коли «підводить» страхування процесів соціально-економічного розвитку.

Мірою надійності дії якої-небудь системи вважається імовірність того, що у встановлений відрізок часу (наприклад, протягом року) дана система не вийде з ладу. Як відомо, імовірність Р є числом, що змінюється в межах від 0 до 1

(0 < Р < 1).

Надійність, близька до нуля, означає, що система не виконує поставлені перед нею завдання, оскільки за цей проміжок дуже висока ймовірність настання аварії. Ймовірність, що дорівнює 1, означає, що система з високою надійністю і буде діяти без помилок, іншими словами, реалізація страхового ризику в певний періоді буде мак