ТОП 10:

Політичні ідеї мислителів Київської Русі



[Істотне, суттєве місце в українській історії належить княжій добі, що охоплює майже п'ять століть. Виникнувши на межі VIII і XI ст. із серцевиною в Наддніпрянщині, могутня українська середньовічна держава Київська Русь розкинулася майже на всій території Східноєвропейської рівнини — від Балтики до Чорного моря, від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя. Київська Русь стала впливовим політичним об'єднанням, центром економічної й культурної консолідації східних слов'ян, швидко перетворювалась в одне з найрозвинутіших і економічно процвітаючих суспільств тогочасної Європи. Після загарбання Києва татаро-монголами й розпаду Київської Русі утворилося Галицьке-Волинське князівство — друга велика держава на українській землі. Вона об'єднала навколо себе більшість етнографічних земель колишньої Київської Русі, що не потрапили безпосередньо під татаро-монгольське іго, й відіграла значну роль у збереженні та примноженні державно-політичних, етнокультурних надбань і традицій давньоруської народності.

 Важливим рубежем у духовно-культурному й політичному житті Київської Русі було введення християнства київським князем Володимиром Великим. Могутня феодальна держава з усіма її атрибутами неминуче мусила шукати шляхів творення державної ідеології. У той період зі світосприйняттям і світобаченням поєднувалися мораль, право, суспільно-політичні погляди певних класів і соціальних груп. В умовах середньовіччя стрижнем ідеології була релігія.Князь Володимир Святославич, як визначний політичний діяч, розумів, що розбудувати державу можна лише за умови міцної релігійної централізації. Давньоруське язичництво з його багатобожжям не могло сприяти цьому, хоча київські князі й робили такі спроби. Саме тому Володимир, відкинувши серйозні сумніви та вагання, звертається до монотеїстичної релігії, обравши християнство. Релігійна реформа Володимира остаточно утвердила християнство як державну релігію Київської Русі. Це мало важливе значення для розширення міжнародних зв'язків руської держави, входження її в лоно могутніх країн раннього середньовіччя. Отже, нова релігія як серцевина державної ідеології сприяла утвердженню політичної могутності владних структур. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній міцну ідеологічну опор

 ГУ Київській Русі великого розвитку досягає політико-правова думка. У документах, що дійшли до нас, знаходимо постановку та шляхи розв'язання найсуттєвіших проблем: походження держави; виникнення правлячої династії; єдності й суверенності політичної влади; організації найдоцільніших форм правління (можливості й навіть необхідності обмеження влади великого князя за допомогою дружини, ради бояр тощо); законність і реалізацію найвищих владних повноважень; взаємовідносини між церквою та державою; формування та обґрунтування юридичної (термінології. Важливе суспільне значення мав на той час релігійний і філософсько-політичний твір «Слово про закон і благодать» видатного мислителя XI ст. Іла-ріона — першого українця на престолі Київського митрополита. У цьому творі читаємо важливі думки про співвідношення влади й закону, про мудрість і владу, основу та межі закону не лише в релігійному, а й у конкретно-політичному аспекті

Релігійно-політичні ідеї Митрополита Іларіона

 — Давньоруський церковний діяч. Без дозволу візантійського патріарха першим із русинів обраний Київським митрополитом. Його «Слово про закон і благодать» формувало політичну свідомість багатьох поколінь народу. — Основна ідея «Слова» — підкреслення загальнолюдської значимості християнського вчення та важливості його прийняття для становлення руського народу. — Іларіон показує, що людська благодать полягає в пізнанні істини, в духовній свободі. Закон тільки готує народ до благодаті. Християнська віра приводить людей до Істини. — Руський народ вийшов з пітьми язичництва і став на шлях, що веде до Царства Христового. Це означає, що релігія в Русі стає могутнім ідейно-моральним регулятором поведінки людей. — Іларіон рішуче заперечує пануючу політико-церковну доктрину, за якою правителі держав розглядалися як члени родини царів, очолюваної Візантійським імператором. Київська Русь, її князі — рівноправні члени спілки вільних народів. — Ідеальний образ правителя держави включає такі риси, як мудрість і знання. Про князя Володимира каже: «Засіяв розум у серці його». Одним із перших вітчизняних мислителів говорить про моральні якості державних діячів, про їх відповідальність перед Богом і народом.

 Значні кроки в розвитку та зміцненні правових основ суспільства зробив за час свого правління Володимир Мономах (1113—1125), про якого М. І. Костомаров зазначає, що це князь діяльний, сильний волею, що визначався „здоровим умом серед своїх братів.., являє собою в руській історії законодавцем».

 Як у «Слові...» Іларіона, так і в інших тогочасних документах, зокрема, в «Повісті минулих літ», «Сказанні про Бориса і Гліба», «Посланії» Климентія Смолятича та інших, знаходимо нові важливі історико-філософські концепції: про шляхи та причини розвитку людського суспільства, про історію слов'янства й зокрема Руської землі, обґрунтування незалежності давньоруської держави перед загрозою чужоземних загарбань, засудження міжкнязівських усобиць.

 Центральне місце в суспільно-політичній думці Київської Русі належить проблемі князя та князівської влади. Як і багато інших державних інститутів ранньок-ласового суспільства, князівська влада формувалася з органів військової демократії. У процесі еволюції військово-політичних союзів VI—IX ст. складалися умови для перетворення племінних вождів на носіїв державно-політичної влади, формувалися відповідні функціональні обов'язки. Серед них важливе значення мали військове керівництво, організація збройних походів проти ворогів.

 У системі політичної влади князя вагома роль належала судовій діяльності, основне вістря якої було спрямоване на придушення класового невдоволення, а також на регуляцію правових відносин між громадянами. За свідченням тогочасних документів, найвищою судовою інстанцією в країні був князь.

 

 У системі політичних поглядів руської феодальної держави, формуванні владних відносин важливе місце належало представницьким установам, що мали глибокі демократичні традиції. У Київській Русі, як і в багатьох інших феодальних державах, існували відповідні структури: князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори тощо. Серед них найвпливовішою можна вважати князівську раду, становлення якої було результатом компромісу міцної державної структури з відживаючими, ще з періоду воєнної демократії, установами.

Структурою, що справляла помітний вплив на функціонування князівської влади, відносини між князем і «людьми», широкими масами селян і міським населенням, було віче. Воно прийшло із сивої давнини родоплемінного суспільства.

 Здійснюючи своє особисте право, народ, що сходився на віче, брав безпосередню участь в обговоренні й розв'язанні важливих для держави питань. Кожен учасник віча нічим не був обмежений у своїх міркуваннях і висловлюваннях. Без народного бажання віче ніколи не могло відбутися, коли б навіть скликав його князь. Компетенція віча надзвичайно широка: цей верховний орган влади міст і земель вирішував питання війни та миру, фінансів, обговорював закони, мав право «закликати князів, ставити їх на володіння, виганяти тих, які не влаштовували громаду. Звичайно, всі ці ситуації регулювалися не лише бажанням народного зібрання, а й правилами, законами, що діяли як у містах, так і в сільській місцевості, відкриваючи широкі можливості самоврядуванню. В старих городах— зазначає літописець — були старі перекази й звички, які обмежували владу князя. Тогочасні жителі вважали «владу князя нижчою своєї вічової влади».

 Отже, незважаючи на авторитет і громадську вагу князя, існування віча в добу Київської Русі обмежувало князівську владу, робило її інституцією, покликаною оберігати інтереси суспільства.

 У системі регуляції політичних відносин руської феодальної держави важливе місце належало церкві. Церква й держава — дві могутні організації, що мали спільні економічні та політичні інтереси, й це робило їх союзниками.

 В умовах існування могутньої ранньофеодальної держави — Київської Русі, яка займала гідне місце серед цивілізованих європейських народів, політичні ідеї виступали могутнім чинником державотворення, регуляції суспільно-політичних відносин.

арактерною ознакою суспільного життя козацтва є демократизм. Умови життєдіяльності козацьких поселень як господарсько-військових організацій потребували тісної взаємодії їх членів. Вони були вільні й рівні, а тому лише на принципах вільного демократизму, довіри, взаємоповаги та взаємодопомоги могли будувати свої стосунки. Демократичні засади козацького суспільного устрою зумовлювалися також паростками нових суспільно-економічних відносин — буржуазно-демократичних.

 Демократичні засади запорозького козацтва стали основою формування християнської козацької республіки, що викликало захоплення багатьох вчених та політичних діячів. Російський революціонер і прогресивний мислитель О. І. Герцен писав, що Україна була козацькою республікою, підвалинами якої стали демократичні і соціальні засади. Запорозька Січ — це дивовижне явище плебеїв-витязів, лицарів-мучеників. Розвиток таких засад потребував гнучкого механізму втілення в життя демократичних принципів, високої політичної відповідальності за свої вчинки, глибокого розуміння державотворчих завдань. Водночас в умовах тривалої політичної нестабільності на терені українських земель, коли з великими труднощами пробивалися паростки монархізму козацької старшини, коли централізм соборної української держави був ще тільки ідеєю, широкий демократизм містив чимало й негативного, чим уміло скористався царизм.

 Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика, одного з найближчих сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма(табл. 11).

Політичн ідеї та принципи конституції Пилипа Орлика

 Ідея суспільного договору. Принцип конституціоналізму. Принцип народного суверенітету.

 Принцип державного суверенітету і незалежності. Принцип протекторату. Ідея парламентаризму. Ідея провідної політичної ролі суспільного стану (козаків, козацька республіка). Ідея парламентсько-президентської республіки. Ідея унітарної держави з одним автономним утворенням (Запорозької Січі)

 Ідея природних прав людини і народу. Ідея звичаєвого права (державна підтримка та використання традицій Запорозької Січі). Принцип поділу влади. Незалежність судової системи.

 Ідея правової держави. Ідея соціальної держави. Ідея державної релігії

 Принцип виборності усіх державних посад знизу доверху. Вибори глави держави вищим представницьким органом. Всезагальне рівне виборче право (в рамках козацького стану). Поєднання військової та адміністративної влади, їх структур. Обмеження і контроль за виконанням повноважень глави держави.

 Відділення державної системи (фінансової та ін.) від сфери приватного життя

 Аналіз конституції та низки документів, пов'язаних із нею, показує, що тогочасна українська політична думка досягла досить високого рівня. Україна мала бути конституційно-демократичною, правовою республікою. Гетьманське самодержавство обмежувалося генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників і виборних депутатів. Тричі на рік належало збирати сейм із полкової і сотинної старшини, депутатів і послів від запорозького війська. Передбачалася сувора окремишність державного скарбу та коштів, що виділялися в розпорядження гетьмана.

 Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, особливо козацтва, а також правам міст.

 Отже, в українській політичній думці, ще задовго до хвилі буржуазно-демократичних революцій у Європі, було сформульовано чимало прогресивних правових ідей. Це була альтернатива тому шляху, яким ішла Росія з її феодально-кріпосницьким гнобленням, абсолютизмом, колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації народів, які потрапили в залежність від неї.







Последнее изменение этой страницы: 2019-12-15; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 23.21.4.239 (0.009 с.)